Народним засідателем може бути громадянин України, який досяг двадцятип'ятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду

Судді Верховного Суду України обираються до складу Президії Верховного Суду України за пого­дженням з Голо­вою Верховного Суду України чи за пропозицією суддів Вер­ховного Суду Пленумом Верховного Суду України шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Засідання Президії Верховного Суду України проводить­ся не менш як один раз на два місяці. Воно є повноважним за умови присутності на ньому не менш як двох третин її

Пленум Верховного Суду України є колегіальним ор­ганом, повноваження якого визначаються Кон­ституцією України та Законом. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верхо­вного Суду України, голо­ви вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голо­ва Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є пов­новажним за умови присутності на ньому не менш як двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Го­лова Вищої ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України.

Пленум Верховного Суду України скликається в міру потреби, але не менш як один раз на три мі­сяці.

Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України встановлюється Законом та прийнятим від­повідно до нього я Регламентом Пленуму Верховного Суду України.

Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих питань постанови.

Закон України "Про судоустрій України" визначає також статус професійних суддів, народних засідате­лів та присяжних

Згідно з Законом правосуддя в Україні здійснюють про­фесійні судді, народні засідателі та прися­жні.

Розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді.

Професійними суддями є громадяни, які відповідно до Конституції України призначені чи обрані суддями й обіймають штатну суддівську посаду в одному з судів, передбачених Законом.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфіка­ційною комісією суддів громадянин Укра­їни, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути також осо­би, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. У цьому разі на посаду судді спеціалізованого суду може бути рекомендова­ний відповідною кваліфікаційною ко­місією суддів громадянин України, не молодший тридцяти ро­ків,який проживає в Україні не менш як десять років, володіє державною мовою, має вийду освіту в галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізова­ного суду та стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років (ст. 127 Конституції). Ці судді відправля­ють правосуд­дя лише у складі колегії суддів.

Не можуть бути рекомендовані на посаду професійного судді громадяни: визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків судді; щодо яких, провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий роз­гляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість.

Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" внесені відповідні зміни і доповнення до Закону "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року.

Перше призначення на посаду професійного судді стро­ком на п'ять років здійснюється Президентом України на під­ставі рекомендації відповідної кваліфікаційної комісії суддів за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України за поданням Го­лови Верховного Суду України (голови відповідного вищого спе­ціалізованого суду) (ст. 128 Конституції).

Порядок внесення подання про призначення судді на посаду встановлюється Законом України "Про

Вищу раду юстиції» Особа, призначена на посаду судді чи обрана суддею безстроково, згідно з вимогами Закону набуває статусу про­фесійного судді відповідного рівня і спеціалізації судів: су­дді місцевого чи апеляційного, загального або військового суду судді Апеляційного суду Укра­їни, судді Касаційного суду і України, судді місцевого, апеляційного або вищого спеціалізова­ного суду або судді Верховного Суду України.

Підстави та порядок звільнення судді з посади, умови його відповідальності та інші питання ста­тусу суддів визначаються відповідно до Конституції та Закону України "Про і статус суддів".

Переведення судді за його заявою з одного суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України або голови відповідного вищого спеціалізованого суду згідно з вимогами Закону.

Народними засідателями є громадяни України, які у ви­падках, визначених процесуальним законом, вирішують у складі суду справи разом з професійними суддями, забезпе­чуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя.

Народні засідателі під час здійснення правосуддя корис­туються усіма правами судді.

Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голов місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови, громадя­ни які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають вимогам закону. Спис­ки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і перегля­даються у разі необхідності, але не рідше ніж через два роки. Список народних засідателів публі­кується у друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Не підлягають включенню до списків народних засіда­телів громадяни: визнані судом обме­жено дієздатними або недієздатними; які мають хронічні психічні чи інші захворю­вання, що пе­решкоджають виконанню обов'язків народного засідателя; щодо яких провадиться дізнання, досу­дове слідс­тво чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену су­димість; депутати усіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні служ­бовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

Підлягають звільненню від виконання обов'язків народно­го засідателя за розпорядженням го­лови суду на їх прохання: громадяни, старші шістдесяти п'яти років; жінки, які перебува­ють у від­пустці за дитиною, а також які мають дітей дошкіль­ного чи молодшого шкільного віку або утри­мують дітей інвалідів, інших хворих або похилого віку членів сім'ї; керівники та заступники кері­вників органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; особи, які не володіють державною мовою; особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя; інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються. Такі особи повинні подати заяву про звіль­нення від виконання обов'язків на­родного засідателя у конк­ретній справі до залучення їх для виконання цих обов'язків.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя У порядку черговості, крім випадків, коли продовження цьо­го строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їхньою участю. У здійсненні правосуддя спе­ціалізованими судами народні засідателі участі не бе­руть.

