Рекреаційні ресурси та специфіка їх господарського використання

Під рекреаційними ресурсами розуміють поєднання компонентів природи, соціально-економічних чинників і культурних цінностей, що виступають як умови задоволення рекреаційних потреб людини. До рекреаційних ресурсів належать території та окремі об’єкти, що можуть бути використані для відпочинку і лікування людей, відновлення їхніх фізичних і духовних сил. Характерними властивостями рекреаційних ресурсів є: цілісність, динамізм, місткість, стійкість, надійність, привабливість. Рекреаційні ресурси поділяються на три групи:

Природні рекреаційні ресурси (клімат, земельні і водні ресурси, рельєф, печери, рослинний і тваринний світ, парки та заповідники, мальовничі пейзажі, унікальні природні об’єкти та ін.).

Культурно-історичні рекреаційні ресурси (культурні, історичні, археологічні, архітектурні пам’ятки, етнографічні особливості території, фольклор, центри прикладного мистецтва тощо).

Соціально-економічні рекреаційні ресурси (економіко-географічне положення, транспортна доступність території, рівень її економічного розвитку, сучасна та перспективна територіальна організація господарства, рівень забезпечення обслуговування населення, структура населення, трудові ресурси, особливості розселення, рівень розвитку транспортної мережі та ін.).

За виконуваними функціями рекреаційні ресурси поділяються на ресурси: місцевого значення, обласного, республіканського та міжнародного.

Характерно, що для організації рекреації використовуються ті природні умови та ресурси, що не завжди можуть бути використані іншими галузями світового господарства, а саме: сонячна інсоляція, морські пляжі, природна краса, історичні пам’ятники тощо. Площа рівнинних рекреаційних ландшафтів України становить 7 млн. га, гірських та передгірних ландшафтів – понад 2 млн. га. Особливе місце серед ландшафтних ресурсів займають морські пляжі, загальна довжина яких становить 1160 км, або 47% берегової смуги. На морських пляжах України можна організувати відпочинок одночасно 4,1 млн.чоловік, а ландшафтні рекреаційні ресурси усіх видів дозволяють одночасно оздоровлювати близько 47 млн. чоловік, тобто майже все населення України. Ресурси туристсько-екскурсійної діяльності розміщені по всій території України. Концентруються вони переважно в містах і селищах з багатим історичним минулим та в межах рекреаційних ландшафтів. В Україні найбільше значення мають рекреаційні ресурси Криму, Карпат, приморські території Одеської, Миколаївської, Донецької областей. Для кожної рекреаційної території важливою є її рекреаційна місткість, обумовлена природно-ресурсним потенціалом регіону. Вона розраховується за кількістю відвідувань на рік, добу.

Кліматичні умови України дозволяють організувати масовий літній відпочинок протягом 140-145 днів у північно-західних регіонах, 180-190 днів – у степовій зоні морського узбережжя, 220 днів – у південній частині Криму. Для зимових видів відпочинку територія України менш сприятлива, крім району Карпат, де кліматичні умови забезпечують повноцінний відпочинок протягом 90-120 днів.

Стійкість природної системи відносно рекреаційного впливу визначається щільністю відпочиваючих на ділянках рекреаційних зон. На базі рекреаційних ресурсів України функціонують санаторії, пансіонати і будинки, бази відпочинку із загальною кількістю 434, 4 тис. місць, дитячі табори – 467,7 тис. місць, установи туризму – 91 тис. місць. Крім того, в приміських зонах функціонує 330 установ одноденного відпочинку на 17,6 тис. місць. Рекреаційні установи України забезпечують відпочинок 17 млн. чоловік на рік.

