Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Забезпечення позову




ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

1.Поняття і види процесуальних строків.

2.Обчислення та закінчення процесуальних строків.

3. Зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків.

 

1.Поняття і види процесуальних строків.

Процесуальний строк – це проміжок часу, протягом якого мають бути вчинені відповідні процесуальні дії.

Значення процесуальних строків полягає у забезпеченні своєчасності розгляду і вирішення цивільних справ; створенні оптимального режиму здійснення правосуддя; наданні учасникам цивільного судочинства можливості скористатися своїми процесуальними правами і виконати покладені на них процесуальні обов’язки.

Строки, в межах яких вчинюються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо вони законом невизнані,- встановлюються судом (ст. 67 ЦПК України). Входячи з цього, залежно від способу встановлення процесуальних строків, їх можна поділити на строки, встановлені законом або судом.

Строки, встановлені законом – строки розгляду і вирішення цивільних справ, строки для вчинення найбільш важливих процесуальних дії.

Строки встановлені судом – коли цивільне процесуальне законодавство не регламентує строків, надаючи суду право керувати рухом цивільної справи (напр. строк для подання доказів, строк для усунення недоліків позовної заяви).

Процесуальні строки можна класифікувати і за іншими критеріями. Так, залежно від суб’єктів яким вони адресовані, строки бувають встановленими для:

1) суду

2) осіб, які беруть участь у справі

3) інших учасників цивільного судочинства.

Встановлені цивільним процесуальним законодавством строки за чіткість визначення поділяються на:

1) абсолютно визначені

2) відносно визначені

Абсолютно визначені – коли в законі встановлюється конкретний часовий проміжок (напр. попередній розгляд справи касаційної інстанції має бути проведений протягом 5 днів після складення доповіді суддею-доповідачем)

Відносно визначені – якщо строки конкретно у законі не встановлено, а прив’язується до певного діяння чи події (напр. особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження)

Залежно від тривалості розрізняють такі види процесуальних строків встановлених законом: в днях, в місяцях, в роках.(в днях – від 1 до 20 днів, в місяцях – 1 до 3 місяців, в роках 1-3 роки).

2.Обчислення та закінчення процесуальних строків

Правила обчислення процесуальних строків містяться у ст. 68 ЦПК України. Усі строки у цивільному процесі обчислюються роками, місяцями, днями. Процесуальні строки також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (напр. до розшуку відповідача, на час відрядження).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, якою пов’язано його початок (ст. 69 ЦПК України).

Процесуальні дії можна виконувати в будь-який день протягом усього проміжку часу до останнього дня строку, тобто до його закінчення. Отже, важливе практичне значення має питання закінчення процесуальних строків.

Відповідно, до ст. 70 ЦПК України строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць, число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, що повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Процесуальний строк перебігає безперервно, із зарахуванням всіх неробочих днів. Якщо його початок припадає на вихідний день чи святковий день, то строк все одно починає обчислюватись з цього дня, а не найближчого робочого. Однак, коли закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Останній день строку триває до 24 години. Проте, якщо протягом даного строку слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується з закінченням робочого дня суду.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв’язку. Підтвердити це можна поштовим штапелем, квитанцію.

Порушення процесуального строку тягне за собою настання певних правових наслідків. Так, із закінченням строку, встановленого законом або судом, втрачається право на вчинення процесуальної дії. Документи, подані після закінчення строку залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку (ст. 72 ЦПК України).

3. Зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків.

Відповідно до ст. 71 ЦПК України зупинення провадження по справі зупиняє перебіг процесуальних строків. З цього положення випливає, що підстави для зупинення процесуальних строків є такими самими, як і для зупинення провадження по справі. Зупинення процесуальних строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

З дня відновлення провадження перебіг процесуального строку продовжується. Це означає, що час на який було зупинено провадження у справі, не входить до процесуального строку. Однак загальний строк включає час, який сплинув до зупинення провадження, тому після його відновлення процесуальний строк обчислюється у межах часу, що залишився до його закінчення.

Якщо строк, встановлений законом або судом, було пропущено з поважних причин, то за клопотанням сторони або іншої особи суд його поновлює або продовжує.

Продовження строку є надання додаткового часу для вчинення процесуальної дії, що з поважної причини не може бути здійснена у раніше передбачений строк.

Поновлення строку – це відновлення первісного строку для вчинення певної процесуальної дії, якщо його було пропущено з причин, визнаних судом поважними. Поважною є причина, що об’єктивно унеможливлювала або ускладнювала вчинення певної процесуальної дії у визначений строк (напр. тимчасова непрацездатність, службове відрядження, стихійне лихо). Однак визначення причини поважною залежить тільки від розсуду суду.

Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку має бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну або до якого потрібно було подати документ чи доказ. З питань про поновлення чи продовження пропущених строків суд постановляє ухвалу. Дана ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Строки встановлені законом можуть бути поновлені, а строки призначені судом-продовженні.

 

 

ТЕМА 7. ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ ТА ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ.

1. Поняття та види підвідомчості

2. Поняття та види підсудності

3. Наслідки порушення правил підсудності. Передача справи з одного суду до іншого.

1. Поняття та види підвідомчості.

Межі повноважень різних юрисдикційних органів щодо вирішення спорів, що безпосередньо стосуються захисту чи реалізації суб'єктивних прав визначається за допомогою підвідомчості.

Підвідомчість в цивільному процесі - це коло спорів, які підлягають розгляду і вирішенню судом в порядку цивільного судочинства.

Визначання цього поняття є необхідним для визнання у цивільних справах, які підпадають під цивільну юрисдикцію окремого юрисдикційного органу, тобто цивільних справах, підвідомчих цьому органу.

Залежно від встановленої законом можливості розгляду й вирішення конкретної цивільної справи тільки одним юрисдикційним органом або кількома розрізняють підвідомчість:

1) виняткову

2) множину

Виняткова – розгляд і вирішення окремої цивільної справи віднесено до компетенції тільки одного юрисдикційного органу. (напр. визнати фізичну особу недієздатною)

Множина – розгляд і вирішення окремих цивільних справах віднесено до компетенції кількох юрисдикційних органів. Залежно від способу вибору юрисдикційного органу вона поділяється на: договірну, альтернативну, умовну.

Договірна – вибір юрисдикційного органу, який розглядатиме справу, зумовлено взаємною домовленістю сторін. (напр. в суді чи третейському суді)

Альтернативна - орган, що розглядає конкретну справу, обирається з кількох, передбачених законом. (напр. місце проживання особи у віці від 10 до 14 років в разі спору визначається органом опіки та піклування або судом)

Умовна - відповідний юрисдикційний орган компетентний розглядати певну цивільну справу тільки при настанні передбачених законом. (напр. орган опіки та піклування має право вирішувати питання про надання повної цивільної дієздатності за наявності письмової згоди батьків). У разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана тільки за рішення суду.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів, що виникають із цивільних, трудових, житлових, сімейних, земельних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Жоден нормативно-правовий акт не встановлює повного переліку справ, розгляд яких складає цивільну юрисдикцію суду. Це пояснюється тим, що перелічити в одній або декількох статтях ЦПК України всі підвідомчі суду справи неможливо через їх кількісну й якісну розмаїтість.

 

 

2.Поняття та види підсудності.

Правосуддя в цивільних справах здійснюється різними ланками судової системи – від місцевих судів до Верховного Суду України.

Підсудність - це розмежування компетенції між різними ланками судової системи з розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ по 1інстанції.

Необхідно відрізняти подібні між собою поняття підсудності і підвідомчості. Підсудність визначає компетенцію конкретних судів усередині судової системи з розгляду й вирішення конкретних цивільних справ. Підвідомчість же допомагає розділити повноваження судів цивільної юрисдикції та інших юрисдикційних органів, що мають право розглядати й вирішувати ті або інші цивільні справи.

Підсудність цивільних справ може бути:

1) функціональною

2) родовою

3) територіальною

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій (визначає компетенцію від місцевого до Верховного судів)

Родова підсудність допомагає розмежувати компетенцію між судами з розгляду і вирішення цивільних справ у першій інстанції залежно від суб’єктивного складу справи.

ЦПК України (ст.108,111) встановлює такі правила родової підсудності:

1) підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою суддів суду вищої інстанції;

2) підсудність справи про спір між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначаються ухвалою судді Верховного Суду України;

3) підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, також визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Територіальна підсудність - розподіляє компетенцію з розгляду і вирішення цивільних справ між судами однієї ланки залежно від території, на яку поширюються їх повноваження. Виділяють такі види територіальної підсудності:

1) загальна

2) альтернативна

3) виключна

4) підсудність по зв’язку справ

Загальна – позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Альтернативна – визначається правом позивача за деякими категоріями цивільних справ обирати між кількома передбаченими у законі судами, яким підсудна справа, один суд до якого він звертатиметься.