При вирішенні всіх питань, пов'язаних з розглядом спра­ви і постановленням судового рішення, народні засідателі мають такі самі права, як і професійний суддя.

У Законі "Про судоустрій" також визначається статус нової категорії осіб, які мають право брати участь у здійснена правосуддя, — присяжних.

Присяжними визнаються громадяни України, які у випад­ках, передбачених процесуальним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя. Суд присяжних утворюється для розгляду у першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом. Список присяжних за поданням голови апеля­ційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київсь­ким та Севас­топольським міськими головами. До складу ко­місії мають входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включа­ються громадяни, які постійно проживають на території від­повідної області тощо і відповідають вимогам Закону. Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради не пізніше одного місяця з дня одержання подання суду і надси­лається до суду, а також публікується у друкованих засобах масової інформації відповідної мі­сцевої ради.

Затверджуються списки присяжних строком на чотири роки і переглядаються кожні два роки.

Присяжним може бути громадянин, який досяг тридцятирічного віку.

Одна й та сама особа не може бути одночасно включена і до списку народних засідателів і списку присяжних.

Особа, включена до списку присяжних, зобов'язана повідомити голову апеляційного суду про об­ставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя. Закон визначає підстави і по­рядок звільнення від виконання обов'язків присяжного.

Народний засідатель або присяжний зобов'язані вчасно з'явитися на запрошення суду для участі в судовому засідан­ні. Неявка без поважних причин у судове засідання вважаєть­ся неповагою до суду.

Порядок добору присяжних для розгляду справи, поря­док складання ними присяги та її зміст ви­значаються проце­суальним законом.

Гарантії незалежності й недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються на народних за­сідателів і присяжних на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя.

Законом запроваджені нові органи — кваліфікаційні ко­місії суддів.

Кваліфікаційні комісії суддів є постійно діючими орга­нами в системі судоустрою України, повнова­ження яких ви­значаються Конституцією України та Законом України "Про судоустрій України".

Завданнями кваліфікаційних комісій є забезпечення фор­мування корпусу професійних суддів, здат­них кваліфіковано, сумлінно й неупереджено здійснювати правосуддя, шляхом добору і рекомендування осіб для зайняття посади професій­ного судді та визначення рівня фахової підготовленості про­фесійних суддів, а також розгляд питань про дисциплінарну відповідальність суддів та щодо надання висновків про звіль­нення судді з посади.

У системі судоустрою України діють кваліфікаційні ко­місії: суддів загальних судів; суддів військо­вих судів; суддів відповідних спеціалізованих судів; Вища кваліфікаційна ко­місія суддів України.

Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійсню­ють свою діяльність у центрах апеляційних округів. Усі інші кваліфікаційні комісії діють у місті Києві.

Строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів ста­новить три роки з дня їх утворення.

Кваліфікаційні комісії суддів діють у складі 11 членів, які мають вищу юридичну освіту. До складу кваліфікаційної ко­місії входять: шість суддів, обраних до складу кваліфікаційної комісії відповідно до ви­мог Закону; дві особи від Міністерс­тва юстиції України; дві особи, уповноважені відповідною об­ласною (Київською міською) радою за місцем перебування кваліфікаційної комісії суддів; одна особа від Упов­новажено­го Верховної Ради України з прав людини.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі 13 членів, які мають вийду юридичну освіту. До її складу вхо­дять: сім суддів, обраних до Комісії відповідно до вимог Закону; дві особи, призначені Верховною Радою України; дві осо­би, призначені Президентом України; одна особа від Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини; одна особа від Міністерства юстиції України.

Члени кваліфікаційних комісій обираються з числа суд. дів таємним або відкритим голосуванням конференціями суддів відповідних судів, а члени Вищої кваліфікаційної ко­місії суддів України — з'їз­дом суддів України відкритим або таємним голосуванням.

До складу кваліфікаційних комісій суддів та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не мо­жуть бути обрані Голова Верховного Суду України, голови вищих спеціалізова­них судів та апеляційних судів, а також їх заступники, члени Вищої ради юстиції.

Верховна Рада України приймає постанову про призначен­ня двох членів Вищої кваліфікаційної комі­сії суддів України з числа осіб, які не є народними депутатами України.

