Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Модуль 2

Тема 6. “Ресурсне забезпечення підприємницької діяльності”

 

6.1. Поняття, класифікація та оцінка ефективності використання трудового персоналу підприємства.

6.2 Сутність, класифікація та структура основних фондів. Облік та оцінка основних фондів.

6.3 Знос основних фондів. Амортизація та відтворення основних фондів.

6.4 Показники ефективності використання основних фондів та шляхи її підвищення.

6.5 Оборотні кошти: сутність, склад та структура. Нормування оборотних коштів.

6.6 Оборотність оборотних коштів, її показники та шляхи прискорення. Ефективність прискорення оборотності оборотних коштів.

 

6.1. Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників, у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал (НПП). До ПВП належать зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства; в заводських лабораторіях, дослідних установах - апарат заводоуправління, працівники охорони. До НПП належать зайняті у невиробничій сфері підприємства. Такий поділ персоналу на дві групи необхідний для узгодження трудових показників з показниками результатів трудової діяльності (при визначенні продуктивності праці враховується чисельність ПВП), для розрахунків заробітної плати і формування фонду оплати праці.

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії:

• робітники;

• службовці;

• спеціалісти;

• керівники.

Робітники в залежності від відношення до процесу створення продукції поділяються на основні (які безпосередньо беруть участь у процесі виготовлення продукції) і допоміжні (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

В умовах розвитку продуктивних сил, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництво поділ робітників на основні і допоміжні стає все більш умовним. Крім того, віднесення робітників до будь-якої із цих двох груп обумовлюється галузевою приналежністю підприємства.

До категорії «робітники» також належать листоноші, телефоністи, оператори зв'язку, прибиральники, кур'єри, чергові, сторожі, гардеробники та ін.

До службовців віднесені працівники, які здійснюють підготовку і оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль (діловоди, архіваріуси, касири, коректори технічної документації, стенографісти, табельники, обліковці та ін.).

Спеціалістами вважаються працівники, які займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами (інженери, бухгалтери, механіки, економісти, редактори, ревізори, психологи, товарознавці, соціологи, енергетики, юрисконсульти та ін.).

Керівники - це працівники, які займають посади керівників підприємства та його структурних підрозділів. Це директори (генеральні директори), начальники, управляючі, завідуючі, головні спеціалісти, майстри, голови, а також заступники керівників, що займають перелічені посади.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціальностями кваліфікацією.

Професія характеризує вид трудової діяльності, яка потребує спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність виділяється в межах певної професії і характеризує відносно вузький різновид трудової діяльності. Кваліфікація характеризує якість, складність праці і є сукупністю спеціальних знань і навиків, які визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи:

• висококваліфіковані;

• кваліфіковані;

• малокваліфіковані;

• некваліфіковані.

Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників і характеризується розрядами.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів, службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи.

Спеціалістів розрізняють:

• найвищої кваліфікації (що мають наукові ступені та звання);

• вищої кваліфікації (зі значним досвідом практичної роботи та вищою спеціальною освітою);

• середньої кваліфікації (з певним практичним досвідом та середньою спеціальною освітою);

• спеціалісти-практики (не мають спеціальної освіти, але мають практичний досвід і займають відповідні посади).

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на пересічному підприємстві України є приблизне таким: 18% - керівники, спеціалісти, службовці; 82% - робітники.

На зміну професійно-кваліфікаційного складу та структури персоналу підприємств впливають такі чинники:

1) зростання попиту на кваліфіковану робочу силу, ще пов'язано із швидкими темпами оновлення продукції, ускладненням технологічних процесів тощо;

2) перерозподіл працівників із сфери промислового та сільськогосподарського виробництва у сферу побутового обслуговування населення, торгівлі, інформаційну сферу;

3) досить висока питома вага зайнятих ручною та некваліфікованою працею, що пов'язано із сповільненням тем­пів технічного переоснащення підприємств);

4) включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим освітнім рівнем, ніж ті, які вибувають за межі працездатного віку;

5) неврахування системою освіти сучасних вимог і потреб у кваліфікованій робочій силі, що породжує невідпо­відність між реальним попитом підприємств у кадрах та їх пропозицією на ринку праці.

Врахування цих чинників є обов'язковим при формуванні

кадрової політики підприємств, основна мета якої полягає в забезпеченні кожного робочого місця і посади персоналом відповідної професії, спеціальності і, головне, - кваліфікації.

Кадрова політика, як правило, здійснюється після структурного аналізу професійно-кваліфікаційного складу персоналу. Структурний аналіз персоналу базується на врахуванні рівня кваліфікації, вікового складу, тривалості трудового стажу працівників, співвідношення працівників за статтю.

Також при розробці кадрової політики оцінюється ефективність використання робочого часу на підприємстві, коефіцієнти плинності кадрів, прогнози зайнятості в регіоні та ін.

