Система освіти в Україні. Стратегія освіти

Формування, функціонування і розвиток освіти – об’єктивний, закономірний процес, обумовлений всією системою суспільних відносин, матеріальними і духовними потребами та інтересами суспільства. Освіта завжди більш-менш повніше відображує об’єктивну реальність, дійсність, необхідність відповідності завданням суспільства.

Від СРСР Україна, як і інші пострадянські республіки, отримала доволі розвинуту систему освіти.

Досягнення народної освіти в період радянської влади, що тепер дехто необґрунтовано шельмує, полягали, по-перше, в рівноправності всіх громадян в одержанні освіти; по-друге, в обов’язковості неповної, а потім і середньої освіти; по-третє, в безкоштовності навчання в середніх і вищих навчальних закладах; по-четверте, в державному забезпеченні більшості тих, хто навчається; по-п’яте, в поєднанні освіти з виробничою працею, з потребами народного господарства і культури. При всіх недоліках радянської системи народної освіти уже до 50-х років система освіти в СРСР оцінювалася як одна з найдосконаліших і ефективних. Вихід Радянського Союзу в середині 50-х років в космос розцінений як перемога радянської освіти, тріумф передової науки, що значно випереджала тоді високорозвинуті країни Європи і США, Японії.

Реальні зміни в Україні в кінці 80-х – першій половині 90-х років в системі народної освіти виявили певні зрушення, що є важливим етапом в пошуках нових теорій розвитку освіти.

Безперечно, що гуманізація освіти пріоритет загальнолюдською, зв’язок з світовою культурою – це той ключ, що може забезпечити ефективність підготовки молоді до життя, стане опорою людині на все життя.

На початку 90-х років майже 90% народного господарства України мали середню, середню спеціальну і вищу освіту. Сама собою цифра вразлива. Разом з тим воно задовольняє, бо якість навчання, якість підготовки молоді до життя перебуває в кричущій суперечності з потребами науково-технічного прогресу. Ті досягнення в освіті, що їх мали в кінці 50-х років до початку 80-х років, втрачені, що привело до необхідності усвідомити нову історичну реальність і визначити форми і методи вирішення проблем.

Основи вихованості людини, іі працелюбність та багато інших моральних якостей закладаються ще в дитинстві. В сучасних умовах зростає роль дошкільних закладів. На жаль, з другої половини 90-х років в Україні почалось через фінансові труднощі масове закриття дошкільних закладів, що веде до пагубних наслідків у вихованні дітей.

Дещо ускладнилось і навчання у школах, хоча шкільне навчання є загальним і обов'язковим згідно Конституції України. До речі, система середньої освіти може бути ефективною, якщо буде максимально гнучкою, враховуючи національні, регіональні особливості населення, індивідуальні особливості тих,хто вчиться. Та це не означає відмову від принципу загальності середньої освіти, від єдності іі мети і завдань, що забезпечить молоді "ранній старт" при вступу до самостійного трудового життя.

По-перше, демократизація освіти і розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і їх педагогів.

По-друге, гуманізація освіти, покликана формувати у свідомості учнів, студентів цілісну, наукову картину світу, їх духовність і творче мислення.

По-третє, національна спрямованість освіти, її органічне поєднання з національною історією і народними традиціями, безперервність освіти, перетворення іі в процес, що діє протягом всього життя людини, нероздільність навчання і виховання, їх органічну єдність.

Практична реалізація програми реформування освіти серйозно гальмується внаслідок кризи економіки, падіння рівня виробництва, гострих фінансових труднощів, гостроти соціальної сфери тощо.

В сучасних умовах школа стоїть перед непростим вибором – знайти оптимальні шляхи дальшого розвитку. Варто задуматися над формуванням нової моделі школи, що має усунути три перешкоди: одноманітність школи, масовий духовний відхід учнів і студентів від школи, вищого навчального закладу, соціальну апатію і безправність педагогів.

Зрозуміло, що пошук раціональних шляхів оновлення всіх ступенів народної освіти вимагає від соціології ще більших зусиль всебічного аналізу реального становища, визначення тенденцій розвитку освіти. Стратегія розвитку системи освіти України не виключає підвищення рівня освіти народу, а опираючись на досвід, враховує запити життя і реальні умови.

Дата добавления: 2013-12-13