Навичка — автоматизована, безпомилкова, звична, досконала дія

Розрізняють загальні і спеціальні уміння і навички. Загальні - характерні для всіх навчальних предметів (працювати з книгою, читати, писати, рахувати, раціонально організовувати працю тощо). Спеціальні - специфічні для даної дисципліни - розв'язувати задачі, проводити досліди, працювати з картою, складати гербарій тощо.

Впровадження компетентнісного підходу у побудову змісту освіти привело до введення в дидактику такого поняття, як компетенція. Варто розрізнити терміни компетенція і компетентність.

Компетенція — соціальна вимога до освітньої підготовки учня, необхідної для якісної продуктивної діяльності в певній сфері, загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Компетентність — володіння учнем відповідною компетенцією, що містить його особисте ставлення до неї і до предмету діяльності.^[12]

Як теорія навчання і освіти дидактика ставить своїм зав­данням розробку таких проблем:

- визначення педагогічних основ змісту освіти;

- дослідження суті, закономірностей і принципів навчання;

- виявлення закономірностей і шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання;

- вивчення шляхів диференціації, індивідуалізації та інтеграції навчання;

- освоєння інформаційних технологій, комп'ютеризація та кібернетизація навчального процесу;

- розробка гнучких педагогічних технологій, освітніх систем, методів, прийомів, форм і засобів навчальної роботи;

- поліпшення обліку результатів праці вчителя і учнів.

2. Формування змісту освіти в історії школи й педагогіки. Зміст освіти в сучасній школі

Зміст освіти - категорія історична. Зміст освіти змінюється в процесі суспільного розвитку, закономірно залежить від суспільних потреб, від мети і завдань процесу навчання, від державної політики в галузі освіти, методологічних позицій вчених, тобто від об'єктивних та суб'єктивних факторів.

Зміст освіти — це система знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у них основ світогляду і моралі.

В історії педагогічної думки XIX століття відомі два головних напрямки у визначенні змісту освіти: теорія формальної освіти і теорія матеріальної освіти. В основі теорії формальної освіти лежить філософська течія раціоналізму, її прихильники (Дж.Локк, Г. Песталоцці) вважали, що джерелом знань є розум, знання народжуються розумом того, хто пізнає. Звідси і головне завдання освіти - розвиток розуму ("гімнастика розуму"), тобто здатності логічно мислити, аналізувати, порівнювати тощо. Вони вважали, що найкращим засобом такого розвитку є вивчення мов (латинської і грецької) і математики, відстоювали так званий "класичний" напрям освіти (гімназії, англійські граматичні школи). Теорія матеріальної освіти опиралась на філософську основу емпіризму_х який твердить, що джерелом знань є досвід. Педагогічний висновок (О.Герцен, М. Добролюбов): треба озброювати учнів природничими знаннями, основний критерій відбору навчального матеріалу - практична цінність знань. Ця теорія лягла в основу реальної освіти (реальні училища), навчання базувалось на вивченні природничих дисциплін і прикладних предметів (наприклад бухгалтерської справи). К.Д.Ушинський вважав, що до засвоєння наук не можна підходити лише з погляду їх практичної придатності: школа повинна давати і різноманітні потрібні в житті знання та уміння, і розвивати розумові здібності дитини.

На початку XX століття американський педагог Дж.Дьюї (основоположник прагматизму в шкільній політиці), який критикував і раціоналізм, і емпіризм, запропонував ідею розвитку практичного досвіду дітей, озброєння їх прикладними уміннями і навичками в різних видах діяльності. Навчання він уявляв як розв'язання ланцюжка практичних завдань, узятих з повсякденного життя. Цю теорію назвали педагогічним утилітаризмом. На практиці ідеї Дж.Дьюї втілив у життя американський педагог У.Кілпатрик, який розробив метод проектів. Його сутність полягала в тому, що учні разом з учителем проектували виконання якоїсь практичної діяльності (наприклад, будівництво будинку, прокладання дороги, підготовку концерту тощо), включаючись у роботу, в ході якої засвоювали необхідні відомості з мови, математики, інших пред­метів. Звичайно, така організація навчання призводила до зниження рівня освіти, хоч і викликала інтерес. Сьогодні в нашій країні метод проектів знаходить своє місце в системі методів активного навчання.

