Класична соціологічна спадщина

Принципова характерна особливість соціальних вчень XVIII ст. полягала в тому, що суспільство розглядалося просто як частина природи, а знання про суспільство — як складова частина інших, уже відомих наук, як «політична арифметика», «соціальна фізика» тощо. І лише в середині XIX ст. утверджується розуміння соціо­логії як самостійної науки про суспільство, як цілісної системи по­ряд з фізикою, хімією, біологією тощо. Це заслуга основоположни­ків науки Огюста Конта і Герберта Спенсера. Честь введення в науковий обіг поняття соціологія належить Огюсту Конту, і неви-падкове відокремлення соціології в самостійну науку. Виділення соціології в окрему самостійну науку підготовлене всім попереднім соціально-політичним, економічним, духовним розвитком люд­ства, французького суспільства зокрема і особливо. Адже перша половина XIX ст.— період бурхливого промислового розвитку пе­редових країн, пов'язаного з оволодінням і використанням сили пари і впровадженням машинної індустрії, фундаментальних від­криттів практично в усіх галузях природознавства, складних, швид­ких, масштабних і гострих соціально-політичних конфліктів та змін, особливо у Франції та й взагалі в Західній Європі.

В історії суспільної думки у Франції філософ Огюст Конт (1798-1857) відомий як родоначальник позитивістської філософії і позити­вістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абс­трактної філософії (метафізики) і теології. Основні твори: «Курс позитивної філософії», «Система позитивної політики...». Філософсь­кі та соціологічні погляди тісно переплітались у творчості Огюста Конта. У період революційних подій в Па­рижі Огюст Конт виступав проти революційних дій пролетаріату і проти його послідовників. Ідеї «соціальної фізики» сягають аж в XVII ст., а в першій половині XIX ст. їх особливо пропагував Сен-Сімон. Але ніхто до Конта не зумів розвинути цю ідею з такою пов­нотою, системністю і аргументованістю.

Кризове становище, в якому так довго перебували цивілізовані народи, допоможуть людям подолати тільки позитивні, наукові знання про еволюцію природи і суспільства, вважав Огюст Конт. Позитивні знання, що основані на спостереженні й експерименті, протиставлялись химеричним, нереальним, і протягом всієї своєї творчості Огюст Конт підкреслював, що далекі від здорового глузду знання вчені мають ставити значно нижче навіть «самодовільних вірувань людства». Позитивні знання — знання, «доступні нашому розуму і корисні для нас». Здорові думки мають безперервно поліп­шувати умови індивідуального або колективного існування. Але людство, за Контом, лише поступово зможе перейти до позитивної науки про суспільство. Досліджуючи процес розвитку людського ро­зуму в різних сферах, Огюст Конт сформулював закон трьох стадій розвитку розуму або трьох різних теоретичних станів: теологічного, метафізичного і наукового (позитивного). Отже, за природою люди­на користується спочатку теологічним (релігійним), потім метафі­зичним (філософським, абстрактно-теоретичним) і позитивним, науковим методами мислення. Розумовий розвиток людини здій­снюється постадійно, і послідовність досягнення різними галузями знань позитивного відповідає різноманітній природі явищ, визнача ється ступенем їх «спільності, простоти, взаємною залежністю». Саме тому спочатку як наука народжується фізика, потім хімія, а після — біологія, а для довершення системи наук спостереження людському розуму залишається сформувати соціальну фізику.

Позитивна філософія — своєрідна перехідна система знань між метафізикою XVIII ст. та методологією науки XIX ст. За формою позитивна філософія близька до метафізики, а соціологія — до філо­софії історії, але за загальною орієнтацією обидві відтворюють про­блеми науки про людину і про суспільство. В класифікації наук, про­понованій Огюстом Контом, соціологія йде за біологією. Соціологія вивчає людське суспільство на основі зібраних достовірних фактів, вив­чає діяльну істоту (індивідів і суспільство), звільняючись від мета­фізичного і спекулятивного духу, наближаючись за своєю точністю до природничих наук. Кожна діяльна істота в наукових концепціях має бути представлена статично і динамічно. Та на відміну від біоло­гії, соціологія розглядає діючих і здатних діяти індивідів як соціальні утворення, тобто в контексті взаємодії соціальних спільностей. Стала новаторством висунута Огюстом Контом вимога до соціології: ви­вчати закони явищ, що спостерігаються, а не шукати апріорних, тобто існуючих до всякого досвіду першопочаткових чистих, незмін­них причин, обґрунтовувати достовірність, істинність своїх висновків на фактах і на зв'язках, а не філософською інтерпретацією розумін­ня історії.

