Відбудова і розвиток народного господарства України в післявоєнний період. Завершення радянізації західноукраїнських земель

Суспільно - політичне і духовне життя. Рух дисидентів в Україні.

Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн. осіб опинилися без житла.

Відбудова зруйнованого війною народного господарства України розпочалась зразу ж після звільнення її території від фашистських загарбників (1943-1944 рр.). З цього приводу ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР і серпні 1943 р. прийняли постанову "Про невідкладні заходи по відбудові на род ного господарства в районах, визволених від окупації". Широкомасштабні відбудовчі заходи розпочались лише з прийняттям четвертого п'ятирічного плану відбудови й розвитку народного господарства (1946-1950 рр.). Як і в період індустріалізації, основна увага концентрувалась на відбудові базових галузей (відновленні роботи шахт, металургії, електростанцій, машинобудівних заводів та залізничного транспорту). На потреби важкої промисловості направлялося близько 80% капіталовкладень.

Проте це негативно відбивалося на розвитку інших галузей, перш за все сільського господарства, яке переживало особливо значні труднощі. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7 % капітальних витрат.

Ситуація в 1946-1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з посухою, неврожаєм та голодом.

Ціною величезного напруження сил до 1950 р. обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15 %. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії, Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо.

На західноукраїнських землях "штурмом" здійснюється індустріалізація, колективізація, культурна революція, йде утвердження радянської системи влади. Уже в роки першої повоєнної п'ятирічки було багато зроблено по реконструкції і розвитку традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувна, газова, деревообробна та ін.) і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна та ін.). Сюди з інших регіонів СРСР направлялися техніка і обладнання.

Особливо швидкими темпами зростала мережа шкіл, вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. значно посилився процес русифікації (у Львівському університеті із 295 викладачі! українською мовою навчали лише 49) та шалений наступ на релігію, традиції і звичаї західних українців. Особливо активну боротьбу вела радянська влада проти української греко-католицької церкви.

Ще серйознішою проблемою для влади стала колективізація Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населеним Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, "розкуркулення", депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис. так званих співучасників і посібників угруповань ОУН-УПА.

Трагічною подією в післявоєнному житті західних українців стала так звана операція "Вісла". Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв'язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, "добровільне" переселення українців Закерзоння (назва походить від "лінії Керзона", за якою знаходилися землі Лемківщини, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. Це були переважно члени КПЗУ, "москвофіли", а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не хотіли залишати свої домівки. Тоді польська влада почала "переконувати" українців виїхати з Польщі. В хід пішло все - від пропаганди й погроз до підпалів, грабунку та вбивств.

На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення "добровільної репатріації", на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки.

29 березня 1947 р. польська влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція "Вісла", яку здійснювали 6 польських дивізій, об'єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН-УПА.

2. Україна в умовах десталінізації (1953-1964 рр.)

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін. Однак почалося, як завжди, з боротьби за "трон". Група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим усунула Л. Берію і прийшла в липні 1953 р. до влади. Україна, де довгий час працював М Хрущов, сподівалася на посилення своїх позицій. Особливо ці надії зміцнілі і після XX з'їзду компартії, де М. Хрущов частково викрив злочинну діяльністьСталіна. Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі конкретні кроки. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом. З концентраційних таборів звільнено тисячі репресованих, у тому числі з України. Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Нові явища відбувалися сфері культури. Певною мірою розширювалися права національних республік.

Збільшено асигнування на забезпечення наукові технічного прогресу, підвищено самостійність колгоспів і радгоспів збільшено у 7 разів закупівельні ціни на зерно, у 8 разів - на картоплю, 5,5 рази - на продукцію тваринництва. В результаті - сільське господарство вперше стало рентабельним. Але продукція сільського господарства знаходила попит головним чином на внутрішньому ринку, бо її якість не відповідала світовим стандартам.

У цей час Україна виступала одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники - безправними.

У період "хрущовської відлиги" було здійснено ряд соціальних програм. Зокрема, в 1956 р. було проведено пенсійну реформу в результаті якої середній розмір пенсій за віком зріс більше ніж у 2 рази, почали виплачувати пенсії колгоспникам.

Значно зросли асигнування на освіту і охорону здоров'я, скорочено тривалість робочого дня до 7 год. Збільшились асигнування держави на житлове будівництво.

19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про передання Криму її складу РРФСР до складу УРСР. Після 1954 р. на території Криму було побудовано нові промислові підприємства, прокладено велику кількість комунікацій, повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією, після цього Крим став головною всесоюзною здравницею.

Хрущовська "відлига" сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України. Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. Розпочалось видання фундаментальних наукових праць, що піднімало престиж української науки і культури: "Українська Радянська Енциклопедія", "Історія української літератури", багатотомний словник української мови. Було започатковано підготовку багатотомної історії України, "Історії міст і сіл Української РСР".

З грудня 1949 р. М. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру.

Отож у жовтні 1964 р. М. Хрущов був звільнений з посади першою секретаря ЦК партії та Голови Ради Міністрів СРСР. Новим партійним керівником став Л. Брежнєв.

Дата добавления: 2013-12-12