У сучасному розумінні зміст освіти складають не лише знання і уміння, а й соціальний досвід, тобто сукупність засобів і способів діяльності, створених у процесі розвитку суспільства. За концепцією І.Я.Лернера, тільки оволодіння таким досвідом, що є джерелом змісту освіти, допоможе молодому поколінню повною мірою осягнути культурні надбання попередніх поколінь. І.Я.Лернер обґрунтував 4 основних елементи змісту освіти.^[13]

1) знання, тобто цілісна система відомостей, інформації, накопиченої людством;

2) уміння і навички, тобто досвід відомих способів діяль­ності;

3) досвід творчої діяльності, в результаті якої створюється об'єктивно чи суб'єктивно нове завдяки специфічним процедурам:

- самостійного переносу раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію;

- виділення нової проблеми в знайомій ситуації або нової функції об'єкта;

- виділення альтернативних варіантів вирішення проблеми;

- комбінування раніше відомих способів у новий.

4) досвід емоційно-ціннісного ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів.

Сучасна педагогіка в залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняє загальну, політехнічну та професійну освіту.

Під загальною освітою розуміють "сукупність система­тизованих наукових знань про основні закономірності розвит­ку природи, суспільства й людського мислення, систему умінь і навичок, поглядів і переконань, які сприяють загальному розвитку учнів, служать основою для його професійної підготовки^. Загальну освіту учні здобувають при вивченні основ наук, при оволодінні елементами загальної культури. Вона сприяє формуванню наукового світогляду, підготовці школярів до праці. Розрізняють такі складові загальної освіти: гуманітарну і природничо-математичну.

Політехнічна ("полі" - багато) освіта - це сукупність знань про технологічні процеси на виробництві та технічні пристрої, знаряддя праці, найбільш типові для сучасного виробництва, уміння поводитися з. ними. Вона здійснюється як в процесі вивчення основ наук (фізики, хімії, тощо), так і на уроках трудового навчання, при включенні учнів у продуктивну працю.

Професійна освіта - це знання, уміння й навички, необхідні для виконання певної професійної діяльності.

Всі три види освіти тісно пов'язані між собою. Загальна освіта служить науковою базою для політехнічної і професійної. Чим вищий рівень загальної освіти, тим успішніше людина оволодіває професійними знаннями й уміннями. У процесі професійної освіти людина розширює кругозір і поглиблює політехнічну освіту.

Коли йдеться про ступені освіти, користуються такими поняттями, як початкова, базова, середня, вища освіта, коли мають на увазі спеціалізацію - розрізняють технічну, сільськогосподарську, медичну, економічну, юридичну, педагогічну і т.п. освіту.

Як же наповнюється освіта змістом? Як відбирати найнеобхідніше, найпотрібніше для навчання школярів?

Визначення змісту освіти - завдання складне. То він відстає від сучасного рівня науки, то виявляється перевантаженим або недостатньо спрямованим на розвиток особистості.

Зміст освіти розглядається як педагогічне втілення соціального замовлення, тобто вимог суспільства до того, що повинен знати і вміти учень. У дидактиці виділяють такі вимоги до відбору змісту освіти, які враховуються при складанні навчальних планів, програм, підручників:

- спрямованість освіти на реалізацію всебічного гармонійного творчого розвитку особистості;

- висока наукова й практична значущість змісту, який включений до основ наук;

- забезпечення гуманізації освіти шляхом звернення до світової культури, історії, духовних цінностей, мистецтва, народних звичаїв і традицій;

- відповідність змісту освіти віковим особливостям школярів та реальним їх можливостям;

- врахування єдності змістовної і процесуальної сторін навчання;

- структурна єдність змісту освіти, що забезпечує системність навчання.^[14]

Суспільний досвід, знання й уміння засвоюються учнями переважно у процесі вивчення навчальних предметів. У нас прийнято предметний підхід до побудови змісту освіти. Під навчальним предметом у сучасній дидактиці розуміють систему наукових знань і умінь, що втілюють основний зміст і методи певної науки або галузі діяльності, адаптовану до навчальних можливостей школярів певного віку. Структура навчального предмета має багато спільного із структурою відповідної галузі знань. Відмінність полягає в тому, що навчальний предмет містить тільки основні положення тієї чи іншої галузі знань, доступні для засвоєння учнями на певному етапі навчання.

