Класифікації невротичних розладів

Висновки до 1-го питання

Вступ

Література

Висновки

Вступ

План

Лекція

Висновки до лекційного заняття

Висновки до 2-го питання

Типи ставлення до хвороби засновані на оцінці трьох чинників: природи соматичного захворювання, індивідуально – психологічних особливостей хворого, ставлення до захворювання у референтній для хворого групі. Агравація, симуляція, дисиміляція є типами реагування хворих на захворювання.

Внутрішня картина хвороби – суб’єктивне переживання стану свого захворювання. Існують об’єктивні і суб’єктивні чинники переживання захворювання. Личко та Іванов виділяють 13 типів ставлення до хвороби. Характер хвороби, обставини, в яких протікає хвороба, преморбідна особистість обумовлюють аутопластичну картину хвороби. Соціальне положення хворого визначає його ставлення і переживання власного захворювання. Культ хвороби визначає престижність захворювання

Контрольні питання:

1. Внутрішня картина хвороби. Аутопластична картина хвороби.

2. Рівні внутрішньої картини хвороби. Чинники внутрішньої картини хвороби.

3. Перелічіть складові ВКХ? Обумовленість аутопластичної картини хвороби.

4. Поняття преморбідна особистість.

5. Типи реакцій поведінки хворих при переживанні хвороби (агравація, симуляція, дисиміляція).

Питання, що виносяться на самостійне опрацювання:

1. Т. Поняття «культу хвороби». Амбівалентні елементи при переживанні хвороби

2. Т. Взаємозалежність типів реагування хворих на захворювання від соціального оточення.

3. П. Провести дослідження 2 осіб із соматичним захворюванням (методики: ЛОБИ + Психолог автобіографія + за власним вибором). Сформулювати психологічний діагноз.

Тема 3: « Клінічний аспект невротичних розладів »

1. Поняття неврозу. Невротичні розлади.

2. Класифікації невротичних розладів

Основна:

1) Карвасарский Б.Д. Неврозы. Руководство для врачей- Москва: Медицина. 1990.-576с.

2) Карвасарский Б.Д Медицинская психология.-М.-1982.

3) Клиническая психология/Под ред. М.Перре, У. Баумана.- СПб.: Питер, 2003.-1312с.

4) Менделевич В.Л. Клиническая и медицинская психология: Учебное пособие.- М.: МЕДпресс-информ, 2005.-432с.

Додаткова:

1)3ахаржевский В.Б Физиологические аспекты невротической и психосоматической патологии. Л.- 1990.

2)Лакосина Н.Д..Трунова М.М Неврозы, невротическое развитие личности и психопотии: Клиника и лечение.-Москва: Медицина, 1994 - 92с.

3) Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства -Москва.: Медицина. 1987 -304с.

4) Хананишвили М.М. Информационные неврозы.-Ленинград: Медицина, 1978.-144с.

Однією з основних проблем клінічної психології вважається проблема реакції особистості на психологічних стрес. Під стресом розуміють вплив на людину, його організм фруструючих, психотравмуючих подій з формуванням розладів як на рівні психологічного, так і соматичного реагування.

Вважається, що в умовах впливу на людину психічної травми виникає альтернатива: або у зв’язку із стресостійкістю і під впливом методів психологічного захисту людина залишається психічно і соматично здоровою, або особа хворіє невротичними розладами чи психосоматичними захворюваннями.

1. Поняття неврозу. Невротичні розлади.

Неврозами чи невротичними розладами називають функціональні розлади психічної діяльності, що виникають як реакція на значимі психотравмуючі події (конфлікти) і обумовлені недосконалістю механізмів психологічного захисту.

При неврозах є різноманітні симптоми, що порушують практично всі пізнавальні процеси.

Факторами неврозогенезу (походження неврозу) є:

· Психічна травма - життєва подія, яка зачіпає значимі (вагомі) сторони існування людини і призводить до глибокого психологічного переживання. До невротичних розладів можуть призвести як епізоди і ситуації, так оточення і середовище. Психотравмуючими вони стають не тільки у зв’язку з масштабністю чи катастрофічністю. При аналізі фактора психологічної травми виділяють наступні характеристики: інтенсивність, зміст, значимість і актуальність, гострота появи (раптовість), тривалість, повтореність

· Преморбітні психологічні особливості особистості та її базові параметри – темперамент, характер.

