Цінні папери та їх класифікація

Цінні папери – це документи установленої форми з відповідними реквізитами, що засвідчують право володіння або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітент – юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску) та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходів у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Чинне законодавство України про цінні папери має настільки суперечливий характер, що часом установити належність тих чи інших цінних паперів до певної категорії, досить непросто.

Залежно від показника, в якому виражені цінні папери, їх поділяють на:

– цінні папери, виражені у валюті України;

– цінні папери, виражені в іноземній валюті;

– цінні папери, виражені в банківських металах. До банківських металів, у яких можуть бути виражені цінні папери, Декрет КМУ від 19.02.93 р. № 15-93 „Про систему валютного регулювання та валютного контролю” зараховують золото, срібло, платину, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи, цінні папери поділяються на:

– цінні папери на пред’явника – це цінні папери зі змісту яких чи з їх форми витікає, що в якості суб’єкта права визнається особа, яка фактично володіє цінним папером (фізичне володіння), не зазначаються прізвище та ініціали власника цінних паперів, вони обертаються вільно.

– іменні цінні папери – містить зазначення суб’єкта права в тексті документу, тобто посвідчені ним майнові права належать названій в ньому особі, передаються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

– ордерні цінні папери характеризуються тим, що право, засвідчене ними, належить названій в папері особі або призначеній розпорядженням цієї особи іншій уповноваженій особі.

В Україні в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери, які засвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають їх власникам право на участь в управлінні справами емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при капітальних ліквідації емітента. До них відносять: акції, інвестиційні сертифікати.

2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання. До них відносяться: облігації, векселі, казначейські зобов’язання України, ощадні (депозитні) сертифікати,.

3) іпотечні цінні папери – їх випуск забезпечено іпотечним покриттям та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До них відносять: заставні, іпотечні облігації, іпотечні сертифікати.

4) приватизаційні цінні папери посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

5) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів. До них відносять: опціони, товарні та фінансові ф’ючерси, депозитарні розписки, варант.

6) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. До них відносять: складські свідоцтва, коносамент.

Компанії (ліцензовані торговці цінними паперами), що надають послуги по розміщенню цінних паперів, прийнято називати андерайтерами.

Відповідно до діючого законодавства в Україні можуть випускатися та обертатися на фондовому ринку такі види цінних паперів:

Пайові цінні папери:

Акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власнику на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акації надають їх власникам право голосу (за принципом: одна акція – один голос), однак не гарантує отримання дивідендів. Розмір дивідендів залежить від обсягів отриманого прибутку. Також прості акції надають право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Привілейовані акції надають певні переваги їх власникам, насамперед у правах на отримання доходу. Як правило, ці переваги виражаються у фіксованому проценті дивідендів, які виплачуються незалежно від отриманого прибутку. Якщо прибутку не вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду дивідендів.

За загальним правилом, власники привілейованих акцій не мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть визначати коло питань, у розв’язанні яких бере участь і ця категорія акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій, їх випуск не повинен перевищувати суми, яка становить 25% статутного фонду АТ.

Іменна акція передбачає встановлення її власника, який вказується на акції. При цьому ведеться книга обліку, в якій фіксуються всі власники акцій та реквізити належних їм акції. Продаж чи передача іменної акції іншому власнику фіксується відповідними записом чи заміною акції.

Акція на пред’явника не передбачає фіксації її власника, її перехід від одного власника до іншого не вимагає ніякого оформлення. Акції на пред’явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує у книзі реєстрації загальну кількість пред’явницьких акцій. Нею може володіти особа, що не працює на підприємстві.

Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, який розміщується (випускається) виключно інвестиційним фондом. інвестиційною компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді. Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компанія з управління активами – це господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституту спільного інвестування (ІСІ)на підставі ліцензії, що видається Комісією.

ІСІ – корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов’язаних з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Отже, інвестиційні сертифікати випускаються інвестиційним фондом або компанією з метою мобілізації грошей, які в подальшому будуть інвестовані в різні цінні папери. Іншими словами, якщо власник коштів не має інформації про те, які саме цінні папери йому слід придбати на наявні у нього вільні кошти, то він може покластися на професіоналів, які працюють в інвестиційному фонді.

Боргові цінні папери:

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Випускаються Державні облігації України, які поділяються на: облігації внутрішніх державних по­зик, цільові облігації внутрішніх державних позик, облігації зовнішніх державних по­зик; облігації місцевих позик, облігації підприємств.

