МВС України

ПЛАН

1. Основні етапи розвитку соціологічного знання про економічну сферу.

2. Соціологія праці і управління, її поняття та категорії.

3. Структура соціально-економічної поведінки населення сучасної України

У більшості з нас праця забирає більшу частину життя, яка інша діяльність. Часто ми асоціюємо поняття праці з обов'язками — переліком завдань, котрі ми хотіли б звести до мінімуму або взагалі знехтувати. Доречно навести такі характеристики праці.

1. Гроші. Зарплатня є головним ресурсом, від якого залежать люди, задовольняючи свої потреби. Без такого доходу стурбованість про завтрашній день, як правило, зростає.
2. Рівень активності. Робота часто уможливлює набуття і вдосконалення навичок та вмінь. Навіть рутинна праця створює структуроване середовище, в якому поглинається енергія особи. Без цього можливості вдосконалювати такі вміння та навички може й не бути.
3. Різноманітність. Праця уможливлює доступ до середовища, що контрастує з домашнім оточенням. У робочій атмосфері індивіди, виконуючи навіть доволі марудні обов'язки, можуть бути раді діяльності, відмінній від домашньої поденної роботи.
4. Часова структура. Для людей, зайнятих на регулярній роботі день переважно організований згідно з ритмом праці. Хоча іноді це може пригнічувати, але все-таки дає відчуття спрямованості в повсякденній діяльності. Непрацюючі особи часто називають своєю головною проблемою нудьгу і поступово втрачають відчуття часу. Як зауважив один безробітний: «Час втратив своє колишнє значення... Його так багато»
5. Соціальні контакти. Трудове середовище часто породжує дружбу й можливості участі у спільній діяльності з іншими особами. Коло друзів та знайомих, при відриві від робочого оточення найімовірніше, зменшуватиметься.
6. Персональна ідентичність. Праця переважно цінується за надання відчуття стабільної соціальної ідентичності. Зокрема, особливо для чоловіків.

Першою комплексною теорією, яка пояснювала суть і структуру економіки та взаємодію її з іншими сферами суспільного життя, була теорія англ.. ученого А.Сміта.В якій він дав всебічний аналіз капіталізму як економічної підсистеми суспільства. На його думку, основним джерелом суспільного багатства є індивідуальне прагнення до добробуту, а також властиве кожному індивіду бажання досягти якомога вищого становища у суспільстві.

Головною умовою процвітання держави він вважав: панування приватної власності; не втручання держави в економіку; відсутність перешкод для розвитку особистої ініціативи.

Він поділяв суспільство на три класи – найманих робітників, капіталістів і великих землевласників – і зазначав, що інтереси робітників протилежні інтересам імущих класів, однак вважав такий стан речей цілком природнім. Економіка стає автономною за суттю свого існування у державі, тобто відокремленою від політики, а робітник — незалежним в економічній діяльності від соціального порядку. Він змушений покладатися лише на свій власний вибір — на відміну від соціальної залежності селян від поміщиків та феодалів.

Для Сміта економіка є самодостатньою. Вона не потребує зовнішнього впливу і втручань з боку політики й держави, водночас економіка не існує поза суспільством.

Праці Д.Рікардо, відомого англійського еко­номіста, іде більш спеціалізовані щодо економічної діяль­ності. Він був автором теорії трудової вартості. Але й Рікардо аналізував взаємозв'язок економіки із соціальною сферою. Відомою є виявлена ним закономірність про пряму залежність величини заробітної платні від ступеня нагрома­дження капіталу. Саме в цьому положенні міститься умова гармонії інтересів праці і капіталу, зростання соціальних результатів капіталістичного виробництва.

Англійський учений Т.Мальтус звернув увагу на взаємозв’язок між виробництвом і динамікою народона­селення. Суть сформульованого ним закону така; зростан­ня народонаселення відбувається у геометричній, а життє­вих засобів і благ — в арифметичній прогресіях. Це призво­дить, до перевищення чисельністю населення вироблених життєвих благ, тому завжди є багаті і бідні. Бідні — це той надлишок населення., якому не вистачає вироблений благ. Регуляторами такого стану в Мальтуса виступають епідемії, голод, війни, які ліквідовують, «зайву» частину народонасе­лення. Звідси походять також заклики до робітничого класу і селянства (як малозабезпечених верств населення) утри­матися від народження дітей і створення багатодітних сімей.

