Україна на початку ХХ ст

Початок ХХ ст. характеризувалися піднесенням політичного життя в Росії, формуванням політичних партій та організацій, зростанням їхнього впливу на суспільний розвиток.

У 1905-1907 рр. в Російській імперії відбулася демократична революція, в якій активну участь взяло населення України. Основні події 1905 р.:

- червень – збройне повстання на панцернику «Потьомкін»,

- жовтень – загальний політичний страйк,

- листопад – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом,

- грудень – збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська.

У 1907-1910 рр. тривав період реакції – період жорстокого переслідування опозиційного руху. Прихильником цієї політики був П.Столипін.

У 1908 р. українські діячі створили міжпартійний політичний блок – Товариство українських поступовців (ТУП), яке обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження. Лідери – М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко, Д.Дорошенко.

Отже, на початку ХХ ст. активізується діяльність українського національного руху. Культурницькі форми роботи витісняються політичними.

У 1914 розпочалася Перша світова війна. Сформувалися 2 воєнно-політичні блоки: Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) та Антанта (Англія, Франція, Росія).

У війні взяли участь 38 із 59 державного світу, ¾ земної кулі.

Плани сторін щодо українських земель:

· Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь;

· Німеччина – на «Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов’ям»;

· Росія – на Галичину, Буковину, Закарпаття.

Суть трагедії українського народу в роки Першої світової війни полягала в тому, що

1. український народ був залучений до братовбивчої війни, бо Австро-Угорщина та Росія (держави, до складу яких входили українські землі) належали до протилежних блоків. Українське населення, мобілізоване в армії цих країн, вимушено було протистояти одне одному;

2. українські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття, Поділля, Волинь) були об’єктом експансії, ареною воєнних дій. Це призвело до значних жертв серед населення, руйнації народного господарства: занепаду промисловості та сільського господарства;

3. відбувся розкол українського національного руху у ставленні до війни:

1 серпня 1914 р. – утворена у Львові Головна Українська Рада (ГУР) з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. Вона займала проавстрійські позиції. На чолі - Костянтин Левицький. За іниціативою ГУР було створено легіон Українських Січових Стрільців (УСС) чисельністю 2,5 тис. осіб.

4 серпня 1914 – у Відні емігранти зі Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко та ін.) заснували Союз визволення України (СВУ). Програма: створення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, демократичного строю.

Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно: Товариство Українських Поступовців (ТУП) спочатку зайняло оборонницьку, проросійську позицію. Газета «Рада»: заклик стати на захист російської держави.

Частина УСДРП на чолі з С. Петлюрою також підтримала Росію та закликала українців виконати «свій обов’язок громадян Росії». Інша частина українських соціал-демократів на чолі з В. Винниченком зайняла антивоєнні позиції: «Геть війну! Хай живе автономія України!» [1].

Таким чином, Перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві імперії і прискорила їхній крах.

Тема 6. Українська національно-демократична

революція 1917-1920 рр.

Дата добавления: 2013-12-11