Західноукраїнські землі Австро-Угорської імперії у XIX – на початку XX ст

ЛЕКЦІЯ 18

1. Колоніальне становище Галичини, Буковини, Закарпаття. Початок національного відродження. «Руська трійця».

2. Революція 1848 р. її вплив на суспільно-політичний рух. Виникнення політичних партій та організацій (народовці, москвофіли, радикали).

3. Підмінних національно-визвольного руху на західноукраїнських землях. Роль Галичини у національному відродженні України.

4. Перша світова війна і галицька проблема.

Наприкінці XVIII ст. після поділу Польщі під владою Австро-Угорської імперії опинилися Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття – західноукраїнські землі, на яких проживало 2–4 млн. українців. Більшість із них були селянами, оскільки українська шляхта була значною мірою полонізована ще у XVI–XVII ст. Важливу роль у західноукраїнському суспільстві відіграло греко-католицьке духівництво, середні й нижчі верстви якого були тісно пов’язані з масами і користувалися в народному середовищі великим і авторитетом.

Австрійська бюрократія надавала привілеї польській шляхті, угорським і румунським феодалолам, які намагалися асимілювати українське населення, здійснювали його нещадний соціальний визиск.

Слід звернути увагу, що саме із-поміж греко-католицького духівництва явилися діячі, які започаткували національне відродження у Галичині. Серед них найвизначнішими були вихованці Львівської семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький – т. зв. «Руська трійця», яка 1837 р. видала у Будапешті альманах «Русалка Дністровая», написаний живою українською мовою.

Революція 1848–1849 рр. викликала національну консолідацію західних українців, які на противагу Польській Раді Народовій, що прагнула монопольно представляти все населення Галичини, заснували свою Головну Руську Раду та її філії на місцях. Вона висунула низку вимог, спрямованих на задоволення національно-культурних потреб галицьких українців У червні 1848 р. українські делегати взяли участь у Слов’янському конгресі у Празі, де на повний голос заговорили про національні інтереси українського народу. Було відкрито кафедру української філології при Львівському університеті. Розпочалося створення українських громадських і культурних організацій, вийшов перший український часопис «Зоря Галицька» та інші українські видання. Важливу політичну роль у житті краю відігравали депутати-українці в австрійському рейхстазі. Українські діячі домагалися введення навчання українською мовою, застосування її в офіційному вжитку, зрівняння в правах греко-католицького духівництва з римо-католицьким, поділу Галичини на західну (польську) і східну (українську) адміністративні одиниці. Розпочався тривалий польсько-український конфлікт, в ході якого поліська адміністрація краю та магнатсько-шляхетські кола намагалися не допустити послаблення польської гегемонії. Внаслідок посилення польських впливів у результаті невтручання Відня у галицькі справи в середовищі частини західноукраїнської інтелігенції та духівництва виникла суспільно-політична течія «москвофільства», яке орієнтувалося на російський царизм, заперечувало окремішність українського народу. Москвофілам протидіяли «народовці», які активно відстоювали національні права українського населення Галичини. Завдяки їхнім зусиллям розпочалась інтенсивна культурницька і робота: почали виходити в значній кількості українські журнали, газети, засновувалися культурно-освітні товариства «Руська бесіда», «Просвіта», які поширили свою діяльність на місцях. Почалась організація української кооперації, видавничої справи, суттєво зросла національна свідомість населені збільшувалася кількість інтелігенції. У 1890 р. під впливом М. Драгоманова засновується Українська радикальна партія, яка вперше в історії українські суспільного руху заявила про необхідність побудови самостійної України.

Кінець XIX – початок XX ст. були позначені піднесенням українського національного руху в Галичині, зростанням організованості усіх верств галицького суспільства, перетворенням Галичини в загальноукраїнський оплот, вогнище національної свідомості. Приїзд М.Грушевського до Львова (1894), де він очолив кафедру історії Львівського університету та Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), супроводжувався бурхливим піднесенням національної науки. НТШ стало найважливішим її осередком справжньою українською академією наук, яка об’єднувала і східно- і західноукраїнських, а також європейських учених. Активізувалось українське шкільництво, яке утверджувалося у напруженій політичній боротьбі з поліськими шовіністичними колами.

