Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст

У ході Національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького була створена українська держава – Військо Запорізьке. Частина національної держави проіснувала на теренах Лівобережжя на правах автономії у складі Російської імперії до 80-х рр. ХVІІІ ст.

План

1. Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст.

а) розгортання Національно-визвольної війни

б) громадянська війна та розкол козацької України на два гетьманства

в) боротьба за возз’єднання Української держави

2. Політичний розвиток Гетьманщини. І.Мазепа

3. Конституція Пилипа Орлика

4. Політика російського царизму на ліквідацію Гетьманщини

5. Три поділи Речі Посполитої та об’єднання українських земель у складі Росії

Ключові терміни: Андрусівське перемир’я, «Березневі статті», Білоцерківський мир, «Вічний мир», Зборівський мир, Гадяцький договір, Гетьманщина, козацька старшина, Малоросія, Переяславська угода, Північна війна, Руїна.

У середині ХVІІ століття в українських землях відбулася національна революція, яка призвела до формування національної держави. У 1648 р. розпочалося народне повстання, яке незабаром переросло у Національно-визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.

Причини війни: відсутність власної держави, церковний розкол, окатоличення, закріпачення селянства, курс Польщі на ліквідацію козацтва, розвиток національної самосвідомості українців, формування на основі козацтва нової української політичної еліти.

Рушійні сили: козаки, селяни, міщани, духовенство, частина української шляхти.

Характер війни:

- національно-визвольний;

- релігійний;

- соціальний (антифеодальний).

В історіографії немає єдиної точки зору стосовно періодизації та хронологічних меж визвольної боротьби українців середини ХVІІ століття. Радянські історики вважали кінцевою датою Національно-визвольної війни 1654 р., коли відбулося підписання Переяславської угоди. В сучасній науковій і навчальній літературі завершення війни пов’язується зі смертю керівника повстанців Б.Хмельницького, тобто 1657 р. Однак більшість сучасних істориків найбільш обґрунтованою вважають іншу дату – 1676 р., отже, пов’язують закінчення революції з падінням гетьмана Петра Дорошенка.

У розвитку Української національної революції виділяються кілька етапів:

І етап (лютий 1648 – серпень 1657 р.) – найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби.

ІІ етап (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що призвела до розколу козацької України на два гетьманства – Правобережне та Лівобережне.

ІІІ етап (червень 1663 р. – вересень 1676 р.) – боротьба за возз’єднання Української держави. Ліквідація державності на Правобережжі.

а) Розгортання Національно-визвольної війни (лютий 1648 – серпень 1657 р.)

Безпосереднім приводом до повстання стала особиста драма чигиринського сотника Б.З.Хмельницького. Під час відсутності Б.Хмельницького на його родинний хутір Суботів напав польський шляхтич Д.Чаплинський. Зруйнувавши і пограбувавши хутір, Чаплинський забив до смерті малолітнього сина Б.Хмельницького та викрав його дружину. Після повернення Б.Хмельницький намагався віднайти правду: він неодноразово звертався до короля, до польського суду з проханням покарати Д.Чаплинського. Однак його спроби виявилися марними. Навпаки, він сам зазнав утисків, був ув’язнений і змушений був тікати на Запорозьку Січ, де й підняв козаків на повстання.

У лютому 1648 р. на Запорозькій Січі почалося повстання. Заручавшись підтримкою Кримського ханства, повстанці на чолі з Б.Хмельницьким отримали рішучі перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Повстання перетворилося на війну, яка охопила всю територію України. У грудні 1648 р. Б.Хмельницький з повстанським військом тріумфально вступив до Києва.

У травні 1649 р. Польща розпочала масовий наступ на українські землі однак її війська були оточені повстанцями та мало не зазнали поразки під Зборовим і Збаражем. Проте у вирішальний момент кримський хан Іслам-Гірей, підкуплений поляками, зрадив Б.Хмельницького. Через це Б.Хмельницький змушений був піти на підписання 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору на таких умовах:

1) Україна у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводства під назвою Військо Запорізьке визнавалася автономією в межах Речі Посполитої, влада тут належала гетьманові;

2) козацьке реєстрове військо зростало до 40 тис. осіб, не записані до реєстру козаки мали повернутися до панів;

3) всім учасникам повстання гарантувалася амністія

4) шляхта поверталася до маєтків, відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

У лютому 1650 р. Польща розпочала новий наступ і завдала повстанцям поразки під містечком Берестечко. За умов Білоцерковського мирного договору 1651 р.:

1) козацький реєстр обмежувався 20 тис. осіб;

2) влада гетьмана поширювалася лише на Київське воєводство;

3) шляхта поверталася до своїх маєтків.

