Стратегія освіти

Україна має широку мережу навчальних закладів усіх рівней. На початку XXI ст. функціонує 9,8 тис. дошкільних закладів, 21,3 тис. загальноосвітніх шкіл, 1180 професійно-технічних учи­лищ, майже 360 вищих навчальних закладів, які готують не тільки спеціалістів, але й через аспірантуру і докторантуру — вче­них. Є майже 550 навчальних закладів післядипломної освіти і 1645 позанавчальних виховних закладів. На жаль, у другій поло­вині 90-х років XX ст. мережа і дошкільних, і середніх загально­освітніх шкіл та вищих навчальних закладів значно скоротилась. Все ж системою освіти охоплено близько 5 мли молоді, яка вчиться, а їх навчання і виховання здійснюють близько 900 тис. педагогів, серед яких майже 25 тис. мають учені ступені і звання докторів та кандидатів наук, професорів і доцентів. В системі освіти відбуваються складні процеси, йде перебудова методоло­гічних навчально-методичних і організаційних основ, що склали­ся в поєднанні спадкоємності, новаторства, засвоєння прогресив­них зразків освіти за кордоном.

Ставиться завдання виведення освіти на рівень розвинутих країн світу, суттєво реформуючи її концепції, структурні органі­заційні основи. Сформульовано важливі принципи реформи сис­теми освіти. По-перше, це - демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерс­тва учнів, студентів і їх педагогів, утвердження людини як вищої соціальної цінності, гармонії у відносинах людини і навколишніх її умов. По-друге, гуманізація освіти, покликана формувати у сві­домості учнів, студентів цілісну наукову картину світу, їх духов­ність і творче мислення. По-третє, національна спрямованість освіти, її органічне поєднання з національною історією і народ­ними традиціями, неперервність освіти, перетворення її в процес, що діє протягом усього життя людини, нероздільність навчання і виховання, їх органічна єдність. У сучасних умовах школа стоїть перед непростим вибором – знайти оптимальні шляхи подальшого розвитку. Оцінка стану осві­ти і змін, що відбуваються, неоднозначна, бо в громадських настро­ях, суспільній думці є найрізноманітніші, в тому числі й діаметра­льно протилежні одне одному, судження. Соціальна ефективність освіти (освітньої і кваліфікаційної підготовки) залежить не тільки від обсягу і якості одержаних працівниками знань, але й від ступеня їх застосування, практичної реалізації в праці, суспільній діяльності. Істотну роль у становленні особи відіграють гуманізація освіти, трудове виховання і професійна орієнтація, розвиток самоврядуван­ня, формування у молоді практичних навичок організаторської, су­спільно-політичної діяльності.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років новий підхід до освіти обговорювався на Парижській конференції, де відзначено, що освіта має стати абсолютним пріоритетом в бюджетах всіх держав і сприя­ти здобутті освіти всіма людьми. Починаючи з 2001 року в Україні розгортається реформування освіти, вводиться 12-річне навчання.

5.2. Наука як соціальний інститут

Дата добавления: 2014-01-04