Клінічні прояви невротичних розладів можуть бути різносторонніми. Вони включають сотні психопатологічних симптомів і синдромів (наприклад, постравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, панічні розлади, диссоціативні (конверсійні) розлади). Посттравматичний стресовий розлад виникає як відтермінована чи затяжна реакція на стресову подію чи ситуацію виключно загрожую чого чи катастрофічного характеру, що виходить за рамки буденних життєвих ситуацій, які здатні викликати дистрес практично в будь-якої людини. Розлади адаптації вважаються станом суб’єктивного дистресу, проявляється, в першу чергу, емоційними розладами в період адаптації до значних змін в житті чи стресовій життєвій ситуації. Одним з різновидів адаптаційних розладів вважається панічний розлад, що характеризується періодичними приступами (атаками) тяжкої тривоги і паніки, які не обмежуються певною ситуацією чи обставинами. В умовах гострих психічних травм при неможливості, невмінні чи небажанні вирішити проблеми, що виникли часто спостерігаються диссоціативні (конверсійні) розлади. В цілому вони характеризуються частковою чи повною втратою нормальної інтеграції між пам'ятю на минуле, усвідомлення ідентичності і безпосередніх відчуттів, з одної сторони, і контролем дій власного тіла, з іншої.

Критерії невротичних розладів

1. функціональні розлади, не є ендогенними. Виникають у відносно здоровому мозку

2. хворі зберігають контакт з зовнішнім світом, з реальною дійсністю, відсутність психотичних проявів

3. невротичні розлади є відмінними від розладів особистості. Невроз має початок, а розлади особистості розвиваються протягом життя

В основі невротичних розладів є механізми психологічного захисту. Якщо зменшити травматичні ситуації шляхом спотворення інформації, реакція буде на картину, яка є в уяві.

Тривалі і хронічні психотравмуючі впливи на людину приводять до формування типових невротичних симптомокомплексів: астенічного, депресивного, іпохондричного, ананкастичного.

Астенічний синдром в аспекті невротичних розладів є неспецифічною відповіддю особистості і організму на психотравму. Він проявляється такими симптомами, як: дратівливість, емоційна лабільність, непереносимість гучних звуків, яскравого світла, періоди обурення у випадку критики чи засудження зі сторони оточуючих за ті чи інші вчинки, зниження працездатності через швидке стомлення, фізична слабкість і сонливість протягом дня, порушення сну з переважанням розладу засипання, страшні сновидіння і відсутність почуття свіжості після пробудження.

Депресивний синдром характеризується вираженим пониженим настроєм, фіксацією на психотравмуючій ситуації, появою думок про нікчемність і безперспективність життя, неможливістю знайти вихід із складної ситуації.

Іпохондричний симптомокомплекс проявляється фіксацією уваги пацієнта на стані свого фізичного здоров'я з перебільшенням важкості наявних розладів, вишукуванням неіснуючих порушень. Він може супроводжуватись тривогою і страхом.

Ананкастичні (нав’язливі) стани представлені трьома варіантами.

Ананказми: 1. Обсесії 2. Фобії 3. Компульсії

1. Під обсесіями розуміють нав’язливі думки, спогади, уявлення, що оволодівають свідомістю хворого і від яких він не може вольовим зусиллям позбавитися. Думки «приходять в голову» автоматично, тривожать пацієнта, заважають йому займатися певним видом діяльності. Інколи зустрічаються нав’язливі бажання запам’ятовувати імена і назви (ономатоманія), нав’язливий рахунок (арифтоманія), при якій людина схильна постійно підраховувати будь-які предмети – вікна в будинках, номера машин, сходи і т.д.

2. Компульсії проявляються нав’язливими діями, що не піддаються корекції і контролю. До таких дій відносяться, наприклад: нав’язливе обкусування і проковтування нігтів (оніхофагія), висмикування волосся (трихотоломанія), смоктання пальців. Зустрічаються також нав’язливі рухові ритуали у вигляді нав’язливого миття рук з метою виключення випадкового зараження, нав’язливих вчинків (псевдосуєвірря псевдомарновірства) – носити сумку тільки пряжкою всередину, не наступати на тріщини в асфальті та ін..

3. Фобії складають найчисельнішу групу нав’язливих станів. Існує більше 300 форм нав’язливих страхів. Найбільш відомими є соціальні фобії, суть яких полягає у нав’язливому страху відчувати увагу оточуючих чи здійснювати те,що могло б викликати незадоволеність зі сторони учасників комунікації. До таких соціофобій належать: страх почервоніння в присутності людей (ерейтофобія), страх бути смішним (скопофілія), страх не втримати гази в кишечнику чи страх рвоти в суспільстві, страх розсміятися на похоронах чи в непідходящому місці і т.д. часто зустрічаються нозофобії – нав’язливі страхи захворіти на якусь хворобу: інфаркт міокарда (кардіофобія), раком (канцерофобією), сифілісом (сифілофобія), СПИДом (спидофобією), страх зійти з розуму (лісофобією) та ін.. Особливими видами фобії є агорафобією і клаустрофобією, які є метафобіями, тобто нав’язливі страхи, що виникають внаслідок існування у людини інших фобій. Агорафобія – страх знаходитися в відкритих і великих просторах. Клаустрофобія - страх знаходитися в закритих приміщеннях (ліфт, вагон поїзду, салон трамвая чи автобуса). При цьому, в першу чергу, виникає страх залишитися на самоті без допомоги (наприклад, втратити свідомість). Клінічно нав’язливі страхи супроводжуються панічними атаками, вираженою тривогою, часто руховим неспокоєм.