У зміст навчального предмета входить:

- фактичний матеріал, що відбиває ознаки і властивості предметів, явищ;

- узагальнені результати суспільно-історичного пізнання світу: поняття, закони, принципи, ідеї, наукові теорії, ідеали і правові норми;

- методи дослідження і наукового мислення;

- пізнавальні завдання, спрямовані на засвоєння знань та інтелектуальний розвиток учнів.

Навчальні предмети поділяються на такі цикли (групи): природничо-математичний, гуманітарний, фізкультурно трудовий. Такий поділ об'єктивно відповідає поділу наук на відповідні групи. У деяких класифікаціях з гуманітарних предметів виділяють предмети художньо-естетичного циклу.

3. Державні документи, що визначають зміст шкільної

освіти

Зміст освіти в навчальних закладах будується на основі державних стандартів. Державний стандарт базової і повної середньої освіти (затверджений постаною Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. №24) визначає вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи, гарантії держави у її досягненні. Він охоплює Базовий навчальний план (загальну характеристику інваріантної і варіативпої складових змісту базової та повної середньої освіти), державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (характеристику освітніх галузей). Виконання вимог Державного стандарту є обов'язковим для всіх навчальних закладів, що надають загальну середню освіту.

Зміст базової і повної середньої освіти створює передумови:

для всебічного розвитку особистості і визначається на засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості і систематичності знань, їх значущості для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти, взаємоповаги між націями і народами, світського характеру школи;

для надання навчанню українознавчої спрямованості;

для індивідуалізації та диференціації навчання, його профільності у старшій школі (за трьома рівнями: обов'язковим, академічним і профільним), запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетентності учнів.

Особлива увага приділяється практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів зростає роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів у Державному, стандарті подано за галузевим принципом у семи освітніх галузях: мови і літератури, суспільствознавство, естетична культура, математика, природознавство, технології, здоров'я і фізична культура, що є органічним продовженням змісту відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової освіти

Базовий навчальний план дає цілісне уявлення про структуру базової і повної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, окрелює освітні галузі та розподіл годин між ними. Інваріантна складова передбачає дотримання всіма навчальними закладами, що надають загальну середню освіту, єдиних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів. Варіативна складова спрямована на забезпечення індивідуальної орієнтованості змісту навчання.^[15]

На основі Базового навчального плану МОН України розробляє типові навчальні плани для загальноосвітніх навчальних закладів. У типових навчальних планах визначається перелік навчальних предметів і курсів, відповідно до змісту освітніх галузей, кількість годин, відведених на їх вивчення у кожному класі. Типові навчальні плани можуть відображати різні варіанти струк- гурування, інтеграції та розподілу навчального змісту за роками навчання в межах годин, визначених Базовим навчальним планом. Типові навчальні плани охоплюють інваріантну складову, сформовану на державному рівні, яка є спільною для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування і форм власності, та варіативну складову, в якій передбачені додаткові години на предмети та курси за вибором, факультативи, індивідуальні та групові заняття.

Відповідно до основних типів загальноосвітніх навчальних закла­дів передбачено окремі варіанти типових навчальних планів основ­ної школи, старшої школи, для навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, для навчальних закладів з україн­ського мовою навчання з вивченням мов національних меншин, для навчальних закладів з українською мовою навчання з вивченням двох іноземних мов, спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів та класів з поглибленим вивченням окремих предметів, для однокомплектних загальноосвітніх навчальних закладів, д ля вечірньої (змінної) загальноосвітньої школи (очна та заочна форми навчання). Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів ІІ-ІИ ступенів (розподіл навчального часу між освітніми галузями)

