Сутність та функціональна наповненість управлінського рішення

Жодна людина не може не пізнати на практиці процес прийняття рішень. Кожен із нас протягом дня приймає їх десятки, а протягом життя - тисячі. Деякі з них прості, інші більш складні і вимагають ретельного обдумування. Необхідність прийняття рішення пронизує все, що робить керівник будь-якого рівня, формулюючи мету і добиваючись її досягнення. Навіть одним із показників діяльності менеджера є його здатність приймати правильні рішення.

Рішення - це відповідна реакція на внутрішні і зовнішні впливи, які спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданої мети.

Кінцевим продуктом управлінської діяльності, її основою є рішення керівника, тобто вибір ним найкращого варіанту дій із багатьох можливих. Реалізація цілей будь-якого організаційного формування забезпечується шляхом прийняття і виконання численних рішень, від якості яких значною мірою залежить ефективність використання ресурсів.

Потреба у прийнятті рішення виникає у зв’язку із зовнішніми обставинами (припис вищої організації, регулювання взаємовідносин з кооперативними підприємствами та організаціями) і внутрішніми (відхилення від заданих параметрів виробництва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, порушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо). Рішення є відповідною реакцією на внутрішні й зовнішні впливи, вони спрямовані на розв’язання проблем і максимальне наближення до заданих цілей.

Рішення - це творчий процес вибору однієї або декількох альтернатив із множини можливих варіантів (планів) дій, спрямованих на досягнення певних цілей.

Рішення є процесом, який реалізується суб’єктом управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання в даній фактичній чи запроектованій ситуації. У широкому розумінні рішення розглядається як акт реалізації влади з вибором способу дій у конкретній ситуації. Рішенням визначається, хто і що має здійснити, в які строки, з якими затратами праці і коштів, в якому порядку, при якому розподілі обов’язків, прав і відповідальності, за якої організації контролю, яких результатів слід очікувати.

Управлінське рішення - це сукупний результат творчого процесу (суб’єкта) та дій колективу (об’єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи. Управлінські рішення є соціальним актом, що організовує і спрямовує в певне русло діяльність трудового колективу та виконує роль засобу, який сприяє досягненню мети, поставленої перед підприємством.

Термін «управлінське рішення» в науковій літературі вживається в декількох значеннях:

- обміркований намір зробити що-небудь, що припускає попереднє усвідомлення цілей і засобів дії;

- процес вироблення і прийняття найкращого варіанта (альтернативи) для вирішення проблеми чи задачі;

- фіксований управлінський акт.

Управлінське рішення характеризують такі ознаки:

- можливість вибору єдиної з безлічі альтернатив (якщо немає альтернатив, то виходить немає і рішення);

- наявність мети – безцільний вибір не вважається рішенням;

- необхідність вольового акту ЛПР при виборі рішення, тому що ЛПР формують рішення через боротьбу ідей і мотивів.

Істотною відмінною ознакою УР є його прийняття лише в тому випадку, коли необхідно задіяти всю систему управління організацією

Управлінське рішення являє собою результат складної системної діяльності людей за допомогою послідовних ітераційних процесів і повинно відповідати функціям організації за розв’язуваними нею завданнями.

Виробничі фактори продукція

Рис. 1.2 Механізм управління виробничим процесом

На рис. 1.2 показаний механізм управління виробничим процесом і місце управлінського рішення у цьому механізмі. З рисунка видно, що управлінське рішення — основа управління.

Для прийняття науково обґрунтованих рішень треба вивчити механізм дії, форми відтворення законів, а головне, правильно їх використовувати в конкретних обставинах. Це дозволить свідомо створювати умови, в яких реалізуються об’єктивні закони, науково передбачати розвиток подій, ставити обґрунтовані й реальні цілі управління, приймати оптимальні рішення.

Серед загальних законів управління можна виділити:

1. Закон цілепокладання, сутність якого полягає в тому, що мета дій управлінської системи повинна вибиратись на основі об’єктивних законів руху (змін) та специфічних законів функціонування елементів керованої організації. В іншому випадку будуть вибрані нереальні цілі, а управління буде хаотичним і неоптимальним. Згідно із законами розвитку керованої організації (фірми, бізнесу) її рух (зміни) відбуваються не хаотично, а за певними правилами.

В управлінському цілепокладанні існує три проблеми: відповідність ресурсів, цілей і умов їх досягнення; відповідність цілей вимогам внутрішнього і зовнішнього середовища; відповідність мети результатам управління.

2. Закон необхідної різноманітності – вимагає, щоб різноманітність управлінських дій, що виходять від керуючого органу, була не менше за різноманітність можливих змін керованого об’єкта. В іншому випадку керований об’єкт не тільки вийде з-під контролю, а й з-під управління.

3. Закон руху (зміни) потребує в процесі управління наявності змін стану органів та об’єктів управління, процесів, що відбуваються в системі управління при досягненні мети [18,35].

Тобто, ОПР повинні враховувати, що після прийняття управлінського рішення і їх реалізації, зміни в системі управління обов’язкові.

4. Закон зворотного зв’язку – встановлює зв’язок керівного і керованого органу, їх специфічні причинно-наслідкові зв’язки (сили взаємодії). Результат, досягнутий керівною дією на об’єкт, в свою чергу, визначає зворотну дію. Від досягнутого результату залежить подальша поведінка системи управління. Керівна дія при наявності зворотного зв’язку поступово чи швидко змінює свої значення в часі та залежно від досягнутої різноманітності керованого об’єкта, дозволяє зробити управління гнучким, економічним і здатним протистояти випадковим змінам у системі управління.

5. Закон традицій, який потребує врахування національних традицій, культурного рівня, діючих норм суспільного життя та наявності в людей певних стереотипів.

При ПР слід враховувати зв’язки й внутрішні залежності кожної системи управління, між її складовими елементами, між формами організації та змістом роботи персоналу. На даному рівні теорія управління виділяє наступні специфічні закони:

- закономірна залежність організаційних форм та методів управління від організаційної структури управління, матеріально-технічної бази, умов управління;

- закономірність єдності організаційно-методологічних основ на всіх рівнях управління відображає взаємозв’язки й залежності структурних форм і методів у всіх взаємодіючих і керованих органах та системах управління. Вимоги цього закону особливо актуальні при створенні спільних підприємств, передусім із зарубіжними інвестиціями, де існує певна організаційна культура, специфіка управління.

Тривалість циклу управління визначається часом збору, переробки інформації; розробкою і прийняттям рішень; організацією виконання рішень.

Технологія прийняття рішення у процесі управління поділяється на три основних цикли (рис. 1.3):

- інформаційний (пошук, збір, передача, обробка, збереження інформації

- логіко-розумовий (вироблення і прийняття управлінських рішень);

- організаційний (організація виконання управлінських рішень).

Управлінські рішення слід розглядати у трьох аспектах:

1) вид діяльності, яка відбувається в керуючій системі й пов’язана з підготовкою, знаходженням, вибором та прийняттям певних варіантів дій (в цьому аспекті управлінські рішення - вид роботи в апараті управління, певний етап процесу управління);

2) варіант впливу керуючої системи на керовану (в такому розумінні управлінське рішення являє собою опис передбачуваного впливу керуючої системи на керовану);

3) організаційно-практична діяльність керівника у керованій системі.

Рис. 1.3. Цикли управління підприємством:

А-А1, — зовнішні інформаційні потоки; Б-Б1 — внутрішні інформаційні потоки;

В-В1 — організаційний вплив суб’єкта на об’єкт керування

Дата добавления: 2014-01-04