Управління персоналом - це частина кадрової політики, основними функціями якого є:

• планування потреби в певних категоріях персоналу;

• набір та відбір персоналу;

• визначення заробітної плати і пільг;

• професійна орієнтація і адаптація працівників до конкретних умов роботи;

• забезпечення процесу навчання персоналу;

• оцінка результатів трудової діяльності;

• підвищення або пониження в посаді, переміщення або звільнення.

Особлива роль у системі управління персоналом належить набору, підготовці і перепідготовці кадрів.

Здійснюючи набір необхідних підприємству категорій працівників, використовують зовнішні та внутрішні джерела.

До зовнішніх належать ті, які забезпечують поповнення персоналу через:

• регіональні біржі праці та державні бюро з працевлаштування;

• комерційні агентства з працевлаштування;

систему контрактів з навчальними закладами різних рівнів;

• оголошення на телебаченні, радіо, в пресі тощо.

Відбір кадрів складається з певних етапів:

1. Попередній відбір

2. Анкетування

3. Співбесіда

4. Тестування

5. Перевірка інформації про кваліфікацію

6. Рішення про прийняття на роботу

7. Рішення про розмір оплати праці

 

 

Система набору з використанням зовнішніх джерел інколи малоефективна, оскільки на підприємство приходять люди, які не знайомі із специфікою виробництва і тому слід затратити достатньо часу, коштів і зусиль, щоб працівник досягнув необхідного рівня кваліфікації.

Тому підприємства частіше використовують внутрішні джерела набору:

• підготовку робітників через учнівство на підприємстві;

• просування по службі своїх працівників;

• перепідготовку своїх працівників;

• інформування колективу працівників про наявні вакансії тощо.

Формами підготовки і перепідготовки робітників є:

1) навчальні заклади з підготовки молодших спеціалістів;

2) індивідуальне і бригадне навчання робітників безпосередньо на виробництві;

3) курси з оволодіння другою і суміжними спеціальностями;

4) перепідготовка кадрів за допомогою бірж праці.

Підготовку і підвищення кваліфікації службовців, спеціалістів та керівників здійснюють вищі навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії), інститути післядипломної освіти, курси підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та ін.

Підготовка кадрів для підприємств нових (недержавних) форм господарювання здійснюється державними і недержавними навчальними закладами на основі укладених договорів між підприємствами і навчальними закладами. Підприємства відшкодовують витрати на ці цілі за рахунок власних коштів.

Слід розрізняти спискову, середньоспискову і явочну чисельність працівників.

До спискової чисельності включаються всі постійні, тимчасові і сезонні працівники, які прийняті на роботу на один і більше днів, незалежно від того, чи перебувають вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені з роботи у зв'язку з непрацездатністю та ін.

Середньоспискову чисельність працівників за місяць визначають, розраховують сумуванням спискової чисельності за всі дні місяця і діленням на число календарних днів у місяці.

Середньоспискову чисельність працівників за квартал (рік) визначають як середньоарифметичну величину середньоспискової чисельності за відповідні місяці.

Явочна чисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу.

Обчислення планової потреби у працівниках підприємства розпочинається із визначення їх загальної чисель­ності.

Вона складається із чисельності промислово-виробничо­го і непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпвп.пл) здійснюється за формулою:

де Чпвп.б - базова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.;

Iq - індекс росту обсягу виробництва в плановому році;

Iпп - запланований індекс росту продуктивності праці.

Планова чисельність основних робітників (Чор) визначається трьома методами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

де Тсум- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.;

Фд - дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год. (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника);

Квн - середній коефіцієнт виконання норм по підприєм­ству.

2. За нормами обслуговування:

де n - загальна кількість одиниць устаткування, яка обслу­говується, одиниць;

Зм - кількість змін роботи устаткування;

Ксс - коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як відношення явочної чисельності робітників до спискової їх чисельності;

Но - норма обслуговування на одного робітника, одиниць. За нормами обслуговування чисельність основних робітників можна обчислити ще так:

де На - кількість основних робітників, які одночасно обслуговують один складний агрегат, чол.

3. За нормами виробітку:

де N- планова кількість виробів, натур. один.;

Нвир - годинна норма виробітку одного робітника, натур. один.

Планова чисельність допоміжних робітників (Чдр) визначається аналогічно чисельності основних робітників якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, чисельність допоміжних робітників обчислюється:

де nд — кількість робочих місць допоміжних робітників.

Чисельність керівників, спеціалістів, службовців визначається на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису, в якому встановлюється кількість працівників кожній із вказаних груп згідно з діючими нормативами чисельності.

Важливим моментом в обчисленні чисельності робітників підприємства є правильне встановлення дійсного (корисного) фонду часу роботи одного середньоспискового працівника.

Цей фонд визначається шляхом складання балансу робочого часу середньоспискового працівника.

