Предмет культурології

План

Культурологія

МОДУЛЬ

Змістовий модуль

“Культура як специфічний і унікальний феномен людства”

1.Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза.	1. Культурологія як наука. 2. Поняття культури, форми культури, функції культури, її генеза. 3. Українська культурологічна думка
2.Культура як знаково-семіотична система.	1. Інформаційно-семіотичне розуміння культури. 2. Мова як символічний код людства.
3.Соціокультурна динаміка. Діалог культур.	1. Типи соціокультурних світів і їх динаміка. 2. Взаємодія культур і національна самобутність народів.
4. Особистість у світі культури.	1. Людина і особистість: проблема дефініції. 2. Культурно-історичні якості особистості. 3. Культурна політика як засіб регулювання культурних процесів у суспільстві.
5. Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен.	1. Художня культура як складова духовної культури. 2. Мистецтво – унікальний механізм культурної еволюції. 3. Диференціація і інтеграція видів мистецтва. 4. Соціальні функції мистецтва.
6. Модернізацій ні та постмодернізаційні процеси в сучасній культурі.	1. Модерністська модель світу в західній та українській інтерпретаціях. 2. Людина в українській і світовій культурах новітнього часу. 3. Постмодернізм як нова культурна парадигма.
7. Феномен української культури. Тенденції розвитку сучасної української культури.	1. Тенденції розвитку сучасної української культури. 2. Освіта і наука в Україні. 3. Література, музика, театр, кіно, образотворче мистецтво в Україні. 4. Відродження культури національних меншин.

Тема 1. Культурологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза

1. Культурологія як наука

2. Поняття культури, форми культури, функції культури, її генеза.

3. Українська культурологічна думка

1. Вивчаючи перше питання необхідно виходити з того, що курс "Культурологія" вирішує декілька взаємопов'язаних завдань:

• отримати необхідний мінімум теоретичних знань про сутність, структуру, функції, закономірності та основні історичні типи культури;

• допомогти гармонічному поєднанню фахових і гуманітарних знань, сприяти виробленню професійної етики і моральності;

• Виробити здатність до творчого, критично осмисленого сприйняття різних національно-культурних, етноконфесійних та інших платформ;

• допомогти зорієнтуватись у світі культурних символів, напрямків у мистецтві, літературі, музиці тощо;

• виробити усвідомлення сприйняття соціально-перетворюючих функцій культури.

Культурологія народжена на перехресті філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, археології, релігієзнав­ства, соціології, мистецтвознавства. Базисом культурологіч­ного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Культурологія належить до соціогуманітарних наук, однак активно використовує методи природничих наук. Це співіснування, взаємовплив, взаємопроникнення різних типів знання сприяє створенню цілісної моделі культури. Специфіка культурології саме в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Слід додати, що сучасна соціально-історична ситуація в Україні зумовлює специфічні фактори інституціалізації куль­турології як сфери наукового знання. По-перше, необхідність у висококласних фахівцях у верхньому ешелоні влади зумовлює важливість їх фундаментальної гуманітарної освіченості та ерудованості. По-друге, стрімкий розвиток процесів інтеграції України у світову спільноту потребує нових навичок міжнародної комунікації з принципово неагресивним, толе­рантним ставленням до інших культурних традицій. По-третє, посилення ролі етнічного фактора в українському суспільстві як умови збереження національно-державної консолідованості актуалізує проблему розвитку культурної компетентності усіх активних членів суспільства.

Культурологія як інтегративне наукове знання виступає системотвірним фактором вивчення культури як цілісної сис­теми, методологічною основою всього комплексу наук про куль­туру. Вивчення культури здійснюється сучасною культуроло­гією в межах парадигми загальної теорії систем. її методологічні установки реалізуються в системному підході до вивчення феномена культури як цілісної складноієрархізованої системи, що існує у взаємодії об'єктивного (артефакти культури) і суб'єктивного (образи культури), раціонального й емоціонального, ко­лективного та індивідуального, динамічного і статичного, особ­ливого та інваріантного, інноваційного і традиційного. Предметом культурології виступають смисли буття людства, тобто ціннісно-смисловий аспект культури. Культурологія досліджує інваріантні смисли, які породжені творчою актив­ністю людства і наповнюють його буття. Наявність ціннісно-смислового аспекту культури створює саму можливість куль­турології як науки.

Культурологія вивчає закони утворення, оформлен­ня, закріплення і трансляції смислів життєдіяльності людства. Вона досліджує процеси породження ціннісно-смислового змісту людської активності в оточуючому середовищі. Куль­турологія виявляє смислову цінність явищ культури, міру реалізації в них творчого духу людини. Вона дає нам змогу пережити в текстах культури велич і трагедію людського бут­тя, його вічні поривання і втрати.

Класичним прикладом культурологічного підходу до аналі­зу соціально-історичних явищ є дослідження М. Вебером причин переможного утвердження капіталістичних відносин в європейській цивілізації. Він спростував пріоритетність еко­номічного підґрунтя зазначеного феномена і першим переніс проблему в сферу людської свідомості, в процеси генезису протестантського етносу з його культом праці, моральністю при­бутку як обов'язку перед Богом та ідеалом добропорядності кредитоздатної людини.

Складність раціональної інтерпретації культурних смислів провокує певний скептицизм щодо статусу культурології як сфери наукового знання. Іноді вказують на невизначеність самостійного дисциплінарного характеру культурології. Саме У зв'язку з цим говорять, що в культурології стільки теорій, скільки відомих культурологів. Дійсно, поліфонічність куль­турних смислів впливає на існування різних версій культурології, таких як "семіотична" (Ю. Лотман), "літературознавча" (Д. Лихачов, С. Аверинцев, А. Макаров), "діалогічна" (М. Бахтін, В. Біблер), "історична" (О. Гуревич, М. Попович ) та ін. Ці труднощі є закономірними з огляду на процес станов­лення культурологічного знання як інтегрального. Шляхи їх подолання пов'язані з використанням методології синергетичного підходу, який визначає парадигму дослідження відкритих, нелінійних, здатних до самоорганізації систем. Синергетика (її засновники — бельгієць І. Пригожий та німець Г. Хакен)формує уявлення про альтернативність, поліваріантність шляхів розвитку складних систем, відкриває нові прин­ципи управління, що базуються на правильній організації малих за силою впливів, пропонує розуміння хаотичних проце­сів як потенційної впорядкованості. Застосування методології синергетики вмотивовує визначення як гносеологічного бази­су культурології гуманітарного підходу, який допускає суб'єктність інтерпретації соціокультурних феноменів, немож­ливу за критеріями науковості природничих досліджень. Синергетична методологія слугує основою обґрунтованості куль­турологічних гіпотез і визначає межі їх застосування.

Метою культурології є розуміння культур. Серед завдань культурології можна виокремити такі:

• опанування смислового простору культури;

• аналіз історичних і національних феноменів культури;

• дослідження морфології та типології культур;

• вивчення культурних кодів та комунікацій;

• оволодіння досвідом ефективних соціокультурних практик.

Дата добавления: 2014-01-04