Організація підприємницької діяльності

Суб’єкти підприємництва. Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб’єктами.

Суб’єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) виступають як: а) організатори індивідуального виробництва, що належать йому, і де використовується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовується капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об’єднання тощо) як суб’єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю у більших масштабах з обов’язковим залученням найманої робочої сили.

Відповідно до Закону України “Про підприємництво” заборонено заняття підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади управління, які покликані здійснювати контроль за підприємницькою діяльністю підприємств. Не можуть займатися підприємництвом також певні особи, зокрема ті, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництва, інші корисливі злочини.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності (виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (або благах у вигляді послуг, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка і експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення і реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика, потребують спеціального дозволу – ліцензії. Державні органи, які їх видають, можуть таким чином регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва:

· індивідуальне, засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники без постійно застосовуваної найманої праці);

· приватне, або партнерське зі створенням юридичної особи і з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

· акціонерне, засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів – індивіди, юридичні особи);

· орендне – те, що береться за відповідну плату на певний час у користування, що дає йому право бути власником результатів праці, доходів та на розпорядження майном;

· Колективне (народне), в основі якого лежить власність трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

· інноваційне, яке створюється на базі інтелектуальної власності;

· спільне, засноване на об’єднанні майна різних власників.

В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, особливо великого значення набуває чітке визначення прав, обов’язків та відповідальності підприємців.

Права підприємця – це нормативна форма виразу принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право: утворювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва, купувати повністю або частково майно та набувати майнові права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифі, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці (контракти, угоди) і т. ін.

Обов’язки – це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб: укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких прийнято на роботу за наймом; здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії; дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг); отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність – це правові та етичні відносини підприємців до суспільства (до господарюючих суб’єктів, до споживачів тощо), які характеризуються виконанням своїх правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає: за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути здійснене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; за завдані шкоду і збитки своїм майном.

Дата добавления: 2013-12-12