Нині потенціал рекреаційних ресурсів України використовується недостатньо. З 9 млн.га потенційно придатних ландшафтних ресурсів використовується для всіх видів відпочинку 1,7 млн.га, або 18,95. Це забезпечує відпочинок тільки кожного п’ятого жителя України, який віддає перевагу відпочинкові влітку. Рекреаційний потенціал України після аварії на Чорнобильській АЕС значно зменшився. У поліській, лісостеповій (Київська і Черкаська області) зонах та в передгір’ях Карпат (Чернівецька область) радіоактивного забруднення зазнали ландшафти і біологічні рекреаційні ресурси на площі 1,4 млн.га.

Для успішного розвитку рекреації необхідний комплекс певних умов. Виходячи з того, що рекреація поєднує оздоровчі та пізнавальні цілі, райони рекреації повинні мати сприятливі для оздоровлення людей природні умови (сприятливий клімат, різноманітний рельєф з мальовничими ландшафтами, наявність водних джерел тощо). Іншими словами, повинна бути деяка комфортність природних умов. Бажано, щоб останні поєднувалися з культурно-історичними місцями. При цьому створюється комплекс сприятливих умов для ознайомлення рекреантів з особливостями природи, життя і побуту населення, культурно-історичними цінностями того або іншого району, де відбувається курс оздоровлення рекреанта. У рекреаційних регіонах недопустиме розміщення екологічно небезпечних виробництв, оскільки їхні відходи позначаються на якості рекреаційних ресурсів.

З переходом України до ринкових відносин індустрія відпочинку на базі використання рекреаційних ресурсів має стати важливою статтею доходів державного і місцевого бюджетів. Нині, за розрахунками Інституту економіки НАН України, надходження від туристського обслуговування становлять 0,9-1,1% експортних доходів від зовнішньої торгівлі України.

Важливими напрямами подальшого використання рекреаційних ресурсів країни є:

1. Розвиток санаторно-курортних закладів, де лікування і оздоровлення населення поєднується з активним відпочинком, відновлюванням фізичних і духовних сил людей;

2. Зміцнення матеріально-технічної бази туризму і відпочинку за рахунок як збільшення кількості місць у рекреаційних закладах, так і якісного оновлення діючих установ відпочинку з метою підвищення комфорту проживання та розширення сфери обслуговування;

3. Створення кількох вільних рекреаційних економічних зон із широким залученням коштів і технологій зарубіжних країн як експериментальних лабораторій для поетапного входження рекреаційного потенціалу України до світового ринку туристських послуг;

4. Розширення в Україні мережі національних природних парків та ландшафтних регіональних парків, що забезпечить раціональне й екологічно безпечне використання рекреаційних ресурсів.

Актуальним є питання створення в Україні природних парків як особливої форми заповідних територій. Рекреаційне функціонування їх спрямоване на оздоровлення людей, тобто надання людям найсприятливіших умов для відпочинку і туризму серед природи, що охороняється. Життя показало, що організація природних парків – це одна з раціональних форм охорони довкілля.

Природний парк являє собою або унікальне явище природи, або територію з привабливими та найбільш характерними рисами того району, в якому він розташований. Із господарського використання території природних парків виключаються. Вони широко використовуються для розвитку масової рекреації, у їх межах створюється відповідна матеріальна база та транспортна мережа для обслуговування рекреантів. Із зростанням рекреації природні парки стали популярними місцями відпочинку та туризму.

У зв’язку з необхідністю раціонального використання та охорони природи в районах масового відпочинку України створення природних парків є першочерговим завданням. До найбільш популярних серед українських та іноземних рекреантів належать такі діючі парки: Карпатський, Вижницький, Синевірський, Шацький та ін. На території природних парків забороняється діяльність, що тягне за собою зміну історично сформованого природного ландшафту, зниження або знищення екологічних, естетичних і рекреаційних якостей, порушення режиму утримання пам'ятників історії і культури.