Специфіка соціологічного підходу до суспільного життя полягає в тому, що соціологічний підхід становить теоретичні дослідження законів соціальних явищ з допомогою загальнонаукового методу, а не філософської рефлексії, тобто відображення, дослідження пізнавально­го акту, взаємне відображення єдиного. В сукупності суспільні явища, за Контом,— образний організм. Ця ідея Конта передбачила поста­новку методології структурно-функціонального аналізу. Ідея порядку і прогресу проходить червоною ниткою через всю концепцію соціології Огюста Конта. Велика політична і моральна криза сучасного сус­пільства, міркував Огюст Конт, обумовлена, насамперед, розумовою анархією. Очевидно, розбіжність розуму стосовно всіх основних пра­вил лежить в основі соціального порядку. Соціолог, який досліджує, легко відзначає відсутність у суспільстві спільних ідей, висуваючи на основі вивчення емпіричних фактів нові і прийнятні для всіх ідеї, розкриваючи процес становлення нової спільності принципів і ство­рення відповідних установ, що сприяють повному подоланню сус­пільної кризи. Поки ж окремий розум не сприйме всі спільні ідеї, на основі яких можна будувати спільну соціальну доктрину, пише Огюст Конт, народи, незважаючи ні на які політичні паліативи (тобто захо- ди, що не забезпечують повного вирішення проблеми), за необхід­ності залишаться в революційному стані і формуватимуть тільки тим­часові настанови. Огюст Конт попереджує, що потрібно лише мудре втручання в природний процес суспільного життя. Треба тільки при­вести в струнку систему всі знання про особисте і колективне людсь­ке існування, одночасно вивчивши думки, почуття і дії людей. Тіль­ки точна оцінка природного процесу еволюції людства може дати теоретичний фундамент для мудрого втручання, здійснення систе­матичних змін на базі знань, що вносяться постійно і спонтанно, спроможних значно зменшити «згубне сповільнення і різку неуз­годженість».

Соціологію Огюст Конт поділяє на дві основні частини — со­ціальну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика покликана вивчати умови панування і закони функціонування соціальних сис­тем. Соціальна статика — це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). І Огюст Конт порівнює суспільство з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Та розглядати функціонування будь-якого окремого органа відірвано від цілісного живого організму не можна. Тому суспільство — цілісна система, і неможливо правильно зрозу­міти суть, роль і місце в суспільному житті, окремі його структурні елементи поза його цілісністю. Для Огюста Конта головним, висхід­ним у взаємодії суспільства і особи виступає суспільство, а не особа, адже не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає со­ціальну природу особи. Поділяючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи, соціальні інститути, Огюст Конт особливо виділяє сім'ю, державу і релігію, що відіграють важливу роль в забез­печенні органічної єдності суспільства. Саме сім'я, а не індивід становить ту одиницю, з яких і складається суспільство. Людина з народження переважно егоїстична, хоча в її природі поряд з егоїс­тично-особистим є і неегоїстичне, соціальне. І вся історія людства в Огюста Конта — це поступове подолання егоїстичних нахилів люди­ни: на ранніх етапах розвитку людства явно переважали егоїстичні інстинкти людей, які дедалі більше долаються в міру індустріального розвитку суспільства, що потім приводить до поширення і утвер­дження альтруїстичних основ, тобто готовності жертвувати своїми інтересами заради інших. І однією з важливих функцій сім'ї стає виховання молодого покоління в дусі альтруїзму, подолання врод-женного егоїзму, індивідуалізму. Соціальні зв'язки мають, мабуть, зовнішній характер, тому що в їх виникненні важливу роль відіграє матеріальна необхідність, що втілюється в таких інститутах, як про-

мисловість, торгівля, армія та ін. Природа соціальних зв'язків — головне питання соціальної статики, що має своїм предметом взає­мовідносини, які зберігаються при всіх історичних умовах, елемен­тах соціального організму.