Зокрема, позивач може також звернутися до суду за своїм зареєстрованим місцем проживання чи перебування:

- про стягнення аліментів;

- про визнання батьківства відповідача;

- що виникають з трудових правовідносин;

- про розірвання шлюбу, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо він за станом здоров’я не може виїхати до місця проживання відповідача;

- про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Альтернативна підсудність також передбачена для позовів про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодження здоров’я або смертю фізичної особи, позовів про захист прав споживачів та ін. (ст.110 ЦПК України)

Виключна - визначається вказівкою закону про розгляд і вирішення окремих цивільних справ лише конкретними, прямо передбаченими в законі судами, тобто з деякими вимогами потрібно звертатися до чітко встановленого законом суду.

Відповідно до ст.114 ЦПК України за місцем знаходження майна або основної його частини пред'являються:

- позови, що виникають з приводу нерухомого майна;

- позови про виключення майна з опису;

- позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями.

Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти подаються за місцезнаходженням перевізника.

Виключна підсудність встановлена також для багатьох справ окремого провадження.

Підсудність по зв’язку справ - визначається необхідністю сумісного розгляду кількох вимог з метою встановлення дійсних обставин справи. Процесуальні правила підсудності за зв’язком вимог полягають в такому (ст.113 ЦПК України):

1) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, подаються за місцем проживання або місцезнаходження одного з відповідачів за вибором позивача;

2) зустрічний позов, незалежно від підсудності подається за місцем розгляду первісного;

3) позови третіх осіб із самосійними вимогами щодо предмету спору подаються до суду, який розглядає такий спір.

Підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.

 

3. Наслідки порушення правил підсудності. Передача справи з одного суду до іншого.

Інформація

При відкриті провадження у цивільних справах важливо правильно визначати як підвідомчість справи, так і її підсудності.

Підсудність цивільної справи цьому суді, як і її підвідомчість, встановлюється суддею одноособово при прийнятті позовної заяви, тобто при відкриті провадження по справі.

Якщо суддя встановить, що справа непідсудна цьому суду, він повертає позовну заяву позивачеві для подання до належного суду. Про повернення позовної заяви постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Прийнята суддею позовна заява повинна бути розглянута по суті в суді, до якого вона подана. Проте під час провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду можуть з’ясуватися або виникнути обставини, що свідчать про необхідність передачі справи до іншого суду для її розгляду і вирішення.

Законодавець встановив вичерпний перелік обставин, за якими можна передати справу з одного суду до іншого. При цьому забороняється передавати справу до іншого суду, яка вже розглядається судом за винятком випадків, встановлених ЦПК України (ст.116 ЦПК):

1) до початку розгляду справи по суті задоволено клопотання відповідача, зареєстроване місце проживання або перебування якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання (перебування)

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилось, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядає справу.

При задоволені відводів чи ліквідації суду справа передається до суду, найбільш наближеного територіально до таких судів.

Спори між судами про підсудність не допускається. (ст.117 ЦПК України).

 

 

ТЕМА 8. СУДОВІ ВИТРАТИ. ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ.

1.Поняття та види судових витрат, їх значення. Судовий збір.

2. Витрати пов’язані з розглядом справи.

3. Звільнення від сплати судових витрат. Розподіл та відшкодування

4.Заходи процесуального примусу. Види, підстави та порядок застосування.

1.Поняття та види судових витрат, їх значення. Судовий збір.

Провадження у цивільній справі пов’язане з певними грошовими витратами, які отримали назву судових витрат.

Судовими витратами є витрати, що несуть сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, у справах позовного провадження, заявники та заінтересовані особи у справах наказного та окремого проваджень за вчинення в їх інтересах цивільних процесуальних дій, пов’язаних із розглядом справи у порядку цивільного судочинства.

Судові витрати складаються з двох видів витрат:

1) судового збору

2) витрат, пов’язаних з розглядом справи

Судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати визначаються Законом України «Про судовий збір»

Об’єктами справляння судового збору є:

1) позовні заяви

2) заяви у справах наказного та окремого провадження

3) апеляційні та касаційні скарги на судові рішення, тощо

Ставки судового збору встановлюються ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в таких розмірах:

1) із позовних заяв майнового характеру – 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати і не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати (м.з.п.)

2) із позовних заяв немайнового характеру – 0,1 розміру м.з.п.

3) із заяв про розірвання шлюбу – 0,1 м.з.п,

4) із заяви про видачу судового наказу – 50 відсотків ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом в порядку позовного провадження

5) заяви у справах окремого провадження – 0,1 розміру м.з.п.

