Педагогіка як наука про виховання

Різноманітність течій зарубіжної педагогіки.

Структура педагогіки. Зв'язок її з іншими науками. Завдання педагогіки.

Методологія педагогіки.

Предмет, основні категорії педагогіки.

Педагогіка як наука про виховання.

Виховання як суспільне явище характеризується такими основними властивостями, які виражають його суть: а) виникло з практичної потреби при­стосування підростаючого покоління до умов суспільного життя і вироб­ництва, заміни ними старших поколінь; б) категорія вічна, необхідна і загальна; в) на кожному етапі суспільно-історичного розвитку за своїм призначенням, змістом і формами має конкретно історичний характер; г) здійснюється за рахунок засвоєння підростаючим поколінням основних елементів соціального досвіду, у процесі і результаті залучення його старшим поколінням у суспільні відносини, систему спілкування і суспільне необхідну діяльність.

У вихованні особливе місце займають: виробничі відносини, мова народу, політика, наука, право, мистецтво, релігія, антисуспільні явища.

Педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Назва науки походить від грецьких слів "раіs" ("раіdos") —дитя і "agо" — веду, виховую, тобто "дітоводіння", "дітоводство". У давньому Вавилоні, Єгипті, Сирії "пайдагогос" найчастіше були жерці, а в Давній Греції — найрозумніші, найталановитіші вільнонаймані громадяни: педономи, педотриби, дидаскали, педагоги. У Давньоруській державі педагогів називали "майстрами". Ними були і дяки з піддячими, і священнослужителі, і мандрівні дидаскали — "школярі-книжники".

Стадії розвитку педагогіки можна розглядати в такому порядку: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. З появою кожної наступної стадії проходить процес її взаємодії, взаємодоповнення, взаємозбагачення.

Напрями розвитку сучасної педагогіки: педагогіка співробітництва, педагогіка життєтворчості, педагогіка толерантності, особистісно-зорієнтована педагогіка, педагогіка рефлексії, психопедагогіка, психопедагогіка особистості і ін.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання.

О. В. Духнович у підручнику "Народна педагогия в пользу училищ й учителей сельских" (1858р.) вперше вводить термін "народна педагогіка".

Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін "етнопедагогіка" (Г.Н. Волков). Якщо поняття "народна педагогіка" включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільності, то поняття "етнопедагогіка" пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Педагогіка народознавства — напрям у сучасній педагогіці, шкільній практиці, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, пове­дінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів. Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження і розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому розумінні народознавство означає сукупність сучасних наук про народ, його національну духовність, культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка, як складова частина народної культури, включає відновлення у правах, використання її виховних можливостей, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню у дітей найглибших почуттів: любові до матері і батька, бабусі і дідуся, повагу до пам'яті померлих і т.п.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед своїми дітьми, учителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблених народом етичних норм, необхідних для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря репрезентує виховання дітей та молоді послідовним циклом залучення їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів українського народу.

Козацька педагогіка — це частина народної педагогіки, яка сприяла формуванню у підростаючого покоління українців синівської вірності рідній землі, незалежній Україні. Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично загартованих, мужніх воїнів— захисників народу від чужоземного поневолення, виховувати у підростаючих поколінь український національний характер, національні і загальнолюдські цінності, формувати високі лицарські якості, пошану до старших людей, милосердя, прагнення допомогти іншим, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу, власної самостійної держави на світовому рівні.

Першим ступенем козацької педагогіки було сімейне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської педагогіки.

Специфічна роль батька: цілеспрямоване загартування своїх дітей, формування 7 в них лицарської честі, гідності, підготовка до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя. Другий ступінь козацького виховання можна назвати родинно-шкільним. У козацьких, братських та інших школах найвищий ступінь мали родинні, духовні та материнські цінності, які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї та обряди тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих європейських університетах, тобто отримувала підвищену і вищу освіту (третій ступінь). По закінченню вищих навчальних закладів юнаки одержували (в сотнях, полках, у Запорізькій Січі) систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду по вихованню і навчанню людської особистості засобами релігії.

Світська педагогіка пройшла тривалий шлях становлення. Довгий час вона була складовою частиною філософії. Праці Я. А. Коменського (1592-1670) заклали основу для розгляду педагогіки як самостійної науки.

За своєю структурою педагогіка розглядається як:

а) наука, яка має свої закономірності;

б) практика, яка вказує практичне застосування теоретичних положень;

в) мистецтво,яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Таким чином, учительська діяльність проходить у відповідності з пе­дагогічними закономірностями, і в той же час у ній проявляється мистецтво вчителя.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

а) педагогічну спадщину минулого;

б) передовий педагогічний досвід;

в) народну педагогіку;

г) педагогічні дослідження.

2. Предмет педагогіки — виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Дата добавления: 2013-12-12