Для розуміння механізмів формування невротичних розладів розглядають динаміку появи симптомів та закономірну етапність клінічних проявів і психологічних переживань, що маніфестують, як правило, в перші дні і навіть години після психотравмуючої ситуації. Менделевич В.Д. виділяє чотири етапи неврозогенезу.

І. Когнітивний – на першому етапі, що виникає безпосередньо слідом за дією психотравмуючої ситуації, психічна діяльність пацієнтів направлена на усвідомленість того, що сталося. При цьому особи можуть знаходитися в різному емоційному стані – депресивному, апатичному, ейфоричному. Проте частіше за інших це є поліморфний стан, який проявляється в ситуаційних моментах, що є відпрацьованими і апробованими стереотипами реагування на кризові, шокові, фруструючі ситуації. Переважна більшість хворих стараються відповісти собі на таке запитання: «Що ж сталося, як це загрожує соціальному, психологічному чи ін..статусі, що думають про цю подію близькі люди?» та ін.. відбувається певна «орієнтація на місці»(фаза орієнтації). Пацієнт старається зрозуміти нові умови, виявити негативні і позитивні сторони нового статусу. На другій фазі когнітивного етапу відбувається оцінювання, тобто події ранжуються за значимістю, ступенем впливу на всі сторони життя пацієнта, серйозністю і принциповістю змін, що виникнули. Крім того, на фазі оцінкт пацієнт відповідає на запитання про причини конфлікту, що став причиною виникнення неврозу. Як правило, ретельно відтворює в пам'яті та аналізує ситуацію і весь комплекс факторів, що сприяв виникненню неврозу. Тривалість першого етапу коливається від декількох днів до декількох днів.

ІІ Афективно – мотиваційний – найбільш добре вивчений і описаний в літературі. Він проявляється наступними симптомокомплексами: депресивним, тривожно-депресивним, фобічним, істеричним, іпохондричним. Поведінка хворих на цьому етапі повністю випливає з афективно насиченої патології, дії диктуються емоційними переживаннями, згадування психотравмуючого впливу, невирішеного конфлікту. На цьому етапі увагу хворого особливо привертає власне самопочуття. Саме в цей період появляється комплекс соматизованих і соматоформних розладів: вегетативні кризи, порушення дихання та ін.. Пацієнти сконцентровані на теперішній свій стан, шукають допомоги і співчуття, частіше у зв’язку з психосоматичними проявами. Певна «втеча в хворобу» може розглядатися, з однієї сторони, як ухиляння від тверезої оцінки реальності і нездатності вирішити конфлікт, з іншої – як неможливість, небажання чи невміння зробити прогноз варіанти вирішення проблеми. Тривалість цього етапу – декілька місяців.

ІІІ. Антиципаційний етап – в процесі антиципаційної[1] діяльності формується альтернатива: або пацієнт створює когнітивну базу для використання методів психологічної компенсації і самостійно справляється з афективною симптоматикою, або особливості антиципації не дозволяють йому застосувати психокорекційні дії, і невротична реакція переходить в стійкий невротичний стан. При структуруванні майбутнього пацієнти направлені на моноваріантний прогноз, який полягає в однозначній песимістичній оцінці вирішенні конфлікту («нічого вже не можна зробити», «раніше треба було думати»), визнання мало вагомості власної ролі у можливому вирішенні ситуації («я – людина слабка, я не в стані вирішити цю ситуацію», «що я можу зробити?»,»це не в моїх силах» та ін..) і відмові уявити собі шляхи позитивного вирішення конфліктної ситуації.

ІV Поведінковий етап – визначає вироблення стратегії поведінки в нових умовах, коли конфлікт залишається невирішеним і з психопатологічними феноменами поєднуються суб’єктивно тяжке протікання вегетативно-судинні та інші соматичні еквіваленти психічних розладів. У хворих стратегія поведінки полягає як в типових невротичних реакціях і захисних механізмів дій (невротичні ритуали, органічні форми поведінки та ін..), так і в специфічних способах використання методів психологічної компенсації (психокорекції).

