Структура національної економіки та структурна політика

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

СТРУКТУРНА ПЕРЕБУДОВА

Структура економіки – це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці [3].

При розгляді процесу структурної перебудови економічної системи виділяють рівні структурної трансформації:

· інституційний;

· макроекономічний (національний);

· мезоекономічний (регіональний);

· мікроекономічний.

На інституційному рівні структурні реформи зумовлені переходом економіки від адміністративної до ринкової системи господарювання з зміною наявних суспільних інститутів відповідно до нових умов та формуванням нових інститутів (інститути корпоративної та приватної власності, конкуренції, підприємництва, банкрутства, децентралізації управління).

На макроекономічному відбуваються зміни в інфраструктурі ринку і створення відповідних умов для прогресивного розвитку економіки та її галузей (система оподаткування, ціновий механізм, ліцензування і патентування, квотування та митні тарифи).

На мезоекономічному рівні процес структурної перебудови охоплює територіальні аспекти трансформації і спрямований на формування сприятливого інвестиційного клімату, інноваційні зрушення, створення відповідних умов для розвитку малого і середнього бізнесу, вирішення низки соціальних питань, підвищення конкурентоспроможності та економічної незалежності території, усунення територіальних та соціально-економічних диспропорцій розвитку, ліквідацію депресивних регіонів, оптимізацію розподілу та використання природних, фінансових і трудових ресурсів на локальному рівні.

На мікроекономічному рівні відбуваються зміни системи управління та структури окремих суб'єктів підприємництва, видів їх діяльності, організації, асортименту товарної продукції, здійснюється підвищення життєздатності і прибутковості підприємств.

Структура економіки є багатоплановим і складним поняттям. Залежно від характеру елементів економічної системи та їх змісту розрізняють наступні основні види структурних співвідношень (структур) [2, 3, 9, 10]:

• організаційні;
• відтворювальні;
• галузеві (видів економічної діяльності);
• регіональні (територіальні);
• соціальні;
• зовнішньоекономічні тощо.

Організаційна структура національної економіки відображається у пропорціях між інституційними секторами. Відповідно до Системи національних рахунків (СНР), виділяють такі інституційні сектори економіки:

• нефінансові корпорації – підприємства (юридичні особи) усіх форм власності, діяльність яких орієнтована на виробництво й реалізацію товарів і нефінансових послуг на ринку задля отримання прибутку, та некомерційні організації, засновані різноманітними групами виробників (асоціації підприємців, торгові палати тощо);
• фінансові корпорації – комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності: кредитні установи (банки, включаючи Національний банк, фондові біржі, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо) та страхові компанії;
• сектор загального державного управління – органи державного управління всіх рівнів; некомерційні організації, що здійснюють і надають безкоштовні або пільгові послуги індивідуального характеру у сферах освіти, охорони здоров'я, культури, спорту, відпочинку, соціального забезпечення тощо; послуги колективного характеру в галузі державного управління, оборони, шляхового та лісового господарства, сільськогосподарського обслуговування тощо. До цього сектору належать фонди соціального страхування та соціального захисту, Пенсійний фонд, державні цільові та позабюджетні фонди, формування яких відбувається за рахунок внесків підприємств, організацій, громадян;
• сектор домашніх господарств – сукупність фізичних осіб як споживачів (в окремих випадках – як суб'єктів некорпоративної підприємницької діяльності), рахунки яких неможливо відокремити від рахунків самого домашнього господарства ні юридично, ні економічно. Така виробнича діяльність включає, зокрема, підсобні сільські господарства населення, дрібні промислові виробництва, індивідуальне будівництво, капітальний ремонт житла, надання послуг у галузі побутового обслуговування, освіти, охорони здоров'я тощо;
• некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства – інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення власних інтересів. Ресурси цього сектору формуються за рахунок добровільних внесків. Як особливий тип некомерційних організацій в СНР розглядаються соціально-культурні підрозділи підприємств, що утримуються за рахунок коштів від основної діяльності та надають неринкові послуги працівникам цих підприємств (житлові, оздоровчі, медичні тощо).

Відтворювальна структура національної економіки характеризує співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між споживанням основного капіталу та доданою вартістю, між споживанням та нагромадженням, між виробничими галузями та інфраструктурою. Ці пропорції відображають можливості економічного зростання та його ефективність.