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що мають вільний обіг або з обмеженим колом обігу.

За терміном обертання облігації поділяються на:

• короткострокові – строк обертання (обігу) до 1 року. Цей тип облігацій є найбільш поширеним в Україні;

• середньострокові – від 1 до 5 років. Найбільш розповсюджений тип облігацій на фондових ринках Європи, США та Японії;

• довгострокові – випускаються на строк понад 5 років.

За ступенем забезпеченості облігації поділяють на:

забезпечені – це облігації, які забезпечені заставою будь-якого рухомого чи нерухомого майна або порукою.

незабезпеченими є облігації, зобов’язання за якими підкріплені лише загальною кредитоспроможністю емітента.

Облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігації їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України – облігації внутрішніх державних позик емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Облігації зовнішніх державних позик України – це державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

До облігації місцевих позик належать облігації внутрішніх і зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Облігації підприємств розміщуються юридичними особами (підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами) тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Вони не дають їх власникам права на участь в управлінні емітентом.

Переваги випуску облігацій для підприємств

Інтерес до ринку корпоративних облігацій пов’язаний насамперед з тими можливостями, які одержує компанія, залучаючи фінансування за допомогою випуску облігацій. Емітуючи облігації, підприємство одержує в першу чергу альтернативне банківському кредиту джерело фінансування. Це дозволяє підприємству більш гнучко керувати фінансами як по вартості, так і по обсягу залучених ресурсів (маючи можливість викупу своїх паперів на вторинному ринку – самостійно або через уповноваженого торговця). До того ж у даному випадку підприємство не залежить від одного кредитора, оскільки заборгованість по цінних паперах диверсифікується серед певної кількості інвесторів. Виплата процентів за облігаціями можна віднести до витрат підприємства в бухгалтерському обліку (інші фінансові витрати) та до валових витрат емітента в податковому обліку (виплату дивідендів на акції здійснюють з чистого прибутку). Ще однією важливою перевагою є те, що в підприємства немає обов’язкової необхідності забезпечувати облігації заставою, як того вимагає банківський кредит. Останнє зберігає можливості одержання і додаткового банківського кредиту для підприємства.

Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, не більшу 25% від обсягу статутного капіталу, і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання емітента векселя (векселедавця) сплатити після настання встановленого строку платежу визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Розрізняють простий і переказний види векселів.

Простий вексель свідчить про таке: векселедавець (емітент, той, хто цей вексель написав) дає чесне слово сплатити обумовлену суму коштів в обумовлений строк тому, хто цей вексель пред’явить. Чесне слово векселедавця може бути (і бажано, щоб саме так і було) підтверджене іншою особою, як правило – це банк або підприємство, фінансовий стан якого не викликає сумнівів, у такому випадку вексель вважається авальованим.

Переказний вексель – це наказ векселедавця іншій особі заплатити власнику векселя обумовлену суму в обумовлений строк. Для того, щоб власник векселя міг ним скористатися, переказний вексель має бути акцептований, тобто та особа, якій було наказано заплатити, має підтвердити свою згоду це зробити, у цьому випадку саме вона дає чесне слово сплатити по векселю, і було б не зайвим, якби це чесне слово підтверджувалося (авалювалося) банком або підприємством, якому власник векселя довіряє.

За українським законодавством видавати векселі дозволено тільки для оформлення реального грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Казначейські зобов’язання України – це вид цінних паперів на пред’явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Випускаються такі види казначейських зобов’язань: довгострокові – від 5 до 10 років; середньострокові – від 1 до 5 років; короткострокові – до 1 року.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов’язань приймається Міністерством фінансів України.

Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного в банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання після закінчення встановленого строку вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав. Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які засвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні сер­тифікати).

Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний процент на певний строк) або до запитання; іменними – розміщуються у бездокументарній формі та на пред’явника – у документарній формі. Обіг іменних сертифікатів законодавством про цінні папери заборонено, а продаж (відчуження) є недійсним.

Іпотечні цінні папери:

Заставна – це цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передба­чений іпотечним договором. Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Наступний власник за­ставної має ті ж права, що мав іпотекодержатель (власник заставної) згідно з договором, яким обумовлене основне зобов’язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна. У разі видачі заставної припиняються грошові зобов’язання боржника за договором, який обумовлює основне зобов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною.

Іпотекодержатель може до настання строку виконання боржником зобов’язань за заставною проводити операції з належними йому заставними для рефінансування власної діяльності шляхом залучення додаткових грошових коштів від інших осіб.

