Безперервність, послідовність, систематичність у вихованні, варіативність форм і методів виховання

Цей принцип вимагає перетворення виховання на процес, що триває протягом усього життя людини, має свою внутрішню логіку, здійснюється етап за етапом, більш і більш ускладню­ючись, включаючи вихованців у все ширші кола спілкування, ставлячи перед ними нові й нові завдання щодо власного розвитку й формування. Він вимагає від вихователів постійної творчості у пошуку виховних засобів.

Література

1. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник МО України. - 1996. №13.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997. - С. 20-21.

3. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. - К.: Рад. шк., 1990. - С.143-144.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. - К., 1999.

5. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка.-К.: ІЗМН, 1997.- С. 42-52.

6. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві. П. 51 // Вибр. тв.: У 5 т. - Т.2. - К., 1978. - С. 532-535.

7. ІІІилова М.И. Учителю о воспитанности школьников. - М.: ІІедагогика, 1990. - С. 6-14.

8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти.- К.: Видавничий центр „Академія", 2001.- С.214-241.

TEMA 2. ЗМІСТ ВИХОВАННЯ. НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ВИХОВАННЯ

План

1. Суть змісту виховання та вимоги до його побудови у сучасній школі.

2. Основні компоненти змісту виховання у національній школі.

1. Суть змісту виховання та вимоги до його побудови в сучасній школі

Зміст виховання - це те, що виводиться із багатства суспільно- історичного досвіду, культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система знань, переконань, якостей і рис особистості, навичок, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань,

В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать певні ідеї: ^[54]

1. Реалізм мети виховання. В умовах економічної, духовної, екологічної кризи суспільства загальною метою виховання повинно стати формування соціально активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями, всебічно розвиненого, здатного до саморозвитку.

2. Засобом досягнення цієї мети є засвоєння вихованцем базових основ культури. Базова культура особистості є центральним блоком змісту виховання, культурою життєвого самовизначення. До неї належить економічна культура і культура праці, демократична і правова, моральна й екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин. Засвоєння базових основ культури - це фор­мування індивідуального стилю життя, виховання ставлень осо­бистості до суспільства, природи, праці, до себе, свого способу життя, свого здоров'я.

3. Національний підхід до побудови змісту виховання. Він передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально- естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки. Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури. Реалізувати національний підхід допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання.

4. Спільна діяльність вихованців і вихователів. Зміст роботи педагога складає пошук, спільно з дітьми, кращих зразків духовної культури, культури діяльності, формування на цій основі власних цінностей, норм і законів життя. Така співпраця забезпечує активну позицію учня, самореалізацію в процесі діяльності, в якій виявляються як позитивні риси (доброта, толерантність, чесність, принциповість та інше), так і негативні (грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість), здійснюється самоствердження в сфері моралі, розвиваються творчі здібності.

5. Самовизначення. Найважливішим компонентом змісту виховання є культура життєвого самовизначення. Життєве самовизначення - поняття широке. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя. У гармонії людини з самою собою повинно здійснюватися громадянське, професійне, моральне самовизначення, тобто залежно від рішення "як жити" обирається оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних наванта­жень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити - значить виробити власну позицію в житті, власний світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища.

6.Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні бути не плани, не заходи, не форми і методи, а сама особистість дитини, підлітка, юнака. Вона є головною метою виховного процесу. Рух від найближчі«потреб й інтересів до розвитку високої духовності повинен стати правилом виховання. При цьому використовується найширший простір - робити можна все, що не забороняється. Організована система виховання забезпечує посту­повий перехід особистості до самовиховання через створення відповідних умов і надання необхідної допомоги.

7. Добровільність. Дітей не можна зобов'язувати "вихо­вуватись". Без власної доброї волі вихованців не може реалізовуватись ідея співробітництва, а значить, і розвитку (подолання, удосконалення себе). Вільна воля проявляється, якщо вихователі спираються на потребу, інтерес, установку, бажання, намагання.

2. Основні компоненти змісту виховання у національній школі

Основні складові змісту виховання (основні напрями виховної роботи) - це формування наукового світогляду, розумове виховання, патріотичне (громадянське), національне, моральне, правове, трудове, економічне, екологічне, естетичне, фізичне, статеве, профорієнтаційна робота, превентивне виховання.

Дата добавления: 2014-01-04