Собівартість продукції: її складові та види

Тема 4. Система калькулювання собівартості

Функція витрат

Функція витрат (Cost Function) – це математичний опис взаємозв'язку між витратами та їхніми факторами.

У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

Y = a + bx, (3.1)

де Y – загальні витрати;

a – загальні постійні витрати;

b – змінні витрати на одиницю діяльності;

x – значення фактора витрат.

На практиці витрати мають кілька факторів, але для побудови функції витрат здебільшого обирають один чи два найвпливовіші фактори.

Функція витрат полегшує передбачення витрат.

Передбачення витрат (Cost Prediction) – прогнозування майбутніх витрат для різних рівнів (умов) діяльності.

Наприклад, бухгалтер-аналітик торговельного підприємства визначив, що постійні витрати підприємства становлять 50 000 грн, а середні змінні витрати на одиницю товару – 100 грн.

Звідси функція витрат підприємства матиме такий вигляд:

Y = 50 000 + 100 x.

Отже, якщо підприємство планує реалізувати 600 одиниць товару, то загальні витрати становитимуть:

Y = 50 000 + (10 × 600) = 50 000 + 60 000 = 110 000 грн.

4.1. Собівартість продукції: її складові та види.

4.2. Роль калькуляції собівартості продукції в управлінні виробництвом.

4.3. Принципи калькуляції, її об'єкт і методи.

4.4. Способи калькуляції.

4.5. Організація системи калькулювання собівартості.

Одним з найважливіших завдань управлінського обліку є калькуляція собівартості продукції. Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію.

Собівартість продукції є якісним показником, в якому чітко відбиваються результати господарської діяльності організації, її досягнення та наявні резерви. Чим нижча собівартість продукції, тим більша економія праці, краще використовуються основні фонди, матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходиться як підприємству, так і всьому суспільству.

До собівартості продукції включають:

1) витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносять: витрати над підготовку й освоєння виробництва; витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), обумовлені технологією й організацією виробництва, включаючи витрати по контролю виробничих процесів і якості продукції, що випускається; витрати, пов'язані з винахідництвом і раціоналізацією; витрати по обслуговуванню виробничого процесу та забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки; витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів; відрахування на державне соціальне й обов'язкове медичне страхування; витрати по управлінню виробництвом та ін.;

2) витрати, пов'язані зі збутом продукції: упаковкою, зберіганням, відвантаженням і транспортуванням (окрім тих випадків, коли вони відшкодовуються покупцем ціною на продукцію); оплатою послуг транспортно-експедиційних і посередницьких організацій, комісійними зборами і винагородами сплачуваними збутовим і зовнішньоторговельним організаціям; витрати на рекламу, включаючи участь у виставках, ярмарках та ін.;

3) витрати, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції на даному підприємстві, але їх відшкодування шляхом включення до собівартості продукції окремих підприємств необхідне на користь забезпечення простого відтворення (відрахування на покриття витрат по геолого-досліджуваних і геолого-пошукових роботах, на рекультивацію земель; плата за деревину, а також плата за воду).

Крім того, до собівартості продукції (робіт, послуг) включаються також втрати від браку, від простоїв по внутрішньовиробничих причинах, нестачі матеріальних цінностей у виробництві та на складах у межах норм природного спаду виплата допомоги унаслідок втрати працездатності через виробничі травми (на підставі судових вирішень).

Слід зазначити, що в системах фінансового й управлінського обліку підходи до формування собівартості різні.

В управлінському обліку собівартість формується для того, щоб керівник мав повну картину про витрати. Тому в системі даного обліку можуть використовуватися різні методи розрахунку собівартості (залежно від того, яке управлінське завдання вирішується). У калькуляції можуть брати участь навіть ті витрати, які не включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) у фінансовому обліку.

Наприклад, у фінансовому обліку при калькуляціях собівартості продукції (товарів, робіт та послуг) користуються даними, згрупованими на рахунках 23 «Виробництво» та 91 «Загальновиробничі витрати». Для цілей управлінського обліку при проведені аналогічних калькуляцій додають дані, сформовані на рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» та 94 «Інші операційні витрати».

Інформація про витрати зібрана в межах бухгалтерського фінансового обліку, що дозволяє сформувати прибуток від реалізації продукції, робіт, послуг у цілому з підприємства. Собівартість кожного виробу, роботи, послуги в цій обліковій системі не показується зовсім або розраховується усереднено. У межах усього підприємства облік і списання витрат на собівартість можуть бути виконані коректно з точки зору оподаткування, але інформація про структуру окремих видів продукції при цьому може бути спотворена. Для цілей фінансового обліку така картина цілком прийнятна.

Проте для самого підприємства важлива достовірна інформація про структуру собівартості — підприємство отримує можливість впливати на неї, тобто управляти своїми витратами. Саме така інформація повинна формуватися в системі бухгалтерського управлінського обліку.

Розрізняють технологічну, виробничу та повну собівартість.

Технологічна собівартість містить основні витрати на виробництво продукції без вартості робіт і послуг сторонніх підприємств та організацій і характеризує рівень витрат на здійснення окремих технологічних операцій на даному підприємстві.

Виробнича собівартість може розраховуватись як технологічна собівартість, що збільшена на вартість робіт і послуг сторонніх підприємств та організацій і витрат, пов’язаних з управлінням виробничими підрозділами, що випускають продукцію.

Повна собівартість – виробнича собівартість, збільшена на суму адміністративних витрат та витрат на збут.

Крім того, розрізняють індивідуальну та середньогалузеву собівартість. Індивідуальна собівартість свідчить про витрати конкретного підприємства по випуску продукції; середньогалузева — характеризує середні по галузі витрати на виробництво даного виробу. Вона розраховується за формулою середньозваженої з індивідуальних собівартостей підприємств галузі.

Існує також планова та фактична собівартість. До розрахунків планової собівартості включають максимально допустимі витрати підприємства на виготовлення продукції, передбачені планом на майбутній період. Фактична собівартість характеризує розмір дійсно витрачених засобів на випущену продукцію.

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду продукції та всієї промислової продукції, що відповідає вимогам щодо її якості.

Розрахунки планової собівартості окремих видів продукції та всього обсягу виробленої продукції використовуються для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для планування роботи центрів відповідальності, планування взаємних послуг структурних підрозділів підприємства, а також формування трансфертних та оптових цін на продукцію.

Метою обліку фактичної собівартості є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних витрат за етапами формування витрат, пов’язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Дані обліку використовуються для оцінювання та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності центрів відповідальності, структурних підрозділів та підприємства в цілому, розрахунку фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

У зв’язку з цим повинно бути повне зіставлення планових і звітних даних щодо складу та класифікації витрат, планових і звітних кошторисів і калькуляцій, об’єктів обліку витрат і об’єктів калькулювання, методів розподілу витрат за плановими і звітними періодами.

Дата добавления: 2013-12-12