Фінансування проектів

Джерела формування інвестиційних ресурсів. Одним з основоположних завдань проектного менеджменту є організація фінансування проекту, тобто забезпечення проекту інвестиційними ресурсами. До їх складу входять не тільки грошові кошти, але й виражені у грошовому еквіваленті необігові та обігові кошти, майнові права і нематеріальні активи, кредити, позики, залоги і т.д. [23].

До основних джерел формування інвестиційних ресурсів відносяться:

• Внутрішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства:

- реінвестована частина чистого прибутку;

- амортизаційні відрахування;

- інші внутрішні джерела.

• Зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства:

- емісія акцій;

- залучення додаткового пайового капіталу;

- асигнування з бюджетів різних рівнів на безповоротній основі;

- цільові асигнування недержавних фондів і інститутів на безповоротній основі;

- інші зовнішні джерела.

• Джерела формування позикових інвестиційних ресурсів:

- довгострокові кредити банків;

- довгострокові кредити і позики небанківських фінансових установ;

- фінансовий лізинг;

- облігаційна позика (емісія облігацій);

- інші позикові джерела.

Визначення джерел формування інвестиційних ресурсів для фінансування проектів має ряд особливостей.

Однією з таких особливостей є те, що інвестиційний процес у рамках більшості інвестиційних проектів характеризується тривалим періодом, що визначає довгострокове відвернення фінансових коштів на інвестиційні цілі. Тому джерелами інвестиційних ресурсів крім власного капіталу можуть виступити, як правило, тільки довгострокові кредити і позики, а також фінансовий лізинг.

При виборі джерел формування інвестиційних ресурсів враховується, що їх надання підприємству на тривалий термін є для кредитора більш ризикованим (у порівнянні з довгостроковим кредитуванням), що підвищує вартість позикових коштів.

Серед внутрішніх джерел формування власних інвестиційних ресурсів підприємства головна роль належить реінвестованій частині чистого прибутку. Саме це джерело забезпечує ріст ринкової вартості підприємства. У формуванні конкретної суми коштів, які залучаються за рахунок цього джерела, велику роль відіграє дивідендна політика підприємства (принципи розподілення чистого прибутку).

Другим за значенням внутрішнім джерелом формування власних інвестиційних ресурсів є амортизаційні відрахування. Це джерело відноситься до найбільш стабільного. Разом з цим, цільова спрямованість цього джерела носить вузький характер - амортизаційні відрахування направляються в основному на реновацію діючих основних засобів і нематеріальних активів. Розмір цього джерела залежить від розміру амортизаційних необігових активів, що використовуються підприємством, та від прийнятої ним амортизаційної політики

Усі інші види внутрішніх джерел відіграють менш помітну роль для фінансування проектів, тому що їх формування носить нерегулярний характер.

Зовнішні джерела формування власних інвестиційних ресурсів підприємства ще називають залученими інвестиційними ресурсами. Це тісно пов’язано з тим, що на відміну від внутрішніх зовнішні джерела до моменту надходження не є власністю підприємства. Для їх залучення у фінансування проекту підприємство повинно зробити певні зусилля та витрати. Однак після притягнення ці кошти стають власністю підприємства.

Серед залучених інвестиційних ресурсів найбільшу роль відіграє емісія акцій (для акціонерних товариств) або притягнення додаткового пайового капіталу (наприклад, для товариств з обмеженою відповідальністю).

Безповоротні асигнування з бюджетів використовуються для фінансування інвестиційної діяльності переважно державних підприємств.

Джерела формування позикових інвестиційних ресурсів забезпечують різноманітність можливостей фінансування проекту.

Вибір конкретних позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства здійснюють з урахуванням ряду факторів [23]:

1. Галузеві особливості діяльності підприємства. Підприємства з високим рівнем фондоємності виробництва продукції з-за великої частки необігових активів мають звичайно низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися на власні джерела.
2. Розмір підприємства. Чим більше підприємство, тим у більшій мірі потреба в інвестиційних ресурсах може бути задоволеною за рахунок позикових коштів та навпаки.
3. Вартість капіталу, який залучено з різних джерел. Вартість позикового капіталу, який залучено з різних джерел, звичайно нижча, ніж вартість власного капіталу. Крім того, вартість позикового капіталу різна і залежить від рейтингу кредитоспроможності підприємства, форми забезпечення кредиту та ряду інших умов.
4. Свобода вибору джерел фінансування. Не всі з джерел однаково доступні для підприємств. Так, на кошти державного і місцевого бюджетів можуть розраховувати окремі державні та комунальні підприємства. Це ж відноситься й до можливостей отримання підприємствами цільових і пільгових державних кредитів, безплатного фінансування підприємств з боку недержавних фінансових фондів та інститутів.
5. Кон’юнктура ринку капіталу. У залежності від стану кон’юнктури ринку капіталу змінюється вартість і позикового капіталу. Значний ріст вартості позикового капіталу може призвести до збиткової діяльності підприємства.
6. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок на прибуток або податкових пільг за прибутком, які вже є, різниця у вартості залученого в інвестиційних цілях власного і позикового капіталу знижується. У цих умовах кращим є формування інвестиційних ресурсів підприємства за рахунок власних джерел. У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво підвищується ефективність притягнення капіталу з позикових джерел.
7. Міра ризику, що приймається, при формуванні інвестиційних ресурсів. Неприйняття високих рівнів ризиків формує консервативний підхід засновників до фінансування підприємства, що створюється, коли основу складає власний капітал. І навпаки, намагання отримати у майбутньому високий прибуток на власний капітал, що вкладений, незважаючи на високий рівень ризику порушення фінансової стабільності підприємства, формує у власників агресивний підхід до фінансування інвестиційної діяльності, при якій позиковий капітал використовується у максимально можливому розмірі.
8. Рівень концентрації власного капіталу, що задається, для забезпечення потрібного рівня фінансового контролю. Цей фактор визначає звичайно пропорції формування власного капіталу в акціонерному товаристві. Він визначає пропорції в обсязі підписки на акції, які придбаються його засновниками та іншими інвесторами (акціонерами).

Облік перелічених факторів дозволяє цілеспрямовано обирати структуру джерел інвестиційних ресурсів для фінансування проекту.

Системи фінансування проекту. У сучасній практиці управління проектами використовуються дві системи фінансування [12, 23]:

- традиційного фінансування проектів;

- проектного фінансування.

Система традиційного фінансування є найбільш розповсюдженою в умовах економіки перехідного періоду, низького рівня розвитку фінансового ринку, недостатнього обсягу вільного капіталу у суб’єктів, що господарюють, низької правової захищеності вітчизняних та закордонних інвесторів. Цій схемі фінансування проектів притаманні такі особливості:

• Основним організатором фінансування проекту виступає ініціатор. Він самостійно обирає схему фінансування проекту, визначає можливий склад джерел ресурсів і проводить переговори з потенційними інвесторами.
• Одним з обов’язкових джерел фінансування проекту виступають власні внутрішні джерела ресурсів ініціатора проекту (частина чистого прибутку, амортизаційні відрахування і т.д.).
• Доходи від реалізації проекту отримує переважно ініціатор.
• Фінансову відповідальність перед кредиторами на випадок невдачі реалізації проекту несе ініціатор.

Система традиційного фінансування може бути використана підприємством для будь-яких проектів.

У системі традиційного фінансування основними схемами фінансування проектів є:

Повне внутрішнє фінансування. Воно передбачає фінансування проекту виключно за рахунок власних ресурсів. Така схема фінансування за кордоном називається «фінансування без левериджу» і характерна для початкових етапів життєвого циклу підприємств, коли доступ до позикових джерел капіталу утруднений, або реалізується невеликий проект.

Акціонування. В якості основної схеми фінансування використовується звичайно для реалізації крупномасштабних проектів. Воно складається у об’яві відкритої підписки на акції підприємства, яке створюється.

Кредитне фінансування. Схема кредитного фінансування застосовується, зазвичай, для реалізації невеликих короткострокових проектів з високою нормою рентабельності інвестицій, яка перевищує ставку відсотку за довгостроковим фінансовим кредитом.

Фінансовий (інвестиційний) лізинг. Такий метод фінансування є різновидом кредиту, але у матеріально-речовій формі, і використовується з тієї ж причини, що й кредитне фінансування.

Державне фінансування. Воно являє собою асигнування з бюджетів різних рівнів, що виділяються підприємству на безповоротній основі для підтримки значимих у соціальному відношенні галузей.

Змішане фінансування. Ця схема передбачає формування капіталу за рахунок власних і позикових коштів.

Система проектного фінансування отримала широке застосування в країнах з ринковою економікою.