Президент України призначає своїм указом двох членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначає членів кваліфікаційних комісій суддів своїм роз­порядженням.

Міністр юстиції України призначає членів кваліфікацій­ної комісії своїм наказом.

Відповідна рада приймає рішення про призначення членів кваліфікаційної комісії в порядку, встановленому її регламентом.

Кваліфікаційна комісія суддів вважається повноважною за умови призначення (обрання) не менш як дев'яти членів з комісії, а Вища кваліфікаційна комісія суддів України — за умови призначення (обрання) не менш як одинадцяти членів Комісії.

Повноваження нового складу кваліфікаційної комісії суддів починаються з дня закінчення повнова­жень попереднього складу комісії, а повноваження новоутвореної комісії — з дня призначення її пов­новажного складу.

У Законі також визначено повноваження та організацію роботи комісії, порядок проведення кваліфі­каційної атестації суддів, а також повноваження комітетів щодо дисциплінарної відповідальності суддів Окремий розділ Закону України "Про судоустрій України" присвячено питанню судового самовряду­вання, яке утворюється для вирішення питань внутрішньої діяльності

судів в Україні.

Основні форми самоврядування: збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.

Організаційному забезпеченню діяльності суддів та ін­шим питанням судоустрою, присвячено розділ Закону, в яко­му визначаються загальні питання забезпечення діяльності суддів, закріплюється статус державної судової адміністрації та висвітлюються інші питання судоустрою України.

У Законі є прикінцеві та перехідні положення, згідно з якими Закон набирає чинності з 1 червня 2002 р., крім поло­жень, що стосуються організації та здійснення повноважень спеціалізованих адмініст­ративних судів, а також суддівського самоврядування щодо зазначених судів, які вводяться в дію після утворення системи адміністративних судів.

Згідно зі ст. 131 Конституції в Україні створюється і діє Вища рада юстиції, до відання якої нале­жить: внесення по­дання про призначення суддів на посади або про звільнен­ня їх з посад; прийняття рішення стосовно порушення суд­дями і прокурорами вимог щодо несумісності; здійснення дисципліна­рного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та роз­гляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а та­кож прокурорів.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суд­дів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих нав­чальних закладів та науко­вих установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція пра­цівників прокуратури — двох членів.

Відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції України" від 15 січня 1998 р. до складу Ви­щої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України і Генера­льний прокурор України.

Функціонування та належні умови діяльності суддів згід­но зі ст. 130 Конституції України забезпечує держава. Зок­рема, у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання суддів

3. Конституційний Суд України;

Конституційний Суд України посідає особливе, відокрем­лене від інших органів держави місце, що обґрунтовується таким:

· незважаючи на те, що про Конституційний Суд України йдеться у розділі VIII Основного Закону України, він не є складовою ані загальних, ані спеціалізованих апеляційних судів;

· саме тому його правовий статус визначено в окремому розділі XII "Конституційний Суд Укра­їни";

· цей розділ йде не відразу за розділом VIII "Правосуд­дя", а перед розділом XIII "Внесення змін до Конституції України", що є досить логічним;

· система судів загальної юрисдикції і спеціалізованих судів відрізняється від Конституційного Суду України.

· Конституційний Суд України не має власної системи;

· порядок призначення суддів загальної і спеціальної юрисдикції докорінним чином відріз­няється від порядку формування Конституційного Суду. Ви­моги, які пред'являються до суддів Конституційного Суду відрізняються від вимог щодо суддів загальної і спеціаль­
ної юрисдикції;

· основні принципи судочинства останніх докорінно відрізняються від засад Конституційного Суду. На діяльність Конституційного Суду України не поширюються норми процесуальних кодексів України;

· Конституційний Суд України має власну, притаманну лише йому, процедуру роз-
гляду питань своєї компетенції; специфічні і властиві лише Конституційному Суду України акти, які він приймає;

· До суддів цього Суду пред'являються підвищені вимоги щодо стажу роботи, вікового цензу та місця проживання в Україні;

· акти цього органу не підлягають апеляційному та касаційно­му оскарженню.

· На відміну від строків повноважень суддів загальної і спеціальної компетенції, судді Конституційного Суду призначаються на суворо визначений строк;

· Судді Конс­титуційного Суду не входять до складу Вищої ради юстиції.

Все це дає можливість зробити висновок про те, що Кон­ституційний Суд України є особливим судо­вим органом конс­титуційного контролю.

