Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Механізм реалізації державної регіональної політики і його основні елементи

Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію продуктивних сил, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, удосконалюється структура їх господарського комплексу.

Держава впливає на регіональний розвиток за допомогою адміністративних та економічних важелів. Вибір системи важелів здійснюється залежно від соціально-економічної ситуації в державі та її регіонах. Використовувана система важелів має забезпечити рівновагу між економічною доцільністю та соціальною ефективністю.

Механізм державної регіональної політики поєднує в собі методи прямого та опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та обмежувальні, активні та пасивні.

Широко використовуються такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування, пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для опосередкованого економічного регулювання використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної, зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму: надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва, надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію та ін.

Прийнято виділяти стратегічний і тактичний аспекти реалізації основної мети регіональної політики. Тактичний аспект полягає у забезпеченні збалансованого комплексно-пропорційного розвитку окремих регіонів, створенні сприятливих умов для успішного функціонування господарських об'єктів і проживання населення, для розвитку ринкових відносин. Стратегічний аспект передбачає макросоціальне обґрунтування та розробку оптимальної перспективної територіальної структури життєдіяльності населення.

Основними складовими механізму державної регіональної політики України, як визначено чинними нормативними документами, виступають:

- відповідна законодавчо-нормативна база;

- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку;

- розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво та ін.)

- прогнозування і програмування;

Основними напрямами вдосконалення механізму державної регіональної економічної політики є:

- розроблення нової стратегії державної регіональної економічної політики, яка б дала змогу прискорити економічні перетворення в державі, забезпечити успішне входження суб'єктів господарювання в ринкову систему;

- визначення нових перспективних напрямів державної регіональної економічної політики, враховуючи процеси глобалізації та регіоналізації;

- формування ефективного регіонального господарського механізму з широким використанням програмно-цільових методів управління.

4.1. Організаційно-правова база

Першоосновою механізму державної регіональної економічної політики є законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів, та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

Через законодавчу базу проводять політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій, координують діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об'єктів місцевого та загальнодержавного призначення, формування централізованих і регіональних фондів різного цільового призначення.

До неї належать Закони України: «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про зайнятість населення», «Про столицю України — місто-герой Київ», «Про бюджетну систему України», Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», Указ Президента України від 25 травня 2001 р. про затвердження «Концепції державної регіональної політики» та інші нормативно-правові акти.

Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну економічну політику поділяють на експліцитну та імпліцитну. Перша втілюється у життя переважно через офіційні документи, конкретні напрями і заходи, і тому має чітко виражений регіональний характер; друга являє собою, як правило, соціально-економічні наслідки рішень, що приймаються на національному рівні, і тому має неявний характер.

4.2. Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики

Держава активно застосовує адміністративні методи регулювання у сферах, які відображають національні інтереси: використання національного багатства, у тому числі природних ресурсів; геополітичні та екологічні проблеми; соціальний захист населення.

УЗаконі України «Про бюджетну систему України» визначено бюджетний устрій і його принципи, порядок складання і виконання бюджетів. Згідно зі статтею 140 Конституції України, органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад міст, сіл і селищ, є обласні і районні ради.

Ступінь державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті: їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на економіку. Формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається парламентом. Регіональні органи влади залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету (з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі).

Тому, як показує світовий досвід, майже дві третини всіх прибутків регіону залишається в його власному бюджеті. Водночас здійснюється певний перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів. Досягти повної рівності регіонів практично неможливо, оскільки всі вони істотно різняться між собою за природно-ресурсним потенціалом, людськими ресурсами, нагромадженим виробничим потенціалом. Однак процес розподілу і перерозподілу бюджетних ресурсів є необхідним. Він забезпечує єдність держави, а також нормальні умови перебігу відтворювальних процесів на різних територіях.

Найважливішими економічними регуляторами з боку держави є такі чинники:

- грошово-фінансові (норма обов'язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції національного банку з державними облігаціями на ринку цінних паперів);

- податкові фактори (види і ставки податків, об'єкти оподаткування, пільги);

- цінова політика як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку;

- норми амортизаційних відрахувань, прискорена амортизація;

- квоти і ліцензії;

- зовнішньоторговельні та митні регулятори;

- дотації і субсидії для економічного розвитку, господарювання в ринкових умовах;

- державне і регіональне замовлення (стимулювання поставок продукції і надання послуг для державних потреб).

До основних адміністративно-правових регуляторів з боку держави належать:

- безпосередній прямий контроль за монопольними ринками;

- заходи превентивного характеру;

- розроблення стандартів і контроль за їх виконанням;

- визначення соціальних стандартів якості життя;

- захист національних інтересів.

У регіональній економічній політиці особливе місце посідає економічне стимулювання розміщення нових виробничих об'єктів, здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон'юнктури. Передусім це стосується розвитку малого та середнього підприємництва, яке має виражену регіональну специфіку. Саме малий бізнес може ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних (вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної діяльності.

Визначальну роль у розвитку регіону відіграє інвестиційна політика держави. її основні напрями такі:

- залучення кредитів, гарантій, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій під перспективні інвестиційні проекти;

- сприяння у визначенні основних пріоритетів інвестування у підприємства та організації регіону;

- створення банку даних про інвестиційні проекти підприємств та організацій регіону;

- координація та управління інвестиційними проектами в регіоні;

- супровід інвестиційних проектів та контроль за раціональним використанням залучених фінансових ресурсів;

- підготовка та впровадження, відповідно до міжнародних стандартів, єдиної методологічної основи проведення фінансово-економічного аналізу і оцінки інвестиційних проектів, які реалізуються на території регіону;

- реалізація заходів, спрямованих на консолідацію зусиль з іноземними партнерами, шляхом пропонування їм промислових, науково-технічних та інноваційних можливостей регіону;

- активне використання інвестиційного потенціалу комерційних банків, страхових, пенсійних та інших фондів (компаній), дивідендів та пакетів акцій, що належать державі, для цілей інвестиційної діяльності із забезпеченням відповідного законодавчого врегулювання цих питань

Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є розроблення довгострокових, середньострокових прогнозів соціально-економічного розвитку АР Крим, областей України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил, узгоджуються інтереси галузей і територій.