Активізувалася діяльність «Просвіти», яка у 1914 р. мала 77 регіональних відділень, близько 3 тис. читалень і бібліотек, об’єднувала понад 36 тис. членів у львівській організації і близько 200 тис. – по селах. Засновуються військово-спортивні товариства «Сокіл» і «Січ», які у 1914 р. нарахували у своєму складі 50 тис. членів. У межах Австро-Угорщини збільшувалася й кількість українських періодичних видань (у 1913 р. – 80).

Зростала самоорганізація українців і у сфері економічній. Тривала розбудова всіх видів кооперації, серед яких найчисленнішими були кредитові спілки. У 1895 р. засновується українська страхова компанія «Дністер», яка на 1907 р, мала 213 тис. клієнтів. Важливим здобутком українства в Галичині було встановлення гармонійних стосунків між інтелігенцією і селянством, що було запорукою зміцнення українського руху. Надзвичайно важливою в цьому процесі була роль греко-католицького духівництва й особисто митрополита Андрія Шептицького, який доклав багато зусиль до розвою всіх сфер духовного і національного життя.

Суттєві зрушення відбулися в політичній сфері, що виявилося насамперед у створенні низки легальних політичних партій, які мали своє представництво в парламенті і незалежно від свого соціального спрямування кінцевою метою своєї діяльності бачили самостійну Українську державу. В цьому була їхня принципова відмінність від багатьох східноукраїнських політичних партій, більшість яких аж до кінця 1917 р. стояла на ґрунті автономістичних і федералістських концепцій політичного розвитку України.

Студенти мусять знати, які політичні партії утворилися в Західній Україні на зламі століть. Найвпливовішою була національно-демократична партія у (1899), лідерами якої були Є.Левицький, В. Охримович, Ю. Романчук, К. Левицький, М. Грушевський, І. Франко. У 1899 р. оформилась українська соціал-демократична партія, лідерами якої були М. Ганкевич і С. Вітик. Греко-католицьке духівництво утворило свою політичну партію – Католицько-руський союз (1896). Москвофіли заснували відверто про­російську “Русскую народную партию”, яка фінансувалася царським урядом, проте все більше втрачала вплив серед населення. В 1907 р. українці мали своє представництво у рейхстазі (27 депутатів) та в Галицькому сеймі(32 депутати,1913 р.). Таким чином, в Галичині були незрівнянно кращі умови для суспільного і національно-культурного розвитку, ніж у Східній Україні, український рух постійно перебував під жорстким тиском російського уряду. Посилення організованості галицьких українців, зростання національної свідомості в їхньому середовищі дало можливість успішно протидіяти польському пануванню, перетворити Східну Галичину в загальноукраїнську національну твердиню.

З початком Першої світової війни Галичина стала ареною бойових дій. Російський царизм, послідовний у своєму антиукраїнському курсі, прагнув анексувати західноукраїнські землі та ліквідувати тут усі національно-культурні здобутки. Українські політичні партії та організації із серпня 1914 р. утворили у Львові Головну Українську Раду на чолі з К. Левицьким, яка стала їхнім координаційним органом. Рада виступала за створення самостійної української держави на Наддніпрянщині та автономію для українців у межах Австро-Угорщини. Вона стала ініціатором створення перших національних військових формувань з галичан і запевнила уряд у своїй лояльності. Однак із великого напливу добровольців, які належали до організації ”Січ”, «Сокіл», «Пласт», було відібрано лише 2,5 тис. вояків, що утворили легіон Українських січових стрільців, тоді як основна маса українців служила в регулярних австрійських частинах.

З вступом російських військ до Львова й окупацією Галичини функції Головної Ради почала виконувати створена у Відні Загальна Українська Рада. Тим часом російська окупаційна влада безоглядно нищила усі здобутки українства в Галичині. Були закриті всі українські установи, редакції газет, заборонено вживання української мови. Тисячі галичан депортовано в Росію. Розпочалася насильницьке насаджування російського православ’я, було заарештовано і вислано до Росії митрополита А. Шептицького. Ця політика кваліфікувалася кадетським лідером П. Мілюковим як “європейський скандал”. Однак через деякий час Галичина знову була відвойована австралійцями.

Дата добавления: 2013-12-12