Луганська область у рекреаційному відношенні має дуже великий потенціал. По клім тичним умовам область сприятлива для організації різноманітного відпочинку, особливо весняно-літній сезон. З 16 основних річок області найбільш сприятливі для розміщення відпочинку рік Айдар і Деркул. Вони мають відносно широке русло (50-100 м), достатні для купанн глибини (більш 20 метрів), комфортну для купання температуру води (20-30 градусів подовжений купальний сезон (93 дні) та ділянки з залісеними берегами. Масиви сухих і вологих мішаних і хвойних лісів, розташованих у басейнах річої області, сприятливі для сезонного масового відпочинку. Природні ландшафти Луганської області представлені також цілинними каменистими степами, ділянками штучних лісів, рідкісними оголеннями, деяка частка з них є заповідни­ми і можуть служити об'єктами для екскурсійного туризму

Поєднання сприятливих ландшафтно-кліматичних факторів і природних ресурсів е умовою планування лікарняного типу територіальних рекреаційних систем, будівництва санаторних установ та інших лікувально-оздоровчих установ. Так в області діє 5 установ санаторно-курортного типу: санаторії «Озерний» в Кремінському районі, «Жемчужина» у Новопсковському районі та «Сосновий» в Старобільському районі, Старобільська водолікарня та дитячий оздоровчий табір «Лісова галявина». Всі вони використовують для лікувально-оздоровчих цілей такі природні ресурси, як ліси, озера, мінеральні води. Але в теперішній час, у зв'язку з фінансовою скрутою, недостатнім відрахуванням у Чорно­бильський фонд та соціального страхування, кількість відпочиваючих з кожним роком зменшується. На південний схід від міст Алчевськ та Перевальськ розташована зона відпо­чинку на Ісаківському водосховищі площею 1419 га, яка була розроблена у 1975 році на термін 25-30 років. Вона включає водосховище та прилеглі лісові урочища Ісаківське, Полігон, Мало-Константинівське, Троїцьке.

Одним із важливих природних ресурсів Луганської області, який використовується і в рекреаційних цілях, є мінеральні води. Мінеральні води, виявлені на території Луганської області, відрізняються великою різ­номанітністю, лікувальне значення яких визначається мінералізацією, іонним складом, мікрокомпонентами, газовим складом, радіоактивністю, активною реакцією рН та темпе ратурою. Це такі групи мінеральних вод: бромні, хлоридно-натрієві, сірководневі, радо нові та води без спеціальних компонентів і властивостей. Води перших трьох груп застосовуються у вигляді водних процедур (ванни, душі, інга ляції), води без специфічних компонентів і властивостей — лікувально-столових — викорис товуються для пиття.

Рослинний світ України багатий і різноманітний. Він налічує більше 25 тис. видів, в т.ч. судинних рослин - більше 4.5 тис., мохоподібних - близько 800, водоростей - близько 4 тис., лишайників - більше 100, грибів більше - 15 тис. Під впливом господарської діяльності людини рослинні покрив України дуже змінився: розорані степи, ліси вирубані (в Донбасі велика частина лісів є штучними насадженнями), осушені болота і так далі. Тому проблема збереження рослинного світу стає надзвичайно актуальною, життєво важливою.

Серед численних проблем охорони природи особливе місце належить збереженню та раціональному використанню диких тварин, що повинно стати одним з найважливіших видів діяльності землевласників, землекористувачів, користувачів мисливських угідь природоохоронних органів. Тваринний світ Луганської області відрізняється розмаїтим видовим складом. На території області зустрічається один вид круглоротих, 43 види риб, 9 видів земноводних, 12 іидів плазунів, 246 видів птахів та 63 види ссавців. Скорочення місць, історично придатних для перебування диких тварин, безпосереднє знищення об'єктів тваринного світу, загальне техногенне навантаження на навколишнє природне середовище та надмірний рекреаційний тиск на природні комплекси в періоди відтворення диких тварин зумовлюють загальне збіднення видового та популяційного складу фауни області. Це потребує прийняття невідкладних заходів, спрямованих перш за все на забезпечення охорони місць існуван-зя тварин, суттєве підвищення ефективності контролю за їх використанням. Суттєвим не­доліком в організації охорони тваринного світу є низький рівень вивчення його стану та відсутність об'єктивних даних про чисельність переважної більшості немисливських видів гварин. В області в теперішній час здійснюється облік тільки тих видів, які належать до об'єктів мисливства.