 

4. 3. Спеціальні (вільні) економічні зони

Реалізація державної регіональної економічної політики і стимулювання господарської діяльності регіонів передбачають створення і організацію діяльності спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (ТПР). Головне завдання та мета їх формування - активізація господарської та підприємницької діяльності на певній території. За допомогою СЕЗ можливе формування передумови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні зони - це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку підприємства і пожвавлення господарської діяльності. Спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діють на території СЕЗ та ТПР підприємств, повинні реалізувати на цій території інвестиційний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяльності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створенню СЕЗ передує обґрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам.

У практичній діяльності розрізняють такі види СЕЗ:

- функціональні зони, до складу яких входять технопарки і технополіси. їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;

- комплексні зони виробничого спрямування, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;

- зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження. Для них пріоритетне значення має мати: наявна мережа транспортних шляхів

Розвитку СЕЗ мають сприяти вдале розміщення системи транспортного сполучення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинутий виробничий потенціал, розгалужена соціальна і виробнича інфраструктура, для туристично-рекреакційних зон - сфера обслуговування населення і туристів, науково-технічноъ сфери - наявність відповідного кадрового забезпечення.

З 1995 р. в Україні діє перша створена експериментальна зона «Сиваш», до складу якої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сиваський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, пластмасовий завод «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.

Наукові дослідження і практичний досвід діяльності СЕЗ показують, що все більшого значення набуває створення науково-технічних спеціальних економічних зон. їх центром мають стати регіональні науково-технічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю великих виробничих підрозділів, які здатні розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні наукові технопарки повинні забезпечувати впровадження досягнення фундаментальної науки у господарсько-виробничу практику. Регіональні технопаркові утворення мають мати ієрархічну побудову. Елементарними базовими їх утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри або бізнесові утворення. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати і розвивати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це досить складні територіальні утворення, які розширяють можливості нарощування економічного потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарювання.

Науковці стверджують, що на Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків, які ефективно впливають на розвиток економіки і підвищення добробуту населення.

 

4.4. Міжрегіональне і прикордонне співробітництво

Під міжрегіональним співробітництвом розуміють будь-які зв'язки, що встановлюються між регіонами різних державних утворень. Прикордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вздовж кордонів сусідніх держав, яке дає можливість більш ефективно використати наявні економічний і ресурсний потенціали, покращити самозабезпечення продукцією, яку виробляють регіони, визначитись з експортною конкурентоспроможною продукцією. Прикордонним територіям властиві такі ознаки, як бар'єрність і контактність, завдяки чому створюються передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Інтенсивність цього співробітництва залежить від рівня економічного розвитку території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних переваг у міжнародному поділу праці та багатьох інших факторів. За будь-яких умов розвиток прикордонного співробітництва надає нового імпульсу розвитку цих територій, сприяє залученню іноземних інвестицій та створенню транспортних коридорів.

Вищою формою прикордонного співробітництва стали так звані «єврорегіони», які забезпечують співробітництво кількох держав на рівні органів місцевого самоврядування. Єврорегіони являють собою форму транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади регіонів, які мають спільний кордон. Вони створюються для реалізації певних заходів у різних сферах життєдіяльності населення відповідно до норм міжнародного права і національних законодавств.

У Законі України «Про транскордонне співробітництво» зазначається, що метою державної політики у сфері транскордонного співробітництва є створення умов для підтримки й заохочення участі у цих процесах суб'єктів господарювання, розвиток взаємовигідних зв'язків, підвищення соціально-економічного розвитку регіонів та якості життя населення.

Специфіка розвитку прикордонних територій зумовлюється їхньою транзитністю, що вимагає особливих підходів до розбудови інфраструктурних елементів, в першу чергу, збільшення пропускної здатності прикордонної інфраструктури, комунікацій, можливості обслуговування значно більших потоків людей, товарів, вантажів.

Україна як суверенна держава залучена до багатостороннього транскордонного співробітництва. Однак правові документи, які регламентують цю сферу, певною мірою носять фрагментарний характер і не підпорядковані концепції регіонального розвитку.

На перспективу для подальшої активізації розвитку прикордонних регіонів та інтенсифікації зовнішньоекономічних зв'язків доцільно передбачити подальші заходи:

- розроблення державної цільової програми створення спеціальних економічних зон - одного із напрямів структурної перебудови економіки країни, раціонального і ефективного розміщення продуктивних сил та забезпечення зайнятості працездатного населення;

- упорядкування і спрощення процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю для громадян, які постійно проживають на територіях прикордонних областей;

- врегулювання міграційних процесів і проблем зайнятості працездатного населення в прикордонних областях;

- сприяння прикордонній торгівлі та спільній підприємницькій діяльності;

- спрощення митного оформлення експортно-імпортних операцій між: суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей;

- укладання міждержавних угод і створення відповідних структур управління;

- створення єдиного інформаційного простору прикордонних областей.

Міжрегіональна співпраця розглядається в усьому світі як засіб, спроможний зменшити соціально-економічні відмінності між найбільш розвинутими регіонами і відсталими, тобто скоротити міжрегіональні диспропорції.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Рівні регіонального управління та їх функції | Эпоха великих реформ охватила все сферы жизни. 19 февраля началась крестьянская реформа
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 1687; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.042 сек.