6) позовної заяви про захист честі та гідності (немайнового характеру) – 0,2 розміру м.з.п.

7) заяви про перегляд заочного рішення – 0,1 розміру м.з.п.

8) апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви

9) касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги – 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви

10) заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви

11) заяви про перегляд судових рішень верховним судом України - 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви

12) апеляційної скарги на судовий наказ – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті за подання заяви про видачу судового наказу у наказному провадженні

Розмір державного мита встановлюється у відсотковому відношенні до ціни позову або у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати

Ціна позову складається з грошової суми у гривнях, яка відображає заявлену грошову матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшим стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. Якщо ж розмір позовних вимог зменшується, питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України.

2. Витрати пов’язані з розглядом справи.

До витрат пов’язаних з розглядом справи належать:

- витрати на правову допомогу;

- витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду;

- витрати, пов’язані з залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

- витрати пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи;

- витрати, пов’язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Розмір витрат, пов’язаних із розглядом судової справи, крім витрат на інформаційно-технічне забезпечення, конкретно законом не встановлюється, а залежить від фактичних затрат.

Витрати на правову допомогу – це витрати, пов’язані з оплатою юридичної допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Як правило ці витрати несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

До витрат сторін та їхніх представників, що пов’язані з явкою до суду, належать їх витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту, а також найманням житла. Такі витрати сторони несуть самостійно.

До витрат пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз належать: витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз. Ці витрати несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз.

Кошти на проведення експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявили обидві сторони, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну.

Витрати, пов’язані з проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій Якщо таке клопотання заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

 

3. Звільнення від сплати судових витрат. Розподіл та відшкодування судових витрат.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов’язаних із розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Ст.5 Закону України «Про судовий збір» передбачає перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, а саме:

1) позивачі –за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин;

2) позивачі – за подання позовів про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи.

3) позивачі – за подання позовів про стягнення аліментів

4) позивачі – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, повернення майна, або за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»

5) позивачі – за подання позовів про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення злочину та ін..

Цивільне процесуальне законодавство (ст.88, 89 ЦПК України) встановлює правила розподілу судових витрат залежно від того, на користь позивача чи відповідача ухвалено рішення у справі.

Так, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо позові задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру тієї частини позовних вимог, у задоволенні якої позивачеві відмовлено.

У випадку, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

 

4.Заходи процесуального примусу. Види, підстави та порядок застосування.

Цивільне процесуальне законодавство містить низку норм. Які мають забезпечувальний характер і встановлюють певні санкції.

Метою застосування цивільно-процесуальних заходів примушення припинення порушень процесуальних норм та забезпечення виконання окремими учасниками цивільного процесу своїх процесуальних обов’язків.

Відповідно до ст.90 ЦПК України заходами процесуального примусу є визначені ЦПК України процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

До заходів процесуального примусу законодавець відносить: (ст..91 ЦПК України)

1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;

4) привід.

Залежно від спрямованості заходи процесуального примусу можна поділити на дві групи:

1) ті, які застосовуються до порушників порядку в залі судового засідання (попередження, видалення із залу судового засідання)

2) ті, що забезпечують процес доказування (тимчасове вилучення доказів для дослідження судом і привід свідка)

Ч.2 ст.91 ЦПК України встановлює, що до однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне і те саме порушення.

До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в залі судового засідання, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій – видалення із залу судового засідання. Такі заходи можуть бути застосовані відносно будь-якої особи.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосовується у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом та неповідомлення причин їх неподання. Про витребування доказів судом постановляється ухвала.

Привід свідка застосовується тоді, коли належно викликаний свідок без поважних причин не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки. Привід свідка проводиться органами внутрішніх справ з відшкодуванням в дохід держави витрат на його здійснення.

Про примусовий привід свідка суд постановляє ухвалу. Не можуть бути піддані приводу

1) особи, які не можуть бути допитані як свідки;

2) малолітні та неповнолітні особи

3) вагітні жінки;

4) інваліди першої та другої груп;

5) особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів

ТЕМА: СУДОВІ ДОКАЗИ

1.Поняття та види доказів в цивільному процесі.

2.Предмет доказування. Факти, які не підлягають доказуванню.

3.Належність доказів та допустимість засобів доказування.