Освітні галузі	Загальна кількість годин
II ступінь (5-9 класи)	III ступінь (10-12 класи)	ІІ+Ш ступені (5-12 класи)
тиждень	рік	відсох ків	тиж­день	рік	відсот­ків	тиждень	рік	відсотків
Інваріантна складова
Мови і літератури									23,9
Суспільсгвознавс тво			7,7						8,6
Естетична культура			5,1						3,9
Математика
Природознавство			16,7						15,3
Технології			5,1						5,5
Здоров'я і фізич­на культура	17,5	612, 5	11,4					927,5	10,4
Разом	133,5» 4672,5 86 67 2345 67 200,5 7017,5 78,6
Варіативна складова
Додаткові години на освітні галузі, предмети за вибором, профільне навчання, факультативи, індивідуальні заняття та консультації	21,5	752, 5					54,5	1907, 5	21,4
Гранично допустиме навчальне навантаження на учня					315 0
Разом (загальне навантаження на учня)					350 0

*Години фізичної культури освітньої галузі „Здоров'я і фізична культура" не враховуються в гранично допустимому навантаженні учнів.

У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин, у спеціалізованих школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах дозволяється за рахунок загального навчального навантаження збільшувати гранично допустиме навантаження учнів до меж, що не перевищують санітарно- гігієнічних норм.

Інваріантна складова типового навчального плану основної школи забезпечує реалізацію змісту шкільної освіти на рівні Державного стандарту, Типовий навчальний план старшої школи реалізує зміст освіти залежно від обраного профілю навчання. Кожен з профілів передбачає вивчення предметів на одному із трьох рівнів:

- рівні стандарту - навчальні предмети не є профільними чи базовими (наприклад, математика в художньо- естетичному профілі, історія у фізико-математичному профілі);

- академічному рівні - навчальні предмети не є профільними, але є базовими чи наближеними до профільних (наприклад, хімія у фізичному профілі);

- профільному рівні, який перебдачає поглиблене вивчення відповідних предметів, орієнтацію їх змісту на майбутню професію (наприклад, мови та літератури на філологічному профілі).

Профільне навчання, яке має на меті забезпечити більш глибоку підготовку старшокласників у тій чи іншій галузі діяльності і знань, може здійснюватись за допомогою спеціальних навчальних планів. Залежно від потреб учнів старші класи комплетуються за напрямами диференціації: природничо- математичним, філологічним, суспільно-гуманітарним, художньо-естетичним, технологічним, спортивним. Напрями диференціації конкретизуються в окремі профілі навчання: фізичний, математичний, біолого-хімічний, економічний, геогра­фічний, екологічний, правовий, історико-філологічний, інформаційно-технологічний тощо. При цьому недоцільною є вузька спеціалізація змісту навчального процесу, оскільки основне завдання загальної середньої освіти - широка загальноосвітня підготовка учнів.

Передбачено також універсальний варіант навчального плану для організації навчання, складений відповідно до академічного рівня змісту освіти.^[16]

На основі типових навчальних планів навчальні заклади складають робочі навчальні планн, в яких конкретизується варіативна складова освіти з урахуванням особливостей організації навчально-виховного процесу.

Навчальна програма - державний документ, в якому дається загальна характеристика змісту кожного навчального предмета, формуються основні вимоги до організації його вивчення.

Навчальна програма складається із: а) пояснювальної записки, де викладено цілі навчання з даного предмета та вимоги до організації процесу навчання в кожному класі; б) переліку розділів і тем (із зазначенням кількості годин на їх вивчення), що визначають зміст навчального предмета; в) обсягу знань, умінь і навичок для кожного класу; г) внутріпредметних та міжпредметних зв'язків; д) переліку унаочнення, рекомендованої літератури для учнів та методичної літератури для вчителів; е) критеріїв та норм оцінювання знань, умінь і навичок.

