Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Культурницька діяльність української інтелігенції




Б) Національно-визвольний рух ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні

А) Причини піднесення національних процесів в Україні.

1. Росія та Австро-Угорщина здійснювали політику національного гноблення, прагнули перешкодити формуванню української нації, розвитку української культури.

У Росії національне гноблення яскраво проявилося у циркулярі 1863 р. МВС Валуєва, який заборонив друкування і викладання українською мовою, заявивши, що «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». У 1876 р. підписано Емський указ Олександра ІІ, який заборонив ввезення літератури українською мовою, українські п’єси та пісні, використання української мови в початкових школах, державних закладах. Назва «Україна» була заборонена.

В Австро-Угорщині права українців також обмежувалися: обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали у жодному вузі. Однак національне гноблення здійснювалося тут не в таких грубих формах. Австро-Угорщина, на відміну від Росії, була конституційною монархією. Тут існували певні політичні свободи, центральний парламент і крайові сейми, вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися. У ХІХ ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Ще одним чинником національного відродження була давня традиція визвольної боротьби в Україні. Національно-визвольний рух ХІХ ст. став продовженням цієї традиції, набувши інших форм та змісту.

3. Формування національної інтелігенції. Одночасно в Україні відбувалися суттєві зміни у суспільно-політичній свідомості, пов’язані зі зростанням соціальної ролі міської буржуазії та української інтелігенції. Центрами підготовки інтелігенції стали міста, де діяли університети: Львів, Харків, Київ, Одеса. У цьому середовищі поширюються ідеї народності, нації та її прав, використані в гаслах Французької революції. У Західній Україні значну роль у національному відродженні відігравало уніатське духовенство.

4. Зовнішній вплив здійснили події європейського життя:

- Ідеї Великої французької революції кінця ХVІІІ ст., які радикалізували українське суспільство;

- Вітчизняна війна 1812 р. та зарубіжні походи 1813 р., учасники яких побачили переваги європейських форм суспільного і державного устрою.

Ці процеси дали поштовх українському національно-культурному відродженню, яке стало чинником суспільно-політичних рухів в Україні, спрямованих на її соціальне та національне визволення.

Наприкінці ХVІІІ – початку ХІХ ст. в Україні починається процес національно-культурного відродження. Помітно зростає інтерес до української історії. Це виявляється в активному збиранні і публікації історичних джерел, пам’яток історичної думки, виданні журналів і альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих творів з історії України.

У 1846 р. вийшла друком «Історія Русів» невідомого автора, в якій захищалося право українського народу на свободу і державу.

1822 – «Історія Малої Росії» Дмитра Бантиш-Каменського (4 томи) - перша узагальнююча праця з історії України.

1842-1843 рр. – п’ятитомна «Історія Малоросії» Миколи Маркевича.

Великий вплив на розвиток історичної науки справили також Микола Костомаров, Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Михайло Грушевський.

В цей час дослідники вивчають народні пісні, легенди, традиції, побут, обряди. На цій основі створюють перші праці з етнографії, фольклористики та мовознавства України.

- Г.Калиновський. «Опис весільних українських простонародних обрядів» (1777 р.),

- Микола Цертелєв. «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (1819 р.),

- Михайло Максимович. «Малоросійські пісні» (1827 р.), «Українські народні пісні» (1834 р.).

- О.Павловський. «Грамматика малорусского наречия» (1818 р.) – друкована граматика української мови.

- 1823 р. – словник української мови, складений І. Войцеховичем.

Родоначальником української літератури вважається Іван Котляревський. У 1798 р. він видав поему «Енеїда», вперше уживши українську народну мову як літературну. Це поклало початок відродженню української мови.

У 1834 р. Григорій Квітка-Основ’яненко видав «Малоросійські повісті», довівши, що українською мовою можна писати високохудожні прозові твори.

З виходом «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1840 р. за українською мовою остаточно затверджується статус літературної, «рівної серед рівних».

Петро Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ’яненко своєю творчістю реалізовували потенціал української мови, урізноманітнили жанри літератури.

Таким чином, початок національно-культурного відродження в Україні виявляється у вивченні історії, етнографії та фольклорних пам’яток народу. Відроджується українська мова, розширюються сфери її вживання, заявляє про себе українська література.

 

У І половині ХІХ ст. активізується суспільний рух. Він розгортається у руслі боротьби за соціальне та національне визволення.

