Організаційні форми інтеграції науки та виробництва

Але на сьогодні значні американські, японські, європейські компанії з метою монополізації випуску товарів за радикальними інноваціями і зниження впливу венчурного бізнесу на кінцеві результати йдуть шляхом концентрації і диверсификації виробництва. Американські компанії (корпорації) «Дженерал моторc», «Форд моторc», «Джененерал електрик», японські «Соні», «Тойота», шведська «Электролюкс», німецька «Сіменс», південно-корейська «Самсунг» і багато інших організацій свої стратегії формують на основі таких принципів:

1. диверсифікації — випуск товарів сполучення в портфелі товарів, що вдосконалюються внаслідок упровадження різноманітних видів інновацій;

2. підвищення якості товарів і ресурсозбереження за рахунок активізації інноваційної діяльності, застосування щодо різних товарів, залежно від їхньої конкурентоспроможності, різноманітних стратегій: віолентів, патієнтів, комутантів або експлерентів, розвиток міжнародної інтеграції і кооперування;

3. підвищення якості управлінського рішення та ін.

Тому в наш час продовжується процес укрупнення фірм, створення об'єднань, яким не властиві чинники, що стримують зростання малих фірм. У цьому інтеграційному процесі можна виділити основні риси великих організацій, в основному спеціалізованих, комплексних інноваційних організацій. Коротко перелічемо їх:

1. Маркетингові організації — займаються сегментацією ринку, розробленням нормативів конкурентоспроможності, реалізацією концепції маркетингу й ін.

2. Науково-дослідні центри — проводять наукову й експериментальну перевірку можливості матеріалізації нормативів конкурентоспроможності товарів, розробляють нововведення, здійснюють їхню апробацію і дифузію.

3. Сфера діяльності проектно-конструкторських організацій, спеціальних конструкторських бюро — конструкторські розробки, проектування ідей, експериментування і випробування нових зразків товарів.

4. Проектно-технологічні організації розробляють і виготовляють технологічні системи виробництва товарів з мінімальними витратами ресурсів і високої якості.

5. Будівельно-монтажні організації розробляють проектно-кошторисну документацію на об'єкти нового капітального будівництва, розширення, реконструкції або технічного переозброєння у зв'язку з упровадженням інновацій.

6. Організації з матеріального забезпечення виробництва — здійснюють нормування і аналіз ефективності використання ресурсів.

7. Фінансові організації — регулюють фінансово-кредитний механізм, грошові потоки, банківські взаємовідносини інноваційної організації з постачальниками, споживачами і зовнішнім середовищем.

8. Серед завдань підприємства (компанії, фірми) — освоєння виробництва нової продукції, серійне виробництво, тактичний маркетинг і збут.

9. Сервісні організації — забезпечують управління якістю сервісу продукції від виготовлювача до її споживача.

10. Ремонтні організації — займаються технічним обслуговуванням і ремонтом продукції.

11. Наукові парки — інноваційні організації, що формуються навколо великих наукових центрів (університети, інститути).

Територіальна близькість різнохарактерних по своєму профілю заснувань (університети, приватні компанії, державні організації, що входять до складу парку, позитивно впливають на діяльність кожного з них), благотворно впливає на зближення науки І виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій.

Основні переваги парків:

• Скорочуються терміни впровадження і поширення нововведення;

• Спрощується засіб взаємодії між навчальними, науковими і промисловими розробками НТП;

• Створюються умови і можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів;

• виробництво одержує доступ до консультантів і лабораторій;

• студенти мають можливість одержувати не тільки теоретичні, але і практичні знання

Таким чином, технопарк — компактно розташований комплекс, що функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

Технополіс — спеціально створений комплекс в одному регіоні, поблизу центру наукових ідей, до складу якого входять фірми і організації, що охоплюють повний інноваційний цикл.

Існує множина варіантів організації такого стикування: на базі лабораторій; на базі великих корпорацій; біля виставочно-торгових комплексів, банків, бірж. Звідси - різноманітність назв: наукові центри, "інкубатори", бізнес - інноваційні центри. У основу їх виникнення покладено принцип спільного використання інтелектуальних, математичних і фізичних ресурсів.

Інноваційні центри являють собою "інкубатора" нових фірм в області високих технологій, їх задача полягає в забезпеченні виникнення й умов для виживання фірм, заради чого в таких центрах їм надаються багато видів ділових послуг (оренда помешкань, прокат наукового і технологічного обладнання, фізичні послуги, пільгове оподатковування).