Контрольна влада згідно з однією з теорій у науці кон­ституційного права — влада, яка посідає са­мостійне місце в системі розподілу державної влади поряд з законодавчою, виконавчою і судовою. У бі­льшості держав контрольна вла­да представлена вищими органами держави особливого роду (конститу­ційні суди, рахункові палати, державні контроле­ри, суперінтенданти, омбудсмени). На відміну від ві­домчого, адміністративного контролю, інститути контрольної влади посідають самостійне місце, вони організаційно відокремлені від інших гілок влади.

Органи контролю, і зокрема Конституційний Суд України, займають­ся лише розслідуванням, перевіркою, вивченням стану справ і не мають права втруча­тися в оперативну діяльність установ і підприємств. Звичайно, вони доповідають про результати пе­реві­рок іншим органам держави, які і застосовують відповідні заходи до порушників. Самі ж органи конт­ролю, у тому числі й Конституційний Суд України, як правило, ніяких покарань призначати не мо­жуть.

Конституційно-правовий статус Конституційного Суду визначається розділом XII Конституції та Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

Стаття 147 Конституції України визначає сутність Конс­титуційного Суду України та його призна­чення.

Конституційний Суд України визначається як єдиний ор­ ган конституційної юрисдикції.

Призначення цього органу полягає в такому:

• вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України;

• давати офіційне тлумачення Конституції України та за­конів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України (частина двадцять друга ст. 106), Верховна Рада України (частина двадцять шос­та ст. 86) та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (частина друга ст. 148).

У Конституції України визначаються вимоги до суддів Конституційного Суду України.

Відповідно до частини третьої ст. 148 Конституції України суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вишу юри­дичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

При цьому суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на по­вторний строк. Із загальної кількості суддів на спеціальному пленарному засіданні обирається Голова Конституційного Суду України шляхом таємного голосування на трирічний строк, після за­кінчення якого він може бути повторно бути обраним на цей же строк.

Суддя Конституційного Суду вважається таким, що вступив на посаду, з часу складання ним при­сяги, а повно важення закінчуються в останній день місяця, в якому строк його перебування на по­саді судді закінчується або в якому йому виповнюється шістдесят п'ять років (сімдесят п'ять років за проектом Закону "Про внесення змін до Конституції України").

Конституційному Суду України надано досить широкі повноваження, які стосуються захисту зага­льних засад конс­титуційного ладу, основних прав і свобод людини та громадя­нина, забезпечення верхо­венства і прямої дії норм Конститу­ції України на всій території країни.

Згідно зі ст. 150 Основного Закону до повноважень Кон­ституційного Суду України належить дві основні групи пи­тань:

· вирішення про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України;правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

· офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Суб'єктами конституційного звернення до Конституційно­го Суду України згідно зі ст. 150 Конституції України є: Прези­дент України, не менш як 45 народних депутатів України, Вер­ховний Суд України, Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

При вирішенні питань своєї компетенції Конституційний Суд України, зокрема за зверненням Прези­дента України або Кабінету Міністрів України, дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради Укра­їни для надання згоди на їх обов'язковість.

У свою чергу за зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержан­ня конституційної процедури розгляду і розслідування спра­ви про усунення Президента України в порядку імпічменту (ст. 151 Конституції).

Щодо вирішення питань про відповідність Конституції України вище перелічених актів, то згідно зі ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Кон­ституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

З питань своєї компетенції Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на те­риторії України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ст. 150 Конституції).

Конкретні питання правового статусу, завдань, органі­зації та діяльності Конституційного Суду України визна­чає Закон України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

Визначається також порядок призначення суддів. Зокре­ма, Президент України у процесі визна­чення кандидатур на посади суддів Конституційного Суду проводить консультації з Прем'єр-мініст­ром України та Міністром юстиції.

Призначеною на цю посаду вважається особа, стосовно якої видано указ за підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

У разі припинення повноваження одного з шести суддів Конституційного Суду, які признача­ються Президентом, останній у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Що стосується Верховної Ради України, то вона призначає шість суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голо­ва Верховної Ради України, а також може вносити не менш як одна четверта народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України; при цьому депу­тат має право поста­вити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кан­дидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповід­ний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конс­титуційного Суду України, внесеної у встановле­ному порядку.

Призначеними на посади суддів конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення була б перевищена необхідна для при­значення кількість суддів, щодо цих кандидатів прово­диться повторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою України, Верховна Рада України у місячний строк призначає іншу осо­бу на цю посаду.

