Основные метапарадигмы теоретической социологии

Наследие социологии и будущее обществоведения.

Тезис 1:

Существуют социальные группы, имеющие объяснимые, рациональные структуры;

Тезис 2:

Все общественные группы содержат в себе подгруппы, которые выстраиваются в иерархическом порядке и конфликтуют друг с другом;

Тезис 3:

Содержание конфликтов внутри групп и государств обеспечивается в значительной мере благодаря тому, что нижестоящие подгруппы признают легитимность властной структуры группы (в целом), поскольку это позволяет данной группе выжить, и в долгосрочном плане составляющие ее подгруппы видят преимущество (именно) в выживании группы.

Классическая социология:

1. Позитивизм –

2. Марксизм –

3. Эволюционизм –

4. Веберианство –

Неоклассическая социология:

1. Неопозитивизм –

2. Неомарксизм –

3. Неоэволюционизм –

4. Неовеберианство –

5. Структурный функционализм –

6. Неофункционализм –

7. Радикально-критические теории –

8. Теории конфликта –

Постклассическая социология:

1. Постпозитивизм –

2. Постмарксизм –

3. Теории системного анализа –

4. Теории модернизации –

5. Единого индустриального общества –

6. Постиндустриального общества –

7. Глобализации –

Неклассическая социология:

1. Символический интеракционизм –

2. Феноменология –

3. Этнометодология –

4. Теория обмена –

Постнеклассическая социология:

1. Интегративные концепции –

2. Теория коммуникативного действия –

3. Постмодернизм –

4. Феминистская социология -

11.10.2011

Соціологія в умовах постмодерністської перспективи

1 Особливості теоретизування соціального світу в умовах постмодерністського проекту

2 Законодавча соціологія та соціологія інтерпретації

3 Предмети соціологічної теорії з точки зору постмодерністської перспективи

1) Фуко, Бодрійар, Джеймсон, Бурдье стверджували що суспільство в останні 70 років змінилося кардинально і раптово тобто ми зараз живемо в якісно-новому суспільстві, яке можна назвати суспільством постмодерну.

Усвідомлення постмодернізму почалося після другої світової війни. Постмодернізм прийшов з мистецтва та літератури і тенденція яка характеризується постмодернізму впливає на масову свідомість а з іншого боку є результатом кардинальних змін в самому суспільстві. Можна казати про одночасне співіснування модерних та постмодерних інтелектуальних настанов.

Постмодернізм виник з розчарування в попередніх проектах. Майже всі проекти 20 століття зазнали краху.

Зігмунд Бауман «Спор в постмодернізмі»

Соціологи запропонували фрагментарність та цілісність макросоціуму.
Життя тут і зараз викликано особливістю сучасного сприйняття себе і постає питання як дослідити це з точки зору соціальної науки. Соціологи запропонували нове теоретизування. Постмодернізм заперечу за будь-яким соціальним пізнанням статусу наукового або отримання наукового знання як результату. Постмодернізм вважає що соціологія це свого роду гра за певними правилами, фактично постмодернізм - це протестна реакція проти будь-яких проектів цілеспрямованого удосконалення людини та людського суспільства.

Бауман пропонує таку метафору: «Постмодерна людина подібна туристу бо турист отримує в першу чергу задоволення від споглядання Колізею, а традиційна особистість робить втомлюючу подорож в Єрусалім заради заспокоєння душі. Турист не заглиблюється у складність сучасності і повсякденності»

Ядов у відповідь пропонує свою метафору. Він є одним з критиків постмодернізму. «Я не хвилююся за свого кота коли йду з дому, кіт так само не хвилюється за мене…Мій кіт живе за принципом тут і зараз»

Поструктуралізм – ідейний напрямок в літературознавстві західної Європи…. Відкинув наявність у соціального світу будь-якої основоположної логіки або структури. Фактично з їх точки зору існує лише поверхневий зовнішній світ без будь-яких глибинних зв’язків, як наслідок якщо як таких світ є поверхневим то предметом соціологічної теорії повинен стати світ який переживається на практиці а не будь-які гіпотетичні структури чи ідеальні типи. Фактично постструктуралізм характеризується пафосом по відношенню до раціонально спроби пояснити явища. Барт, Бодрійар і тд. Науковий текст поструктуралістами розглядається як літературний твір. Постмодернізм виступає як певна характеристика менталітету, специфічного способу світосприйняття, світовідчуття і оцінки як пізнавальних можливостей людини так і її місця та ролі в навколишньому світі.