Другий етап розвитку наукових уявлень про економічну сферу та її зв'язок зі сферою соціальною пов'язаний з ви­никненням якісно нової ситуації у взаємодії між капіталіс­тичною економікою та суспільством. Як тільки капіталістич­на економіка запрацювало на повну силу, з'явилися основ­ні соціальні протиріччя цієї економічної системи: кризи по­чатку XIX ст., антагонізм праці й капіталу, безробіття тощо. Ці процеси описані у працях Маркса, який першим здійснив спробу соціологічної інтерпретації економіки. Для нього найбільш негативними соціальними наслід­ками капіталістичної економічної системи були експлуатація праці і деградація особистості робітника, абсолютне й від­носне зубожіння більшості суспільства. Він розглядав еле­менти економічної системи — виробництво, розподіл, нагро­мадження капіталу — як соціальні процеси. В тому Маркс вбачав дію всезагального закону суспільного життя; еконо­мічна, трудова діяльність є основоположною для людини, формує її суть і соціальну природу. Однак форми організа­ції економічної діяльності за капіталізму прямо впливають на відчуження людини від її власної суті, від результатів праці і самої праці. Тому основне завдання, згідно з Марк­сом, — подолання всезагального відчуження і перехід до справді людського життя у. новій, комуністичній суспільно-економічній формації.

Маркс уперше застосував системний аналіз до суспільства: будь-яке суспільство належить до певної суспільно-економічної формації, де всі підсистеми (економіка, політика, куль­турне життя і т. ін.) взаємодіють одна з одною і розвивають­ся на основі економічного базису. Але й позаекономічні види діяльності також відіграють активну роль: коли еконо­мічний базис не відповідає соціальній надбудові, він рево­люційним чином перетворюється. Отже, на час першого, початкового періоду розвитку капіталістичної економічної системи теорія Маркса була найбільш адекватним її опи­сом і аналізом, здійсненим у соціологічному плані. Але з подальшим розвитком капіталізму виникають нові ри­си, які цей лад суттєво модифікують: він стає гнучкішим у со­ціальному плані. Змінилися відносини між працею і капіталом, зростав добробут робітників та їх соціальний захист. Виникло державне регулювання, що стримувало безжалісну конкурентну боротьбу та утворення монополій тощо. Ці нові економічні і соціальні реалії відкрито і про­аналізовано у працях М.Вебера та Е.Дюркгейма в них економічна сфера й економічні відносини розглянуті з позицій загальної соціологічної теорії. Це зумовило виникнен­ня третього етапу в розвитку наукових уявлень про еконо­міку з погляду соціології.

Вебер здійснив дослідження раціональних та ірраціональ­них мотивів поведінки людини в економічній діяльності і роз­крив взаємозв'язок етики протестантизму з типами трудової поведінки. Якщо, наприклад, католицька релігія того часу закликала до відмови від мирського, «світського» життя за­для звернення до життя духовного, засуджуючи такі види економічної діяльності, як лихварство, нагро­мадження капіталу, то протестантизм заохочував новий вид аскетичної поведінки у трудовій діяльності. Віра у провидін­ня означає, згідно з постулатами протестантизму, що люди­на обрана богом, уся її діяльність заздалегідь визначена, а це змушує її постійно й наполегливо працювати для досяг­нення успіху, який і є знаком Божим. Так праця із засобу, для життя перетворюється у мету життя, стає її сенсом. Отже згідно з Вебером, ідеальні форми знання, втілені у цін­нісні орієнтації, відіграють значну роль у трудовій поведінці і є важливою складовою усієї економічної системи, а проте­стантська етика набуває великого значення у становленні економічної системи вільного підприємництва і найманої праці.

Е.Дюркгейм у творі «Про розподіл суспільної праці» дослідив вплив економічного процесу розподілу праці на соціальний стан суспільства. На відміну від економічного трактування розподілу праці він запропонував його опис як соціального процесу, що відіграв провідну роль в інтеграції суспільства. На думку Дюркгейма, розвинуте суспільство за­сноване на «органічній солідарності», яка викликана саме розподілом праці. Цим Дюркгейм підкреслює, що економічна система не лише породжує соціальні конфлікти, а й здатна творити інтеграцію. Соціальні протиріччя, викликані аномічністю відповідних відносин, пояснюються відсутністю на перших етапах розвитку капіталізму належних організацій­них форм їх взаємовідносин, які виникають згодом і їх за­кріплює відповідне законодавство. Економічний процес роз­поділу праці не лише призводить до соціальних наслідків, а й сам зумовлений соціальним станом суспільства. Його при­чина — у збільшенні моральної і фізичної щільності суспіль­ства, у зміні його сегментарної структури.