Менделевич В.Д. виділяє три типи використання пацієнтами хворих на невроз методів психокорекції:

· «лімітування» - проявляється в неможливості використання методів психологічної компенсації, при яких відзначається стереотипна поведінка пацієнтів в конфліктних ситуаціях. Основною характеристикою є стійкість, незмінність, ригідність поведінки. Для пацієнтів характерна підвищена сенситивність, емоційна негнучкість, труднощі адаптації до нових умов. Хворий реагує традиційним для нього (частіше за все неадекватним) невротичним способом і в силу регідності установок не має можливості шукати інші адекватні механізми психокорекції.

· «дефіцитарна» - більш реальна оцінка ситуації і власної позиції ролі в психотравмуючій ситуації, більший ступінь усвідомленості дезадаптивності невротичного стилю поведінки,ніж при лімітованій психокорекції. Спочатку хворі наголошують на тому, що вони розуміють всю безглуздість ситуації і пропонують спосіб як потрібно вчинити, щоб уникнути психічного розладу, проте не можуть (не вміють, не в силах) цього зробити, оскільки їм бракує навиків подолання фруструючої ситуації. Проте поступово, в процесі раціональної психотерапії, пацієнти апробують запропоновані способи і відносно швидко долають невротичну симптоматику та відновлюють попередній адекватний стиль поведінки.

Якщо лімітовану психокорекцію позначають неможливість, дефіцитарну – невміння, то аттитюдну – небажання хворого в період невирішеного конфлікту застосовувати будь-які дії, що ведуть до пояснення чи зникнення симптоматики.

· «аттитюдна» - ухилення від використання психокорекційних заходів і нормалізації власного психічного стану. Доказом цього служить, з однієї сторони, «парціальність невротичних розладів», з іншої – анамнестичні свідчення про особливості дії пацієнтів в кризових, фруструючих ситуаціях. Під парціальними невротичними розладами розуміють їхню нестійкість, підвищену залежність від зміни відтінків ситуації в поєднанні з гротескністю скарг. Вважається, що люди, які використовують аттитюдну психокорекцію легко виходять з конфліктної ситуацій, як і створюють їх. При цьому відзначається, що коли невротичне положення розцінюється ними як таке, що здатне принести вигоду, вони не будуть старатися уникати чи долати конфлікти, що було для них властиво в інших ситуаціях. Аттитюдна психокорекція формується на базі акцентуації характеру по істеричному типу.

Важливим для діагностики невротичних розладів і відмежування їх від неврозоподібних та інших психічних порушень є описана К. Ясперсом тріада невротичних розладів:

1. Невроз виникає в результаті психічної травми

2. Життєва подія стає психотравмою і «звучить» в клінічних симптомах у випадку підвищеної значимості (воно підходить до особистості «як ключ до замку»)

3. Після зникнення психічної травми зникають невротичні симптоми

Виділяють наступні форми невротичних розладів

1. неврастенія

2. істерія

3. невроз нав’язливих станів

Походження невротичних розладів – психогенне. Виникає як реакція на значимі психотравмуючі події (конфлікти) і обумовлені недосконалістю механізмів психологічного захисту. Розрізняють три форми невротичних розладів: неврастенію, істерію, невроз нав’язливих станів. В етіології невротичних розладів важливу роль відіграють такі фактори, як біологічні, соціально-психологічні, фактори, що мають психологічну природу. Прояви неврозів можуть бути різноманітними. Тривалі і хронічні психотравмуючі впливи на людину приводять до формування типових невротичних симптомокомплексів.

Всесвітньою організацією охорони здоров’я видана система класифікацій хвороб, в тому числі і соматичних захворювань,називається ця класифікація МКХ (Міжнародна класифікація хворіб). Цифра вказує на відповідну версію системи переглядати в інтервалі 10-15 років. Зараз діє МКХ – 10,тобто 10-а версія. МКХ як загальна система всіх хворіб складається з 21 розділу,розділ 5 охоплює психічні розлади. Світова наукова спільнота розробляє і вдосконалює міжнародну класифікацію хвороб, цю діяльність координує Всесвітня організація охорони здоров’я(ВООЗ).В її останьому, десятому,перегляді (МКХ-10), роботу над яким закінчено у 1992р.,у главі V(F) при класифікації психічних і поведінкових розладів здійснена чергова спроба досягти консенсусу у стандартизації психіатричних діагнозів між національними психіатричними класифікаціями для того,щоб “загальна мова” для психіатрів усього світу стала б нарешті реальністю. В Україні МКХ-10 офіційно прийнято до практичного використання в 1998р.

В розділі F40 – F49 є невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади. Виділяють:

· Тривожно – фобічні розлади

· Інші тривожні розлади

· Обсесивно – компульсивний розлад

· Реакція на важкий стрес і порушення адаптації

· Диссоціальний (конверсійний)[2] розлад

· Соматоформні розлади[3]

· Інші невротичні розлади

Дата добавления: 2013-12-13