Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці ХУІІ-ХУШ ст

Ліквідація царизмом Гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії.

З приходом до влади в Росії Катерини II (1762-1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром І по остаточній ліквідації української автономії.

Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р., після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав, викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.

Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор'я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти "запорозьку вольницю". Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текелі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текелі оточили і зруйнували Січ. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ. П. Калнишевський - останній кошовий отаман - капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. У 1785 р. виходить "Жалувана грамота дворянству", за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.

Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною.

Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії, у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15-30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку.

І хоч розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивні методи господарювання, проте виникають прогресивні тенденції та процеси:

-збільшується асортимент сільськогосподарських культур: почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площі під тютюн та закладати сади, появляються нові сорти фруктових дерев;

- зростає роль зернового господарства і тваринництва та їх товарність;

- йде поглиблення спеціалізації регіонів України (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь - пшениці, Полісся - льону й конопель, землі між Дністром і Прутом - тютюну тощо).

Відбувалися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, торгівлі та фінансах. Розширюються ремісничі спеціальності, поглиблюється їх спеціалізація. Усе це призводить д₀ зростання міст - центрів ремесла та торгівлі.

Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово формуються мануфактури.

Реформи Петра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщині. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVIII ст. сягнула 40.

Найбільшими з них були Путивльська (Глушківська), Ряшківська (Прилуцький повіт) та Салтівська (Слобожанщина та інші).

Характерною рисою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці ХУІІ-ХУІІІ ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги. Найбільшими і найбагатшими за асортиментом були ярмарки у Києві, Ромнах, Ніжині, Стародубі, Харкові, Сумах, Львові. Невпинно зростає кількість базарів. На базарах, які збиралися раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало лишки продукції своїх господарств, торгувало вроздріб.

Розвитку товарного виробництва сприяла і зовнішня торгівля з такими державами, як Туреччина, Прусія, Італія, Молдавія, Персія, Індія та ін.

У 1780-ті роки почалося велике освоєння Півдня. Дворяни отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Аби стимулювати селян, дворяни пішли на поступки: панщина становила два дні замість чотирьох-п'яти на тиждень. На нових землях оселялися російські старовіри, німці, молдавани. Ця територія отримала назву Новоросія.

Ще швидше, ніж колонізація земель, зростали міста. У 1776 р. було засновано Катеринослав, у 1778 - Херсон - перший порт на Чорному морі, у 1783 - Севастополь. У 1784 р.на землях Кримського ханства було створено Таврійську область. У 1788 р. постав Миколаїв, де почали будувати кораблі Чорноморського флоту, у 1794 р. на місці колишньої фортеці Хаджибей - Одеса, яка стала центром усієї південноросійської торгівлі.

Отже, наприкінці ХУІІ-ХУІН ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства і його закріпачення; розбудова міст, поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі.

Дата добавления: 2013-12-12