4. Класифікація доказі в

5.Види засобів доказування:

1.Поняття та види доказів в цивільному процесі.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Докази в цивільному процесі характеризуються єдністю таких елементів:

1) змісту доказів

2) процесуальної форми доказів

3) процесуального порядку одержання, дослідження й оцінки змісту та процесуальної форми доказів

Зміст доказів – це будь-які фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, які мають значення правильного вирішення справи.

Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом засоби доказування, в яких закріплюються фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст..57 ЦПК України процесуальною формою доказів, тобто засобами доказування є: пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновки експертів.

Процесуальний порядок одержання, дослідження і оцінки змісту та процесуальної форми доказів – це встановлена цивільним процесуальним законом послідовність отримання, дослідження й оцінки доказів та засобів доказування

2.Предмет доказування. Факти, які не підлягають доказуванню.

Предметом доказування є факти, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В юридичній літературі предмет доказування структурують на такі елементи:

1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які сторони кладуть в основу своїх вимог і заперечень;

2) юридичні факти процесуально-правового характеру, на які сторони посилаються у своїх вимогах і запереченнях;

3) юридичні факти, включені до предмета доказування за ініціативою суду;

4) обставини, які не мають юридичного значення, але запропоновані сторонами або судом з метою правильного вирішення справи.

Поряд із обов’язком кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, цивільне процесуальне законодавство встановлює підстави звільнення від доказування, зокрема відповідно до ст..61 ЦПК України не потребують доказування обставини:

1) визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (напр.. при вирішення питання про місця проживання дитини у разі розлучення її батьків)

2) визнані судом загальновідомими, тобто відомими широкому колу осіб, у тому числі і складу суду (напр.. землетрус, повінь, техногенна катастрофа)

3) встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, тобто преюдиціальні факти

4) Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.Ці обставини є також преюдиціальними фактами.

3.Належність доказів та допустимість засобів доказування.

Відповідно до ч.1ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними будуть вважатися докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають входити до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Питання про належність доказів вирішується судом на різних етапах руху цивільної справи у суді. Так, при відкритті провадження у справі су4ддя, перевіряючи зміст позовної заяви, встановлює, чи викладено в ній обставини, якими позивач обґрунтовую є свої вимоги чи зазначено докази, що підтверджують кожну обставину, чи немає підстав для звільнення від доказування.

Поряд з правилом щодо належності доказів, цивільне процесуальне законодавство передбачає й правило щодо їх допустимості. Відповідно до ст..59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування..

Таким чином допустимість кожного конкретного доказу залежить від дотримання процесуального порядку отримання, дослідження й оцінки змісту докази. Порушення вимог закону, що пред’являються до порядку формування засобів доказування як процесуальної форми судових доказів, тягне недопустимість цих засобів доказування, неможливість використання фактичних даних, які містяться в них, для встановлення істини у справі. Напр.. у разі порушення вимог ст.. 165 ЦПК України щодо заборони спілкування свідків, які допитані судом, із свідками, яких ще не допитано, суд може прийняти рішення про недопустимість показань цих свідків.)

Крім того, суд, враховуючи норми матеріального закону, має не допускати підтвердження обставин, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, іншими засобами доказування. (напр.. у разі недодержання вимоги щодо письмової форми правочину, встановленої законом, рішення суду у справі з приводу заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин однією із сторін не може ґрунтуватись на показаннях свідків.

4. Класифікація доказі в

Докази можуть класифікуватись за різними підставами. У теорії цивільного процесу класичним вважається поділ доказів на види за такими критеріями:

1) за характером зв’язку змісту доказів з фактами, що підлягають встановленню:

а) прямі докази – безпосередньо вказують на факт, який підлягає встановленню

б) непрямі (побічні) докази – не вказують безпосередньо на факт, який підлягає встановленню, проте вказують на іншу факти, що дає змогу зробити вірогідний висновок про шуканий факт

2) за способом утворення фактичних даних:

а) первісні докази – фактичні дані, одержані з першоджерела (напр.. оригінал документа)

б) похідні докази – фактичні дані, отримані з джерела, що відтворює інший засіб доказування (напр. показання свідків зі слів інших)

3) за джерелом отримання фактичних даних:

а) особисті докази – фактичні дані, джерелом отримання яких є людина (показання свідків, пояснення сторін)

б) речові докази – фактичні дані, джерелом отримання яких є матеріальний об’єкт (закріплені в письмових доказах, речових доказах)

в) змішані докази - фактичні дані, джерелом отримання яких одночасно є людина і матеріальний об’єкт (міститься у висновках експерта)

5.1.Пояснення сторін та третіх осіб.

