Типи моделей та методи моделювання

План

План

Принципи виробничого менеджменту

Названі методи реалізуються згідно з певними принципами, правилами. Найважливіші принципи:

1.Науковість у поєднанні з елементами мистецтва. Менеджер у своїй діяльності

використовує дані та висновки багатьох наук, одночас маг імпровізувати, шукати індивідуальний підхід до ситуації і людей.

2.Цілеспрямованість. Управлінський персонал маг бути зорієнтований на розв”язання конкретних проблем.

3.Функціональна спеціалізація у поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об”єкту управління існує свій підхід, який враховує свою специфіку.

4.Послідовність управлінського процесу. Згідно з принципом послідовності елементи чи стадії з яких процес складається повинні вибудовуватись одне за одним у певному порядку.

5.Оптимальне поєднання централізованого регулювання керованою підсистемою з її саморегулювання. Життя безперервне і безперервно треба контролювати поведінку об”єкта управління, який весь час прагне вирватися з-під опіки.

6.Відповідність прав, обов”язків і відповідальності. Надлишок прав порівняно з обов’язками веде до управлінського свавілля; недостача їх паралізує ділову активність.

7.Забезпечення спільної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей фірми. Досягається шляхом мотивації, заохочення, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на всіх стадіях роботи над ними.

Перелік питань для дискусії

1.Що таке «операційний менеджмент» і які його основні функції?

2.Проаналізувати суть і місце операційного менеджменту в системі менеджменту організації.

3.Поняття «операції» та «виробництво», їх взаємозв”язок та розбіжність.

4.Особливості операційного менеджменту: цілі та основні завдання.

5.Методи і принципи виробничого (операційного) менеджменту

Тема 2.Процес створення виробничої (операційної) системи та його етапи

2.1.Загальні поняття про систему та принципи її функціонування.

2.2.Сутність операційної системи та її основні типи. Продуктивність і конкурентоздатність операційної системи.

2.3.Етапи створення операційної системи. Проектування виробів і процесів у виробництві та сфері послуг.

2.4.Виробничі потужності, їх розташування та процес проектування підприємства.

2.1.Загальні поняття про систему та принципи її функціонування

Системна теорія та основні ознаки систем

Для вивчення явищ і процесів у будь-яких структурах широко використовується системний підхід. На відміну від локального підходу с системний розглядає кожен об”єкт як систему й орієнтує дослідження на з”ясування його цілосності, виявлення в ньому різноманітних типів зв”язків та поєднання їх у єдину теоретичну картину.

Будь-яка система – це внутрішньо організована сукупність взаємопов”язаних елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення визначеної мети.

Основні якості системи:

детермінованість, динамічність, стійкість, автономність, адаптованість тощо.

Основні принципи системного підходу:

- принцип цілісності (неможливість зведення властивостей системи до суми властивостей її елементів);

- залежності кожного елемента чи властивості системи від їх місця в середині цілого;

- структурованості, що передбачає можливість описання системи через установлення її структури;

- взаємозалежності структури й середовища;

- ієрархічності тощо.

2.2.Сутність операційної системи та її основні типи. Продуктивність і конкурентоздатність операційної системи.

Сутність операційної системи

Перш ніж перейти до аналізу суті операційної (виробничої) системи, необхідно з”ясувати такі поняття, як «виробництво» і «операції». Ці терміни взаємопов”язані. Виробництво – перероблення сировини і випуск товарів. Операції - стосується будь-якого типу виробництва, а також надання послуг усіма без винятку організаціями.

Операційний менеджмент – процес проектування, планування, узгодження, контролю всіх засобів, процесів і видів діяльності, необхідних для перетворення праці, капіталу, матеріалів, енергії та професійних навичок у товари та послуги для задоволення потреб зовнішнього середовища.

Побудова операційної системи та її компоненти

Система операційного менеджменту будується на підставі операційної стратегії, що можна відобразити схематично (див. схема2.2.1).

Найчастіше операційну систему подають як сукупність взаємопов”язаних підсистем: переробної, підсистеми забезпечення та підсистеми планування і контролю. (див.схема 2.2.2)

Переробна підсистема здійснює продуктивну діяльність, пов”язану безпосередньо з перетворенням величин у вихідні результати.

Підсистема забезпечення не пов”язана безпосередньо з виробництвом виходів, але виконує необхідні функції забезпечення переробної системи.

Підсистема планування і контролю отримує від переробної системи інформацію про стан системи і незавершене виробництво.

