Теорія людського капіталу

За останні десятиріччя в США, Японії та Західній Європі управління персоналом значно змінилось. Створюється новий погляд на робочу силу, як на один з ключових ресурсів економіки, що визначає реальне підви­щення ролі людського фактора у виробництві, посилення залежності ви­робництва від якості, мотивації і характеру використання робочої сили. В економіці США це виражається, з одного боку, в підвищенні вимог до ро­бочої сили, з другого — в збільшенні затрат на розвиток людських ресурсів як з боку держави, так і приватних фірм. За деякими оцінками, частка інве­стицій у людські ресурси в США складає більше 15 % ВВП, що перевищує валові інвестиції приватного капіталу в обладнання і виробничу нерухомість.

Ще в XVII столітті родоначальник англійської класичної політекономії В.Петті вперше зробив спробу визначити грошову вартість виробничих якостей особистості. За його методом «цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює річному доходу, який вони приносять». Цінність всього населення Англії того часу він оцінював приблизно в 520 млн фунтів стерлінгів, а вартість кожного жителя — в середньому 80 фунтів стерлінгів. Він відмічав, що багатство суспільства залежить від характеру знань людей і їх здібностей до праці. Так, доросле населення В.Петті оцінював вдвічі до­рожче, ніж дітей, а один моряк, у вартості, дорівнював трьом селянам.

Зростання ролі людських ресурсів у виробництві підтверджено резуль­татами економічних досліджень провідних американських вчених. Почи­наючи з тридцятих років ХХ століття, головним джерелом зростання продуктивності праці і національного доходу США в тріаді «праця —земля —капітал» вважається праця, що об'єднує освітні, кваліфікаційні, демографічні, культурні характеристики робочої сили.

Знання та вміння людини залучили свого часу до капіталу такі відомі економісти, як А. Сміт та У. Фішер.

Поняття „людський капітал” увійшло в науку на початку 60-х років XX століття в західній економічній літературі. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу пов'язано з іменами відомих американських учених-економістів Т. Шульца, Г. Беккера, Л.Туроу та інших.

Людський капітал являє собою найцінніший ресурс, набагато важли­віший ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський ка­пітал є наріжним каменем економічного зростання й ефективності.

Людський капітал — це економічна категорія, яка характеризує су­купність сформованих і розвинутих в результаті інвестицій продуктивних здібностей, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їхній власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростан­ню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу.

Отже, людський капітал — це не просто сукупність зазначених харак­теристик, а саме сформований або розвинутий в результаті інвестицій, а також нагромаджений певний запас продуктивних здібностей (здоров'я, знань, навичок, мотивів), які належать людині і невід'ємні від неї, і вона доцільно їх використовує.

На рівні підприємства людський капітал являє собою сукупну квалі­фікацію, фізичні та професійні здібності всіх працівників.

В XXI столітті у час появи досі не відомих технологій, скорочення жит­тєвих циклів товарів, специфіка людського капіталу виявляється у зрос­танні вимог до його якості в цілому, безперервності та прискоренні набут­тя працівниками нових навиків, знань та вмінь. Тому, якщо розглянути соціально-історичний розвиток діяльності у сфері освіти в індустріально розвинутих країнах, то можна констатувати факт їх входження у фазу «буму» в напрямках підвищення кваліфікації. Для забезпечення конкурен­тоспроможності підприємства необхідні інвестиції у людський капітал, і це прерогатива не тільки великих, але і потреба малих та се­редніх підприємств

Отже, теорія людського капіталу зводиться до того, що в центрі кон­цепції інвестиційної політики є людина, яка розглядається як найбільша цінність для підприємства. Тому система управління підприємством повинна бути спрямована на розвиток різноманітних здібностей працівників з метою максимального їх використання в процесі роботи, а працівник сприяв би розвитку організації, де працює. Інвестиції в освіту вигідні як працівнику, так і роботодавцеві. Рентабельність інвестиції в людські ресурси є завжди, опти­мальною. В результаті підвищення професійного рівня працівників вони одержують вищу заробітну плату, але ефективність віддачі від їхньої діяль­ності набагато більша.

Теорія людського капіталу ґрунтується на визнанні економічної до­цільності капіталовкладень, зв'язаних з набором персоналу, підтримкою його в працездатному стані, безперервним навчанням, виявленням здібно­стей, потенційних можливостей, що закладені в особистості працівника, з наступним розвитком тих здібностей, які є важливими в професійній діяль­ності.

Характерними особливостями концепції людського капіталу є:

- застосування економічних критеріїв для оцінки ролі людського фак­тора у виробництві;

- внутріорганізаційне управління;

- перебудова всієї кадрової політики.

Теорія людського капіталу, яка ефективно застосовується на практиці в країнах з розвинутою ринковою економікою, безперечно доводить, що інвестиції в освіту, професійну підготовку й мобільність працівників відчут­но підвищують вартість і ціну його робочої сили і приносять суттєвий при­буток, а також забезпечують конкурентоспроможність працівників на рин­ку праці.

Дата добавления: 2014-01-04