Пошуки нового союзника привели Б.Хмельницького до Москви. У січні-березні 1654 р. був підписаний Переяславський договір («Березневі статті»), який узгодив

1) антипольський військовий союз України та Росії;

2) протекторат московського царя над Україною;

3) збереження основних прав і вольностей Війська Запорізького.

У 1657 р. помер Б.Хмельницький. Ця дата вважається закінченням національно-визвольної війни, а революція тривала до 1676 р. (до падіння гетьмана Петра Дорошенка).

У ході визвольної війни на звільнених від Польщі землях сформувалася козацька держава – Військо Запорізьке. Вона мала

- територію (межі нової держави охоплювали Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства, тобто 200 тис. квадратних кілометрів);

- адміністративний устрій. Територія поділялася на полки (в різні часи їх було 36, 26, 16, 10) та сотні, які були адміністративно-територіальними одиницями. Військову й адміністративну владу здійснювали полковники та сотники.

- столицю – давнє козацьке місто Чигирин;

- населення держави складало 3 млн. осіб;

- форму правління, органи влади. Формально верховним органом влади була загальнокозацька рада (Військова або Генеральна рада), поступово її функції стала виконувати рада генеральної старшини. Фактично вся вища адміністративно-політична, військова та судова влада належала гетьману, і під час воєнних дій була необмеженою. Гетьману допомагала керувати усіма справами Старшинська рада, до складу якої входили генеральні писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий, бунчужний та підскарбій. Б.Хмельницький здійснював курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади та на встановлення спадкового гетьманату.

- податкову систему;

- судову систему. Козацьке звичаєве право, гетьманські універсали, Литовські статути, магдебурзьке право;

- армію;

- символіку.

З часом демократична козацька держава стає авторитарною, і перетворюється з республіки на монархію.

б) Громадянська війна та розкол козацької України на два гетьманства (вересень 1657 – червень 1663 р.)

У ході визвольної війни 1648-1657 рр. сформувалася нова українська держава – Військо Запорізьке, яка мала власну територію, населення, органи влади, армію, символіку. Українська державність мала напіввійськовий характер, оскільки в її основу було покладено модель адміністративно-територіального поділу та систему органів публічної влади Запорозької Січі. Однак смерть Б.Хмельницького перервала консолідаційний процес і не дала зміцнити української державності, здобутки якої були втрачені його наступниками.

60-80-ті рр. ХVІІ ст. увійшли в історію України як „доба Руїни”.

Навесні 1657 р. козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сина Богдана. Однак вже через півроку молодий та слабохарактерний Юрій Хмельницький був усунутий від влади внаслідок державного перевороту.

Новим гетьманом у жовтні 1657 р. став Іван Виговський. Прагнучи зберегти автономію української держави, у 1658 р. він підписав із Польщею Гадяцький договір. За його умовами Україна входила до складу Польщі. Однак воєнні дії Москви та існування серед козаків сильної промосковської опозиції змусили Виговського зректися гетьманської булави та виїхати до Польщі.

У 1659 р. гетьманом, вже вдруге, став Юрй Хмельницький. Під тиском Москви він підписав новий Переяславський договір, який перетворював Україну на автономну частину Росії. А за умов Слободищенського трактату, підписаного ним у 1660 р. з Польщею, Україна знову поверталася під владу Річі Посполитої.

У 1663 р., зрозумівши, що він не зміцнив держави, а став одним з ініціаторів її розколу, Юрій Хмельницький зрікся гетьманської булави та пішов у монастир.

А Україна територіально розділилася на дві частини – Правобережжя з гетьманом Павлом Тетерею (який дотримувався пропольської орієнтації), та Лівобережжя з гетьманом Іваном Брюховецьким (який зробив ставку на московський уряд). Настав період збройного протистояння Лівобережної та Правобережної України, змагання за гетьманську владу та залучення іноземних держав (Росії, Польщі, Туреччини та Криму) до вирішення внутрішніх проблем.

Дата добавления: 2013-12-11