Причини девіації

Теорія аномии. (Другий після Дюркгейма великий крок у вивченні цієї теми). Головна думка - девіантна поведінка має соціально-структурну підоснову. Аномия породжується внутрішніми протиріччями в ціннісно-нормативній структурі суспільства. У ціннісно-нормативній системі можуть бути присутній вимоги, які не можуть бути виконані одночасно. Як приклад - розузгодження між термінальними і інструментальними цінностями (цілі і засоби).

Мета багатства - соціальне схвалення. Для відтворення капіталу людина має бути мотивована на успіх. Реклама приносить образи успішних людей, ця мета впроваджується в сім'ї, через освіту.

В деяких випадках позитивні цінності не забезпечують досягнення мети, це веде до особового дисонансу. З'являється протиріччя, яке має бути деяким чином вирішене.

- Конформність - прийняття цілей і методів

- Ритуализм - дотримання процедурних норм

- Інновація - введення нових методів

- Ретритизм - відхід, відкидання протиріч

- Заколот - введення нових способів, відкидання старих.

Само суспільство так влаштовано, що підштовхує людей до девіантної поведінки і само ж їх за це карає. Психоаналітик повертає із стану ретритизма до стану вибору. Суспільство підштовхує до грабежу як форми здобичі грошей, тобто досягнення високого соціального статусу, проте суспільство ж за це і карає.

Бюрократичні структури чинять певний тиск на особу, схиляють її до надконформності, зацикленні на дотриманні правил, субстантивній раціональності. Сучасне суспільство нелогічне - як корабель, яким ніхто не управляє.

Дюркгеймівське поняття аномия збагатив Р. Мертон – ввівши теорію поведінки, що відхиляється. Серед елементів соціальної і культурної структури Мертон виділяє два основних елемента:

1. система цілей, намірів інтересів, які визначаються даною культурою;

2. елементи, які визначають, регулюють і контролюють прийнятні засоби досягнення цих цілей.

Дуже часто регулятивні норми і моральні імперативи не співпадають із соціально стандартизованими способами досягнення цих цілей, тобто вибір підходящих засобів і способів обмежений принятими у суспільстві соціальними і культурними нормамию. Згідно Мертона, девіантна поведінка може бути розцінена як симптом непогодженості між визначеними культурою устремліннями і емоціально організованими засобами їх досягнення. Мертон виділяє два можливих типа непогоджуваності між елементами соціальної структури. В ситуації коли вибір альтернативних способів досягнення цілей не обмежується нормами, дозволені любі способи і засоби досягнення цих цілей. Друга ситуація знаходиться, коли діяльність по досягненню цілей стає самоціллю. «У таких групах початкові цілі забуті і ритуалістична приверженість до інстуціональо приписаної поведінки приймає х-р подліної одержимості». На відміну від концепцій, які пояснюють аномічну поведінку біологічними потягами, Мертон вважає, що аномія «кличе до життя» не якими-небуть випадковими цілями, а прийнятими у суспільстві загальноприйнятими культурними цінностями, що, у свою чергу сопряжено з різним доступом до можливостей законного, інституціонально допустимого засобу визначених культурою цілей. Висока ступінь дезінтеграції між засобами і цілями і наявна соціально-класова структура, взяті разом, сприяють більш частим проявам аномії. Таким чином аномія по Мертону є результат роз’єднання вказаних елементів соціальної і культурної структурию [32].

Теорія девіантності має структуру до якої входять наступні елементи:

- характеристика і класифікація девіантних вчинків, наслідки їх для індивіда та суспільства, їх взаємозв’язок, структура, динаміка, тенденції;

- соціальна природа, причини і умови їх існування і прояву, соціальні та психологічні механізми їх формування;

- профілактика, яка передбачає попередження девіацій, планування та здійснення соціальних та індивідуальних механізмів зміцнення суспільного порядку.

Девіацією вважаються:

- злочинність;

- пияцтво та алкоголізм;

- наркоманія і ВІЛ/СНІД;

- проституція;

- самогубство.

Існують три види девіантної поведінки підлітків: адитивна, психопатична, деліквентна.

Адитивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. Це стосується, наприклад, осіб, що вживають наркотичні та токсичні речовини, алкоголь, що призводить девіанта до відсторонюються від суспільних, сімейних та власних проблем, вирішення яких перекладається на інших людей (членів родини, трудового колективу).