сть календарних днів

Баланс робочого часу середньоспискового працівника:

 

Показники   Очікувані результати  
1. Кількість календарних днів    
2. Вихідні і святкові дні    
3. Номінальний фонд робочого часу, днів    
4. Цілоденні невиходи на роботу    
з них:    
чергові відпустки    
у зв 'язку з непрацездатністю    
виконання державних обов 'язків    
з дозволу адміністрації  
додаткові відпустки    
прогули    
цілоденні простої    
страйки  
5. Явочний робочий час, днів  
6. Номінальна тривалість робочого дня, год.   8,0  
7. Внутрішньозмінні втрати робочого часу, год. 0,35  
8. Фактична тривалість робочого дня, год.   7,65  
9. Дійсний (корисний) фонд робочого часу за рік, год.   1675,35  

 

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Коп):

де Чп - чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.;

Чсс - середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.;

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз).'

де Чзв.заг - загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол.;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

де Чзв - чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

Економічний ефект від зниження плинності визначається через економію робочого часу та додатковий випуск продукції.

Економія робочого часу (Ечасу) визначається:

де t - втрати часу у зв'язку із плинністю, тобто час на заміщення необхідною робочою силою одного звільненого, днів. Додатковий випуск продукції (Вдод) обчислюється:

де Вплан - плановий виробіток на одного працюючого за один людино-день, грн.

Продуктивність праці - це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Розрізняють продуктивність індивідуальної праці, яка відображає затрати лише живої праці працівників, і продуктивність суспільної праці, що відображає затрати праці живої та уречевленої.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу.

Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

 

 

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом. Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці (Пп.пл) шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях (Qпл або Nпл) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу (Чпл):

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів. Ці фактори згруповані так:

1. Підвищення технічного рівня виробництва (механізація і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, модернізація обладнання, використання економічних видів сировини і матеріалів). Економія робочої сили під впливом цього фактора (Етехн.р) обчислюється:

де t1,t2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, н-год;

Nпл - плановий обсяг випуску продукції, натур, один.;

Фд - дійсний річний фонд робочого часу одного працівника в плановому році, год.;

Квн - коефіцієнт виконання норм;

Кч - коефіцієнт часу, який визначається шляхом ділення кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

2. Структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції у виробничій програмі, зміна питомої ваги кооперованих поставок).

Зміна чисельності робітників у зв'язку із структурними зрушеннями у виробничій програмі (Естр.зр) визначається за формулою:

де Тб, Тпл - відповідно трудомісткість 1 млн грн. продукції в базовому і плановому періодах, н-год.;

Qпл - обсяг випуску продукції за планом, млн грн.

Зменшення чисельності робітників за рахунок збільшення питомої ваги кооперованих поставок (Екооп.п) розраховується за формулою:

де Пб, Ппл - питома вага кооперованих поставок відповідно в базовому і плановому періодах, %;

Чб - базова чисельність робітників, чол.

3. Вдосконалення управління, організації виробництва і праці (вдосконалення організаційної структури управління підприємством, впровадження нових методів організації праці, підвищення трудової дисципліни, зміна режиму роботи підприємства та ін.).

Економія чисельності працюючих завдяки вдосконаленню управління виробництвом (Евдоск-упр) визначається:

де åЧСд - сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, чол.;

åЧСнорм - те ж саме по прогресивних нормах, прийнятих у плановому періоді, чол.

Економію чисельності робітників у результаті поліпшення використання робочого часу (Ероб.ч) можна обчислити:

де Дб, Дпл - число робочих днів, відпрацьованих у серед­ньому одним робітником, відповідно, в базовому і планово­му періодах:

Ч'пвп - вихідна чисельність ПВП, скоректована з врахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, чол.;

Проб - питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

4. Зміна обсягу виробництва.

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшен­ні обсягу виробництва (Еобсяг.вир) визначається за формулою:

де Чбум-пост - базова чисельність умовно-постійного пер­соналу (ПВП мінус основні робітники), чол.;

DQ - приріст обсягу виробництва, %;

ум-пост - приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

5. Галузеві фактори (збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах, зміна геологічних умов видобутку корисних копалин у добувних галузях, зміна процентів вмісту корисних компонентів у рудах).

Відносна економія робочої сили з даної групи факторів (Егал.ф) може визначатись за формулою:

де tб, tпл - трудомісткість видобутку або виробництва одиниці продукції в базових і планових умовах виробництва, н-год.;

Nпл - плановий обсяг виробництва, натур, один.;

Фпл - плановий фонд робочого часу одного робітника, год.

6. Введення в дію й освоєння нових об'єктів (цехів). Зміна чисельності робітників визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових об'єктів (вона встановлюється на основі технічних проектів), і тією чисельністю, яка була б необхідна для випуску продукції на них при базовій продуктивності праці по підприємству в цілому.