Фуко постулює та доводить що кожна епоха характеризується певною епістемою (проблемним полем) тобто те що задає певні роздуми про своє місце в суспільстві. Фуко в наукових розробках спирається на роботи Фрейда, Маркса.

2) Бауман – американсько-англійський вчений, спирався на Маркса, Зіммеля та Дюркгейма. Написав роботу «Законодавці та інтерпретатори». В своїх роботах обґрунтовує ідею емансипації людини що знаходиться в умовах амбівалентності своєї культури. В контексті культури він розкриваю цю концепцію через ідеї свободи, стверджує що культура як така - це розгортання значень через надання смислів. Культурна практика є практикою породження смислів, що створює порядок через обмеження смислового діапазону в рамках якого можна обирати смисл.

Амбівалентність культури

Позитивне значення: свобода Негативне значення: порядок

Автономія обмеження автономії

Ця амбівалентність культури відповідає будь-якому життю людей разом. Бауман вважає, що порядок як раз і відповідає законодавці – це певні інтелектуали або філософи з модерністським мисленням, ці вчені пропонують авторитарні судження, вірять в правильність та обов’язковість (знань, істини, інформації). Вважається що вони мають монополію на істину через доступ до знань, законодавці мають право виносити авторитетні судження про та значимість будь-яких подій та істин а також можуть давати моральну оцінку цим явищам. Мета інтерпретаторів – зробити доступним інформацію однієї людини чи спільноти доступною для інших. Інтерпретатори прагнуть запобігти будь-якому викривленню в процессі інтерпретації і для реалізації своєї мети намагаються отримати глибинні знання тогго що повинно стати доступним не тільки одній спільноті, а й іншій. За Бауманом постмодерністське мислення: амбівалентне, толерантне та вільне. Постмодерн - певний стан менталітету відмінний від менталітету модерну – за Бауманом.

До основних рис постмодерну відносив:

- плюралізм культур

- постійність змін

- відсутність будь-яких універсалій

- домінування масмедіа та їх продуктів

- відсутність основної реальності бо все в кінцевому разі є породження символу і смислу

Бауман зазначає що модерністи прагнуть контролювати і підкорити світ а постмодерністи прагнуть звільнити світ та людей з цього контролю. Модерн – довгий шлях до в’язниці, до неї так ніхто не дійшов але були близько (Союз, Німеччина).

3)Відмінність ключових понять соціології модерну та постмодернізму

Модерн	Постмодерн
одиничність	плюральність
Цілісність, система	фрагментарність
порядок	хаос
Лінійний розвиток суспільства	Не лінійність розвитку суспільства
Робота	Гра
Розум	Дискурс, уява, екстаз
Ієрархія культур та стилів	Мозаїка культур та стилів
примус	свобода

Соціологія в умовах постмодерністського проекту – розгляд будь-яких соціологічних проблем з позиції постмодерністської методології, це погляд з майбутнього та позицій різних альтернатив сучасності.

- Постмодерн викликає затребуваність нового соціологічного знання. Ера всеосяжних теорій вже закінчилася

- Затребуваніст відносних релятивістських підходів та теорій. Мета знайти не остаточні істини а виявити лише основні тенденції соціального розвитку

- Теорії постмодерну не є власне соціологічними. Постмодерн затверджує принципову відмову від теорій як таких і соціологія стає лише інтелектуальним дискурсом.

18.10.2011

Інтерпретація поняття соціального в соціології.

1. Природні передумови соціального життя

2. Основні підходи до визначення соціального, як досліджуваної реальності

3. Феноменологічне бачення соціального за Альфредом Шюцом

Мета: З’ясувати еволюцію уявлень про соціальне, уточнити поняття соціального та його роль соціологічному знанні.

1. Природні передумови суспільного життя.

Можна виділити дві полярні точки зору на проблему людини та суспільства.

Ефендієв «Природні передумови соціального життя»

Розрізнення законів природного, кліматичного та соціального буття.