За результатами голосування Голова Верховної Ради України підписує постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

У свою чергу шість суддів Конституційного Суду призна­чає з'їзд суддів України. За пропозицією де­легатів з'їзду від­критим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзд визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду України для включення до бюлетенів для таємного го­лосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного Суду України вважається кандидат, який у резуль­таті таємного го­лосування одержав більшість голосів від числа обраних деле­гатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться щодо кандидатур, чис­ло яких перевищує квоту для призначення на посаду суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які за умов, визна­чених у Законі, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційно­го Суду з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючим і секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду про при­значення суддів Конституційного Суду України.

Закон також визначає повноваження Конституційного ^СУДУ України, на підставі яких приймаються рішення та да­ються висновки у справах.

До цих повноважень належать права та обов'язки щодо: конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим; відповідності Конституції Україні, чинних міжнародних до­говорів України або тих міжнародну договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України; офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень Конституційного Суду України не нале­жать питання щодо законності актів органів державної влади органів влади Автономної Республіки Крим та органів міс­цевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом Украї­ни рішення щодо неконституційності правових актів повніс­тю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції України; порушення встановленої Конституцією України про­цедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті. Закон також передбачає: вимоги до судді; порядок вступу його на посаду; статус судді.

Окремо визначаються повноваження Голови Конститу­ційного Суду України, двох його заступни­ків, які обираються на три роки.

Визначаються також підстави припинення повноважень суддів, а також дострокового звільнення з по­сади Голови та заступників Конституційного Суду за їх заявами. Зокрема, повноваження судді Кон­ституційного Суду України припи­няються у разі: закінчення строку призначення; досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; неможливості виконува­ти свої повноваження за станом здоров'я; пору­шення суддею вимог, передбачених законом; порушення суддею присяги; набрання законної сили об­винувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно від­сутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Голова Конституційного Суду України, заступник Голови Конституційного Суду України звільняються з посади за їх заявами Конституційним Судом України. Рішення про дострокове звільнення вважається прийня­тим якщо за нього проголосувало більше по­ловини консти­туційного складу суддів Конституційного Суду України.

Закон визначає також порядок організації та діяльності Конституційного Суду України.

Питання провадження у справах та діяльності Консти­туційного Суду України, його Секретаріату, порядок діло­водства, правила внутрішнього розпорядку Конституційного Суду України визначаються Конституцією України, Законом та актами Конституційного Суду України, що встановлюють порядок ор­ганізації внутрішньої роботи Конституційного Суду України.

Фінансування Конституційного Суду України передба­чається в Державному бюджеті України окремим рядком. Пропозиції щодо обсягу фінансування Конституційного Суду України і проект від­повідного кошторису подаються Го­ловою Конституційного Суду України до Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України при складанні проекту Державного бюджету України на кожний наступний рік.

Організаційне, науково-експертне, інформаційно-довід­кове та інше забезпечення Конституційного Суду України здійснює Секретаріат Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України.

Положення про Секретаріат Конституційного Суду України, його структура і штати затверджу­ються Конститу­ційним Судом України.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України призначається Конституційним Судом Укра­їни за поданням Голови Конституційного Суду України з числа громадян, які мають право на зайняття посади професійного судді.

Керівник Секретаріату Конституційного Суду України не може належати до політичних партій, мати представниць­кий мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Керівник та інші посадові особи Секретаріату Конститу­ційного Суду України є державними слу­жбовцями.

Конституційний Суд України на своєму засіданні утворює з числа суддів Конституційного Суду України постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжна ми робочими орга­нами з питань організації його внутрішньо діяльності. Положення про ці органи затверджуються Конс­титуційним Судом на пленарному засіданні.

Конституційний Суд України може утворювати також на своїх пленарних засіданнях тимчасові комісії для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним проваджен­ням у справі, за участю фа­хівців у відповідних галузях права. Крім того, суддя Конституційного Суду України може мати нау­кового консультанта та помічника, які виконують до­ручення судді Конституційного Суду України зі справ конституційного провадження. Вони є державними службовцями. Закон визначає процедуру кон­ституційного провадження. Перш за все визначаються форми звернення до Консти­туційного Суду, до яких належать: конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про ви­знання правового акта (його окремих положень) неконституційними, про визначення конституцій­ності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звер­нення Верховної Ради України про дачу висновку щодо до­держання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України є особи, перелічені у частині третій ст. 150 Конституції України.

У свою чергу суб'єктами права на конституційне подан­ня з питань дачі висновків Конституцій­ного Суду є Прези­дент України, Кабінет Міністрів України та Верховна Рада України.