Класифікація операційних систем

Операційні системи можна класифікувати різними способами. Одним з них є двомірна класифікація, що базується на характері виходу і типі процесу переробки ресурсів. Відповідно до цієї схеми можна проаналізувати фактично будь - яку операційну систему. Чотири типи таких систем наводиться в таблиці 2.2.1

Таблиця 2.2.1

Типи операційних систем

Типи переробної системи	Характер створюваної продукції Продукція Послуги
Проектна	Будівельний підрядник Письменний	Лікар-терапевт Муляр
Дрібносерійна	Друкарня Столярний цех	Клінічна лікарня Авторемонтна станці
Масове виробництво	Автозбиральний завод Швачне підприємство	Аеропорт Мийка машин
Безперервний процес	Нафтопереробка Вугільна шахта	Радіостанція патруль

Проектна система характеризується тим, що кожна одиниця кінцевої продукції є унікальною за конструкцією, завданням, що виконується місцезнаходженням та іншими важлими ознаками. Процесс виробництва маг одиничний характер.

Дрібносерійна система виробництва передбачає:

· спеціалізацію окремих підроздлів, цехів чи дільниць на виконанні різних операцій;

· об”єкти перероблення (деталі, що обробляються,чи клієнти, що обслуговуються) проходять через систему одиницями або невеликими групами;

· вимоги до оброблення чи обслуговування різні, тому кожни й об”єкт

(деталь, клієнт) просуваються по різних маршрутах з необов”язковим проходженням через усі ділянки.

Система масового виробництва характеризується:

· створенням великих обсягів відносно стандартизованих виходів;

· окремі одиниці продукції до сить подібгні, хоча можуть бути окремі відмінності в характеристиках і комплектації;

· час просування од иниці продукції через систему відносно короткий (хвилини, години);

· виробни чі ресурси можуть бути упорядковангі в певній послідовності і утворюють технологічну лінію (потік, що проходить через усю систему).

Переробна система з безперервним процессом:

· виробляє значні обсяги відносно стандартизованих виходів;

· єдиний спосіб розрізнити окремі одиниці створюваної продукції полягає у вимірі продукту в певних довільни х одиницях (за обсягом, довжиною, площею, массою або часом);

· ресурси, що поступають на вхід системи, безперервним потоком проходять через неї, перетворюючись у продукт на виході.

Продуктивність і конкурентоздатність операційної системи

Продуктивність – це основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів, перевірка компетентності менеджменту.

Продуктивність = Ринкова вартість виходів/ Ринкова вартість входів

Продуктивність можна вимірювати різними показниками (системою показників):

· часткова продуктивність характеризується кількістю готової продукції, віднесеної до певного одного входу продукуція/робоча сила; продукція/капітал; продукція матеріали; продукція/енергія тощо);

· багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів:

Продукція/ (Робоча сила+Капітал+Матеріали тощо)

· загальна продуктивність – це співвідношення усіх товарів і ресурсів (продукція/ витрати; вироблені товари та послуги/усі використані ресурси).

За допомогою операційної системи можна забезпечити конкурентоздатність різними методами:

1.лідерством за мінімум витрат;

2.технічними характеристиками продукції (міцність, надійність економічність тощо);

3.швидкістю доставки;

4.гарантованість часу доставки;

5.індивідуалізацією виробів за вимогами замовників;

6.запровадженням продукції на ринок;

7.гнучким регулюванням обсягу виробництва тощо.

2.3.Етапи створення операційної системи. Проектування виробів і процесів у виробництві та сфері послуг.

Проектування виробів і процесів виробництва, їх критерії та варіанти

Першим етапом створення системи є проектування виробів і процесів виробництва.

Проектування виробів повинно бути спрямоване на задоволення потреби споживачів. Необхідно проаналізувати конкретні вимоги споживача до даного виробу.

Розробник має розглянути такі критерії проектування виробу:

1. вартість;

2. економічність експлуатації;

3. якість;

4. елементи розкошів;

5. розмір, потужність або міцність;

6. строк служби;

7. надійність в експлуатації;

8. вимоги до обслуговування, його простота;

9. універсальність використання;

10. безпека експлуатації.

Проектування процесу виробництва передбачає визначення етапів процесу виробництва виробу, що вже спроектований.

Розробник процесу розглядає слідуючі критерії:

1. виробнича потужність;

2. економічна ефективність;

3. продуктивність;

4. надійність;

5. ремонтопридатність;

6. стандартизація й постійність результатів;

7. безпека, промислова санітарія й гігієна;

8. задоволення життєвих потреб робітників.

