Екологічний моніторинг і якість природного середовища

Для керування процесом охорони природи, раціонального природо­користування та забезпечення екологічної безпеки навколишнього при­родного середовища потрібна організація обліку антропогенних змін та їх проявів як в окремих регіонах, так і в глобальних масштабах (державні, континентні, біосферні). Такий облік потрібно здійснювати з метою за­побігання будь-яким негативним наслідкам у повсякденному господарю­ванні та погіршенню якості природного середовища, а також для прогно­зування змін у середовищі та їх наслідків. Ці завдання вирішують за до­помогою екологічного моніторингу. Екологічний моніторинг — це ком­плексна науково-інформаційна система спостережень, оцінки й прогнозування змін стану навколишнього середовища та живих організ­мів під впливом антропогенних факторів.

Розрізняють моніторинг фоновий, біологічний (біосферний) та госпо­дарський. За фонового моніторингу здійснюють систематичні стаціонарні заміри, які проводять за єдиною програмою стану атмосфери, ґрунту, при­родних вод та особливостей земної поверхні. За біологічного моніторингу здійснюють систематичну оцінку стану видів рослин і тварин. Господар­ський моніторинг проводять з метою оцінки діяльності окремих сільсько­господарських або промислових об'єктів. Проведення глобального моні­торингу розпочато на основі рішення Міжнародної наради, що відбулася в 1974 р.

Для керування раціональним природокористуванням, що не допускає небажаних відхилень якості середовища або своєчасно запобігає їм, по­ряд з отриманням відповідної інформації потрібно визначити нормативи оптимального середовища для нормальних умов життя людини. Для цьо­го необхідно установити гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на навколишнє середовище, перевищення яких може призвести до його погіршення, а отже, до збитків і погіршення здоров'я самої люди­ни. Якість середовища можна виражати в абсолютних або умовних оди­ницях (балах), що характеризують кожен з критеріїв або параметрів. Су­марне значення балів і характеризує стан середовища в певному регіоні. Так, США з 1969 р. характеризують стан середовища індексом якості природного середовища (ІЯПС).Його визначають за результатом бальних оцінок стану повітря, ґрунтів,природних ресурсівтощо.Максимальне значення ІЯПС становить 700 балів.У США цей індекс знизився з 406 балів у 1969 до 343 у 1977рр.

Бальна оцінка дає змогу щороку аналізувати, за рахунок яких факто­рів погіршується якість природного середовища. При цьому необхідне також ретельне спостереження за якістю середовища з отриманням відповід­ної оцінкової інформації, яке здійснюється за допомогою моніторингу. Основні елементи моніторингу такі: 1) стеження, тобто спостереження за факторами впливу і станом навколишнього природного середовища; 2) прогнозування майбутнього стану середовища; 3) оцінка фактичного й прогнозованого стану природного середовищ

Розрізняють три рівні стеження за станом навколишнього середови­ща: 1) глобальні космічні спостереження з супутників або пілотованих кораблів за станом біосфери; 2) регіональні аероспостереження за окре­мими великими регіонами, здійснювані з літаків; 3) наземні спостережен­ня окремих районів. Для останніх використовують нерухомі (стаціонар­ні) і рухомі пости. Наприклад, у місті з населенням до 500 тис. чоловік має бути не менш як 3—5 стаціонарних постів, призначених для аналізу атмо­сферного повітря, води у водоймах і ґрунтів.

З добутої інформації на першому етапі виконують аналіз ефектів впливу різних факторів на навколишнє природне середовище, у тому числі визна­чення видів заподіяної шкоди та виявлення критичних факторів. На другому етапі визначають екологічні навантаження на природні екосистеми і на тре­тьому —розраховують гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на цю екосистему з урахуванням економічних і соціальних факторів.

Залежно від масштабу та об'єктів спостереження розрізняють медико-біологічний моніторинг — моніторинг факторів, пов'язаних із здоров'ям людини, кліматичний — зі станом клімату, екологічний — зі станом еко­системи та ін. Ю. А. Ізраель визначив критерії високої якості навколиш­нього природного середовища:

1) таке середовище дає можливість для сталого існування і розвитку екосистеми в певному місці, яка історично виникла, створена або пере­ творена людиною;

2) у таких умовах відсутні нині й не загрожують у майбутньому не­ сприятливі наслідки для будь-якої популяції, що перебуває в цьому місці історично або тимчасово.

Для постійного підтримання високої якості навколишнього середови­ща потрібно мати систему керування його станом, яка б впливала на еко­логічне нормування, тобто на систему норм забруднювальних речовин і допустиму інтенсивність їх надходження в природне середовище. При цьо­му особливу увагу слід приділяти стійким полютантам (хлорорганічні пестициди — ДДТ, альдрин та ін., поліхлорбефеніл (ПХБ), ртуть, радіо­нукліди).

Екологічну значущість різних факторів оцінюють за допомогою гра­нично допустимих концентрацій (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ), гранично допустимих скидів (ГДС) для джерел забруднення і гра­нично допустимих екологічних навантажень (ГДЕН). На основі аналізу цих факторів роблять висновок про допустимі впливи на екосистему. Під допустимими розуміють впливи, що не призводять до перевищення допу­стимого навантаження на екосистему:

В екосистемі має постійно створюватися середовище, оптимальне для життя людини. Незважаючи на всі досягнення розуму людини, вона зали­шається біологічним видом, для задоволення життєвих потреб якої необ­хідні певні умови середовища: склад повітря і води, якість їжі, температу­ра тощо. З погляду на ці фактори і говорять про якість середовища, тобто про ступінь його відповідності потребам людини та біоценозам.

Для нормальної життєдіяльності людства потрібна система екологіч­ного захисту, яка б забезпечувала екологічну безпеку біосфери. Ці функ­ції виконує система глобального моніторингу, організована на базі кос­мічної та обчислювальної техніки на основі міжнародного співробітни­цтва. Штучні супутники Землі ведуть спостереження за станом біосфери, а ЕОМ обробляють добуту інформацію. Національний (у межах держа­ви), регіональний (у межах району) і локальний (у межах населеного пункту або підприємства) моніторинги забезпечують постійний контроль за сту­пенем забруднення навколишнього природного середовища, що дає змо­гу вчасно вживати запобіжних заходів для забезпечення задовільної яко- сті середовища. Система моніторингу допомагає уникнути переходу кри­тичних рівнів якості середовища, тобто запобігти незворотним змінам, які призводять до екологічної катастрофи.

Дата добавления: 2013-12-13