Захист від іонізуючих випромінювань

Захиствід електромагнітних полів та іонізуючих випромінювань

Захист від електромагнітних полів (ЕМП), засобів телебачен ня та радіомовлення, вибір засобів захисту від ЕМП визначаєтьс: характеристиками джерел за частотою. При виборі засобів захист від ЕМП проводиться порівняння фактичних рівнів джерел з нор мативними.

Основний спосіб захисту від ЕМП у навколишньому сере довищі - це захист відстанню.

На майданчиках радіотехнічних об'єктів (РТО) не допуска ються розміщення житлових та громадських приміщень.

При проектуванні житлових та адміністративних приміщені розміщених в зонах дії ЕМП, необхідно брати до уваги екрануюч здатність будівельних приміщень. Ослаблення (екранування) електромагнітних випромінювань різними будівельними конструкція­ми відбувається з різною інтенсивністю. Матеріали стін і пере­криттів з різним ступенем поглинають і відбивають електромагнітні хвилі. Для обмеження рівня ЕМП, які діють на довкілля від про­мислових джерел, можуть бути використані засоби, стандартизо­вані ДЕСТ 12.1.006-84 та які використовуються для зниження рів­ня ЕМП безпосередньо в цехах підприємств: екранування облад­нання (джерела поля), використання поглиначів потужності (спе­ціальне облицювання стелі та стін робочих приміщень на основі матеріалів з великим вмістом вуглецю).

Допустимі рівні впливу антропогенних джерел іонізуючих випромінювань, без врахування доз отримуваних від природного фонового опромінення і медичного обстеження та телевізорів, на населення та навколишнє середовище визначені нормами радіа­ційної безпеки НРБ-76/87.

Основними заходами із захисту населення від іонізуючих ви­промінювань є обмеження надходження в навколишню атмосферу, воду, грунт відходів виробництв, що містять радіонукліди, а також зонування території поза промисловим підприємством. Захист на­селення та навколишнього середовища від дії джерел іонізуючого випромінювання досягається дотриманням вимог ОСП - 72/87, в яких регламентовані збір, видалення та знезараження твердих та рідких радіоактивних відходів, а також основні положення з прое­ктування та застосування порохогазових вентиляційних і техноло­гічних викидів в атмосферу від радіонуклідів, які містяться в них.

Радіоактивні відходи класифікують за фізичним станом на порохогазоподібні, рідкі та тверді, а за активністю - на слабко-активні, середньо-активні та високоактивні.

Забороняється скидання рідких радіоактивних відходів у ко­лодязі, свердловини, на поглинаючі поля зрошення та фільтрації, системи підземного зрошення, а також у струмки, озера та водо­сховища, призначені для розведення риби та водоплаваючої птиці. Для очищення слабко- та середньоактивних стоків від радіонуклі­дів використовують різні методи (упарювання, іонний обмін та інші хімічні методи).

Тверді радіоактивні відходи вважаються радіоактивними, якщо їх питома активність є вищою від встановленої нормами ОСП - 72/87. Якщо питома активність твердих відходів нижча від наведеної в нормах, то їх відвантажують зі звичайним сміттям на захоронения. Якщо тверді радіоактивні радіовідходи мають під­вищену питому активність та містять коротко живучі нукліди з пе­ріодом напіврозпаду менше 15 діб, то перед захоронениям їх по­трібно витримати в спеціальних контейнерах, а потім видаляти зі звичайними відходами.

Знешкодження радіоактивних відходів потрібно проводити на спеціальних пунктах захоронения в контейнерах. Транспорту­вання радіоактивних відходів до місць захоронения здійснюється на спеціально обладнаних автомашинах із закритим кузовом або цистерною для рідких відходів. Автомашини та змінні збірники після кожного рейсу повинні бути дезактивовані.

Для захоронения низькоактивних відходів можна використо­вувати сховища у вигляді резервуарів та траншей. Велику небезпе­ку являють собою середньо та високоактивні відходи. Передбача­ється захоронения їх в затверділому стані в підземних сховищах та шахтах глибиною 300-1000 м. Захоронения високоактивних відхо­дів у шахтах не завжди можливе, оскільки відходи виділяють ве­лику кількість тепла, що може призвести до вибуху. Менш небез­печне захоронения відходів у морі на великих глибинах в ізольо­ваному вигляді, що вимагає попередньої обробки відходів (зали­вання склом, бетоном, розміщення у високоміцні контейнери). Більш перспективним та відпрацьованим вважається метод підзе­много захоронения між водостійким шаром та шаром цементної пульпи; в гірські породи, які розшаровуються.

Порохогазові викиди, які належать до категорії низькоактив­них (переважно вентиляційні викиди), викидаються в навколишнє середовище трубами та розсіюються. Для очищення порохогазо-вих викидів від радіоактивних аерозолей використовуються поро-ховловлювачі всіх типів. Для вловлювання високодисперсних час­тинок широко використовуються фільтри різних конструкцій.

При обробці високоактивних порохогазових відходів необ­хідно підвищувати концентрацію в них радіонуклідів і відправля­ти їх на зберігання та захоронения. Цей спосіб обробки застосову­ється і для радіонуклідів з великим періодом напіврозпаду.

Дата добавления: 2013-12-13