2.4.Виробничі потужності, їх розташування та процес проектування підприємства.

Наступним етапом у створенні операційної системи є прийняття рішення про розмір виробничих потужностей, їх місцезнаходження та проектування підприємства.

Потужність – це максимальний вихід системи за певний період, Потужність визначає норму виробітку.

Проектна потужність підприємства – максимум потужності, яка може бути досягнута в ідеальних умовах.

Коефіцієнт використання виробничої потужності – це відношення очікуємої потужності до проектної.

Визначення потреби в виробничій потужності

Процедура визначення потреби в виробничих потужностях включає три етапи:

1.Використання методів прогнозування і складання прогнозу об”ємів продаж конкретних виробів по всім позиціям асортимента.

2.Визначення потреби в обладнанні і робочій силі, яка необхідна для забезпечення прогнозуємих об”ємів продаж.

3.Складання плану завантаження обладнання і робочої сили на певний період.

Після компанія оцінює резервну потужність.

Резервна потужність – різниця між проектною потужністю і потужністю запланованою до використання.

Рішення щодо місця розташування підприємств приймається на підставі врахування макро- та мікроекономічних ситуацій.

Макрорівень - це рішення про континет, країну, провінцію чи місто.

Мікрорівень – вибір конкретного майданчика чи приміщення для підприємства.

Наступним кроком (після визначення виробничих потужностей та місця розташування) при створенні операційної системи є проектування самого підприємства.

Завдання тут зводяться до визначення конфігурації, тобто розміру і форми будівлі та розміщення виробничих ресурсів усередині неї. Є три типи проектів або плануваньвиробництва:пропорціно-функціональна схема, лінійно-поточна схема і фіксоване позиційне планування.

1.Пропорційно-функціональна схема передбачає групування виробничих ресурсів за ознакою виконуваної роботи (процесу)(схема 2.4.1.)

Таке планування має місце при дрібносерійному виробництві, коли окремі вироби або клієнти переходять з однієї ділянки на іншу залежно від конкретних вимог.

2. Лінійне або поточне планування застосовується в массовому виробництві або в системах з безперервним виробництвом, де кожний вибір фактично проходить одні і ті ж операції оброблення. Виробничі ресурси розміщуються у вигляді послідовності робочих місць згідно з тими операціями, які необхідні для випуску готової продукції (схема 2.4.2).

	Схема 2.4.2. Типова поточна схема планування

3. Фіксоване позиційне планування восновному реалізується при виконанні проектів, наприклад будівельних. Вироби чи споживач при цьому зафіксовані, до місця роботи в міру потреби подаються різні виробничі ресурси. Це планування носить тимчасовий характер до завершення роботи над проектом. Проблема тут у тому, щоб розмістити виробничі ресурси так, щоб вони не заважали один одному.

Після того як підприємтсво спроектовано, необхідно спроектувати роботу людей та нормативи її.

Проектування робіт охоплює точнее визначення змісту кожного виду роботи ворганізації та побічно – порядок розподілу роботи в ній.

Важливим моментом тут є:

1.Створення точних специфікацій, що визначають порядок взаємодії працівників з машинами, споживачами та іншими елементами середовища.

2.Врахування принципів економічної ефективност і та поведінських принципів

(робота має відповідати здібностям працівника й можливостям обладнання).

3.Врахування переваг та недоліків спеціалізації праці.

4.Забезпечення нормування праці, яке полягає у визначенні часу, необхідного для виконання роботи називається нормою часу або просто нормою.

Перелік питань для дискусії

1.Проаналізуйте сутність системного та ситуаційного підходів до операційного менеджменту.

2.Дати характеристику операційної системи як обєкта управління.

3.Проаналізувати основні особливості операційної системи.

4.Назвати основні ознаки класифікації операційних систем.

5.Проаналізувати типи сервісних систем.

6.В чому відмінність дрібносерійних систем від систем массового виробництва?

7.Проаналізувати поняття «потужність», застосоване до операційної системи.

8.Продуктивність і конкурентоздатність операційної системи.

9. Проектування виробів і процесів виробництва, їх критерії та варіанти.

10.Охарактеризувати типи проектів або планувань виробництва: пропорціно-функціональна схема, лінійно-поточна схема і фіксоване позиційне планування.

Тема 3. Процес і методи прийняття рішень у виробничому менеджменті.

3.1.Сутність, особливості та процедура прийняття рішень у виробничому менеджменті.

3.2.Моделювання як інструмент обґрунтування та прийняття управлінських рішень. Типи моделей та їх використання.