Пояснення сторін та третіх осіб виступає джерелом інформації і засобом доказування. Поясненням сторін в процесі доказування можуть надаватись найповніші і найточніші відомості про обставини справи, оскільки сторони виступають суб’єктами спірних правовідносин. З тих же причин і їх пояснення не завжди є об’єктивне. Пояснення сторін і третіх осіб може бути зроблене в усній або письмовій формі.

Залежно від змісту пояснення сторін, третіх осіб поділяються на:

1) твердження – пояснення, що містять відомості про факти, які згідно з законом повинна доводити особа як суб’єкт доказування;

2) визнання – пояснення, що містять відомості про факти, які відповідно до закону повинна доказувати інша сторона.

3) заперечення – тобто пояснення, що містять відомості про факти, які спростовують предмет доказування іншої сторони.(дане положення висловлено лише окремими авторами)

5.2.Показання свідків.

Свідок – особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи.

Показання свідків – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Процесуальна правосуб’єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Свідками можуть бути і неповнолітні, якщо не можна обійтись без їх залучення до справи, але обов’язково підлягають врахуванню рівень їх розвитку та здатність правильно сприймати реальну дійсність.

Ст..51 ЦПК України встановлює категорії осіб, які не можуть бути допитані як свідки, а саме:

1) недієздатні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи або давати показання;

2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем – про такі відомості;

3) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;

4) професійні судді, народні засідателі, присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв – без згоди дипломатичного представництва.

Проте не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.(ст..63 ЦПК України)

Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, ялені сім’ чи близьких родичів. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови.

5.3.Письмові докази

Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.(ст..64 ЦПК України)

В теорії цивільного процесуального права ознаками письмових доказів називають такі їх особливості:

1)відомості про фактичні дані у письмових доказах відображено на матеріальних предметах, що придатні для письма;

2)фактичні дані відображаються у письмових доказах у формі певних знаків, що є доступними для сприйняття та розуміння людиною.

Письмові докази можуть бути класифіковані на види, виходячи із притаманних їм особливостей, за такими критеріями:

1) за суб’єктом формування:

а) офіційні письмові докази - документи, акти, довідки, листи, джерелом утворення яких є діяльність державних і громадських органів;

б) неофіційні письмові докази – документи, акти довідки, листи джерелом утворення яких є приватна діяльність фізичних осіб(напр. листування ділового чи особистого характеру, рукописи, договори)

2 )за характером змісту:

а) розпорядчі письмові докази – документи, які містять вираження волі (договори, заповіти, накладні)

б) Інформаційні письмові докази – документи, які містять відомості про наявність або відсутність певних фактів(довідки, звіти, акти)

3) за формою вираження:

а) прості письмові докази – документи, для яких законом передбачена проста письмова форма без додаткових кваліфікованих ознак(окремі види договорів, щоденники, рукописи);

б) нотаріально посвідчені письмові докази -документи, для яких законом передбачена суворо визначена форма з особливою процедурою посвідчення у відповідних органах(заповіт, договір оренди землі)

4) за засобами і характером формування:

а) оригінали письмових доказів – екземпляри, які є першими чи єдиними примірниками документа(перший примірник договору, оригінал рукопису);

б) копії письмових доказів – документи, які повністю відтворюють інформацію оригіналу документа та всі його зовнішні ознаки (другий примірник договору, копія довідки)

Письмові докази як правило подаються в оригіналі.

Відповідно до ст.185 ЦПК України письмові докази або протоколи їх оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках – експертам, спеціалістам, свідкам.

Письмові докази, які не можна доставити до суду оглядаються за їх місцезнаходженням(ст140 ЦПК України).

5.4.Речові докази.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, в тому числі магнітні, електронні та інші носії аудіовізуальної інформації (ст.65 ЦПК України)

В основу юридичної природи речових доказів як засобів доказування покладено здатність предметів матеріального світу змінювати свої властивості під впливом навколишніх подій та явищ. Через це фактичні дані, які мають значення для справи, можуть бути отримані не тільки шляхом вивчення зовнішнього вигляду речового доказу, а й шляхом встановлення часу його створення чи зміни.

У судовій практиці з цивільних справ зазвичай речові докази використовуються обмежено і виступають здебільшого як предмет спору, зокрема у справах, в яких оспорюється якість виготовлення предмета за договором підряду, про відшкодування шкоди, завданої псуванням майна та ін.
Цивільне процесуальне законодавство встановлює спеціальний порядок зберігання, огляду, дослідження та повернення речових доказів.

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходження. При цьому вони мають бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності – сфотографовані.