В умовах радикалізації суспільства в Україні виникають перші таємні організації – масонські ложі („майстерні”). У 1742 р. у селі Вишнівці на Волині виникла перша масонська організація. Однак помітно зростати масонство стало пізніше. У 1817-1918 рр. були утворені найбільш впливові масонські ложі

у Харкові – „Вмираючий Сфінкс”,

в Одесі – „Понт Евксинський”,

у Києві – „З’єднані слов’яни” та

у Полтаві „Любов до істини” (1818-1819 рр.). Іван Котляревський, Семен Кочубей. Ідея відокремлення України від Росії.

На ідейній основі принципів всесвітнього братерства, рівності, самопізнання та самовдосконалення людей в масонські гуртки об’єднувалася опозиційно настроєна ліберальна еліта – військові, чиновники, поміщики, діячі культури. Масони започаткували організований опозиційний царизму рух в Україні. Оскільки основною метою масонства було створення всесвітнього, наднаціонального братства, в їхній діяльності інтернаціональне переважало над національним. Царським указом 1822 р. була заборонена діяльність таємних організацій і гуртків, проте масонський рух не припинявся.

 

Декабристи. Основною причиною декабристського руху стала криза феодально-кріпосницької системи. У 20-і рр. ХІХ ст. в Росії (й Україні) виникають декабристські організації.

1816 р. в Петербурзі „Союз порятунку”. 30 осіб. Мета: встановлення конституційної монархії та ліквідація кріпосного права.

1818-1821 рр.„Союз благоденства”. 200 осіб. Широка пропаганда революційних ідей серед народу.

1821-1925 рр.„Південне товариство” з центром у Тульчині. Лідер – полковник П.Пестель. 101 особа. Члени: С. Волконський, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли. Програмний документ – „Руська Правда: ліквідація самодержавства і кріпосного права, Росія мала стати республікою. За «єдину і неподільну Росію».

1822 р. „Північне товариство”. Голова – М.Муравйов. 105 осіб. Програма викладена в „Конституції”: повалення самодержавства, ліквідація кріпосного права, встановлення конституційної монархії.

1823-1925 рр.„Товариство об’єднаних слов’ян” у Новограді-Волинському. 60 осіб: брати Андрій та Петро Борисови, Драгоманов, Тютчев. Ідея визволення всіх слов’янських народів з-під гніту самодержавства, утворення федеративного союзу слов’янських народів. У 1825 р. об’єдналося з „Південним товариством”.

Серед декабристів не було єдності у вирішенні національного питання.

14 грудня 1825 р. в Петербурзі – повстання декабристів. Було придушене.

29 грудня 1825 р. на Київщині – повстання Чернігівського піхотного полку під керівництвом декабристів С.Муравйова-Апостола та М.Бестужева. Також зазнало поразки. Соціальний та національний гніт посилився.

 

Кирило-Мефодіївське товариство. У 1845-1847 рр. у Києві діяла перша суто українська таємна політична організація – Кирило-Мефодіївське братство (12 осіб). В його лавах активне громадську і культурну роботу здійснювали Тарас Шевченко, М.Максимович, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, О.Маркович, Василь Білозерський, Гулак. Програма викладена в «Законі Божому» («Книзі буття українського народу») та «Статуті…». Братчики прагнули ліквідації самодержавства і кріпосного права, національного визволення України, створення демократичної федерації християнських слов’янських республік на принципах рівності і братерства із центром у Києві. Виняткову роль у боротьбі за національне визволення та ліквідацію кріпацтва відіграла творчість Т.Г.Шевченка. У 1847 р. за доносом братство було викрите та розгромлене. Члени братства були заарештовані і засуджені до різних строків ув’язнення і заслання.

 

Громадівський рух. Наприкінці 50-х рр. ХІХ ст. почали організовуватися напівлегальні гуртки – Громади. У 1859 р. у Києві виникла перша Громада. Її очолив історик Володимир Антонович. Пізніше Громади виникли у Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Катеринославі та інших містах. Їх діяльність мала культурно-просвітницький характер: відкриття недільних шкіл, пропаганда художньої і наукової літератури, вивчення української історії, мови, етнографії. Серед найактивніших учасників громадівського руху були композитор Микола Лисенко, письменник Панас Мирний, історик Михайло Драгоманов, етнограф Павло Чубинський та ін.