Після Другої світової війни західна соціологічна думка ак­тивно розробляє ще одну концепцію, а саме індустріаль­ного і постіндустріального суспільства. Серед її авторів Р.Арон, У.Ростоу, Дж.Гелбрейт, Д.Белл. Основна ідея цієї концепції полягає у тому, що сучасний стан еко­номічної системи докорінно відрізняється від традиційного капіталістичного стану:

· змінюється основна форма власності (з приватної на акціонерну, коли капіталісти вже не є окремими влас­никами; через придбання акцій підприємств навіть прос­тий робітник може стати співвласником; отже, відбува­ється свого роду «розпорошення власності»);

· функцій власності відокремлюється від функції влади (управління економічними процесами переходить до рук адміністративної та науково-технічної еліт);

· економіка змінює свою структуру (від товарного вироб­ництва до виробництва послуг; нині в розвинутих про­мислових країнах у безпосередньому виробництві зай­нято лише близько 15% працездатного населення, реш­та працює у сфері послуг, комунікації тощо).

Все це спричиняє і якісні зміни у стані суспільство: відповід­но перетворюється соціальна структура в напрямку більшої мобільності і можливості переходу з однієї страти (прошар­ку чи групи) до іншої, соціальні відмінності між людьми есе більше трансформуються у професійні, класові конфлікти — у договірні соціальні відносини, що піддаються полагоджен­ню та регулюванню, і т.ін.

Отже, у розвитку економічної соціології у західній науковій думці можна¹ вирізнити чотири етапи:

· I етап (1776-1820) представлений іменами А.Сміта, Д.Рікардо, Р.Мальтуса;

· II етап (1820-1893) ~ переважно теорією К.Маркса;

· III етап (1893-1956) — ученнями М.Вебера і Е.Дюркгейма;

· IV етап (з 1956 р. до сьогодення) — вченнями Т.Лорсонса, Н.Смелзера, Р.Арона, У.Ростоу, Дж.Гелбрейто, Д.Белла.

Водночас слід акцентувати на одній принциповій для соціо­логії особливості. В західній соціологічній думці сфера еко­номіки є предметом дослідження насамперед у загально­теоретичному плані і втілюється в економічній соціології, коротку історію розвитку якої викладено раніше. Економіч­на соціологія розглядає економіку як одну з підсистем сус­пільства, а також суспільні впливи на неї. Вона має на меті вкласти економічну науку в ширший контекст соціальних відносин, визначити соціальні передумови, закономірності та результати економічної діяльності, без чого годі знайти причини трансформацій і змін економічних систем. Росій­ський соціолог Власов у зв'язку з цим слушно зазна­чає, що економічна наука як така не могла пояснити, звід­ки взялися такі загальні соціальні типи, як «підприємець», «пролетар», що змусило їх обрати такі нестандартні для свого часу моделі поведінки й ціннісні орієнтації. Якраз М.Вебер-соціолог зміг відповісти на це питання, виявивши причини виникнення нових форм економічної поведінки. Але задля того він мусив звернутися до досліджень поза­економічних об'єктів, о саме до релігійно зумовленої етики трудової поведінки. та соціальні потреби. Саме в цьому останньому випадку чіт­ко простежувався взаємозв'язок соціальної та економічної сторін виробництва

- Хотторнські експерименти Е.Мейо

ІІ. У радянській соціологічній науці не було розроблено такого напрямку, як економічна соціологія, оскільки офіційно визнавалося лише одна теоретична економіка: марксистсько-ленінська; усі інші альтернативні спроби розвитку теорій такого роду узагальнення були загалом неможливі й за­боронені. Тому економічна соціологія розповсюджено в за­хідному світі і лише починає свої перші кроки в Україні. На­томість в колишньому СРСР достатньо активно розробляли соціологію праці й управління як емпіричну соціологічну дисципліну з яскраво вираженим прикладним застосуван­ням. Навіть у визначеннях соціології праці й управління у словниках радянського періоду відверто акцентувалось на її значенні насамперед для зростання продуктивності праці в соціалістичній економіці. В радянські часи соціологія праці й управління була зосе­реджена передусім на вивченні таких проблем:

· підготовка молоді до праці, її професійне самовизначення як основного резерву робочої сили і трудових ресурсів;

· професійний добір, підготовка і розстановка кадрів;

· матеріальне і моральне стимулювання;

· формування трудового колективу, посилення його вихов­ного впливу;

· зміцнення трудової дисципліни і т.ін.