Структура національної економіки за видами економічної діяльності в Україні представлена, згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД), 17-ма укрупненими видами економічної діяльності (секціями), які мають шифри за літерами англійського алфавіту:

• А – сільське господарство, мисливство та лісове господарство;
• В – рибне господарство;
• С – добувна промисловість;
• D – обробна промисловість;
• Е – виробництво та розподілення електроенергії, газу та води;
• F – будівництво;
• G – оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту;
• Н – готелі та ресторани;
• І – транспорт і зв'язок (включаючи залізничний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний транспорт, допоміжні транспортні послуги, пошту та зв'язок);
• J – фінансова діяльність;
• К – операції з нерухомістю, здавання майна в оренду та послуги юридичним особам (включаючи діяльність у сфері інформатизації та дослідження й розробки);
• L – державне управління;
• М – освіта (у тому числі вища);
• N – охорона здоров'я та соціальна допомога;
• 0 – колективні громадські та особисті послуги (зокрема громадська діяльність, прибирання вулиць та оброблення відходів, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту);
• Р – послуги домашньої прислуги;
• Q – екстериторіальна діяльність.

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об'єднують у три групи: перша – діяльність, пов'язана з видобуванням ресурсів; друга – діяльність, пов'язана з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції; третя – сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Регіональна структура національної економіки відображає особливості концентрації виробництва продукції та інших видів економічної діяльності, які склалися в результаті дії територіального поділу праці. Ключовими чинниками формування певних територіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інтересів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови тощо.

Важливе місце у розширенні знань про національну економіку належить визначенню регіональних структурних одиниць та їх супідрядності. У національній економіці існують два типи регіональних систем. Перший стосується поділу території України на адміністративно-територіальні одиниці – це Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища міського типу та села. Другий розподіляє економіку за територіальними формами організації господарства на територіально-виробничі одиниці різних рівнів. До них належать: промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, територіально-виробничий комплекс, агломерація, спеціалізований район (зона), інтегральний економічний район.

Елементарною одиницею територіально-виробничого поділу економіки є промисловий пункт, який формується на базі певного виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це найбільш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, наприклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр і промисловий вузол відносяться до тери­торіальних форм організації господарства більш високого рангу. У промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності. До промислового вузла входять промисловий центр і населені пункти зі спільними об'єктами інфраструктури.

Розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів утворюють територіально-виробничий комплекс. Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчого рангу. ці регіональні одиниці – результат високої територіальної концентрації господарства і населення, виробничих і невиробничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Укрупненими одиницями поділу національної економіки за ре­гіональними формами організації господарства є інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей економічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

Соціальна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності та за рівнем доходів населення.

Власність є основою всієї системи суспільних відносин. Від форм власності, що утвердилися в суспільстві, залежать форми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп населення до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів. В економіці України існує три форми власності: приватна, державна і комунальна.

Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населення. По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, а підвищення її добробуту має бути головною метою економічного розвитку будь-якої країни. По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту, що вкрай актуально для України, у якій відбуваються активні структурні зміни в усіх сферах економіки, і особливо – у рівні доходів населення. Історія світового розвитку дала багато прикладів, коли зрівнялівка у доходах населення придушує ініціативу, зводить нанівець підприємництво та енергію зростання. Тоді як занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання.

Структурна політика держави - це обґрунтування цілей та характеру структурних перетворень, а також визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання та вирішення актуальних проблем сьогодення [2, 9, 10].

Залежно від міри втручання держави в структурні зрушення в економіці структурна політика держави буває двох типів:

· пасивна;

· активна.

Рис. 9.1. Механізм структурної політики

Сутність пасивної структурної політики полягає в наступному:

· держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші;

· безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях.

При активній структурній політиці держава широко застосовує державні важелі і інструменти для прискорення прогресивних структурних зрушень в економіці. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур тощо.

Державні важелі і заходи при активній структурній політиці [2]:

• державна програма структурних перетворень (розробка довгострокових планів, цільових програм, національних проектів);
• пряме державне інвестування програм структурної перебудови економіки;
• створення спеціальних фондів для фінансування програм структурної перебудови економіки;
• залучення іноземних і вітчизняних приватних інвестицій;
• податкові та кредитні пільги;
• припинення виробництва у депресивних галузях;
• митна політика;
• політика прискореної амортизації;
• заходи для стимулювання переливання капіталу в пріоритетні галузі;
• заходи для стимулювання розвитку галузей, які прискорюють впровадження досягнень НТП.

Перелік основних напрямків державної структурної політики формується і змінюється залежно від завдань та умов розвитку економіки, які є актуальними на конкретному етапі.

Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;
• інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;
• амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;
• політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;
• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;
• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;
• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;
• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;
• грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;
• валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;
• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного виробника.

Дата добавления: 2014-01-04