Соціальний закон — це закон стадій історичного розвитку, за яким всі думки обов'язково проходять три змінюючі одна одну ста­дії. Спочатку — теологічна стадія, де відкрито панують спонтанно діючі функції, що не мають доказів. Потім метафізична — зі звич­ним переоформленням і формулюванням абстракцій або сутності, що приймаються за реальність. І, нарешті, позитивна стадія, що незмінно обґрунтовується точною оцінкою зовнішньої діяльності, історичної реальності. На думку Огюста Конта, від загального стано­вища людського знання залежить і рівень техніки, ремесел, промис­ловості та ін. Закон трьох стадій історичного розвитку одночасно є і законом розвитку всього людства. Знання людини і знання культури людства, вважав Огюст Конт, проходить три стадії: теологічну, мета­фізичну, позитивну. Держава — це охоронець суспільного порядку, виразник «суспільного духу», що стоїть на сторожі соціальної солі­дарності і бореться проти тенденцій розходження ідей, почуттів і інтересів у суспільстві. Без такого порядку неможливий суспільний прогрес. Тому дотримання суспільного порядку підкорення державі і його нормам, законам, вважає Огюст Конт, це священний обов'я­зок будь-якого клану суспільства. Але єдність суспільства, людства в ідеалі має базуватися, насамперед, на духовній, моральній єдності. І тут особливо велика, на погляд Конта, роль релігії, релігійних пере­конань, що створюють фундаментальну основу соціального поряд­ку: руйнується віра, розпадаються і соціальні зв'язки.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних систем і їх зміни. Соціальна динаміка Огюста Конта — це позитивна теорія сус­пільного розвитку. Не заперечуючи певну роль у суспільному розвит­ку інших факторів, які Огюст Конт називав вторинними (клімат, ра­са, приріст населення, розподіл праці), безумовний пріоритет він віддавав первинним, духовним, розумовим. Отож характер суспільства на кожному історичному етапі і напрям його розвитку визначаються «станом його розуму». Три ступені безумовного розвитку людства — теологічна, метафізична і позитивна — відповідають трьом стадіям історичного прогресу. Перша стадія — теологічна, охоплює старо­давність і раннє Середньовіччя аж до XIII ст. Панування релігійного світогляду, воєнно-авторитарні політичні режими, очолювані жрецями і військовими — ось що характерне для теологічної стадії. Друга стадія — метафізична — охоплює XIV—XVIII ст., для якої є характер­ним перехід від одного, старого, що руйнується, суспільного поряд-ку до нового, у зв'язку з чим таку стадію Огюст Конт називав перехід­ною. У духовній сфері чільне місце займають філософія, метафізика, в політичній сфері — професіонали-юристи, публіцисти, аристократи. Третя, вища стадія — позитивна, що почалася в XIX ст., разом з утвердженням позитивної наукової свідомості. За контівською соці­альною динамікою настає розквіт економіки (промисловості, реме­сел), науки, а в минуле повністю відходить воєнний дух і міліта­ристський спосіб панування, на місце аристократії приходить соціократія, принципи побудови, функціонування і розвитку якої розробляються особливою прикладною наукою — позитивною полі­тикою. В центр духовного життя висуваються вчені, філософи, по­зитивісти і діячі мистецтва, а на місце старої традиційної релігії з Богом приходить позитивізм з проповіддю всезагальної любові до суспільства, людства. У здійсненні ідеалів позитивної політики важ­ливу роль Огюст Конт відводив робітникам за умов їх відмови від соціалістичних поглядів — знищити священну приватну власність та ін.

Значення соціології Огюста Конта визначається тим, що на основі синтезу досягнень суспільствознавства того періоду і всупереч панів­ним тоді спекулятивно-споглядальним філософським підходам і теологічним поглядам він уперше обґрунтовує необхідність науко­вого підходу до вивчення суспільства і можливість пізнання законів його розвитку; визначає соціологію як особливу науку, що базується на спостереженнях; ставить питання про проведення емпіричних досліджень в науці; обґрунтовує закономірність розвитку історії, за­гальні контури соціальної структури і ряду важливіших соціальних інститутів суспільства.

Соціологія Герберта Спенсера

Контівську позитивістську лінію в філософії і соціології продовжує розвивати англійський дослідник Герберт Спенсер (1820—1908), за­сновник органічної школи в соціології. У другій половині XIX ст. Герберт Спенсер просувається далі шляхом становлення соціо­логії як самостійної науки, особливо в галузі системного і структур­но-функціонального підходу до вивчення суспільства.

Досліджуючи походження всіх живих організмів, Герберт Спен­сер вважав, що і суспільство розвивається як природа, як живий організм; прагнув провести якомога більше емпіричних узагальнень для доведення еволюційної гіпотези. Це дозволило б стверджувати з великою упевненістю, що еволюція здійснювалась і здійснюється в усіх середовищах природи, в тому числі в науці і мистецтві, у релігії і філософії.

Спенсер виділяє типи суспільств за стадією розвитку. Один з важливіших критеріїв типології суспільств — відмінність у формах соціальної регуляції. Для соціального організму, як і для біологічно­го, характерне не тільки утворення дедалі більшої маси в процесі зростання, але й збільшення поєднання маси зі зближенням її час­тин. Взаємна залежність частин, що перетворює складні спільності в єдине ціле — суспільство, не може існувати без певного розвитку «лінії поєднання і пристосування для спільної дії».

Дата добавления: 2014-01-04