Уже самий перелік цих напрямів дає уявлення про утилітарне, суто практичне призначення соціології праці й управ­ління у радянському суспільстві. Звичайно, у кожному сус­пільстві підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва є одним з основних напрямів економічної по­літики держави. Але зо соціалізму досягнення цієї мети ви­ступало самоціллю і супроводжувалось величезними люд­ськими втратами та визискуванням робочої сили. Так, зо часів Сталіна найдешевшою робочою силою були засудже­ні й репресовані, на багатьох велетенських новобудовах працювали в'язні [згадаймо хоч би будівництво Біломорсь­кого каналу або будови в Сибіру). Нині відбувається про­цес очищення вітчизняної соціології від ідеологічних наша­рувань, формування її понятійно-категоріального апарату і концептуальної схеми, зміна її загальної орієнтації із забез­печення за всяку ціну високих виробничих результатів на досягнення ефекту за рахунок перебудови і вдосконалення усієї економічної системи, у центрі якої стоятиме людина.

Отже, соціологія праці, на думку українських соціологів — це спеціальна галузь соціології, яка вивчає. закономірності формування, розвитку і функціонування різних соціальних утворень (систем, спільнот та інститутів) і пов'язаних з ними явищ і процесів у сфері праці. До соціології праці доцільно додати і розглядати разом ще й соціологію управління., оскільки це два тісно пов'язані аспекти економічного життя соціуму. Отже, соціологія праці й управління — це галузь соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специ­фічну соціальну підсистему суспільства, його інститути, а та­кож соціальні спільноти у сфері праці, соціально-трудові від­носини і процеси та закономірності, форми і методи ціле­спрямованого впливу на них.

У соціології праці й управління предметом першої є соціально-трудові процеси і відносини, а другої — управління ними. Якщо притримуватись ос­таннього визначення, то у предметі цієї соціологічної науки можна вирізнити п'ять складових: суб'єкти праці; соціальні інститути у сфері праці; соціально-трудові відносини; соціально-трудові процеси; соціальне управління ними.

Суб'єкти праці — це ті соціальні верстви, групи, спільноти [підприємці, менеджери, службовці, робітники), що різняться своїм соціальним станом, місцем і роллю, в трудових колективах. Усі вони мають різні кваліфікацію, трудовий досвід, соціальне становище, рівень і канали одержання прибутків, нарешті інтереси, які не завжди збігаються. Останнє може виступати (а на думку марксистів, є обов'язковою причиною) виникнення конфліктів.

Смелзер підкреслює, що вплив різних типів технології і ор­ганізації праці на робітника являє собою величезний інте­рес для соціологів. Наслідок цього впливу — процес відчу­ження — передбачає три елементи:

• почуття безпорадності (робітникам не належать інстру­менти, якими вони користуються; вони не придбають не­обхідні ресурси і не продають вироблені ними товар;

· почуття безсенсовності своєї праці (у виготовлення кін­цевого продукту робітник вносить лише одну операцію, наприклад, встановлює електропроводку для освітлення
автомобіля; вій часто-густо не має контактів з іншими
робітниками)

· почуття відстороненості (у багатьох професіях втрачаєть­ся можливість «просунутись» на службі, проводити свій час із колегами у праці; робітник не відчуває гордості і
задоволення від процесу творення).

В.Блаунер унаслідок аналогічних досліджень доходить висновку, що причина відчуження — не самі умови праці, а радше соціальні структури, які складаються у різноманітних трудових обставинах. Він вивчав ситуації у чотирьох різних галузях американської промисловості: автомобільній, тек­стильній, хімічній та поліграфічній, маючи на меті з'ясувати, де є найбільше відчуження робітників. Найвищий рівень від­чуження спостерігався серед робітників автомобільної про­мисловості, найнижчий — серед друкарів. Перші з них, пра­цюючи на конвейєрах, лише незначною мірою контролю­ють умови своєї праці; вони практично дуже мало відпові­дають за кінцевий результат праці, позбавлені можливості спілкуватись один з одним у робочий час. їхні профспілки дбають лише про підвищення заробітної платні і поліпшен­ня умов праці. Натомість друкарі належать до профспілки, яка має давню історію; вони сомі визначають режим праці Й наочно бачать, наслідки своєї роботи, відчувають задово­лення, перетворюючи рукопис у видрукований продукт: книж­ку, брошуру, альбом репродукцій, придатний для широкого розповсюдження.

