Правові питання проходження державної служби

Правове регулювання проходження державної служби здій­снюється в частині організації підбору кадрів, просування (пе­реміщення) по службі та умов припинення державної служби. Проходження державної служби – це сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на державну посаду, службовою кар'єрою та припиненням служби. Цей постійно триваючий процес має стадійний характер. Традиційно виділяють такі стадії (або етапи): 1) прийняття на службу; 2) про­сування по службі; 3) припинення служби. Це найбільш простий варіант класифікації стадій, які обов'язково проходить працівник на державній службі. В літературі виділяють також факультативні (необов'язкові) стадії – переведення на іншу посаду, притягнення до відповідальності, позачергове присвоєння рангу тощо.

Проходження державної служби завжди починається зі вступу на державну службу. Розрізняють загальні та спеціальні вимоги, дотримання яких є необхідним для вступу на державну службу та її проходження. Загальні вимоги пов'язані передусім із правовим ста­тусом осіб, зокрема громадянством України. Також згідно зі ст. 12 Закону України «Про державну службу» не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які визнані у встановленому порядку недієздатними; мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади; у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України. Спеціальні вимоги висуваються до особи залежно від сфери державної служби та конкретного виду посади, на яку особа претендує. Такі вимоги стосуються рівня осві­ти, кваліфікації, фахової підготовки, стану здоров'я, проходження випробувального терміну або стажування, необхідності перевірки на допуск до державної служби, стажу роботи, наявності вчених ступенів та звань тощо. Стаття 13 Закону України «Про державну службу» встановлює вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця третьої – сьомої категорій, подання за місцем майбутньої служби відомостей про доходи та зобов'язань фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади дер­жавного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Із прийняттям на державну службу пов'язується категорія за­міщення посади, яка здійснюється шляхом призначення, конкурсу або за контрактом. Найбільш поширеним способом в сучасних умовах є конкурсний відбір. Законодавством встановлена вимога щодо необхідності здійснення конкурсного відбору на посади тре­тьої – сьомої категорій, а це більш ніж 95% працівників виконав­чої влади. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інфор­мації не пізніше ніж за один місяць до проведення конкурсу.

В основу інституту конкурсного прийому громадян на державну службу покладено ідею об'єктивної оцінки ділових якостей пра­цівника, принципи рівноправності, відповідності здібностей та професійного рівня вимогам конкретного виду діяльності в системі державної служби, гласності та прозорості. Рішення про проведення конкурсу в окремому державному органі приймається керівником органу за наявності вакантної посади державного службовця. Осо­би, які подали необхідні документи до державного органу для участі у конкурсі, є кандидатами на зайняття вакантної посади державного службовця. Конкурсна процедура включає такі етапи:

1) публікація оголошення державного органу про проведення конкурсу у пресі або поширення його через інші засоби масової інформації;

2) прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановленим кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

3) проведення іспиту та відбір кандидатів.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву або пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.

Для набуття практичного досвіду та перевірки професійної підготовки особи може проводитися стажування терміном до двох місяців із затвердженням заробітної плати за основним місцем роботи. Стажування можуть проходити як особи, що вперше пре­тендують на посаду державного службовця, так і державні служ­бовці, які бажають зайняти більш високу посаду. При прийнятті на державну службу може встановлюватися додаткова умова – випробування терміном до шести місяців. Це рішення керівник може прийняти за наслідками конкурсу, стажування, просування по службі. Випробування застосовується з метою перевірки від­повідності працівника роботі, яка йому доручається. Громадяни, які вперше зараховуються на державну службу, приймають При­сягу, текст якої підписується і зберігається за місцем роботи.

Наступною та найбільш тривалою стадією проходження служби є просування по державній службі. Взагалі переміщення держав­ного службовця по службі може здійснюватися: на вищу посаду з метою просування працівника по службі, на рівнозначну посаду з метою доцільнішого використання ділових якостей службовця, на нижчу посаду у випадках скорочення штату, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення атестації. Поняття «просування по службі» певною мірою збігається із категорією службової кар'єри. Взагалі світова практика інституту державної служби розвивається у двох напрямах: кар'єрному та посадовому. При кар'єрній системі (характерна для континентальної правової системи) чиновник вступає на державну службу на весь час своєї професійної діяльності. У процесі служби він послідовно отримує посадове підвищення, тобто «робить кар'єру», просувається по службі. При посадовій схемі – укладає контракт щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протя­гом певного часу. У такому разі просування по службі відсутнє.

Посадова державна служба характерна для англосаксонської правової системи. Державна служба в Україні є кар'єрною з ок­ремими інститутами посадової державної служби. Вважається, що кар'єра є індивідуально усвідомленою позицією та поведінкою, пов'язаною з трудовим досвідом і діяльністю протягом трудового життя людини. Розрізняють два види кар'єри: професійно-посадова (посади, які займає людина протягом свого життя) та внутріорганізаційна (охоплює послідовність посад, які займає працівник у межах однієї організації). Щодо державних службовців термін «кар'єра» знайшов своє відображення у Законі України «Про державну службу».