3.3.Сутність, типи та методи прогнозування.

3.1.Суть, особливості та процедура прийняття рішень у виробничому менеджменті.

Рішення – це творчий процес відпрацювання однієї або декількох альтернатив з різних можливих варіантів спрямованих на досягнення визначених цілей.

У сфері виробничого менеджменту рішення – це процес, що реалізується операційним менеджером і має забезпечити дії, спрямовані на виконання завдання у даній фактичній чи запроектованій ситуації.

Рішення має визначити:

· хто і що має виконувати та в які строки;

· з якими витратами тих чи інших ресурсів;

· при якому розподілі обов”язків, прав і відповідальності;

· за якої організації контролю та яких результатів варто очікувати.

. Потреби у прийнятті рішень визначаються:

· змінами у зовнішньому й внутрішньому середовищі організації;

· відхилення від заданих параметрів виробництва;

· виникнення «вузьких» місць та виявленням додаткових можливостей тощо.

За способом обґрунтування всі управлінські рішення можна звести до трьох типів:

· інтуїтивні – засновані на відчутті того, що вибір правильний;

· засновані на суб”єктивних судженнях - думка чи висновок експерта сприймається на віру як аксіома;

· раціональні рішення – передбачають здійснення логічних, аналітичних, інформаційно-пошукових, обчислювальних та інших операцій.

Процес прийняття рішення включає сім кроків:

· 1.Вибір цілі (цілей), оцінка ситуації й формування проблем.

· 2.Вибір критеріїв та формування обмежень.

· 3.Пошук варіантів дій (альтернатив).

· 4.Оцінка альтернатив.

· 5.Вибір альтернатив.

· 6.Реалізація.

· 7.Зворотний зв”язок та оцінювання результатів.

Процес прийняття рішень

На підставі аналізу управлінського досвіду можна побудувати модель процесу розроблення рішень, що відображає послідовність їх прийняття та

реалізації (див. схема 3.1.1).

3.2.Моделювання як інструмент обґрунтування та прийняття управлінських рішень. Типи моделей та їх використання.

Суть та необхідність моделювання

Моделі знаходяться в основі наукового підходу до прийняття рішень і у виробничому (операційному) менеджменті.

Зміст моделі – це спрощення реального життя, до якого вона застосовується. Перевага її у тому, що вона:

- менш складна;

- у ній усувається ряд факторів, що затуманюють реальність;

- дає можливість поєднати досвід керівників із досвідом та думкою експертів;

- дешева і потребує менше часу для прийняття рішень, ніж експериментування з реальними системами;

- вона дозволяє вводити додаткові дані з боку менеджера, уточнювати обмеження і цілі щодо проблеми.

Існує три типи базових моделей: фізична, аналогова та математична.

Фізична модель має вигляд об”єкта, що досліджується.

Аналогова модель репрезентує досліджуваний об”єкт аналогом, який поводить себе як реальний об”єкт.

Математична модель використовує символи для описання властивостей чи характеристик об”єкта або події.

Основні типи математичних моделей

1.Алгебраїчні моделі – це основний математичний інструмент, який можна використати для розв”язання загальних операційних проблем, таких як аналіз критичної точки та аналіз витрати – прибуток.

2. Статистичні мподелі. Три основні види статистичних моделей:

· прогнозування – процесс створення проекцій на майбутнє

(продажі, витрати тощо);

· контроль якості – вимірює та регулює міру відповідності;

· теорія рішень – використовується в деревах рішень, допомагає розв”язувати проблеми в умовах ризику;

3.Моделі лінійного програмування – використовуються в рішеннях при розподілі дефіцитних ресурсів, аналізі розміщення, планування виробництва, розподілу робочої сили та інших сферах операційного менеджменту.

Основні варіанти застосування лінійного програмування:

- агреговане управління виробництвом;

- планування асортименту виробів;

- маршрутизація виробництва виробу;

- управління технологічним процесом;

- регулювання запасів, забезпечення їх оптимальної кількості на складах;

- календарне планування виробництва;

- планування розподілу продукції;

- визначення оптимального рівня розташування підприємства;

- календарне планування транспорту;

- розподіл робітників;

- перевантаження матеріалів.

4. Моделі теорії черг. Основна мета – врівноважити витрати на додаткові канали обслуговування та втрати від обслуговування на рівні нижчому від оптимального. Моделі черг допомагають керівництву визначити оптимальну кількість каналів обслуговування, збалансувати витрати у випадку надмірно малої та надмірно великої їх кількості.