Загальна економія чисельності працівників (Езаг) визначається як сума економії чисельності з кожного з перелічених факторів.

II. Визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих):

де Ко - темпи росту обсягу виробництва в плановому періоді, %.

III. Визначення планової чисельності працюючих шляхом віднімання від вихідної їх чисельності в плановому періоді (Чдих) загальної величини їх зменшення (Езаг).

IV. Розрахунок приросту продуктивності праці (DПп.пл) в плановому періоді:

 

 

6.2. Вартісним виразом виробничих фондів підприємства є основні і оборотні фонди.

Основні фонди підприємства – це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий час (понад один рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, мають вартість, не меншу від встановленої державою межі, і переносять її на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди поділяються на виробничі і невиробничі.

Основні виробничі фонди – функціонують у сфері матеріального виробництва підприємства. Основні невиробничі фонди – не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, задовольняючи соціальні (побутові, житлові, культурні, медичні) потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування, спортивні установи та ін.

За своїм речовим складом, термінами служби, функціональною роллю в процесі виробництва основні фонди є неоднорідні.

Залежно від функцій, що виконують засоби праці у виробничому процесі, вони класифікуються за виробничим призначенням і поділяються на такі групи:

1. Будівлі - корпуси цехів, адміністративно-господарські побудови, склади, кладові тощо.

2. Споруди - інженерно-технічні об'єкти: нафтові і газові свердловини, насосні станції, тунелі, очисні споруди, мости, стволи шахт, водонапірні башти та ін.

3. Передавальні пристрої - засоби, за допомогою яких передаються всі види енергії (електричної, механічної, теплової) від машин-двигунів до робочих машин: електромережі, паро-, водо-, газо-, нафтопроводи.

4. Машини і обладнання поділяються на:

• силові машини і обладнання (котли, дизелі);

• робочі машини і обладнання (верстати, преси, агрегати);

• вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне обладнання;

• обчислювальна техніка.

Найважливіша складова - робочі машини і обладнання; вони безпосередньо впливають на предмети праці, змінюючи їх.

5. Транспортні засоби - враховуються засоби внутріцехового, міжцехового, міжзаводського транспорту: тепловози, вагони, автомобілі, тягачі, електрокари, автонавантажувачі тощо.

6. Інструмент - механізовані та ручні інструменти всіх видів, вимірювальні, ріжучі, а також різного роду присто­сування - лещата, патрони, кондуктори та ін.

7. Виробничий інвентар - інвентарна тара, контейнери, загорожі машин, стелажі, робочі столи.

8. Господарський інвентар - предмети канцелярського і господарського призначення - канцтовари, меблі, предмети протипожежного призначення, засоби забезпечення санітарного стану тощо.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні, зокрема Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» для цілей бухгалтерського обліку, основні засобі класифікуються за такими групами:

1. Земельні ділянки

2. Капітальні витрати на поліпшення земель

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої

4. Машини та обладнання

5. Транспортні засоби

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

7. Робоча і продуктивна худоба

8. Багаторічні насадження

9. Інші основні засоби

Виробнича (технологічна) структура основних фондів - це співвідношення різних груп основних фондів у їх загальній вартості. Часто цю структуру розглядають як співвід­ношення активної і пасивної частини основних фондів.

До активної частини належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машини, устаткування, інструменти, прилади, пристрої вимірювання тощо).

До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальні умови для здійснення процесу виробництва.

Прогресивною є така структура основних фондів, де частка активної частини зростає.

 

Галузева структура основних фондів характеризується співвідношенням питомої ваги основних фондів різних галузей до їх загальної вартості.

Вікова структура основних фондів - це співвідношення основних фондів різних вікових груп у їх загальній вартості.

Залежно від стану основних фондів вони оцінюються за:

1. Повною вартістю (первісною або відновною балан­совою вартістю).

2. Залишковою вартістю, яка визначається як різниця

між вартістю, за якою об'єкт основних фондів був взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою зно­шення.

Залишкова вартість основних фондів на час їх вибуття з

експлуатації, спричиненого зношенням, називається лікві­даційною вартістю. За цією вартістю підприємства можуть реалізувати основні фонди, списати, передати на баланс

іншому підприємству.

Найчастіше виділяють такі вікові групи основних фондів:

- нові основні фонди, терміном експлуатації до 5 років;

-- 5-10 років;

-- 10—15 років;

-- 15-20 років;

- старі основні фонди, терміном експлуатації понад 20 років.

У високотехнологічних галузях, де темпи оновлення основних фондів досить високі, можуть бути прийняті інші, «вужчі» вікові інтервали.

Облік основних фондів здійснюється в натуральній і вартісній формах.