Високі технології - технології, що є визначальними в постіндустріальному суспільстві (біотехнології, робототехніка, штучний інтелект).

Фактично ці центри спеціалізуються на створенні нових багатьох місцевих підприємств, у тому числі підприємств - інноваторів.

12. Корпорації — добровільні об'єднання незалежних промислових підприємств, наукових, проектних, конструкторських і інших організацій з метою підвищення ефективності на основі колективного підприємництва.

13. Фінансово-промислові групи — організаційні структури, що об'єднують промислові підприємства, банки, торгові організації пов'язані технологічним циклом для підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг.

Нехай є якась технологія виробництва продукції, здійснення якої потребує виконання багатьох операцій (збір і переробка первинної сировини, виготовлення кінцевої продукції). Є власник технології і для забезпечення кінцевого результату потрібно впровадити технологію у виробництво, виникає задача формування групи підприємств, пов'язаних в один технологічний цикл, технологічний ланцюжок (ТЦ), що формує управлінська компанія ФПГ. Створення технологічного ланцюжка містить у собі етапи: визначення цілі (стратегія); вивчення технологій; добір підприємств-виконавців (контрагентів); проектування; вибір джерела фінансування; добір керівника проекту; контроль результатів.

Насамперед, визначається ціль функціонування технічного ланцюжка. Для добору контрагентів потрібно одержати і проаналізувати інформацію про функціональну рівновагу кожного учасника ФПГ.

Основним при проведенні конкурсного добору контрагентів служить критерій технологічної цінності.

Ктц = Р/(3*ДТЦ), де

Р - результат виробництва продукції, яка могла бути вироблена в рамках технологічного ланцюжка, грн.;

З - витрати на виробництво продукції, яка може бути вироблена в рамках ТЦ, грн.;

ДТЦ - тривалість технологічного циклу виробництва продукції, у днях.

Критерій технологічної цінності характеризує щоденну ефективність виробництва продукції, яка може бути вироблена в рамках технологічного ланцюжка.

Після прийняття позитивного рішення складається договір про участь контрагента в технологічному ланцюжку. Процес проектування ТЦ складається з декількох етапів: проектування виробничої схеми; упорядкування календарного плану проекту; проектування схеми фінансових потоків; упорядкування організаційного плану; проектування ефективності в ТЦ.

Під організацією ТЦ розуміють комплекс заходів щодо узгодження і затвердження-всіх питань, пов'язаних із функціонуванням цієї ТЦ.

Процес організації ТЦ складається з наступних етапів: узгодження організаційної схеми; узгодження плану ефективності; пошук інвесторів; підготовка й узгодження документів, визначення форм оповіщення, взаємодії; затвердження дати початку функціонування ТЦ; підписання договорів: призначення керуючого по ланцюжку; одержання коштів і початок функціонування.

Фінансово-промислова група може бути розділена на комплекси, у кожному з яких є виробництво, постачання, маркетинг та інші підрозділи.

У кожному з комплексів створюються власні фінансово-економічні служби.

У середині ФПГ для того, щоб жорстко контролювати діяльність підрозділів та одночасно культивувати самостійність, може бути введена система командних бюджетів.

Корпоративна ефективність роботи кожної команди обчислюється по такому алгоритмі:

1) Обчислюється частка витрат кожної команди у витратах .

Сума витрат кожної команди - це балансова вартість активів, що знаходяться в управлінні цієї команди.

Сума витрат - це вартість сукупних активів .

2) Обчислюється частка кожної команди в сукупності чистого прибутку .

- чистий прибуток команди,

- чистий прибуток .

3) Розраховуються коефіцієнти корпоративної ефективності для кожної команди.

4) Команди ранжуються за значенням коефіцієнта корпоративної ефективності.

14. Холдинги (холдингові компанії) — форма організації фПГ, що припускає створення материнської і дочірніх компаній, де перша володіє контрольним пакетом акцій дочірніх компаній.

15. Консорціуми — тимчасові об'єднання великих фірм у рамках міжфірмової кооперації, що передбачає спільне фінансування, проведення стратегічних НДДКР, розроблення технологій і стандартів протягом визначеного часу.

16. Транснаціональні корп орації — товариства з дочірніми фірмами і філіями в різних країнах.

17. Стратегічний альянс — угода учасників міжфірмової кооперації на проведення комплексу складних робіт протягом усього інноваційного циклу, включаючи комерціалізацію результатів.

Вибір типу організації варто здійснювати після глибокого аналізу чинників, що впливають на цей процес (профіль організації, рівень її спеціалізації тощо).

Дата добавления: 2013-12-13