Локальні і суспільні форми організації виробництва як теоретична основа створення інтегрованих бізнес-структур

У даному контексті слід розрізняти локальні і суспільні форми організації виробництва.

Локальні форми організації виробництва включають:

- розділення і інтеграцію виробничих процесів на підприємстві;

- кооперація окремих виробничих ланок (цехів, ділянок);

- раціональне з'єднання всіх чинників виробництва на мікрорівні.

Основні суспільні форми організації виробництва:

1) концентрація і деконцентрація виробництва;

2) спеціалізація виробництва;

3) конверсія виробництва;

4) кооперація виробництва;

5) комбінування виробництва, в т.ч. вертикально інтегровані холдинги;

6) диверсифікація виробництва.

1. Концентрація виробництва – це зосередження виробничих процесів на все крупніших підприємствах.

У господарській практиці виділяють 3 основних типу концентрації:

- агрегатну (збільшення виробничої потужності агрегатів і устаткування);

- технологічну – укрупнення виробничих підрозділів підприємства;

- фірмову (заводську) – збільшення розміру підприємств в цілому.

Існує абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств конкретної галузі економіки, що обчислюється, як правило, за допомогою показника V продажів (або виробничій потужності). Відносний рівень концентрації характеризується часткою крупних підприємств в загальному об'ємі галузевого випуску продукції або іншими відносними показниками.

Так, в світовій практиці для оцінки концентрації певного ринку широко використовують індекс Герфіндаля (Н). Цей індекс обчислюється шляхом зведення в квадрат частки ринку кожній з фірм (у %) і підсумовування отриманих результатів. Для галузі, де є п конкуруючих фірм, формула має вигляд:

Із збільшенням концентрації ринку індекс Герфіндаля росте, досягаючи максимальної величини (10000) для монопольного ринку.

(Для галузі з 10 рівноправними фірмами Н = 10­ + 10­ +.+10­ = 100 + 100 +.+ 100 = 1000, з 5 фірмами – 2000, з однією фірмою - 100­ = 10000)

Економічною передумовою процесів концентрації виробництва служить ефект економії на масштабах виробництва, коли результативність підприємства як системи росте швидшими темпами, ніж розмір підприємства.

* Чому має місце ефект економії на масштабах? [незмінність умовно-постійних витрат при зростанні розмірів підприємства дозволяє знижувати питомі витрати, а => підвищувати прибутковість і так далі]

Проте концентрація виробництва має свою економічну межу, коли подальше розширення виробництва не викликає відповідного економічного ефекту. Ця межа індивідуальна.

Процес, зворотний концентрації виробництва, тобто зосередження його на підприємствах малого і середнього бізнесу, носить назву деконцентрації.

2. Спеціалізація виробництва відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції (робіт, послуг).

Розрізняють:

- предметну спеціалізацію (кондитерська фабрика)

- подетальну (поузловую) спеціалізацію (двигуни, будматеріали)

- технологічну спеціалізацію (ливарні заводи)

- функціональну спеціалізацію (ремонтні заводи).

Якщо спеціалізовані підприємства працюють в перспективній ринковій ніші, вони матимуть вагомі конкурентні переваги перед багатофункціональними заводами. Спеціалізовані підприємства мають значні переваги, одна з яких полягає в тому, що в них виникають більш стійкі зв'язки з постачальниками й споживачами, а відтак спрощується й вдосконалюється матеріально-технічне забезпечення й збут.

Основним показником спеціалізації виробництва є частка профільної продукції в загальному об'ємі товарної продукції (коефіцієнт спеціалізації).

3. Конверсія виробництва характеризує істотне перепрофілювання виробництва, що діє, на виготовлення іншої продукції під впливом зовнішніх або внутрішніх чинників економічного розвитку.

- необхідність і переваги конверсії ВПК.

Оцінка рівня конверсії проводиться за допомогою показника частки продукції перепрофільованих виробничих підрозділів в загальному об'ємі виробництва.

4. Кооперація виробництва є формою організації виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно проводять кінцевий продукт.

Кооперація виробництва органічно пов'язана з розвитком виробничої спеціалізації і відображає співвідношення національного і міжнародного розподілу праці.

У діловій практиці зустрічаються наступні типи кооперації:

- предметна (технологічна)

- галузева

- регіональна

- міждержавна

До показників рівня розвитку кооперації відносяться:

• коефіцієнт кооперації, який характеризує _ купувальних п/ф і що комплектують в повній собівартості товарної продукції виробника;

• кількість підприємств – суміжників з розрахунку на один вид кінцевої продукції.

5. Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками:

- виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю;

- єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління.

Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва у складі комбінатів є технологічно їй організаційно взаємозв’я­заними, настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів досягає 65—90% загального обсягу виробництва в названих галузях. Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва. Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну економію витрат суспільної праці. Зокрема в процесі комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20—30%, зростання продуктивності праці — 15—35%, зниження собівартості продукції — 15—30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих підприємствах.

Виділяють наступні форми комбінування:

1) вертикальна інтеграція – об'єднання послідовних стадій обробки сировини;

2) горизонтальне комбінування – (на основі комплексного використання сировини) [наприклад, комплексна переробка с/х сировини – це м'ясні, молочні, хлібні комбінати ].

3) змішане комбінування.

З трьох форм комбінування в Україні найбільш поширені перша і друга форми. У Україні традиційно існували металургійні, хімічні, машинобудівні комбінати. Комбінати вважалися провідним типом підприємств в колишній ГДР. У останніх 5-7 років у всіх постсоціалістичних країнах, в т.ч. в Україні, виникли нові вертикально інтегровані структури, зокрема холдинги, засновані на цьому принципі.

Класичним прикладом такого холдингу є гр. Ріната Ахметова «СКМ», підрозділ «Метінвест». «Метінвест» об'єднує всі стадії металургійного циклу:

• підприємства з видобутку і підготовки сировини (вугільні шахти, ГЗК, коксохімзаводи)

• обслуговуючі підприємства (вогнетривкі і ремонтні заводи)

• металургійні і трубні підприємства

• металотрейдери та інші.

Цікава структура вертикально інтегрованої групи ''Металлургия'' (гр. Суркіса), що діяла в 2000-2001 рр. У ній були об'єднані різні стадії електрогенерації і електроспоживання. Крім ряду виробників електроенергії (Запоріжобленерго, Днепроенерго) групі належали великі енергоспоживачі, зокрема Запорізький завод феросплавів. Враховуючи ту обставину, що електроенергія в структурі витрат цих підприємств займає важливе місце, подібне комбінування приносило групі серйозні конкурентні переваги і економічний ефект.

Вертикальна інтеграція по суті означає, що ринкові операції замінені внутрішньофірмовими постачаннями, тобто замість того, щоб купувати щось, власники ухвалюють рішення про власне виробництво. Така практика має як сильні, так і слабкі сторони.

Таблиця. Переваги і недоліки вертикальної інтеграції

Переваги вертикальної інтеграції	Недоліки вертикальної інтеграції
1) краща координація дій 2) тісніший контакт з кінцевими споживачами 3) стабільність господарських зв'язків і гарантований збут 4) посилення фінансової потужності групи 5) зниження ціни кінцевого продукту за рахунок трансфертних цін	1) усунення дії ринкових сил і стимулів 2) веде до монополізації виробництва 3) взаємна залежність підприємств групи створює проблеми у разі якого-небудь форс-мажору 4) виникає помилкове відчуття безпеки

До показників рівня комбінування відносяться:

· частка продукції, проведеної комбінатом в галузевому випуску;

· частка матеріальних ресурсів, що поступають від інших підрозділів комбінату в загальному об'ємі споживаних ресурсів.

7. Диверсифікація будь-якого виробництва є однією з поширених форм його організації за умов розвиненої ринкової економіки і гострої конкуренції продуцентів на ринку. Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв’язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури й асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство.

Вочевидь диверсифікацію можна вважати своєрідним видом стратегії маркетингу того чи того підприємства, стратегії, спрямованої на розширення сфер діяльності на ринку нових продуктів, виготовлення яких не зв’язане з основним виробництвом. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв’язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.

Вона створює сприятливі умови для переливу капіталу з менш рентабельних галузей в рентабельніші і підвищує стійкість підприємства в період економічного спаду.

В більшості випадків диверсифікація здійснюється шляхом поглинань (централізації капіталу). У Україні можлива і ситуація створення нових підприємств в нових галузях.

Типовим прикладом диверсифікованої компанії є ТПГ ''Рейнфорд'', об'єднуюча такі технологічно не зв'язані підрозділи, як виробництво побутової електротехніки і виробництво молочної продукції.

Крайній випадок диверсифікації – створення конгломератів шляхом хаотичного злиття і поглинань.

Безсистемність призвела до того, що вже в 70-хх роках більшість конгломератів переродилися в помірно диверсифіковані холдинги.

Дата добавления: 2014-01-04