Є кілька способів структурування змісту освіти і побудови навчальних програм:

1) лінійний, при якому навчальний матеріал кожного наступного ступеня навчання є логічним продовженням того, що вивчалось на попередніх ступенях;

2) концентричний, коли певний матеріал вивчається в більш ускладненому вигляді на вищих ступенях навчання;

3) спіралеподібний, який передбачає багаторазове повер­нення до одних і тих же тем і доповнення інших;

4) модульний: зміст теми проробляється за такими напрямками:

- орієнтаційний (установчо-мотиваційний);

- змістово-пошуковий;

- операційно-діяльнісний (адаптивно-перетворюючий, узагальнюючо-систематизуючий);

- контрольно-рефлексивний.

Підручник - книга, у якій викладається основний зміст навчального предмета у відповідності до навчальної програми.

В ньому система наукових знань адаптується для певного віку школярів. Основними функціями підручника є: освітня, виховна, розвивальна та управлінська (в підручнику програмується певний вид навчання, визначається методика роботи вчителя, учнів). В залежності від того, який вид навчання закладається підручником, їх розрізняють за такими типами:

- інхрормаційні - де навчальна інформація подається в готовому вигляді за допомогою слова та ілюстрації (для пояснювально- ілюстративного навчання);

- проблемні - будуються на основі проблемного викладу матеріалу;

- програмовані - у них навчальний матеріал подається окремими порціями, засвоєння кожної дози матеріалу перевіряється контрольними запитаннями;

- комплексні - поєднують кращі риси попередніх типів.

Підручники мають свою структуру. Вони складаються з

тексту (основного і додаткового) і позатекстових компонентів: апарату орієнтування (форзац, вступ, зміст, посилання, бібліографія і т.д.), апарату засвоєння навчального матеріалу (запитання, пізнавальні завдання, проблемні ситуації, таблиці, пояснення тексту чи ілюстрацій тощо) та ілюстративного матеріалу (фотографії, малюнки, плани, карти, схеми, формули, діаграми, креслення та ін.).

Підручники повинні задовольняти такі вимоги:

- відповідність змісту підручника цілям навчання, навчальним програмам з даного предмета;

- науковість змісту навчального матеріалу, що викладається;

- доступність його для школярів певного віку;

- спрямованість на формування світогляду, пізнавальних здібностей учнів;

- систематичність і логічність викладу;

- зв'язок навчання з життям;

- виділення головного у навчальному матеріалі;

- чітку структурованість матеріалу;

- естетику зовнішнього вигляду.

Поряд з підручниками учні користуються також навчальними посібниками — книгами, які поглиблюють, уточнюють та урізноманітнюють необхідну учням навчальну інформацію -

хрестоматіями, збірниками задач і вправ, словниками, довідниками, книгами для читання, картами, таблицями. Інколи підручники видаються спочатку як посібники.

Література

1. Волкова H.II.Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів,- К.: Видавничий центр „ Академія", 2001.- С.234-260.

2. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. -К.:Вища школа, 1995. -С. 144-151

3. Дидактика современной школы / Иод ред. В.А. Онищука - К.: Рад. школа, 1987. - С. 6 -19, 61-67.

4. Лозова В.І., Москаленко П.Г, Троцко Г.В. Педагогіка. Розділ "Дидактика". - К.: ЮДОУ, 1993. - С.36-55.

5. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта.-2002.- 24 квітня-1 травня.

6. Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов.- Вінниця: Дії "Державна картографічна фабрика", 2006. - С. 132-147.

7. Практикум з педагогіки / За ред. O.A. Дубасенюк та A.B. Іванченка - К.: ІСДО, 1996. - С.101-112.

8. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. -К.: ІЗМН. -1997.-С.166-21

9. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти.- К.: Видавничий центр „ Академія", 2001.- С. 75-78, 91-106.

Тема 2. НАВЧАННЯ В ЦІЛІСНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ

ПРОЦЕСІ

ПЛАН

1. Суть процесу навчання.

2. Функції та фактори навчання. у

3. Структура процесу навчання.

3.1. Основні компоненти цілісного процесу навчання.

3.2. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі.

3.3. Діяльність учнів у процесі навчання.

4. Мотивація учіння школярів.

5. Види навчання (підходи до організації навчального процесу).

1. Суть процесу навчання

Дата добавления: 2014-01-04