Натуральні показники (площа, об'єм, потужність, продуктивність обладнання, кількість одиниць обладнання тощо) використовуються при визначенні виробничої потужності, розробці балансів обладнання, для удосконалення складу основних фондів і т. д.

Вартісна форма обліку необхідна для визначення розмірів амортизації, калькулювання собівартості продукції. Оцінку основних фондів здійснюють залежно від:

• моменту проведення оцінки;

• стану основних фондів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних фондів визначається як:

1. Первісна вартість - це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс.

Первісна вартість складається з таких витрат (згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7):

• суми, що сплачуються постачальникам засобів праці (це фактично ціна придбання основних фондів);

• реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних фондів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

• витрати зі страхування ризиків доставки основних фондів;

• витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних фондів;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних фондів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна балансова вартість об'єкта основних фондів (Вп) може бути в загальному вигляді представлена формулою:

Вд=Ц+3+С+М, грн.,

де Ц - ціна обладнання, грн.;

З - збори, мита, непрямі податки, грн.,

С - витрати на страхування ризиків, грн.;

М - витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного стану основних фондів, грн.

2. Відновна вартість - це вартість відтворення основних фондів у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що і первісна вартість, але за сучас­ними цінами і включає результати переоцінки основних фондів (індексацію первісної вартості), що проводиться за рішенням уряду.

Відновну вартість основних фондів (Вв) можна представити:

де ΔПп - середньорічний процент приросту продуктивності праці в країні за час використання основних фондів;

t — кількість років експлуатації основних фондів до моменту визначення відновної вартості.

У Національних стандартах бухгалтерського обліку в Україні виділений ще один вид оцінки основних фондів справедлива вартість. Це - первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між заінтересованими і компетентними незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків вважається ринкова вартість основних фондів, яка визначається професійними оцінювачами-експертами. В разі неможливості такої оцінки основні фонди переоцінюються за відновною вартістю або за відновною вартістю з врахуванням зношення. Справедливу вартість ще називають реальною вартістю основних фондів.

Залишкову вартість основних фондів можна представити формулами:

де Вд, Вв - відповідно, початкова первісна і відновна вартості, грн.

 

6.3. У процесі експлуатації основні фонди піддаються зношуванню.

Зношування - це втрата основними фондами своєї вартості. Розрізняють два види зношування - фізичне і моральне.

Фізичне зношування - це втрата основними фондами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задоволь­няти вимогам, які до них ставляться.

Фізичне зношування може мати місце внаслідок експлуатації основних фондів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків, а також у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія).

На фізичне зношування впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних фондів (визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних фондів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичне зношування основних фондів може бути усувне, яке ліквідовується шляхом проведення ремонтів різної складності, аж до капітальних, та неусувне, яке призводить до повного руйнування основних фондів та їх ліквідації.

Мірилом фізичного зношення є коефіцієнт фізичного зношування основних фондів (Кф.знош) який можна обчислити:

де Вкап.рем - вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

Асум - сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зношування), грн.;

0<Кф≤1.

Фізичне зношування у відсотках можна обчислити за формулою:

де Тф, Тн - відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральне зношування - це передчасне (до закінчення строку фізичної служби) обезцінення основних фондів, викликане або здешевленням відтворення основних фондів (моральне зношування першого роду), або використанням більш продуктивних засобів праці (моральне зношування другого роду).

Моральне зношування І роду викликане підвищенням продуктивності праці у тих галузях, які виготовляють засоби праці; виробництво у них відбувається з меншими затратами і вони дешевшають.

Мірилом морального зношування І роду є коефіцієнт морального зношування І роду (Кмор.знош)- його можна обчислити:

Моральне зношування П роду - це часткова втрата основними фондами своєї вартості в результаті появи нових, більш досконалих і продуктивних засобів праці. В такому випадку старі основні фонди перестають задовольняти потреби споживачів, їх використання стає економічно невигідним. Величина цього зношування буде різною у різних споживачів даного виду основних фондів і тому немає можливості врахувати величину морального зношування П роду. Цей вид зношування можна частково усунути шляхом модернізації основних фондів.

Загальний коефіцієнт зношування основних фондів (Кзнош.заг) визначається:

Процес відшкодовування зношування основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація - це перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних фондів.

Для здійснення процесу амортизації, встановлення норм амортизації і розрахунку амортизаційних сум основні фон­ди поділяються на три групи:

група 1 - будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої;

група 2 - транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади та інструменти, інфор­маційні системи;

група 3 - інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2.

Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством України норм амортизаційних відрахувань.

Норма амортизації - це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних фондів.

Норма амортизації (На) визначається із залежності:

де Вд - ліквідаційна вартість основних фондів, грн.;

Тсл - термін служби основних фондів (амортизаційний період), років.