Три основних підходи до вирішення співвідношення природного та соціального в суспільному житті:

1) Тенденція до абсолютизації природно-биологічного початку, біолого-географічного редукціонізму.

Конт ввів дві тези:

- Суспільство, як частина природи

- Принципи доказовості та конкретності в поясненні соціальних форм життя.

Результатом абсолютизації такої точки зору передувало органіцизму, біхевіоризму, расово-антропологічні теорії.

2) Тенденція до виділення соціального, як особливої реальності що не зводиться до інших видів реальності. Автор – Дюркгрейм. Фактичне заперечення біологічної обумовленості соціального. Абсолютизація характеру соціальних соціальних законів, що призводить до сприйняття людини, як гвинтика в механізмі суспільства.

Дюркгрейм та функціоналізм в соціології.

Соціальне повинно переважно пояснюватися соціальними фактами.

3) Тенденція до розгляду людини, як біосоціальної істоти. Людина не є а не твариною, а не гвинтиком. Людина не є елементом соціальної системи. Людина не виконує тільки соціальну програму. В людині одночасно діють як біологічні так і соціальні сторони.

2. Основні підходи до визначення соціального, як досліджуваної реальності

Проблема соціального пронизує багато суспільно-гуманітарних наук:

1) Найстаріша трактовка соціального: Соціальність як спільність (совместность). Соціальність через спільне буття людей або територіальна концепція соціальності. Територіальне пояснення бере початок від Платона, який визначав суспільство, як спільне посилення людей. Через суспільство можна визначити саму соціальність. Просторове об’єднання людей, а це і є спільність, саму по себе не виробляє. Не можна ігнорувати компактно-просторовий вимір соціальності.

- Із спільних поселень

- Соціальність обумовлює єдине поле соціальної стратифікації і як наслідок – утворення держави

- Проблема спільності реалізується і на особистісному рівні, передбачає захист. Соціальність виражається в фізичній присутності людини та просторовість діяльності.

Соціальність - це не кількісна, а якісна визначеність. Соціальність потребує взаємин «взаємо…», а для спільності достатньо просто дій.

Три типи соціальності:

а) Колективній тип соціальності

б) Індивідуалістичній тип реалізується в модерному суспільстві

в) Плюралістичний тип соціальності (множинність соціальних проявів – постмодерн).

Соціальне – це ефект, що вникає в результаті взаємодії індивідів і груп, це особливий тип форма регуляції поведінки на основі випереджального прогнозу поведінки інших, оточуючих. Який можливий завдяки взаємним обов’язкам та домовленостям.

Спільні дії як такі притаманні для стадних тварин, мова йде про взаємність очікувань в суспільстві а не просто спільні дії (Вебер).

У людському сенсі, Соціальне – це певна сфера суспільного життя в межах якої задовольняються певні життєві потреби.

Термін Соціальне та Суспільне використовується як синоніми і в цьому контексті соціальне фактично протиставляється природному.

Другий варіант пояснення Соціального – це якісно нова особлива специфічна для людини форма регуляції поведінки та породжені нею якості людського життя.

5 концепцій соціального:

1) Реіфікаційна концепція. В основі концепції Дюркгрейм, соціальне – як особливий тип реальності.

2) Натуралістична концепція, тобто соціальне розглядається у термінах біологічного як над біологічна людино-штучна реальність.

3) Індивідуальна концепція – персоналістська. Сенс – розрізнення суспільного та індивідуального як дві сторони єдиного історичного процесу.

4) Концепція «Кінця соціального». Відбувається експансія природного у соціальне та натуралізація соціального. Бодрийар. Кінець суспільного.

5) Визначення природи соціального не просто як діяльність або комунікатив, а диспозиційно-комунікативного. Вписуваність соціального в загальну структуру світу, це забезпечує адекватне його тлумачення та розуміння. Диспозиційність виникає як результат зустрічі об’єкта з суб’єктом, вона надає цілісну визначеність соціального.

Проблема мас, як велика кількість проблем, що уособлюють владу нейтральну.

Соціальне – це реальність, що помічена сенсом (смислом). Соціальне існує тільки в тій мірі, яку означає.

Сенс – це результат інтерпретації минулого досвіду, який бачиться із нинішнього зараз у рефлексійній установці.

25.10.2011

Дата добавления: 2014-01-04