Соціальні інститути у сфері праці — це господарські об'­єднання, заводи, банки, ринки, трудові колективи, профспіл­ка тощо. Вони забезпечують усю сукупність виробничих зв'язків у суспільстві, одночасно з'єднуючи економічне життя з іншими підсистемами. Кожен соціальний інститут в еконо­мічній підсистемі має свої, чітко окреслені функції. Коли ж нормальне функціонування певного соціального інституту порушується, а зв'язки з соціальним середовищем набира­ють викривленого або неповного характеру, з'являється так звана дисфункція соціального інституту. Так, дисфункція де­яких економічних інститутів стає причиною існування тіньової економіки, виливається у спекуляцію, хабарництво, тягне за собою корумпованість як господарського, так і управлінського апарату. Ці явища особливо болю­че даються взнаки під час «перехідного періоду» — періоду трансформації командно-адміністративної системи є ринко­во орієнтовану систему вільного підприємництва, що яскра­во видно на прикладі майже всіх посттоталітарних країн разом з Україною.

Соціально-трудові відносини складаються на виробництві між суб'єктами — представниками різних соціальних спільнот і груп. Цей тип відносин на відміну від відносин функціональних, опи­саних раніше, у соціології кваліфікують як відносини рівнос­ті і нерівності між працівниками та соціальними групами (на­приклад, між підприємцями та робітниками).

Н.Смелзер розглядає такі відносини у трьох типах еконо­мічних систем: капіталістичній, демократично-соціалістичній та комуністичній радянського типу. В першій з них, капіта­лістичній, підприємець є головною дійовою особою і вста­новлює свої правила взаємовідносин із працівниками. На перших етапах існування капіталістичної системи уряд не втручався у справи підприємців. Але з часом, коли розвиток вільного підприємництва породив жорстоку експлуатацію найманої праці, уряд посилив контроль за діяльністю ка­піталістів, запровадивши заходи для соціального захисту громадян, перерозподілу прибутків через оподаткування, обмеження монополізації ринку.

Під соціальними процесами у сфері праці соціологи розумі­ють функціонування і зміни станів соціальних груп, колекти­вів і окремих робітників — суб'єктів економічної діяльності. В їх структурі виділяються:

• сама праця (у сфері якої виникають усі соціальні явища і процеси, що становлять предмет соціології праці; отже, праця є базовим соціальним процесом);

• трудова адаптація (тобто пристосування до виробничого середовища);

• трудова мобільність (тобто пересування усередині соці­альних груп, трудових колективів та між ними; вона вра­ховує також плинність кадрів на виробництві);

• відносини співробітництва або конкуренції, суперництва і конфліктів між суб'єктами економічної сфери).

Соціальне управління соціально-трудовими процесами і від­носинами передбачає їх планування і регулювання. В його структурі можна виділити такі складові:

• вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень;

• використання різноманітної інформації у процесі управління;

· "вироблення певних методів та стилів керівництва;

· забезпечення, самоврядування і виробничої демократії;

· планування процесів соціального розвитку трудового колективу (виховної, культурно-масової, спортивної роботи, удосконалення соціально-психологічного кліма­ту, зміцнення дисципліни праці, заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я трудівників тощо).

В умовах перехідного періоду до ринково орієнтованої економіки широкого розповсюдження набуває менеджмент (від англ.— управління, керівництво). Менеджмент — це міждисциплінарна наука яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до керування виробництвом. Крім загальних політико-економічних чи соціально-філософських теорій Ме­неджменту, існують прикладні теорії організації і управлін­ня, спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління.

Предмет соціології праці й управління і предмет менеджменту, як бачимо, взаємна перехрещуються, але не є повністю тотожними. Менеджмент виробляє і застосовує на практиці найефективніші моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом. До сфери його дії належать:

· визначення цілей і завдань управління, розробка заходів для їх досягнення;

· розподіл завдань на окремі види операцій;

· розподіл робіт і координація взаємодії різних підрозділів усередині організації;

· удосконалення формальної ієрархічної структури на виробництві;

· оптимізація процесів прийняття рішень;

· пошук адекватної (тобто відповідної) мотивації діяльності;

· виявлення найефективніших стилів керівництва

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОВС

ФАКУЛЬТЕТУ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ТРАНСПОРТНОЇ МІЛІЦІЇ

Навчальна дисципліна:

“Основи управління в ОВС”

Дата добавления: 2014-01-04