Політичні права і свободи

Природні (особисті)права і свободи – це сукупність природних і невідчужуваних основоположних прав і свобод, що належать людині від народження і не залежать від її належності до конкретної демократичної держави. Ці права становлять основу всього правового статусу людини.

Особисті(природні) права і свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.

Особисті права і свободи.

Індивідуальні і колективні права.

Конституція України закріплює права і свободи, які можуть реалізуватися як індивідуально, так і колективно. Індивідуальні та колективні права тісно взаємопов’язані, хоча різні за своєю природою. Основою їх взаємозв’язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежувати прав і свобод індивіда.

Право індивіда – це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людського буття і водночас мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує розвиток суспільства і дегуманізує саме це суспільство.

Колективні права (право народу, право нації, право спільноти, асоціацій) не є природними, тому що вони з’являються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу. Їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу. Колективні права не повинні ігнорувати прав людини, суперечити їм або обмежувати їх. Винятком є надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини. Не завжди можна поєднати індивідуальні і колективні права (наприклад, міжнаціональні відносини).

Реалізація колективних прав пов’язана з волевиявленням народу. Згідно з частиною другою ст. 5 Конституції право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові.

Тільки народ України виключно всеукраїнським референдумом вирішує питання про зміну території України (ст.. 73).

У ст.. 12 Конституція встановлює, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов’язані з на­лежністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не мо­жуть бути обмежені.

Цю групу прав відображено у таких статтях конституції: ст.. 10 – право вільного розвитку, використання і захисту національних мов; ст.. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 – кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недо­торканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. ЗО); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самовря­дування, установах і організаціях з відомостями про се­бе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і мо­ральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, викори­станням та поширенням такої недостовірної інформа­ції (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повер­нутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогля­ду і віросповідання (ст. 35).

Особливо важливим серед цих статей є ст. 27 – право на життя - універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно – правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

Виконуючи вимогу ЄС, Україна скасувала застосування смертної кари 22 лютого 2000 року.

За ст.. 64 Кримінального кодексу України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кодексом.

Громадянські права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов’язком якої є саме захист життя людини. Вони охоплюють право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); пра­во на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відш­кодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чолові­ка) укладання шлюбу, охорона сім `і, дитинства, мате­ринства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовряду­вання, посадових і службових осіб, право після викорис­тання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забо­роненими законом засобами захищати свої права і сво­боди від порушень і протиправних посягань (ст. 55); пра­во на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльніс­тю органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); пра­во не виконувати явно злочинні розпорядження чи нака­зи (ст. 60); заборона повторного притягнення до юриди­чної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію не­винності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звільнення від відповідальності за відмову да­вати показання або пояснення щодо себе, членів сім`і чи близьких родичів, коло яких визначається законом (га­рантія проти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63).

Політичні права і свободи пов'язані з участю у сус­пільно-політичному житті, з формуванням органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування. їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючі політичні права, гро­мадяни України, асоційовані як Український народ - но­сій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, при­ймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та гро­мадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування — виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної слу­жби, а також служби в органах місцевого самовряду­вання (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право на­правляти індивідуальні чи колективні письмові звернен­ня або особисто звертатися до органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті інколи нази­вають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх за­безпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони роз­глядаються як свобода людини від держави, право лю­дини на невтручання держави.

На відміну від особистих та політичних прав і сво­бод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними — їх забезпечення вимагає від держави пев­них дій.

Дата добавления: 2014-01-04