Норми амортизації повинні бути економічно обґрунтованими і при їх розрахунку має бути правильно визначений термін корисної експлуатації основних фондів. Він встановлюється підприємством при зарахуванні засобів праці на баланс і призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) основних фондів слід враховувати:

• очікуване використання об'єкта підприємством із врахуванням його потужності або продуктивності;

• фізичне та моральне зношування, що передбачається;

• правові або подібні обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Терміни корисного використання основних фондів можуть змінюватися в разі зміни очікуваних економічних вигод від їх використання. В цьому випадку амортизація нараховується, виходячи з нового терміну корисного використання основних фондів.

Для здійснення економічно вигідного процесу нарахування амортизації важливо правильно вибрати метод амортизації.

 
 

 

 


Прямолінійний (рівномірний) метод передбачає щорічне перенесення на собівартість продукції однакової частини вартості основних фондів протягом усього терміну їх служби.

Сума амортизації (А) визначається як добуток первісної балансової вартості об'єкта основних фондів та норми амортизації (На):

Цей метод має той недолік, що перенесення вартості основних фондів здійснюється рівномірно, а використовуються вони нерівномірно (поломки, простої, неповне завантаження тощо).

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту нагромаджених амортизаційних сум від знецінення підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію основних фондів. Ці методи дають змогу протягом першої половини терміну корисного використання основних фондів відшкодувати 60-70% їх вартості в результаті застосування підвищених норм амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення амортизації, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості основних фондів на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка визначається за формулою:

де n - термін корисного використання основних фондів (Тсл), років.

Суть методу прискореного зменшення залишкової вартості полягає в тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка вико­ристовується при рівномірному нарахуванні амортизації, і подвоюється (На підв.).

Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Нat) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

де На.підв. - підвищена (подвоєна) норма амортизації, %;

t - рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду і поступовим їх зниженням у другій половині. Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років служби об'єкта основних фондів; наприклад, при шестирічному терміні служби:

1+2+3+4+5+6=21- кумулятивне число.

2. Утворюються дроби типу 1/21 2/21 … 6/21 і розміщуються у зворотному порядку: 6/21,5/21…1/21 – кумулятивні коефіцієнти.

3. Обчислюються річні суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується, і кумулятивного коефіцієнта.

При використанні цього методу за першу половину терміну експлуатації основних фондів замортизовується більш як 65% їх вартості.

Виробничий метод амортизації передбачає, що річна сума амортизації визначається як добуток фактичного річного обсягу продукції (робіт, послуг) (Qфакт) та виробничої ставки амортизації (СА):

де Qплан - загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити із використанням об'єкта основних засобів, грн.

Підприємства в Україні можуть застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством. Згідно з чинним законодавством амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною із трьох згаданих груп основних фондів. Суми амортизації звітного періоду визначаються множенням балансової вартості групи основних фондів на початок звітного періоду (Бпi) на відповідну норму амортизації:

де Бп(і-1) - балансова вартість групи основних фондів на початок періоду, що передував звітному, грн.;

П(і-1) - сума витрат на придбання основних фондів, їх капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшень протягом періоду, що передував звітному, грн.;

В(і-1) - сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду, що передував звітному, грн.;

а(і-1) - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному, грн.

Річні і відповідно квартальні норми амортизації законодавством установлені такі:

Група 1 - 5%(1,25%);

Група 2 - 25% (6,25%);

Група 3- 15%(5,75%).

Крім того, згідно з податковим законодавством підприємствам України дозволено застосовувати прискорену амортизацію основних фондів групи 3, придбаних після 1 січня 1997 року, за такими нормами (%):

Перший рік експлуатації 15

Другий 30

Третій 20

Четвертий 15

П’ятий 10

Шостий 5

Сьомий 5

Метод амортизації обирається підприємством самостійно із врахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання, він може переглядатись у разі зміни очікувань від використання основних фондів.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації (крім виробничого методу) визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став при­датним для корисного використання.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню. Це зношування відбувається нерівномірно, оскільки основні фонди складаються зі значної кількості елементів, виготовлених з різних за якістю матеріалів.

Ремонт основних фондів - це відновлення фізичного зношування окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються на:

• поточний;

• капітальний;

• відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Він має характер дрібних налаго­джувальних робіт, не відновлює основних фондів, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик. Він є однією із форм відтворення основних фондів. Під час капітального ремонту основні фонди демонтують, замінюють або відновлюють вузли, конструктивні елементи. Цей вид ремонту доволі складний, потребує значних коштів і трудових затрат; здійснюється через порівняно великі проміжки часу.

Відновний ремонт - особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

На практиці розмежувати ремонтні роботи за економічними ознаками досить важко, оскільки неможливо знайти чітку межу між самим ремонтом і відтворенням, затратами на збереження і затратами на відновлення. Тому в основу поділу ремонтів на види кладуть організаційно-технічні ознаки: складність, періодичність, обсяг робіт, місце проведення ремонту тощо.

