Види договорів

Різноманітність форм та видів договорів вимагає їх певного впо­рядкування і, отже, класифікації, що здійснюється за різними ознаками. Найважливішою є класифікація за такими ознаками: розподіл обов'язків між сторонами (односторонні та двосторонні); наявність зустрічного відшкодування (відплатні та безоплатні);

момент виникнення договору (реальні та консенсуальні). Розрізня­ють також: договори основні і додаткові; основні та попередні; до­говори, укладені на користь контрагентів та на користь третіх осіб; договори речові та зобов'язальні тощо. Певна класифікація за пра­вовими наслідками здійснюється на такі групи договорів, як: дого­вори про передачу майна у власність чи інше речове право (купівля-продаж, міна, дарування тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат тощо); договори про надання послуг (доручення, комісія, перевезення тощо); дого­вори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні тощо); дого­вори про спільну діяльність (установчий договір тощо), інші групи договорів, виділені за окремими критеріями.

Договори односторонні та двосторонні. Договір є односторон­нім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою сторо­ною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона на­діляється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обо­в'язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів можна, зокрема, віднести договори доручення, дарування, займу.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Двосторонніми є більшість цивільно-пра­вових договорів. До договорів, що укладаються більш як двома сто­ронами (багатосторонні договори), застосовуються загальні поло­ження про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому ха­рактеру цих договорів.

Договори відплатні та безоплатні. До відплатних належать договори; за якими кожна зі сторін має отримати від контрагента певне відшкодування (наприклад, при купівлі-продажу, підряді то­що). Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, за­коном або не випливає із суті договору. Більшість цивільно-право­вих договорів є відплатними. До безоплатних треба віднести догово­ри безоплатного користування, дарування, у деяких випадках — до­ручення (коли воно здійснюється безоплатно).

Договори реальні та консенсуальні. Консенсуальними є дого­вори, що набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними — договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за дого­вором — передача контрагенту певного майна. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальними. Реальними є договори зай­му, зберігання, перевезення вантажу тощо.

Доречно підкреслити, що наведені класифікації договорів є, пев­ним чином, умовними, оскільки за домовленістю сторін договору в окремих випадках однорідні договори можуть виявитись у різних групах класифікації.

Договори основні та додаткові. Суть поділу договорів на ос­новні та додаткові полягає у тому, що додаткові договори є залеж­ними від основних, слідують за ними, і в разі визнання недійсним основного договору недійсним є і додатковий. Проте визнання не­дійсним додаткового договору не впливає на дійсність основного до­говору. Додатковими, зокрема, є всі договори, що спрямовані на за­безпечення виконання зобов'язань (зокрема договори застави, пору­ки тощо). Про певну самостійність додаткового договору свідчить те, що він визнається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма суттєвими умовами договору. Суттєві умови додаткового дого­вору можуть міститися і в основному договорі, однак у будь-якому разі йдеться про два договори.

Договори основні та попередні. ЦК України вперше легально дано визначення поняття попереднього договору, хоча у господарсь­кій практиці та звичаях ділового обороту такий вид договору давно відомий. Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (тер­міну), в який має бути укладений основний договір на підставі по­переднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений акта­ми цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основ­ного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Сторона, що необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (терміну), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію щодо його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб.

Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої осо­би є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь не контрагента за договором, тобто сторони, що бере участь в укладенні договору, а третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої пе­редбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або за­коном чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі до­говору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може са­ма скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Договори речові та зобов'язальні. Сутність розмежування цих видів договорів полягає в тому, що об'єктом речових договорів є не дії зобов'язаної особи, а безпосередньо речі, коли договір породжує у контрагента речове право, зокрема право власності. Речовий дого­вір, отже, має бути реальним, оскільки при таких договорах відсут­ній розрив у часі між укладенням договору і виникненням речового права, і договір спрямований не на виникнення зобов'язання з пере­дачі речі, а саме на передачу речі."

Цивільне право розрізняє такі різновиди договорів, як публічні та договори приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом за­гального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банків­ське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному спожи­вачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення пуб­лічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, що суперечать ч. 2 ст. 633 ЦК України та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і ви­конанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимо­гу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які, звичайно, мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відпо­відальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторо­на, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх ін­тересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена сто­роною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею під­приємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднан­ня, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сто­рона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Дата добавления: 2013-12-13