Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення обороноздатності країни та національної безпеки

В АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ

Тема 15. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

1. Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення обороноздатності країни та національної безпеки

2. Адміністративно-правове регулювання у галузі зовнішньої політики та митної справи

3. Державне управління внутрішніми справами

4. Адміністративно-правове регулювання у сфері юстиції

Традиційно до адміністративно-політичної сфери належать такі галузі, як оборона, безпека, охорона державного кордону; внутрішні справи, закордонні справи, митна справа та юстиція. Розглянемо державне управління оборонною сферою та національною безпекою України, серед особливостей якого є більш виразне політичне спрямування, централізація управлінської вертикалі та застосування владного, імперативного методу, широке застосування примусових заходів та використання спеціальних правових режимів.

Оборона – це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройної агресії або збройного конфлікту.

Під національною безпекою розуміють стан захищеності державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.

Правове регулювання організаційно-правових засад державного управління у сфері оборони та національної безпеки здійснюється на підставі численних нормативно-правових актів, серед яких Конституція України, закони України від 6 грудня 1991 р.«Про Збройні Сили України» (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 p.), від 6 грудня 1991 р. «Про оборону України» (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 p.), від 25 березня 1992 р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону від 4 квітня 2006 p.), від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки та оборони України», від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України», від 3 квітня 2003 р. «Про Державну прикордонну службу України», від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб», «Про Службу безпеки України», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю» (в редакції Закону від 21 вересня 1999 p., статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері тощо. Слід також назвати закони України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 13 липня 2000 р. «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», від 27 лютого 1991 р. «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 28 лютого 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 14 січня 1998 р. «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання», від 14 грудня 1999 р. «Про аварійно-рятувальні служби», від 8 червня 2000 р. «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», від 3 лютого 1993 р. «Про Цивільну оборону України», від 24 червня 2004 р. «Про правові засади цивільного захисту», від 27 січня 1997 р. «Про державний матеріальний резерв», Указ Президента України від 10 жовтня 2005 р. № 1430/2005 «Про Положення про Міністерство з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи» тощо.

Систему органів державного управління у сфері забезпечення обороноздатності країни та державної безпеки становлять:

– Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України;

– Рада національної безпеки та оборони України;

– Міністерство оборони України;

– Міністерство з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи;

– Служба безпеки України;

– Управління державної охорони;

– Державна прикордонна служба;

– Державний комітет з матеріального резерву.

Відповідно до чинного законодавства Рада національної безпеки і оборони України виконує такі завдання:

1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо питань національної безпеки та оборони країни;

2) здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої вла­ди щодо відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах военного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України, також до її складу входять: Голова Верховної Ради України (за згодою); Прем'єр-міністр України; секретар Ради національної безпеки і оборони України; міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; міністр закордонних справ України; міністр оборони України; глава Секретаріату Президента України; міністр фінансів України; голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України – командувач Прикордонних військ України; президент Національної академії наук України; голова Служби безпеки України; міністр внутрішніх справ України; міністр юстиції України; начальник Генерального штабу Збройних Сил України – перший заступник міністра оборони України; міністр економіки України.

Завдання української армії та флоту на сьогодні полягає в забезпеченні суверенітету держави, її територіальної цілісності, а також у представленні України на міжнародній арені як неагресивної європейської держави. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України.

Враховуючи позитивні зміни, що сталися в розвитку світового співтовариства, активізацію процесу роззброєння, зниження рівня воєнного протистояння, а також співвідношення бойових потенціалів сусідніх без'ядерних держав, Україна, максимально використовуючи наявну інфраструктуру, теж реформує свої Збройні Сили з урахуванням принципу оборонної достатності та економічних можливостей. У результаті реформування в Україні мають бути створені наближені до європейської моделі мобільні, багатофункціональні й універсальні, належно озброєні, забезпечені та навчені Збройні Сили України, спроможні виконувати покладені на них завдання за умов наявних можливостей держави щодо їх всебічного забезпечення.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України. Він призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України. Головнокомандувачем Збройних Сил України є за посадою міністр оборони України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України і який очолює Міністерство оборони України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати воєнно-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних Сил України і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

В основі структури Збройних Сил України – чотири види військ. Це – Сухопутні війська, Військово-повітряні сили, Війська протиповітряної оборони, Військово-морські сили. Військове управління Збройними Силами України здійснює Генеральний штаб. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

До складу Збройних Сил України належать також об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до зазначених видів.

Важливу роль у забезпеченні захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та аварії на ЧАЕС відіграє Міністерство з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи, основними завданнями якого є:

1) розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

2) керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

3) координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв'язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків;

4) визначення основних напрямів роботи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій;

5) державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо запобігання їм;

6) організація та координація здійснення всіх заходів на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони громадського порядку і здоров'я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових і економічних інтересів України;

7) координація робіт, пов'язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

8) підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, навчання населення дій у надзвичайних ситуаціях.

Важливу роль відіграє також Державний комітет з матеріального резерву України, основними завданнями якого є:

1) участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері державного резерву;

2) управління державним резервом;

3) методологічне, інформаційно-аналітичне, науково-методичне та нормативне забезпечення роботи з формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та поновлення запасів державного матеріального резерву;

4) організація наукових досліджень з питань довготривалого зберігання матеріальних цінностей державного резерву;

5) планування та організація мобілізаційної підготовки єдиної системи державного резерву України, забезпечення переведення її з мирного на воєнний стан і сталого функціонування в особливий період;

6) організація будівництва, ремонту та експлуатації об'єктів виробничого і соціально-культурного призначення системи державного резерву.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему Служби безпеки України становлять Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Функції державної безпеки виконує також Управління державної охорони України, що організовує та контролює забезпечення охорони осіб, які заміщають державні посади на строк їх повноважень (Президент України, Прем'єр-міністр України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України тощо), а також глав іноземних держав в період їх перебування на території України. Управління державної охорони України є центральним державним правоохоронним органом зі спеціальним статусом.

Основним завданням охорони державного кордону України є забезпечення встановленого режиму перетинання державного кордону України. Основними функціями Державної прикордонної служби України є:

1) охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;

2) здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення;

3) охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;

4) ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України від 22 березня 2001 р. «Про розвідувальні органи України» та від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність»;

5) участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів;

6) участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»;

7) охорона закордонних дипломатичних установ України;

8) координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.

Дата добавления: 2014-01-04