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлума­чення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також прав юридичної особи.

У свою чергу визначаються підстави для відмови у від­критті конституційного провадження. До їх числа належать: відсутність встановленого Конституцією і законом права на конституційне подання, звернення; невідповідність подання і звернення вимогам, передбачених Конституцією і законом; непід­відомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, зверненні.

Закон визначає порядок провадження у справах у Кон­ституційному Суді України: порядок від­криття провадження у справі; утворення у складі Конституційного Суду колегії суддів та їх повнова­ження; порядок проведення засідань Кон­ституційного Суду, а також пленарних засідань.

Засідання суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 11 суддів, а рішення прийма­ється, якщо за нього проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні.

Пленарне засідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні не менш як 12 суддів, а рі­шення приймається якщо за нього проголосувало не менш як 10 суддів.

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конститу­ційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом України до участі у роз­гляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

Неявка з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Консти­туційного Суду України може бути підставою для відкладен­ня розгляду справи.

У разі повторної неявки з поважної причини учасника конституційного провадження на пленарне засідання або на засідання Конституційного Суду України Конституційний Суд України може прийн­яти рішення про розгляд справи на відповідному засіданні за його відсутності.

У разі неявки без поважних причин учасника конститу­ційного провадження Конституційний Суд України приймає рішення за його відсутності.

Строк провадження у справах за конституційними по­даннями не повинен перевищувати трьох мі­сяців.

У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом України невідкладним, строк розгляду такого подання не повинен перевищувати одного місяця.

Строк провадження у справах за конституційними звер­неннями не повинен перевищувати шести місяців.

Згадані строки конституційного провадження починають обчислюватися з дня прийняття проце­суальної ухвали про відкриття конституційного провадження у справі.

Конституційний Суд України за результатами розгляду справ щодо конституційних законів та інших актів парламен­ту, актів Президента, актів уряду, правових актів Автономної Республіки Крим приймає рішення.

Конституційний Суд України може визнати неконститу­ційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі якщо у процесі розгляду справи за конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито про­вадження у справі та які впливають на при­йняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституцій­ний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України їх офіційно оприлюднюють на­ступного робочого дня після їх підписання.

Поряд з рішеннями Конституційний Суд дає свої вис­новки.

Рішення і висновки Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конститу­ційного Суду України публікуються у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіцій­них виданнях України.

Конституційний Суд України відкриває нове проваджен­ня у справі при виявленні нових обста­вин у справі, що не були предметом його розгляду, але існували на час розгляду і прийняття рішення або дачі висновку в справі.

Рішення і висновки Конституційного Суду України рів­ною мірою є обов'язковими до вико­нання.

Копії рішень і висновків Конституційного Суду України надсилаються наступного робочого дня після їх офіційного оприлюднення суб'єкту права на конституційне подання чи конституційне звернення, з іні­ціативи якого розглядаласясправа, до Міністерства юстиції України, а також до органу влади, що прийняв правовий акт, який був предметом розгля­ду в Конституційному Суді України.

У разі потреби Конституційний Суд України може визна­чити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконан­ня, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку. Конституційний Суд України має право зажадати від ор­ганів письмо­вого підтвердження виконання рішення, додер­жання висновку Конституційного Суду України.

Невиконання рішень та недодержання висновків Конс­титуційного Суду України тягнуть за собою відповідальність згідно з законом.

Рішення приймаються, висновки даються Конституцій­ним Судом України поіменним голосуванням шляхом опиту­вання суддів Конституційного Суду України.

Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку над­ходження.

Судді Конституційного Суду України не мають права ут­римуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України мо­тивуються письмово, підписуються окремо суддями Консти­туційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх при­йняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню.

Підписання суддею Конституційного Суду України рішен­ня, висновку Конституційного Суду України є обов'язковим. Окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висно­вок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку.

Рішення й висновки Конституційного Суду України під­писуються не пізніше семи днів після при­йняття рішення, дачі висновку. Вони рівною мірою є обов'язковими до вико­нання. Порядок їх вико­нання визначає Закон.