Проектне фінансування можна укрупнено визначити як фінансування інвестиційних проектів, при якому сам проект обслуговує боргові зобов’язання.

Системі проектного фінансування притаманні такі особливості:

• Інвестиційний проект організується у формі самостійного господарюючого суб’єкту - «проектної компанії». Умовою організаційної відокремленості є незалежність проекту від інших проектів ініціатора.
• Організатором фінансування проекту є не тільки ініціатор, але й інші учасники - засновники проектної компанії, які виступають у ролі інвесторів.
• Фінансування проекту носить суворо цільовий характер. Будь-яке нецільове використання ресурсів засновниками і учасниками проекту розглядається як порушення контрактних зобов’язань.
• Доход за проектом отримують не тільки ініціатор, але й інвестор. Джерелом формування цього доходу виступає чистий грошовий потік, що формується у процесі реалізації проекту. Забезпечення фінансових зобов’язань розповсюджується тільки на майно проектної компанії, тобто самого проекту.
• Інвестиційні ризики розподіляються між усіма учасниками проекту.
• У процесі організації проектного фінансування завчасно розробляються форми виходу учасників з проекту.

У порівнянні з системою традиційного фінансування проектів система проектного фінансування має ряд переваг. Однією з таких переваг є можливість використання різноманітних форм кредиту, що дозволяє формувати позикові ресурси на більш вигідних умовах. У структурі інвестиційних ресурсів міститься велика частка позикових коштів. Для інвесторів - засновників проекту - отримання кредитних ресурсів не відбивається на складі їх балансу.

Під проектним фінансуванням треба розуміти надання фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у вигляді кредиту:

- без права регресу;

- з обмеженим регресом на позичальника з боку кредитора;

- з повним регресом на позичальника з боку кредитора.

Під регресом треба розуміти вимогу про відшкодування суми, яка дана у позику. При проектному фінансуванні кредитор несе підвищені ризики, видаючи, з точки зору традиційних банківських кредитів, незабезпечений або не у повній мірі забезпечений кредит. Погашення цього кредиту здійснюється за рахунок грошових потоків, які утворюються в ході експлуатації об’єкту інвестиційної діяльності [12].

Фінансування з повним регресом на позичальника, тобто наявність певних гарантій або вимога певної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту припадають, в основному, на позичальника, зате «ціна» позики при цьому відносно невисока і дозволяє швидко отримати фінансові кошти для реалізації проекту. Фінансування з повним регресом на позичальника застосовується для малоприбуткових і некомерційних проектів.

Фінансування без права регресу на позичальника, тобто кредитор при цьому не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе усі ризики, пов’язані з реалізацією проекту. Вартість такої форми фінансування досить висока для позичальника, тому що кредитор сподівається отримати відповідну компенсацію за високу ступінь ризику. Таким чином фінансуються проекти, які мають високу прибутковість і дають у результаті реалізації конкурентоспроможну продукцію. Проекти для такої форми фінансування повинні використовувати прогресивні технології виробництва продукції, мати добре розвинені ринки продукції, передбачати надійні домовленості з постачальниками матеріально-технічних ресурсів для реалізації проекту і т.д.

Фінансування з обмеженим правом регресу. Така форма фінансування проектів передбачає розподіл усіх ризиків проекту між його учасниками - так, щоб кожний з них брав на себе ризики, які залежать від нього. У цьому випадку всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов’язання, і ціна фінансування помірна. Усі учасники зацікавлені в ефективній реалізації проекту, оскільки їх прибуток залежить від своєї ж діяльності.

У цілому, проектне фінансування як спосіб організації фінансування має історію, що складає майже чверть століття. У 70-і роки ХХ-го століття розвиток інвестицій у нафтогазову промисловість, який забезпечував прибутковість у сотні і тисячі відсотків на рік, примусив банки перейти від пасивної ролі кредиторів (коли потенційні позичальники йдуть до банку і просять грошей) до активного пошуку форм і методів кредитування високоприбуткових проектів - перш за все у нафтогазовому секторі економіки. Банки брали на себе підвищені ризики і кредитували позичальників на умовах проектного фінансування («без регресу», «з обмеженим регресом»).

Однак проектне фінансування не завжди доцільне. Іноді для позичальника краще використовувати традиційні схеми фінансування інвестиційних проектів: кредити під залогове забезпечення, гарантії і поручительства, емісія акцій та облігацій, лізинг і т.д.

Дата добавления: 2013-12-12