Речові докази, які швидко псуються, оглядаються судом негайно.

Після огляду та дослідження судом, а також набрання рішенням суду законної сили речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили клопотання про це і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об’єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті, передаються відповідним підприємствам, установам, організаціям.

5.5.Висновки експертів.

Експертиза – це проведення на підставі ухвали суду особою, яка володіє спеціальними знаннями та має особливий процесуальний статус(експертом), дослідження певних фактичних обставин справи з метою повідомлення суду відомостей, які мають значення для справи, що оформляється спеціальним документом – висновком експерта.

При розгляді цивільних справ може виникнути необхідність у проведенні різних видів експертиз: судово - психіатричної, почеркознавчої, авторознавчої, технічної експертизи матеріалів і засобів відеозвукозапису, будівельно-технічної, бухгалтерської, товарознавчої тощо.

В юридичній літературі виділяються багато різних підстав класифікації експертиз, однак процесуальне значення мають лише такі:

1) за послідовністю проведення експертиз - первинні та повторні;

2) за обсягом проведених досліджень – основні та додаткові;

3) за кількістю експертів, які проводять дослідження, - одноособові та комісійні;

4) за характером знань, які використовуються в процесі експертного дослідження, - однорі та комплексні.

У ЦПК України закріплено положення щодо додаткової, повторної, комісійної та комплексної експертиз.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України у разі неповноти або недостатньої якості висновку експерта суд може призначити додаткову експертизу.

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові.

Комісійну експертизу призначають у разі, коли для дослідження об’єкта залучають спеціалісти одного профілю. Така експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.

Під комплексною експертизою розуміють експертизу, яка проводиться не менше двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі.

Необхідність проведення експертизи щоразу випливає з матеріалів справи. Проте законодавство встановлює випадки обов’язкового призначення експертизи:

- коли заявлено клопотання обома сторонами

- якщо необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров’я;

- якщо необхідно встановити психічний стан особи;

- якщо необхідно встановити вік особи, якщо немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені судом (ст..66 ЦПК України)

6.Забезпечення доказів

З метою захисту інтересів сторін та інших учасників процесу цивільне процесуальне законодавство передбачає інститут забезпечення доказів, норми якого регламентують процесуальний порядок вжиття судом термінових заходів щодо закріплення фактичних даних, щоб в подальшому при розгляді справи була можливість їх використати як докази. Відповідно до ч.1ст133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі й вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

У заяві про забезпечення доказів мають бути зазначені:

1) докази, які необхідно забезпечити;

2) обставини, що можуть бути підтверджені доказами;

3) обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим

4) справа, до якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Заявка про забезпечення доказів розглядається протягом п’яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою.

Способами забезпечення доказів є (ч. 2 ст. 133 ЦПК України):

1) допит свідків;

2) призначення експертизи;

3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходження

ТЕМА: ПОЗОВ

1.Поняття і суть позовного провадження. Поняття позову. Елемент позову. Види позовів.

2.Право на пред’явлення позову.

3. Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову. Зустрічний позов.

4. Зміна позову. Відмова від позову. Визнання позову. Мирова угода.

 

1.Поняття і суть позовного провадження.Поняття позову. Елемент позову. Види позовів.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірними особистими немайновими правовідносинами, які передаються на розгляд суду. Позовне провадження є характерним для справ, що виникають цивільних, сімейних трудових та інших правовідносин. Цивільним-процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду є позов.

Позов -це належним чином процесуально оформлена матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, яка пред’являється через суд у порядку цивільного судочинства. Складовими частинами позову є його підстава і предмет. Ці елементи позову обов’язково мають бути відображені в позовній заяві.

Підстава позову -це ті юридичні факти, на основі яких позивач обґрунтовує свої вимоги відповідно до норм матеріального права. Ці факти породжують позов. Вони вказують на наявність чи відсутність правовідносин між позивачем і відповідачем та на обґрунтованість вимог позивача. Законодавець так і називає підставу позову – «обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги»(п.5 ч.2 ст.119 ЦПК України).

До підстави позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів.

Факти, які складають підставу позову поділяються на:

1)факти активної підстави позову – вказують на наявність у позивача певного суб’єктивного права (напр. орендодавець посилається на договір оренди, за яким він має право на отримання орендної плати). Ці факти є у всіх позовах і обов’язок доводити їх наявність покладається на позивача.