Окремо Закон визначає особливості конституційного про­вадження у справах щодо: неконституційності законів та інших актів парламенту, актів Президента, актів уряду, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; конституцій­но-правових актів, що викликають спір стосовно повноважень конституційних органів державної влади України; органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду­вання; конституційності актів про призначення виборів, всеук­раїнського референ­думу чи місцевого референдуму в Автоном­ній Республіці Крим; відповідності положень чинних правових актів парламенту, Президента, Уряду України, правових актів Автономної Республіки Крим конституцій­ним принципам і нор­мам стосовно прав і свобод людини та громадянина; питань кон­ституційності, що вини­кають у процесі загального судочинства; конституційності правових актів, якими суперечливо регулюєть­ся порядок реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина; конституційності чинних між­народних договорів України та міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість; відкрит­тя конституційного провадження у справах щодо додержання конституційної процедури розслідування справи про усунення Президента України з поста в порядку ім­пічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України.

На підставі Закону України "Про Конституційний Суд України" 5 березня 1997 р. було прийнято Регламент Кон­ституційного Суду України, в якому визначено процедуру виборів Голови, заступників Голови Конституційного Суду, призначення секретарів колегії суддів, керівника Секретаріа­ту та їх повноваження.

У Регламенті детально визначено процедуру проведення пленарних засідань та засідань Суду; поря­док прийняття конституційних подань, конституційних звернень та відкриття конституційних прова­джень; порядок розгляду справ Конституційним! Судом; питання організації діяльності Суду з інших пи­тань.

Заслуговує на увагу вичерпний перелік актів, що прий­маються під час розгляду справ на пленар­них засіданнях Конституційного Суду України: рішення та висновки, акти, що виносяться; проце­суальні ухвали, протокольні ухвали Конс­титуційного Суду України.

4. Конституційно-правовий статус Прокуратури України;

Прокуратура є державним орга­ном, який не належить до жодної з гілок влади в Україні — законодавчої, виконавчої і судової. Проте найбільшою мірою діяльність цього органу пов'язана саме с судовою владою.

Взагалі місце прокуратури в загальній системі державних органів однозначно не визначено: в ряді країн прокуратура є складовою виконавчої влади, оскільки пе­ребуває у складі міністерс­тва юстиції, в інших вона існує при судах, або є окремим державним органом, зокрема, в Україні.

Правовий статус прокуратури визначається Конституцією України (розділ VII, статті 121—122), Зако­ном "Про прокура­туру" від 15 листопада 1991 року та іншими законами.

Відповідно до ст. 121 Конституції України та Закону "Про прокуратуру", прокуратура являє собою жорстко централізова­ну єдину систему, до складу якої входять: Генеральна прокурату­ра України, прокуратура Автоно­мної Республіки Крим, обласні, міст Києва і Севастополя (на правах обласних) міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також війсь­кові прокуратури, до яких належать військові прокуратури ре­гіонів, прокуратура Військово-Морських Сил України (на пра­вах обласних), а також військові прокуратури гарнізонів

В сучасний період органи прокуратури в Україні складаються з 27 обласних прокуратур, до складу яких вхо­дять 828 міських, районних, міжрайонних та спеціальних прокуратур. Крім того у 4-х регіонах України діють військові прокуратури.

Основними принципами організації і діяльності прокура­тури України є:

· здійснення своїх повноважень на підставі Конституції і законів України, незалежно від органів державної влади по­садових осіб, громадських об'єднань та їх органів;

· захист прав і свобод людини та громадянина на засадах їх рівності перед законом;

· працівники прокуратури не можуть належати до полі­тичних партій;

· діяльність прокуратури здійснюється гласно на під­ставі інформованості Президента України, орга­нів державної влади, громадськості, засобів масової інформації про стан за­конності, боротьби зі злочинністю;

· застосування заходів до усунення порушення закону поновлення порушених прав, притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності винних осіб, які допус­тили порушення.

Одночасно законодавство України визначає і гарантії незалежності прокуратури в процесі її діяльно­сті, основними з яких є:

· заборона втручання органів державної влади, посадо­вих осіб, об'єднань громадян, засобів масової ін­формації у діяльність прокуратури за додержанням законів, розслідуван­ня діянь, що містять ознаки злочину;

· відповідальність за вплив на працівників прокуратури, який може перешкоджати виконанню ними своїх повноважень;

· вимоги прокурора є обов'язковими для виконання всі­ма органами, посадовими особами, підприємст­вами, устано­вами, організаціями та громадянами і повинні виконуватися у строки, визна­чені прокурором;

· ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати матеріали досудового слідства до їх закінчення.

На підставі принципів та гарантій діяльність прокурату­ри законодавчо визначається в Конституції України, Законі "Про прокуратуру" та в інших законах завдання та функції прокуратури.