Вчені розрізняють три групи різновидів адитивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп’ютерна адикція, трудоголізм;

- проміжні форми адикції (анорексія – відмова від їжі, булімія – прагнення до постійного споживання їжі);

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатичних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Найбільш типовими у цьому аспекті є аутоагресивна, дисморфоманічна, гебоїдна поведінки, дромоманія, патологічна сором’язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: суїцид і парасуїцид.

Кримінальна поведінка визначається як протиправний вчинок, що настає із досягненням віку карної відповідальності та є підставою до порушення кримінальної справи і кваліфікується за визначеними статтями кримінальному кодексу. Кримінальній поведінці, як правило, передують різні форми девіантної і деліквентної поведінки [15, с. 13, 14].

Деліквентна поведінка – поведінка підлітка або їхньої групи, яка не відповідає загальноприйнятим у суспільстві нормам, правовим та соціальним очікуванням. Західна кримінологія визначає деліквентну поведінку як підліткову і розуміє під нею будь-які кримінально карні діяння, вчинені молодими людьми віком від 12 до 20 років. Соціологи використовують це поняття узагальнено – на означення різних порушень правових і соціальних норм, від невеликих провин до серйозних злочинів, скоєних неповнолітніми. Загалом, сучасний термін «деліквентна поведінка» чітко не визначено.

Розрізняють індивідуальні й соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

- однакова спрямованість таких відхилень у схожих груп людей в однакових умовах;

- близькість або навіть єдність причин, за яких вони виникають;

- наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ.

Отже, девіантна поведінка – це така поведінка індивіда у суспільстві, яка має певні відхилення від загально прийнятої норми. Проблема девіантної поведінки існувала завжди і тому перед суспільством постає нагальна задача нейтралізувати та, по можливості, призупинити антисоціальні прояви такої поведінки, що відхиляється від загально прийнятих норм, або, принаймні її нейтралізувати доступними засобами.

Використовуючи поняття «аномія» (Р. Мертон, Е. Дюркґеймом) (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися) основною поведінки індивіда, що відхиляється від встановленої у даному суспільстві або середовищі норми, вважається непогодженість між цілями висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення [19]. За дослідженнями сучасного російського вченого Я.І. Гілинського «джерелом девіації у суспільстві є наявність соціальної нерівності, високого ступеня розходжень у можливостях задоволення потреб різних соціальних груп» [19].

Важливо наголосити на тому, що соціально-політичні та економічні зміни, що відбуваються у суспільстві, активно впливають на розвиток та поширення девіації: різке збіднення народу, безробіття, фінансові проблеми, економічна криза, напряму спонукають деяких людей, які не знайшли свого місця у системі нових відносин, до крадіжок, жебрацтва, проституції, злочинності, навіть суїциду тощо. Поряд з цим відбувається девальвація колишніх усталених норм поведінки (солідарність, групова та колективна відповідальність тощо), культурних цінностей та традицій.

Треба зважити на те, що неузгодженість між очікуваним і існуючою реальністю підвищує у суспільстві напруженість і готовність людини до зміни моделі поведінки, тобто до девіацій [19].

Цей напрямок підтримує професор В.Н. Іванов і виділяє такі причини девіації як: зміни в соціальних відносинах, що одержали відображення в понятті «марґіналізація», тобто його нестійкість, а також «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних паталогій [19]. Це стало можливим через розрив соціальних, економічних, духовних та культурних зв’язків, які тривалий час формувалися у суспільстві. Розшарування членів суспільства на багатих і бідних призводить до соціального протистояння, появі бажання у других відібрати частину статку у перших незаконним шляхом. А наявна економічна ситуація «сприяє», на жаль, певній люмпентизації частини маргіналів, які поступово формують свої соціальні зв’язки, адаптуються до нових умов існування, частково чи повністю за рахунок інших членів суспільства (жебраки, повії, крадії) і посилюють свій негативний вплив на загальний стан потенції суспільства, подальша деградація якого створить умови для все більшої чисельності маргіналів, які «заповнюють нові ніші в соціальній культурі суспільства, починають грати більш активну, самостійну роль у суспільному житті» [19].

Отже, неусталені економічні, політичні, соціальні та ідеологічні процеси у країні формують соціальні відхилення, які вже є не випадковими, а явища, що набули певної стабільності і поширення у суспільстві та мають постійну тенденцію до цього. Стабілізація соціальних процесів повинна сприяти призупиненню девіації та відвернення від неї значної кількості молодих людей.

Дата добавления: 2013-12-13