Політичний розвиток Київської Русі

Давньоруський період був «золотою добою» української історії. Київська держава заклала традиції державотворення, дала поштовх розвитку української народності та її культури.

1. Утворення давньоруської держави. «Норманська теорія»

3. Монголо-татарська навала та її наслідки для історії України

Ключові терміни: держава, Золота Орда, князь, літопис, монголо-татарське іго, «норманська теорія», «Руська правда», християнство.

1. Утворення давньоруської держави. „Норманська теорія”

Згідно з літописом «Повість минулих літ», у середині І тисячоліття у східних слов’ян існувало 14 великих племінних об’єднань. Половина з них пов’язана з територією сучасної України: поляни, древляни, сіверяни, тиверці, уличі, волиняни, дуліби, білі хорвати. Особливу роль в утворенні Київської держави відіграли поляни, які у V ст. заснували місто Київ, політичний центр східних слов’ян. У ІХ ст. навколо полян постає державне об’єднання Руська земля (Русь), яке стало основою для формування могутньої держави східних слов’ян – Київської Русі.

Формування держави у східних слов’ян у ІХ ст. співпало з приходом на Русь північних народів – норман (варягів). Це сприяло виникненню „норманської теорії” заснування Київської Русі про вирішальне значення норман в утворенні давньоруської держави. Ніби племена східних слов’ян нездатні були без зовнішньої допомоги заснувати могутню державу. На противагу цій теорії, існує антинорманська концепція, яка доводить, що державотворчі тенденції існували у слов’ян і до приходу варягів, і, якби варяги не прийшли, держава все одно була б утворена. Сучасна наука визнає, що нормани відігравали на Русі у ІХ-ХІ ст. активну політичну роль і навіть очолили князівську династію (Рюриковичів). Однак їх не можна вважати засновниками Давньоруської держави, яка почала формуватися ще задовго до ІХ ст. в процесі економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов’янства.

Таблиця 2.1. Політичний розвиток Київської Русі (від утворення до розпаду держави)

дата	князювання	події
882-	Олег (можливо, князь, ватажок дружини, боярин або родич Рюрика)	- здійснив похід на Київ, вбив Аскольда, захопив владу, - проголосив Київ „матір’ю земель руських”, - приєднав до Русі сіверян, деревлян, уличів, тиверців, - в основу консолідації земель Олег поклав модель централізованої держави, а не федерації племен, - утвердження Олега у Києві знаменувало створення держави східних слов’ян – Київської Русі, - здійснив 2 переможних походи на Візантію (Константинополь, 907, 911)
912-945	Ігор (син Рюрика)	- „вогнем і мечем” підкорив деревлян, уличів - здійснив кілька походів на Візантію, проти печенігів - спроба повторного збирання данини з деревлян призвела до їх повстання, під час якого князя Ігоря було вбито
945-964	Ольга (дружина Ігоря)	- жорстоко помстилася деревлянам за вбивство свого чоловіка: подавила повстання. Кількох відомих воєначальників було вбито, місто Іскоростень спалено - здійснила першу на Русі податкову реформу: встановила устави (порядок збирання данини), уроки (розміри данини) і погости (місця для збору данини), - налагодила дипломатичні стосунки з Візантією, прийняла християнство, здійснила другу (після Аскольда) спробу хрестити Русь
964-972	Святослав (син Ігоря та Ольги)	- був більш воїном, ніж політиком. Князювання провів у військових походах проти в’ятичів, фінів, печенігів - «необачно» розгромив Хозарський каганат, однак місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги - повертаючись з невдалого походу на Балкани (969-972 рр., Болгарія, Візантія), потрапив у засідку до печенігів, загинув у бою
972-980	боротьба за владу	- період боротьби за княжий престол синів Святослава – Ярополка, Олега, Володимира
980-1015	Володимир Великий (син Святослава)	- початок розквіту Київської Русі: завершено процес збирання земель і формування її території, - укріпив кордони, забезпечив захист Русі від печенігів, - у 988 р.християнство проголосив державною релігією. Це сприяло укріпленню великокняжої влади, єдності Русі, росту її міжнародного авторитету, зближенню з Візантією, розквіту культури, - побудував перший на Русі кам’яний храм – Десятинну церкву, розбудовував Київ як столицю держави, - провів адміністративну реформу, чим зміцнив владу київського князя. З метою ліквідації автономізму земель Володимир своїх 12 синів і вірних дружинників призначив правителями земель замість місцевих племінних вождів. Київська Русь стала централізованою державою - першим почав карбувати золоті та срібні монети (злотники та срібники)
1015-1019	боротьба між синами Володимира	- Святополк Окаянний вбив своїх братів – Бориса, Гліба та Святослава. - зазнав поразки від Ярослава у битві на р. Альті
1019-1054	Ярослав Мудрий	- найвищий розвиток Київської Русі, період її єдності, централізації, - у зовнішній політиці дотримувався дипломатичних методів, укладав династичні шлюби („тесть Європи”) - укладено перший звід законів „Руська Правда” - розбудував Київ: побудував Софійський собор (1037р.), Георгіївську та Ірининську церкви, Печерський монастир, місто обнесли валами з парадним в’їздом – Золотими воротами; - 1051 р. без згоди константинопольського патріарха обраний перший руський митрополит Іларіон, що мало на меті вивести вітчизняну церковну ієрархію з-під контролю Візантії - стрімкий розвиток культури та освіти: відкривалися школи, у тому числі, для дівчат, при Софійському соборі заснована перша бібліотека. Розвивалася книжна справа, велося літописання
1054-1113	правління Ярославичів	- боротьба за київський престол - початок феодального дроблення Русі - міжусобні війни між синами Ярослава - поступове політичне ослаблення держави
1113-1125	Володимир Мономах (онук Ярослава)	- тимчасова політична єдність держави - успішні походи проти половців - зближення з Візантією, Скандинавією, Західною Європою
1125-1132	Мстислав (син В.Мономаха)	- підтримка єдності Русі, тимчасова стабілізація - захист держави від половців

У 30-40-і рр. ХІІ ст. Київська Русь розпалася на окремі князівства. На землях України сформувалися Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке та Волинське князівства.

У 1187 р. у літописі вперше вживається назва „Україна” для визначення південних пограничних земель, зокрема, Переяславщини.