Зокрема, до завдань цього органу належить захист від не­правомірних посягань:

· незалежності України, державного ладу, прав націо­нальних груп і терористичних утворень;

· гарантованих Конституцією України і законами прав і свобод людини та громадянина;

· основ демократичного устрою країни, її державних ор­ганів, представницьких органів місцевого само­врядування, та органів, які вони утворюють.

Від­повідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладено здійснення таких функцій:

· підтримання державного обвинувачення в суді. Проку­рор, який бере участь у розгляді справ у судах, не здійснює на­гляду за діяльністю суду. Додержуючись принципу незалеж­ності суддів і підкорення їх тільки закону, він сприяє виконан­ню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ. Під­тримуючи державне обвинувачення прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої мірку­вання щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсуд­ному. При цьому прокурор має керуватися вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних у справі доказів;

· представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

· нагляд за додержанням законів органами, які прово­дять оперативно-розшукову діяльність, діз­нання, досудового слідства, до складу яких належать органи, визначені в За­коні "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 року: Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки Укра­їни, Прикордонні війська України, управління державної охорони, органи державної податкової служби органи і уста­нови Державного департаменту з питань виконання покарань, розвідувального органу Мініс­терств а оборони України.

У свою чергу, органами дізнання згідно зі ст. 101 Кримі­нального кодексу України є: міліція; подат­кова міліція; органи безпеки; командири військових частин, з'єднань, начальни­ки військових установ; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профі­лакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи охорони державного кордону; капітани морських суден, що перебувають у далеко­му плаванні.

До органів досудового слідства, згідно зі статтею 102 Кримінально-процесуального кодексу Укра­їни, належать: слідчі прокуратури, слідчі органи Міністерства внутрішніх справ, слідчі податкової мі­ліції, слідчі органів Служби без­пеки України.

На підставі статті 9 Перехідних положень Конституції України, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосу­ванням законів та функцію по­переднього слідства — до вве­дення в дію законів, що регулюють діяльність державних ор­ганів, щодо контролю за додержанням законів, та до сформу­вання системи досудового слідства і введення в дію за­конів, що регулюють її функціонування.

На жаль, такі закони поки що не прийнято. Повнова­ження прокуратури викладені в Законі "Про прокуратуру", проте, слід зазначити, що вони мають бути в переважній час­тині уточнені шляхом приве­дення їх у відповідність з Конс­титуцією України 1996 року та Перехідними положеннями Основного За­кону, зокрема, з пунктами 9 та 13. Ось чому з метою поліпшення забезпечення додержання прав і сво­бод людини та громадянина, додержання законів з цих питань органами державної влади та органами місцевого самовряду­вання, їх посадовими і службовими особами спільним про­ектом змін до Конститу­ції України пропонується розширити конституційні повноваження прокуратури України. Зокрема, це стосується питань нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, законів з цих питань органами державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Основними актами органів прокуратури є: протест, припис, подання і постанова прокурора.

Протест на акт, що суперечить закону, вноситься проку­рором до органу, який видав цей акт, або до органу вищого рівня. Наслідком реагування на протест є скасування акта або приведення його у від­повідність з законодавством.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушен­ня має очевидний характер і може завдати шкоду інтересам держави, підприємства, установам, організаціям, а також гро­мадянам.

Припис підлягає негайному виконанню, про що повідом­ляється прокурору

Подання стосується усунення порушень закону, причин тих порушень і умов, що їм сприяють, і під­лягає невідклад­ному розгляду відповідними органами, посадовими особами, об'єднаннями та їх орга­нами.

Відповідно до ст. 122 Конституції України Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призна­чається на посаду за згодою Верховної Ради України на підставі п. 25 ст. 85 та п. 11 ст. 106 Конституції України та звільняється з посади Президентом України без згоди на це парламенту.

У свою чергу, Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслід­ком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України — п'ять років.

Генеральний прокурор України:

· спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює кон­троль за їх діяльністю;

· призначає першого заступника, заступників Генераль­ного прокурора України, керівників структур­них підрозділів, інших працівників цього органу;

· затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкова­них органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

· призначає за погодженням з Верховною Радою Авто­номної Республіки Крим прокурора Автоном­ної Республі­ки Крим та його заступників, а також прокурорів областей, міст Києва і Севасто­поля, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них прокурорів;

· відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпоря­дження, затверджує положення та інструкції.

Висновки Генерального прокурора України з питань роз­слідування є обов'язковими для виконання всіма органами Дізнання і попереднього слідства.

Дата добавления: 2014-01-04