Монополії: суть та форми

Монополія – це окремі крупні підприємства або об’єднання підприємств, які виробляють значну кількість продукції даного виду, завдяки чому посідають домінуюче становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують монопольно високі прибутки.

Монополія може існувати у трьох формах: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин: по-перше, якщо найвища ефективність галузі забезпечується лише при наявності одного виробника (метрополітен, газові та телефонні компанії); по-друге, якщо існують специфічні природні умови (природно-кліматичні, земельні).

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів влади, що надають окремим фірмам виключні права на здійснення певного виду діяльності.

Найбільш поширеною є економічна монополія поява якої пояснюється закономірностями економічного розвитку. На межі 18 – 19 століть відбувається промислова революція, яка загострила конкурентну боротьбу між товаровиробниками. Щоб вижити у цій конкурентній боротьбі потрібно було впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. Посилюється концентрація та централізація капіталу і виробництва. Ще однією причиною виникнення монополій є перетворення індивідуальної приватної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, що наприкінці 19 століття наукові винаходи зумовили будівництво таких заводів, залізниць, портів, які не здатний побудувати жоден капіталіст окремо.

Слово „монополія” походить від грецьких слів „моно” – один, „полео” –продаю, тобто єдиний продавець, єдиний виробник, той, хто займає виключне становище. На практиці монополія окремого підприємства зустрічається дуже рідко. Вона є нестійкою і її важко втримати надовго. Монопольно високі прибутки приваблюють „чужинців”. Вони прориваються в дану галузь і роблять монополію недовговічною. Більш поширеним є утворення монополії шляхом змови та угод між декількома підприємствами.

Розрізняють п’ять основних форм монополістичних об’єднань.

Картель – об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність. Вони домовляються між собою про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту тощо.

Синдикат – об’єднання підприємств однієї галузі в якому зберігається виробнича, але втрачається комерційна самостійність. В синдикаті централізується збут продукції та закупка сировини.

Трест – форма монополії, при якій усі об’єднані підприємства втрачають не лише комерційну, але і виробничу самостійність. Як правило, трест об’єднує підприємства однієї або декількох технологічно пов’язаних галузей промисловості.

Концерн – стійке об’єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності. Об’єднуються підприємства 10-50 галузей. Фінансовий контроль за діяльністю концерну здійснюється власником контрольного пакету акцій. Нині 90% монополій – концерни.

Конгломерат – нестійке об’єднання, яке виникає внаслідок поглинання прибуткових підприємств різних галузей, які технологічно між собою не пов’язані. Підприємства здійснюють автономну економічну діяльність, управління ними децентралізоване. Метою утворення конгломератів є привласнення прибутків рентабельних компаній та прагнення вистояти в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури в період криз.

Шляхи утворення монополій:

§ горизонтальна інтеграція – злиття однотипних, тобто конкуруючих підприємств;

§ вертикальна інтеграція – злиття підприємств різних галузей, в ході якого забезпечується єдність та безперервність взаємопов’язаних етапів виробництва (від видобутку сировини до збуту продукції);

§ диверсифікація – проникнення у галузі, що не мають прямого технологічного зв’язку з основною галуззю їхньої діяльності.

Разом з тенденціями до монополізації економічної діяльності у виробництві (промислово-торгових галузях) на рубежі ХІХ-ХХ століть спостерігаються інтенсивні процеси концентрації капіталу та утворення монополістичних угрупувань у кредитно-банківській сфері.

Концентрація банківського та промислового капіталів неминуче веде до їх об’єднання (зрощування). Їх злиття відбувається шляхом: 1) придбання гігантськими банками акцій промислових корпорацій, або спільне будівництво нових промислових об’єктів; 2) придбання промисловими корпораціями акцій банків, або створення власних банків. Об’єднання кредитно-банківських та промислово-торгівельних підприємств, яке побудовано на пірамідальній системі фінансового контролю усіх його підрозділів називається фінансовим капіталом.

Організаційною формою фінансового капіталу виступають фінансово-монополістичні групи, які в сучасних умовах називають фінансово-промисловими групами (ФПГ). Фінансово-промислові групи являються холдинговими компаніями. Холдингова компанія – це товариство, яке використовує свій капітал для скуповування контрольних пакетів акцій різних компаній з метою встановлення панування і контролю над ними. У кожній країні із розвинутою ринковою економікою існує 10-20 могутніх ФПГ, до керівництва яких входить обмежене коло магнатів, яких називають фінансовою олігархією.

Фінансова олігархія – це фінансова еліта країни, яка розповсюдила монопольну владу свого економічного становища на політичне та ідеологічне життя країни. Основними методами її економічного панування є „система участі” та „особиста унія”.

„ Система участі ” –це скуповування головною компанією („матір’ю”) контрольних пакетів акцій інших компаній („дочірніх”), які, в свою чергу, підкорюють собі „внучаті” компанії. Таким чином утворюється фінансова імперія (фінансова піраміда), управляти якою можна маючи у власності 13-15% загального капіталу.

„ Особиста унія ” участь одних і тих же осіб у правліннях та директоратах різних фірм. Ділові зв’язки в „особистій унії” нерідко доповнюються „династичними” шлюбами та іншими родинними зв’язками. На сучасному етапі виникає „особиста унія” фінансової олігархії з урядом, законодавчою та виконавчою владою.

Дата добавления: 2014-01-04