Україна у другій половині XVII ст

ЛЕКЦІЯ 10

1. Козацька держава після смерті Б. Хмельницького. Боротьба за збереження незалежності, Гадяцький договір.

2. Поділ України на Правобережну і Лівобережну. П. Дорошенко.

3. «Вічний мир» 1686 р. Його наслідки для України.

4. Соціально-політичний устрій Гетьманщини.

Син Б. Хмельницького Юрій, якому відводилася важлива політична роль в утверджені спадкового гетьманства в Україні, не був такою яскравою і сильною особистістю, як його батько. Після смерті Богдана Хмельницького, який своїм авторитетом і фактично необмеженою владою стримував різні складові нової правлячої верстви, і верхи тогочасного українського суспільства, і нижчі його верстви почали шукати насамперед царської протекції. В результаті виборна влада гетьмана набувала половинчастого характеру і немовби зависала в повітрі. Російське самодержавство вміло використовувало відсутність консолідації, розпалювало ворожнечу між окремими верствами суспільства, ослаблюючи тим самим новостворену українську державність, крок за кроком поглинаючи Україну як незалежний політичний організм.

У жовтні 1657р. на козацькій раді було ухвалено передати гетьманську булаву Івану Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в Українській державі. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником М. Пушкарем, запорізьким кошовим Я. Барабашем, які спирались на незадоволені козацькі низи і найбідніші або декласовані верстви тогочасного українського села (т. зв. дейнеки, або «люди ніякі», «денеякі»). Царський уряд, удаючи із себе арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційний рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на ведення російських гарнізонів у Чернігів, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусі і припинення відносин зі Швецією.

Студентам необхідно знати, що, демагогічно заграючи з козацькими низами, свій головний удар Москва спрямовувала проти нової української еліти, без якої, власне, було неможливе утвердження і зміцнення нової держави. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. Царські війська, які сподівалися знайти ряд українських міст, відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим для гетьманського уряду. 16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено договір України з Польщею і Литвою, який дістав назву Гадяцької унії. Згідно з ним Річ Посполита мала бути перетворена на федерацію трьох незалежних республік, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств мала стати самостійною державою під назвеш Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалась у руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету. Чисельність козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія в усіх трьох державах православна церква зрівняна у правах з римо-католицькою, а у спільному се­наті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів договору було заснування в Україні двох університетів, колегіумів, гімназій і.і інших шкіл. Вводилася свобода друку і слова навіть у справах релігійній Важливо зрозуміти, що Гадяцький договір був одним з найважливіших здобутків української суспільно-політичної думки доби феодалізму, свідченням її органічного зв’язку з європейською культурою.

Весною 1659 р. стотисячна російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом (29.6.1659) вона була повністю розгромлена українським військом. Однак використати блискучий успіх Виговський не зміг. Прощі нього утворилася сильна промосковська партія, яка добилася усунення йоті від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659 1663). Нав’язані йому силою нові «Переяславські статті» суттєво урізали автономію козацької держави. Усе суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна кривава боротьба вела в перспективі до утвердження самодержавного централізму, ліквідації соціальних і політичних здобутків періоду Хмельниччини В середовищі козацтва посилились незгоди, виникло кілька угруповань і різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії між Польщею і Росією, які фактично стали боротьбою двох держав за утвердження свого панування в Україні. Студентам необхідно знати, що після жорстоких боїв і нової поразки російської армії під Чудновом козацька Україна поділилась фактично на дві частини: Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. Цей поділ був закріплений Андрусівським Перемир’ям (1667) між Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення в Україні.

Слід звернути увагу, що саме в цей надзвичайно складний періоді української історії, справедливо названий періодом Руїни, на арені суспільно-політичного життя з’являється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665–1676), визначного державного діяча. Він ще раз спробу вав з’єднати розірване тіло України в єдину державу і продовжити справу за яку боровся Б. Хмельницький. У своїх зносинах із царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над усією Українок яка мала поширити свої державні кордони аж до Перемишля і Ярослава, включаючи Львів, Галич, Володимир. Однак царський уряд побоювався об’єднаної міцної козацької держави на чолі з таким здібним політиком і віддав перевагу існуючій ситуації. Тим часом на Лівобережній Україні зростало незадоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман І. Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу вирішив очолити антиросійський рух. Невдовзі почалося повстання, яке супроводжувалось розгромом російських залог на Лівобережжі.

На початку літа 1668 р. Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через якийсь час був проголошений гетьманом України обох боків Дніпра. Україна знову відновила свою цілісність і державність. Проте ненадовго. І Росія, і Польща, занепокоєні зміцненням козацької державності, консолідацією конструктивних сил українського суспільства, активно підтримували авантюристичних суперників Дорошенка. В результаті гетьман втратив свої позиції на Лівобережжі та був змушений вести тривалу боротьбу з претендентами на гетьманську булаву на Правобережній Україні. Усе це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин із Туреччиною; гетьман сподівався з її допомогою відродити незалежність України. На початку 70-х років Дорошенко на боці Туреччини проводить воєнні дії з Польщею на території Поділля. Союз із турками не сприяв популярності гетьмана. Турецькі війська, які опинилися на Правобережжі з метою підтримки Дорошенка, довели до повної руїни.

У вересні 1676 р. покинутий усіма своїми прихильниками, популярний раніше гетьман був змушений зректися влади на користь І. Самойловича, гетьман Лівобережної України. Так невдало завершилась ще одна спроба відродити українську державність. Засвоївши зміст викладених вище подій, студенти повинні усвідомити усю складність боротьби за її утвердження. Патріотичні прагнення кращих козацьких лідерів – послідовників Хмельницького у боротьбі за незалежність України часто залишалися без підтримки. На Лівобережжі­ дедалі міцнішим ставало становище козацької старшини, яка, все активніше закріпачуючи селянство, виторговувала у російського уряду станові привілеї ціною обмеження політичних прав українського народу, зречення боротьби за суверенну українську державність. Виснажений тривалими й надзвичайними жорстокими безперервними війнами, народ був знесилений, як йому здавалося, у безперспективній боротьбі та будь-що хотів спокою. Як наслідок Україна крок за кроком втрачала рештки своєї політичної автономії, народ переставав бути господарем на своїй землі. В результаті Бахчисарайського миру Москви з Туреччиною (1681) та укладення «Трактату про вічний мир» між Росією і Польщею (1686) Україна виявилася поділеною між сусідніми державами.

Дата добавления: 2013-12-12