Культурно-просвітницький рух Громад викликав тривогу серед урядових кіл. Після виходу Валуєвського циркуляру 1863 р. проти громадівців прокотилася хвиля репресій. Громадівський рух пішов на спад. Із прийняттям Емського указу 1876 р. діяльність Громад була заборонена. Частина громадівців виїхала за кордон. Серед них був і Михайло Драгоманов, який упродовж 1878-1882 рр. видавав у Женеві перший український журнал за кордоном «Громада». Учений виступав за автономію України в рамках федеративної демократичної Російської держави.

У 1861-1862 рр. у Петербурзі члени Кирило-Мефодіївського товариства Т.Шевченко, М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, які з’їхалися сюди після заслання, випускали журнал «Основа». Він став першим українським журналом в Російській імперії. Знайомлячи читачів із життям українського народу, журнал сприяв пробудженню національної свідомості української інтелігенції.

 

Народники. В Україні поруч з українським національно-визвольним рухом розгортався і загальноросійський революційний рух. У 70-80-і рр. поширився народницький рух. Народники поширили пропаганду серед селянства («ходіння в народ») з метою викликати протест проти влади та збройні бунти. Створена у 1876 р. організація «Земля і Воля» мала програму захоплення влади шляхом насильницького перевороту, здійснення демократичних перетворень. Пізніше частина народників, об’єднавшись в організацію «Народна Воля», зосередила діяльність на політичному терорі. 1 березня 1881 р. в результаті терористичного акту народовольців загинув імператор Олександр ІІ. У відповідь уряд посилив репресії, розгромивши гуртки народників.

 

Селянський рух. Яскравою сторінкою визвольної боротьби були виступи селянства Поділля (1812 -1835 рр.) під керівництвом Устима Кармалюка. У боротьбі взяли участь 20 тис. осіб. Вони здійснили близько 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Після загибелі лідера повстання придушене.

1855 р. – масові повстання селян Київщини „Київська козаччина”. Під час кримської війни було проголошено маніфест про створення селянського ополчення. Поширилися народні чутки: всі, хто запишеться в ополчення, стануть козаками, а пізніше отримають волю. Селянський рух охопив 400 сіл, 180 тис. осіб. Був придушений силою зброї.

1856 р. – новий масовий рух „Похід у Таврію за волею”. Поширилися чутки: всім переселенцям до Криму будуть надані земля і воля. Вступаючи в сутички з поліцейськими та військовими, 75 тис. селян Катеринославщини та Херсонщини вирушили до Криму. Виступ збройно придушено.

 

Виникнення політичних організацій та партій. Наприкінці ХІХ ст. відбувається політизація національно-визвольного руху. Першою політичною організацією стало «Братство Тарасівців», яке діяло упродовж 1891-1893 рр. Засновники – українські студенти М.Міхновський, І.Липа, В.Шемет. Мета: реалізація основних ідей Тараса Шевченка, досягнення повної незалежності української держави.

Першою політичною партією у Наддніпрянській Україні стала утворена у 1900 р. у Харкові Революційна українська партія (РУП). Засновники: Д.Антонович, М.Русов та ін. Спочатку обґрунтовувала ідею української державної самостійності, пізніше висунула вимогу національно-культурної автономії України в межах Росії. У 1902 р. розкололася та сприяла утворенню нових політичних партій:

– 1902 р. – Народна українська партія (НУП) на чолі з М. Міхновським. Під лозунгом «Україна для українців» вона обстоювала ідею повної української державної самостійності.

- 1904 р. – Українська соціал-демократична спілка („Спілка”) на чолі з М.Меленевським, яка відстоювала марксистські позиції і виражала інтереси робітників. Пізніше увійшла до РСДРП.

- 1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Лозунг – автономія України.

У 1904 р. українська ліберальна інтелігенція утворила дві партії – Українську демократичну партію (А.Лотоцький, Є.Чикаленко) та Українську радикальну партію (С.Єфремов, Б.Грінченко). Вони вимагали автономії України у складі Росії.

Крім того, в Україні діяли загальноросійські партії – есери, Російська соціал-демократична робітнича партія, „Союз звільнення” (кадети).

В період революції 1905-1907 рр. відбулося подальше розмежування політичних сил, утворення нових політичних партій: Конституційно-демократичної партії (кадетів), „Союзу 17 жовтня” (октябристів), „Союзу російського народу” (монархічної партії).

Отже, протягом ХІХ ст. відбувається перехід від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України, від гуртків як центрів осмислення суспільного розвитку до перших політичних організацій і партій. У програмах російських рухів ставиться мета боротьби за соціальне визволення, українських рухів – боротьба за національне визволення.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-11; Просмотров: 587; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.036 сек.