Ліквідація української автономії у другій половиш XVIII ст

ЛЕКЦІЯ 12

Тимчасове відновлення гетьманства. Кирило Розумовський.

Ліквідація Гетьманщини і Запорозької Січі.

Історичне значення української колонізації Причорномор’я та Слобідської України.

Певне пом’якшення колонізаторської політики російського царизму мам місце під час царювання Єлизавети Петрівни (1741–1761). Було ліквідовано Правління гетьманського уряду, відкликано російських урядовців і обрано гетьманом брата фаворита імператриці – Кирила Розумовського (1750–1764). Новому гетьманові вдалося відновити чинність усіх органів управління Гетьманщини. Студентам слід ознайомитись із змістом реформ Розумовського, спрямованих на модернізацію окремих сторін соціального життя України. Вони торкались армії, судівництва, торгівлі тощо. Маючи більш широкі політичні права, ніж російське дворянство, козацька старшина прагнула закріпити своє привілейоване становище. Її представники перед загрозою ліквідації автономії України вже не виступають за обмеження гетьманської влади, а прагнуть її зміцнення і навіть домагаються, щоб вона стала спадковою у роді Розумовських.

Вступ на російський престол Катерини II (1762–1796) супроводжувався посиленням абсолютистської влади царизму, намаганням уніфікувати всі складові частини Російської імперії. В Україні було остаточно ліквідовано гетьманство і введено Малоросійське генерал-губернаторство і Малоросійську колегію при ньому на чолі з П. Рум’янцевим. У «Секретном постановлений, власноручно написаному Катериною II для нового управителя Україною, якому цариця радила «иметь и волчьи зубы и лисий хвост», ставилося завдання перетворити її на звичайну російську провінцію.

Негативне ставлення українського суспільства до скасування гетьманства, грубого порушення царським урядом «старовинних прав і вольностей», прагнення збереження автономії України відбилося у наказах українським депутатам у ході виборів до т. зв. Комісії уложення (збірника законів) у 1767 р. і в процесі її роботи. Однак усі вияви поміркованої опозиційності не дали жодних наслідків, процес ліквідації решток автономії України і козацького самоврядування неухильно тривав.

Із самого початку відновлення Нової Січі «царизм крок за кроком намагався обмежити територію Запорожжя, на землі якого жадібно поглядало російське дворянство. В очах уряду Запорозька Січ була небезпечним вогнищем боротьби українського народу проти кріпосництва і національного гноблення. Після завершення російсько-турецької війни 1773–1775 рр. за Кючук-Кайнарджийським миром Росія одержала вихід до Чорного моря. Російське дворянство, яке несло на нові землі кріпосницький лад, не могло примиритися з існуванням поряд соціального організму, що не знав феодального примусу, широко використовував у господарському житті найману працю і формував буржуазні відносини. В червні 1775 р. за наказом Катерини II Запорізька Січ була зайнята російськими військами і зруйнована.

Останній кошовий отаман П. Калнишевський був засланий у Соловецький монастир. Важливо усвідомити, що величезні земельні простори Запорожжя стали здобиччю кріпосників-латифундистів, насамперед представників російської дворянсько-бюрократичної еліти. Близько 5000 запорожців, не бажаючи примиритись із ситуацією, що склалася, зуміли дістатися в пониззя Дунаю і заснували там у межах турецьких володінь нову – Задунайську Січ.

Студенти повинні усвідомити, що Росія, однак, дуже швидко відчула ослаблення своїх воєнних позицій внаслідок ліквідації Запорозької Січі. У 1784 р. з колишніх запорожців було утворене Бузьке козацьке військо, яке дістало землі між Бугом і Дністром. З початком нової російсько-турецької війни у 1787 р. бузькі козаки під проводом А. Головатого взяли активну участь у воєнних діях. Слід підкреслити, що їхні винахідливість і мужність сприяли здобуттю російською армією Очакова та Ізмаїла й успішному для Росії завершенню війни (1791). У 1788 р. бузькі козаки отримали назву Чорноморського козацького війська, яке нараховувало 7000 чол. Ним опікувався особисто Г. Потьомкін, який навіть користувався гетьманським титулом. Після його смерті чорноморські козаки були переселені на Тамань та землі на правому березі р. Кубань. Вони стали одним із струменів могутнього колонізаційного потоку, який дав українському народові можливість оволодіти узбережжям Чорного моря.

Студенти мають ознайомитися з конкретними актами Російської держави спрямованими на ліквідацію полково-сотенного адміністративного устрою України. У 1781 р. на її територію було поширено закон «Об учреждении губерний", який скасував Малоросійську колегію і поділив Гетьманщину на три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Перед тим з колишньої Слобідсько-Української губернії було утворено Харківске намісництво. Усі ознаки колишнього українського управління було ліквідовано. Одночасно ліквідовувався давній устрій козацького війська; козацькі полки реорганізовано у 10 карабінерських полків. Остаточна уніфікація колишнього військового устрою відбулася з проведенням першого рекрутського набору з козаків у 1797 р. Одночасно було остаточно прикріплено селян до землі й поширено на них загальноімперський режим панщини (1783).

Студентам слід звернути увагу, що козацька старшина, яка здебільшого залишилася лояльною до російського самодержавства, була зрівняна у правах з російським дворянством. Догідливість багатьох представників козацької старшини відкрила їм двері у сферу вищої сановної бюрократії. Колишні службовці Малоросійської канцелярії, протеговані царським сатрапом Рум’янцевим, сягнули найвищих чинів імперської табелі про ранги: Олександр Безбородько став канцлером, Петро Завадовський – міністром освіти. До аристократичної титулованої еліти влилися нащадки гетьманів, генеральної старшини, козацьких полковників, князі та графи Кочубеї, Безбородьки, Розумовські (їх називали при імператорському дворі у Відні «російськими Монморансі»), Милорадовичі, Гудовичі, Апостоли, Скоропадські, Капністи та ін. За своє привілейоване становище в імперії козацька старшина заплатила відмовою від реальної боротьби за українську державність і закріпаченням більшості населення України. Україна була інкорпорована Російською імперією, її автономний статус, неодноразово підтверджений відповідними договорами, був ліквідований, український народ опинився у царській «тюрмі народів».

Дата добавления: 2013-12-12