Наукове узагальнення інформації в області охорони популяцій окремих видів рослин і грибів відображається в Червоних книгах: Международної Спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Європейского Червоного списку тварин і рослин, які знаходяться під загрозою зникнення, а також окремих країн. Червона книга України є офіційним державним документом, що містить перелік рідкісних і таких, що знаходяться під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу в межах території Украіни, її континентального шельфу і виняткової (морської) економічноі зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу і заходах по їх збереженню і відтворенні.

Рослини і тварини, занесені в Червону книгу України, відносятся до природних ресурсів загальнодержавного значення і підлягають особливій охороні на усій території України, в межах її континентальног шельфу і винятковій (морській) економічній зоні.

Обмеженість природних ресурсів спонукала зародження паростків сучасної охорони природи, механізмом втілення котрої були перші заказники та заповідні ділянки. В дер­жаві організовано механізм майже безперервного процесу створення нових природно-за­повідних територій, що є основою стабільності відповідної галузі. Заповідані території і об'єкти й складають природно-заповідний фонд України, який є складовою частиною все­світньої екомережі.

Станом на 01.01.2007 року природно-заповідний фонд Луганської області складає 135 об'єктів, які розташовані на площі 68185,20 га. Він включає 6 територій загальнодержавного та 129 -місцевого значення. Серед них — 1 природний заповідник, 1 регіональний ландшафтний парк, 45 заказників (у тому числі 1 - загальнодержавного значення), 61 пам'ятка природи (2 - загальнодержавного значення), 9 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва (2 - загаль­нодержавного значення) та 18 заповідних урочищ. Протягом останніх років у Луганській області вдалося не тільки утримати існуючий природно-заповідний фонд, але й досягти значних успіхів у розширенні територій найви­щої пріоритетності в збереженні біорізноманіття України. В 2004 році була розширена територія відділення Луганського природного заповідника НАН України «Стрільцівський степ» на площу 501,7 га, а в 2005 році - ботанічного заказника загальнодержавного зна­чення «Юницький» на площу 149 га. Отримано погодження Мінприроди на збір документів для розширення Луганського природного заповідника за рахунок створення нового відділення в межах Слов'яносербсь-кого та Новоайдарського районів. Робота в цьому напрямку Держуправлінням велася про­тягом всього 2006 року.

Це значний крок вперед порівняно з попередніми роками, коли створювались тільки об'єкти місцевого значення.

Розпочаті роботи з підготовки матеріалів щодо створення національного природного парку «Сіверсько-Донецький», створення якого передбачено Законом України «Про зага­льнодержавну програму формування екологічної мережі України на 2000-2015 роки». У 2001 році на загальній площі 14011,0 га створений регіональний ландшафтний парк «Біловодський» у Біловодському районі.

Для підвищення репрезентативності мережі природно-заповідного фонду, як найефек­тивнішого способу охорони видів рослинного і тваринного світу, та покращання якості окре­мих новоутворених об'єктів Держу правлінням проведені роботи по науковому вивченню, розробці проектів створення заповідних територій з рекомендаціями по охороні та збере­женню природних ресурсів. Науково-дослідними організаціями розроблені наукові обґрун­тування по створенню таких цінних об'єктів, як заповідне урочище «Лоби», заказників «Міусинський» та «Зеленодольський», заповідних ділянок «Первозванівська», «Медвежанська», «Іванівська», «Успенське Провальє», РЛП «Зелене намисто Донбасу», ботанічного заказника у Кремінському районі «Сфагнові болота» площею близько 2,0 тис. га, у Лутугінському - «Добрянські гори», «Лісне», «Ельба» площею понад 2300 га.

Дата добавления: 2014-01-04