Випуск іпотечних цінних паперів – іпотечних облігацій і іпотечних сертифікатів забезпечується заставними. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на провадження такого виду діяльності.

Іпотечний сертифікат – це особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Кредитодавець, який є власником іпотечних активів, має право випустити сертифікати на умовах відповідно до законодавства. Іпотечні сертифікати мають номінальну вартість та строк обігу. Вони можуть випускатися іменними або на пред'явника.

Іпотечні облігації – іменні цінні папери. Вони засвідчують внесення коштів її власником і підтверджують зобов’язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу. У разі невиконання емітентом зобов’язань за іпотечною облігацією вона надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття.

Закон дозволяє випускати такі іпотечні облігації:

• звичайні іпотечні облігації. Її емітентом є іпотечний кредитор, що відповідає за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення;

• структуровані іпотечні облігації. Її емітентом є спеціалізована іпотечна установа, яка відповідає за виконання зобов’язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Найбільш характерні особливості приватизаційних паперів в Україні є такі: вони є виключно іменними, можуть бути використані лише в період здійснення державної програми приватизації. Використання приватизаційних паперів здійснюється виключно шляхом їх обміну на паї, акції чи інші документи, які свідчать про право власності на частку державного майна, розмір якої дорівнює розміру номінальної вартості приватизаційного папера. Вони не підлягають вільному обігу, і їх відчуження будь-яким іншим шляхом недійсне. По приватизаційних паперах не виплачуються ні дивіденди, ні будь-які інші доходи. Їх не можна використовувати як платіж чи забезпечення зобов'язань.

Похідними цінними паперами є деривативи, які поділяються на форвардні контракти, ф’ючерсні контракти, опціони, а залежно від виду цінностей, на які надаються права з похідних цінних паперів, – на фондові, валютні та товарні деривативи.

Дериватив – це стандартний документ, що засвідчує право та (або) зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому (табл. 7.1).

Форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого контракту.

Ф’ючерсний контракт – це стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань сторонами контракту.

Опціоном – це стандартний документ, укладений як стандартизований контракт, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Таблиця 7.1

Порівняння видів деривативів:

Деривативи	Предмет контракту	Умови	Фіксація ціни	Можливість відмови
Форвардний контракт	валютні кошти	зобов’язання придбати (продати)	під час укладання контракту	тільки за взаємною згодою
Ф’ючерсний контракт	товари, валютні кошти, курсові індекси	зобов’язання придбати (продати)	під час виконання контракту	тільки за взаємною згодою
Опціон	цінні папери, товари, валютні кошти, курсові індекси	право придбати (продати)	під час укладання контракту	„автор” опціону - ні, власник – так

Стандартизований контракт – контракт, у якому кількість, якість, базовий актив поставки та строки виконання є стандартними. Базовий актив – предмет деривативу: цінні папери, товари або кошти.

Використання опціонів значно увійшло в практику західних компаній. Поступово опціони приживаються і в Україні. Випуск і обіг опціонів, оподаткування, бухгалтерський облік уже регламентовані в українському законодавстві. На фондовому ринку здійснюються деякі види опціонних угод.

Варант – різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

Депозитарні розписки – це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній депозитарній установі.

На сьогодні в Україні статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам і коносаментам.

У ст. 5 Закону про заставу вказується, що застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносамента, складського свідоцтва) кредитору.

Складські свідоцтва можна визначити як товаророзпорядчі складські документи, які посвідчують зобов’язання товарного складу зберігати товар і видавати за вимогою особи, якій нале­жить складське свідоцтво.

Кодекс торговельного мореплавства України передбачає видачі такого ордерного цінного папера, як коносамент.

Коносаментом – цеправовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються. У коносаменті зазначаються: найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні; найменування перевізника, відправника; місце приймання або навантаження вантажу; місце призначення вантажу чи, за наявності чартеру, місце призначення або направлення судна; найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або зазначення, що коносамент видано «наказу відправника», або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано «наказу одержувача» (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред’явника); найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та (або) міра (маса, об’єм), а в необхідних випадках – дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу; фрахт та інші належні перевізникові платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, або зазначення, що фрахт повністю сплачено; час і місце видачі коносамента; кількість складених примірників коносамента; підпис капітана або іншого представника перевізника.

На практиці підприємство може володіти цінними паперами різних підприємств, у такому випадку вони розглядаються як портфель цінних паперів.

Дата добавления: 2014-01-04