За цими ознаками ремонти поділяються на:

• капітальний (повна розбірність агрегатів, заміна пев­них вузлів, проводиться у спеціалізованих цехах, часто су­проводжується модернізацією);

• середній (проміжний між капітальним і малим, розбір­ність основних фондів сягає близько третини, проводиться частіше, ніж капітальний);

• малий (часткова розбірність, виконується на місці ос­новними робітниками, або робітниками ремонтних служб, заміні підлягають не більше 15% деталей, найменший за обсягом і складністю).

Загальна вартість ремонтів (Врем) певного виду обладнання за рік обчислюється за формулою:

де Взам елем - вартість замінюваних елементів на проведення ремонтів, грн./рік;

Взар.плат - витрати на заробітною плату при проведенні ремонтів, грн./рік;

де В1елем - вартість одного замінюваного елемента (середньозважена величина), грн.;

Крем - кількість ремонтів протягом року;

Y- коефіцієнт одночасного виходу з ладу основних фондів.

де Ф´д - дійсний фонд часу роботи обладнання протягом року при однозмінній роботі, год.;

tнапр - час напрацювання на відмову (час від однієї відмови до наступної), год.

де I – середня частота відмов у рік.

де tрем - витрати часу на один ремонт, год.;

Сгод.рем - середньогодинна тарифна ставка робітника-ремонтника, грн./год.;

ПСЗ - процент відрахувань на соціальні заходи.

Витрати на проведення різних видів ремонтів по-різному відносяться на витрати виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом всього періоду експлуатації основних фондів. Їх відносять до поточних витрат і включають у собівартість продукції.

Витрати на капітальний ремонт є значно більшими і одноразовими. Вони визначаються заздалегідь і відносяться на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Витрати на капітальний ремонт, які забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжують термін служби, підвищують продуктивність), збільшують балансову вартість основних фондів.

Витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером та обсягом робіт його відносять до капітального будівництва.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене - шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція - це суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних фондів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства - це спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво - будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

Ефективність використання основних фондів характеризується рядом показників, які поділяються на загальні і часткові.

 

6.4. Основним із загальних показників використання основних фондів є фондовіддача (Фв):

де Q - обсяг товарної (валової, чистої) продукції підприємства за рік, грн.;

Sсер - середньорічна вартість основних фондів підприємства, грн.

Оберненим показником до фондовіддачі є фондоємкість (Фм):

Фондоозброєність праці (Фо) обчислюється за формулою:

де Ч - середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

Середньорічна вартість основних фондів (Sсер) обчислюється за формулою:

де Sпоч - вартість основних фондів на початок року, грн.;

Sвв - вартість введених протягом року основних фон­дів, грн.;

Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціонуватимуть введені основні фонди;

Sвив - вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, грн.;

Твив - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з експлуатації основних фондів.

Частковими показниками використання основних фондів є:

•коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування (Кекст);

• коефіцієнт інтенсивного завантаження (Кінт);

• коефіцієнт інтегрального використання основних фондів (Кінегр);

• коефіцієнт змінності роботи обладнання (Кзм).

Кекст по групі обладнання цеху визначають:

де Фд, Фн - дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період, відповідно, год.

де Фк - календарний фонд часу, дні;

В, С - вихідні і святкові дні;

tзм - тривалість зміни, год.;

Ззм - кількість змін роботи обладнання на добу.

Кекст на робочому місці обчислюється:

де m - кількість видів деталей, що обробляються на робочому місці;

tшт.і - норма часу на одну деталь і-го виду, н-год.;

Ni - обсяг випуску деталей і-го виду, шт.

Кінт по групі обладнання обчислюється:

де tфакт - фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції, н-год.;

tнорм - технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Кінт на робочому місці визначають:

де tмаш.i - машинний час обробки однієї деталі i-го виду, н-год.;

Коефіцієнт змінності обчислюється:

де Взм - кількість відпрацьованих верстато-змін;

Вд - кількість відпрацьованих верстато-днів;

Фд - дійсний фонд часу роботи всього обладнання, год.;

Фд - дійсний фонд часу роботи всього обладнання при однозмінній роботі, год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд, коефіцієнти оновлення та вибуття основних фондів.

Найважливішими серед них є:

• коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху;

• показник зняття продукції з 1 м2 виробничої площі;

• пропускна здатність резервуарів, водонапірних башт тощо.

Для характеристики руху основних фондів на підприємстві використовуються показники:

1) коефіцієнт оновлення (Конов)

де Sк - вартість основних фондів на кінець року, грн.;

2) коефіцієнт вибуття (Квиб):

Виробнича потужність - це максимально можливий обсяг випуску продукції підприємством за певний час (зміну, добу, місяць, рік) у встановленій номенклатурі і асортименті при повному завантаженні обладнання і виробничих площ.

Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях при обмеженій номенклатурі виробів і у вартісному виразі при широкому асортименті.

Чинники впливу на величину виробничої потужності підприємства:

- кількість обладнання;

- продуктивність обладнання;

- режим роботи підприємства;

- кваліфікаційний рівень робітників;

- структура основних фондів.

Розрахунок виробничої потужності є найважливішим етапом обґрунтування виробничої програми підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції, складаються баланси потужностей, визначаються обсяги необхідних капіталовкладень.

Виробнича потужність підприємства визначається за всією номенклатурою продукції за показниками потужності ведучих цехів основного виробництва, а потужність ведучих цехів — за показниками потужності ведучих дільниць; потужність останніх - за даними пропускної здатності ведучих груп обладнання.

Ведучими є ті цехи, дільниці, в яких виконуються головні і найбільш трудомісткі технологічні процеси.

При розрахунку виробничої потужності слід звертати увагу на виявлення і усунення 35 так званих «вузьких місць», тобто відставання пропускної здатності окремих груп обладнання від пропускної здатності ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність верстата, обладнання, агрегату (ВПд) обчислюється:

де Фд - дійсним ефективний фонд робочого часу обладнання, год.;

Тшт - прогресивна норма часу на одиницю продукції, год./од.

де Фк - число календарних днів у періоді;

В, С - число вихідних і святкових днів у періоді;

nзм - кількість змін роботи одиниці устаткування;

tзм - тривалість зміни, год.;

Квтрат - коефіцієнт втрат робочого часу через простої, непродуктивні витрати робочого часу, ремонти, скорочення тривалості зміни в передсвяткові дні та ін.

Виробнича потужність потокової лінії (ВПпл):

де г - такт потокової лінії, год./одиниць.

Виробнича потужність агрегатів неперервної дії (ВПнеп). наприклад, доменних печей, обчислюється за формулою:

де Фк - календарний фонд часу роботи доменної печі, год./рік;

tпл - час на одну плавку, год./плавк;

q - обсяг металу, що виплавляється за одну плавку, т/плавк.

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (ВПвих) обчислюється:

де ВПвх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

ВПвв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

ВПвив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (ВПсер.р) підприємства, цеху, обчислюється за формулою:

де k - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції.

Основними напрямами поліпшення використання основних фондів підприємств є:

1) зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування;

2) скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підви­щення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

3) підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;

4) удосконалення виробничої структури основних фондів;

5) модернізація діючого устаткування, машин і механізмів;

6) швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування;

7) економічне стимулювання раціонального використання основних фондів.

 

6.5. Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.

Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, які в процесі виробництва перетворюються на готову продукцію.

Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).

 

 

 

 


Найбільшу питому вагу у складі оборотних фондів підприємства мають виробничі запаси. До їх складу входять:

• сировина, основні і допоміжні матеріали;

• паливо;

• куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

• тара і тарні матеріали;

• запасні частини для ремонту;

• малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та ін.) хоч і є засобами праці, проте мають термін служби менший одного року і для спрощення обліку відносяться до оборотних фондів).

Незавершене виробництво - такі предмети праці перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

У складі незавершеного виробництва виділяють напівфабрикати власного виробництва, тобто такі предмети праці, які повністю пройшли обробку в одному підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах цього ж підприємства.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, здійснені в даному періоді, але будуть віднесені на собівартість продукції частинами в наступних періодах (раціоналізація і винахідництво, проектування різних заходів, придбання різного роду інформації).

Співвідношення між окремими елементами оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках, називають виробничо-технологічною структурою оборотних фондів.

Ця структура має відмінності залежно від:

• характеру виробництва;

• тривалості технологічного циклу;

• видів продукції;

• територіального розміщення виробництва та ін. Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормування.

Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.

Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, самими підприємствами, інколи науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними, технічно й економічно обґрунтованими.

Структура норми витрат (Нв) має вигляд:

де Вч - чисті витрати матеріалу на одиницю продукції, роботи натур, од.;

Ввідх - технологічно неминучі відходи та втрати, натур, од.;

р - інші втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Методи нормування витрат матеріальних ресурсів:

• Аналітично-розрахунковий (ґрунтується на аналізі конструкції виробу, експериментів, виробничих умов та ін.);

• Дослідно-виробничий (на основі дослідних випробувань безпосередньо на робочих місцях; використовується для нормування витрат допоміжних матеріалів та інструменту);

• Звітно-статистичний (на основі даних про фактичне використання матеріалів, сировини у звітному періоді та їх коригування).

У системі показників ефективності використання матеріальних ресурсів основним є матеріаломісткість.

Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.

 

Питома матеріаломісткість - це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.

Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Методологія та стадії розробки бізнес-плану | Принципи оплати праці
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-12; Просмотров: 969; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.56 сек.