5. Моделі управління запасами. Для допомоги в управлінні активами фірми. Мета цих моделей – звести до мінімуму негативні наслідки накопичення запасів, запобігти їх недостачі.

6.Імітаційні моделі. Комп”ютерна імітація реальних ситуацій - інструмент для аналізу складаних систем сервісу, політики обслуговування обладнання та інвестиційного вибору.

7. Платіжна матриця. Один з методів статистичної теорії рішень. Дає можливість вибрати оптимальний варіант і визначити найліпшу стратегію для досягнення цілей.

3.3.Сутність, принципи та методи прогнозування.

Реалізація стратегії розвитку підприємства передбачає побудову збалансованої системи прогнозів і планів на довго, середньо, короткострокову перспективу. Розвиток підприємства має бути прогнозованим і керованим. Персонал має знати, до яких цілей прагне підприємство, якими шляхами може відбуватися досягнення встановлених цілей, які завданя в загальній системі має виконувати кожен підрозділ і конкретний працівник.

Прогноз – науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта (підприємства) в майбутньому і альтернативні шляхи і строки їх реалізації.

Прогнозування розвитку підприємства – процес розробки прогнозів, що ґрунтуються на наукових методах пізнання економічних явищ, наукове обґрунтування можливих якісних і кількісних змін стану підприємства в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Економічні прогнози необхідні для визначення шляхів розвитку підприємства та економічних ресурсів, що забезпечують його динаміку, для виявлення найбільш ймовірних варіантів довго, середньо і поточних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних заходів.

Сучасні економічні умови вимагають максимального розширення фронту прогнозування, подальшого вдосконалення методології та методи розробки прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів розвитку підприємства, тим ефективнішими є процеси планування й управління на підприємстві. Стратегічний аналіз та прогнозування сприяє зменшенню невизначеності середовища, дозволяє зорієнтуватися в оточенні й перейти до вибору варіантів дій у певній стратегічні перспективі.

Прогнозування має базуватись на таких принципах:

· цілеспрямованість;

· змістовний опис поставлених завдань;

· системність;

· варіантність;

· безперервність;

· альтернативність.

Сучасна економічна наука застосовує майже 150 методів прогнозування, серед яких значно менша кількість базових методів, від яких решта відрізняється лише окремими прийомами і послідовністю їх застосування. Залежно від типу необхідної вихідної інформації розрізняють експертні й фактографічні методи (див.рис.3.3.1.)

Класифікація методів прогнозування

Еврестич-ний

Математичної аналогії

Екстраполяція

3

Факторинг

	Рис.3.3.1. Класифікація методів прогнозування

Метод прогнозування – це сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, зовнішніх і внутрішніх щодо підприємства даних, а аткож можливих їх змін у досліджованому періоді часу вивести судження певної вірогідності стосовно майбутнього розвитку підприємства.

Експертні методи засновані на думках експертів певної галузі знань з наступною обробкою отриманих результатів з метою виявлення основних критеріїв і тенденцій, властивих об’єкту.

Метод «Дельфі» застосовується для передбачення технологічних і ринкови х змін у довгостроковому періоді.Суть полягає у виявленні переважного судження компетентних фахівців з приводу певного питання. Особливість методу, він передбачає анонімність експертів.

Метод інтерв’ю полягає в безпосередньому опитуванні прогнозистом спеціалістів щодо тенденцій розвитку об’єкта прогнозування.

Еврестичний метод передбачає, що підходи використані для прогнозу, задані в неявній формі та невідокремлені від особи, яка складає прогноз. Під час розробки прогнозу домінують інтуїція, досвід, творчість і уява.

Метод колективної генерації ідей передбачає зіткнення протилежних напрямів думок і рекомендацій щодо вирішення конкретної проблеми.

Метод колективної експертної оцінки полягає в тому,що група прогнозистів уточнює головні напрямки розвитку об’єкта, будує матрицю, в якій відображена генеральна мета, підцілі та засоби їх досягнення, та розробляє перелік питань для експертів.

Фактографічні методи базуються на фактичній інформації про об’єкт прогнозування та його мигнулий розвиток.

Перелік питань для дискусії

1. Охарактеризувати процес розроблення та прийняття рішень у виробничому менеджменті.

2. Охарактеризувати основні типи математичних моделей.

3. На яких принципах має базуватись прогнозування?

4. Розкрити сутність прогнозування та охарактеризувати типи та методи прогнозування.

Тема 4. Відпрацювання стратегії організації та стратегії виробництва

Дата добавления: 2014-01-04