2)факти пасивної підстави позову – вказують на порушення відповідачем своїх обов’язків відносно позивача(напр.. орендар не сплачує орендну плату) Ці факти не є обов’язковими у позові.
3)факти приводу до позову – вказують на необхідність пред’явлення позову (напр. відмова орендаря сплатити орендну плату). Ці факти зазвичай позивачем не доказуються, оскільки їх наявність презумується. Проте відповідач має право їх спростувати.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову характеризує те, на що спрямований позов. Він має випливати із спірних матеріально правових відносин і підпадати під цивільну юрисдикцію.

Класифікація позовів здійснюється за різними підставами. Традиційно їх поділяють залежно від процесуальної мети на:

1) позови про присудження;

2) позови про визнання

3) Перетворювальні позови

Позови про присудження спрямовані на поновлення порушеного права і усунення наслідків правопорушення. Такими позовами від суду вимагається відновлення становища, що існувало до порушення права і припинення дій, які його порушують.(напр. передати майно, виконати роботу, припинити будівництво).

Позови про визнання спрямовуються на усунення спору між сторонами. Шляхом з’ясування існуючих між ними правовідносин, щоб суд своїм рішенням підтвердив наявність чи відсутність прав і обов’язків (напр. позов про визнання права власності, позов про визнання правочину недійсним).

Перетворювальні позови – спрямовані на зміну або припинення правовідносин (напр. про розірвання шлюбу, про припинення договору довічного утримання).
Перетворювальні позови залежно від їх спрямованості поділяють на:

1) позови про зміну правовідносин (наприклад, про виділення частки в спільній власності)

2) позови про припинення правовідносин (наприклад, про розірвання договору).

 

2. Право на пред’явлення позову.

Право на пред’явлення позову – це право особи звернутися до суду з позовом про захист порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів має право кожна фізична та юридична особа, а у визначених законом випадках до суду можуть звертатися також органи й особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб державні чи суспільні інтереси (ст. 3 ЦПК України)

Правом на пред’явлення позову наділені всі громадяни України, підприємства, установи організації, іноземці.

Об’єднання позовів дає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також зекономити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об’єднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача. Вимоги, що об’єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними.

Роз’єднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження об’єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз’єднання залежить від обставин справи і пов’язано з тим, що спільний розгляд об’єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо.)

3. Захист інтересів відповідача. Заперечення проти позову. Зустрічний позов.

Реалізація в цивільному процесуальному праві України принципів змагальності і процесуальної рівності сторін полягає в закріпленні ним системи процесуальних засобів, які забезпечують не тільки позивачу, а й відповідачу у справі активно і ефективно захищати свої інтереси проти пред’явленого до нього позову.

Заперечення проти позову – це мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково, назавжди або тимчасово відхиляються або спростовуються позовні вимоги.

Вони можуть носити матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Процесуальними запереченнями обґрунтовується неправомірність виникнення і подальше продовження судочинства в цивільній справі з підстав відсутності у позивача права на пред’явлення позову або порушення умов його реалізації. Заперечуючи проти позову відповідач може вимагати відкладення справи на час необхідний для збирання і подання додаткових доказів.

Матеріально-правові заперечення спрямовані проти суті позову. Ними спростовуються позовні вимоги з юридичної або фактичної сторони. Відповідач може спростувати фактичний склад підстави позову, посилаючись на протилежні факти, несумісні з ним.

Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна вимога для сумісного розгляду її з первісним позовом.

Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову, повинна відповідати встановленим вимогам.

4.Зміна позову. Відмова від позову. Визнання позову. Мирова угода сторін.

Позивач вправі протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від позову.

Зміна підстави позову означає, що замість юридичних фактів, які обґрунтовують позовні вимоги, висуваються нові. Зміна підстав позову настає тоді, коли для підтвердження позову пред’явлених вимог, подаються такі юридичні факти, які змінюють підставу, відрізняються від тієї, яка була визначена спочатку.

Зміна предмета позову настає тоді, коли в процесі розгляду справи замість первісних вимог заявлено нові.

Відмова від позову – це один із засобів відмови від належних особі суб’єктивних прав. Відмова від позову має носити безумовний характер. Право на відмову від позову реалізується усній або письмовій формі. Суд не приймає відмови від позову, якщо вона суперечить закону або порушує чиїсь права чи інтереси. (ст..174 ЦПК України)

Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватись лише прав та обов’язків сторін та предмета позову.

При укладенні мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє чи не обмежений представник сторони у повноваження на їх вчинення.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити суд, зробивши спільну заяву.
У разі укладення мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження по справі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2013-12-13; Просмотров: 513; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.285 сек.