Службова кар'єра – це просування по службі державного служ­бовця шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі або шляхом присвоєння йому більш високого рангу.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну службу» переважне право на просування по службі мають державні служ­бовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

Прийняття і просування по службі особи проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм при­своюються. Законом України «Про державну службу» встановлено сім категорій посад державних службовців і п'ятнадцять рангів. При прийнятті на державну службу особі присвоюється ранг у межах кон­кретної категорії згідно з посадою, рівнем професійної підготовки та результатами праці особи. Для присвоєння чергового рангу у межах категорії державний службовець повинен успішно відпрацювати на цій посаді два роки. Іноді його присвоюють достроково за виконання особливо відповідальних завдань. За добросовісну працю ранг може бути присвоєний за межами відповідної категорії. Ранг залишається за особою і у випадку, коли вона перейшла на посаду нижчої кате­горії або залишила службу, а потім повернулася. Позбавлення рангу можливе лише за вироком суду. Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою зайняття посад та просування по службі державних службовців у державних органах створюється кадровий резерв, зара­хування до якого проводиться керівником державного органу за про­позиціями керівників його структурних підрозділів. На кожну посаду формується кадровий резерв у кількості не менше двох працівників. Кадровий резерв формується зі спеціалістів місцевого та регіональ­ного самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випускників навчальних закладів відповідного профілю, державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування та рекомендовані для просування на більш високі посади. Порядок формування і організація роботи з кадровим резервом регулюються положенням про кадровий резерв державної служби, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Одним із важливих чинників формування дієвого кадрового резерву та заходом запобігання проявам корупції серед державних службовців є ротація кадрів, тобто горизонтальне та вертикальне переміщення державних службовців на посадах у структурних підрозділах, в яких вони працюють, та інших органах, з метою набуття ними нових знань, умінь, професійних навичок, необ­хідних для кар'єрного просування.

Важливим елементом інституту державної служби є оцінюван­ня професійної діяльності державних службовців. Ефективність діяльності державного апарату залежить від результатів діяльності кожного державного службовця. Система оцінювання у галузі державного управління вперше виникла у 60-х pp. у США, а в Німеччині та Франції – у 70-х pp. XX ст. В Україні тільки розроб­люються відповідні методики оцінювання результатів діяльності державних службовців. З метою підвищення ефективності діяльності державних службовців, визначення їх відповідності займаній посаді проводиться атестація, тобто оцінка кваліфікації службовця.

Атестації, яка проводиться раз на три роки, підлягають державні службовці всіх рівнів, крім патронатної служби, а також особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року. Для проведен­ня атестації на кожного працівника складається службова харак­теристика, створюється атестаційна комісія, яка за встановленою процедурою виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обіймає. Результатами атестації є висновки та рекомендації щодо відповідності працівника займаній посаді. В період між атес­таціями керівниками структурних підрозділів проводиться щорічне оцінювання діяльності державних службовців.

Важливою ланкою кадрової роботи є підвищення кваліфікації державних службовців. Результати навчання і підвищення кваліфі­кації є однією з підстав для просування по службі. Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Підвищення кваліфікації державних службов­ців відбувається постійно, але не рідше одного разу на 5 років.

Статус державного службовця втрачається з моменту припинення державно-службових відносин, що може статися на підставах, виз­начених трудовим законодавством, зокрема ст. 36 КЗпП, та за умов, встановлених законодавством про державну службу. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про державну службу» такими умовами є:

1) порушення умов реалізації права на державну службу;

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служ­би вимог — обмежень, передбачених ст. 16 цього Закону;

3) досягнення граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 років для жінок);

4) відставка державних службовців першої та другої категорій;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню службовця на державній службі;

6) відмова службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

Гарантією стабільності кадрового складу державної служби є законодавче положення про те, що зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних служ­бовців патронатної служби.

Слід розрізняти поняття «припинення державної служби» та «відставка державного службовця», які співвідносяться як ціле та частина. Власне припинення державної служби може відбуватися або шляхом звільнення (за наявності зазначених підстав), або у зв'язку з відставкою.

Відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою за наявності таких підстав:

1) принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи;

2) етичні перешкоди для перебування на державній службі;

3) примушування державного службовця до виконання рі­шення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, що може заподіяти значну матеріальну або моральну шкоду державі, підприємствам, установам, органі­заціям або об'єднанням громадян, громадянину;

4) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмо­ва державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжува­ти виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому КЗпП.

Отже, державно-службові відносини припиняються виданням уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративно­го акта про звільнення державного службовця з посади чи його відставку. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржене державним службовцем безпосередньо до суду.

Дата добавления: 2014-01-04