Профілактика злочинної поведінки

Злочинність є поширеним явищем, яке пустило своє коріння в усі сфери функціонування держави, завдаючи величезної шкоди її розвитку. Тому подолання злочинності перетворюється у надзвичайно складну проблему, яка становить загрозу розвитку країни, стабільності і безпеці суспільства, сприяє підриву демократичних інститутів і цінностей.

У сучасному суспільстві існують дві перепони зростанню злочинності:

а) соціальний прогрес, тобто економічний, науково-технічний та духовний розвиток суспільства;

б) цілеспрямована протидія злочинності, яка традиційно зветься боротьбою зі злочинністю [11].

Боротьба зі злочинністю складається з ієрархічно пов’язаних між собою рівнів. Перший – запобіжний передбачає вплив на динаміку, структуру, детермінанти злочинності й цілому (загальна профілактика). Другий – спеціальне попередження окремих видів злочинів у певних сферах суспільного життя (спеціальна кримінологічна профілактика). Третій – попередження скоєння злочинів окремими особами (індивідуальна профілактика) [12].

Загалом боротьба зі злочинністю складний і багатогранний процес, який вимагає значних фізичних, моральних, психологічних, матеріальних, фінансових та інших затрат. Ліквідація наслідків злочинів і правопорушень іноді тривалий і витратний процес. Тому попередження злочинних дій є актуальною і єдиною панацеєю боротьби зі злочинністю.

Створення державних, регіональних, обласних, районних комплексних програм націлених на попередження злочинності має за мету викорінення цього негативного соціально зла. Треба погодитися з думкою В. Камчатного, який справедливо вважає, що однією з головних соціально-конструктивних і демократичних організаційних форм активної протидії злочинності і правопорушень у правовій державі є розроблення спеціальних комплексних програм націлених на поєднання загальних і спеціальних заходів [13]. Зважаючи на це в усіх регіонах України розроблені «Комплексні програми профілактики злочинності на 2006-2010 роки», у яких передбачені заходи щодо протидії злочинності, її попередженні, профілактиці правопорушень, викриттю організованих злочинних угрупувань і припинення їх дії, підвищення ефективності боротьби з законспірованими злочинними співтовариствами, а також зі злочинними групами за кордоном, підвищення рівня ефективності діяльності органів правопорядку, нарощування спільних зусиль органів місцевої влади, громадськості та міліції у боротьбі зі злочинністю, вдосконалення методів профілактичного впливу на криміногенну обстановку у населених пунктах.

«Програма боротьби зі злочинністю та території м. Миколаєва «Правопорядок» на період 2006-2010 років» ставить за мету створення у миколаївській громаді атмосфери суспільної нетерпимості до злочинності та правопорушників, послаблення дії основних криміногенних чинників, які сприяють соціальній напрузі, надійний захист особи та власності від протиправних посягань, охорона громадського порядку і громадської безпеки, обмеження незаконного обігу зброї, наркотичних засобів, проявів пияцтва, алкоголізму та інших суспільно небезпечних чинників, особливо у молодіжному середовищі, забезпечення своєчасного, чіткого реагування на повідомлення про злочини та події, надання реальної правової допомоги населенню, покращення партнерських взаємовідносин із законослухняною частиною громадян міста, підвищення авторитету міліції [14].

Зі злочинністю можна боротися застосовуючи різні засоби і методи до яких можна віднести:

- наявність добре розробленої законодавчої бази;

- встановлення жорстких санкцій;

- професіоналізм працівників органів внутрішніх справ по розкриттю злочинів та встановленню злочинців;

- утримання злочинців тривалий час в місцях позбавлення волі;

- звільнення з посади тощо.

Але важливо не лише розкрити злочин і притягти до кримінальної відповідальності винних, а й створити такі умови у суспільстві, за яких злочини були б не можливими, або скоювались набагато рідше. Така задача суспільством покладається на добре організовану, змістовну, постійно діючу профілактику.

Під профілактикою злочинності слід розуміти спеціальний вид діяльності уповноважених на це державних органів, громадських формувань і окремих осіб, спрямований на здійснення системи певних заходів з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів та влив на осіб, які схильні до протиправних дій. Профілактика злочинності – це своєрідний, найбільш гуманний спосіб боротьби зі злочинністю, засіб підтримання належного рівня правопорядку в суспільстві, забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Профілактика злочинності базується на принципах:

1. законності (дотримання під час проведення профілактичної роботи приписів нормативних актів);

2. гуманізму (моральне людське ставлення до об’єкта профілактики).

Недопустимо застосовувати під час проведення профілактичної роботи фізичного насильства до осіб, приниження їх людської гідності тощо. Повинна абсолютно переважати пріоритетність методів переконання над методами примусу;

3. індивідуального підходу. Цей принцип означає, що до кожної особи під час проведення профілактичної роботи слід підходити враховуючи її індивідуальні, вольові і психічні особливості.

4. комплексності. Найбільш дієвий результат приносить не окремий якийсь засіб профілактики, а цілий комплекс засобів, які гармонійно доповнюють один одного.

5. своєчасності – тобто, профілактична робота повинна здійснюватися своєчасно, щоб не дати злочинному надміру перерости в конкретні дії, злочинний акт, так як тоді вже злочин попереджати пізно.

Ми знаємо, що основи злочинної поведінки закладаються переважно у молодому віці. Нам відомо з попереднього матеріалу, що половина всіх злочинів скоюється молодими людьми. Отже, можна сказати, що серед молоді, певною мірою, йде процес криміналізації суспільства та поширення кримінальної субкультури. Тому, з метою профілактики злочинності та правопорушень у суспільстві, доцільно використовувати трирівневу модель, яка по-перше, запобігає правопорушенням, усуваючи причини та обставини, що можуть спонукати підлітків до протиправних дій; по-друге, передбачає активну участь громади в процесі реабілітації дітей та молоді, що перебувають у конфлікті з законом або виявляють девіантну поведінку, зокрема надання підтримки та допомоги в її ресоціалізації та реінтеграції (включення в громаду); по-третє, створює умови для того, щоб правопорушники взяли на себе належну відповідальність за свої вчинки: усвідомили наслідки скоєного й спрямували свої дії на їх виправлення та відновлення стосунків і миру в громаді [14], а також враховує психологічні особливості людей, їх фізичний стан, рівень вихованості, ґрунтується на засадах поваги до суспільних цінностей, зорієнтована на формування у підлітків шанобливого ставлення до загальнолюдських моральних норм, засад, поваги до особистості.

Три рівні профілактики мають цільові групи, методи роботи та інструменти.

Первинна профілактика охоплює всіх дітей та молодь не залежно від рівня освіти, вихованості, якості навчання, активності тощо з метою формування соціально прийнятної, законослухняної поведінки. Основними суб’єктами профілактичної діяльності на цьому рівні є система освіти.

Вторинна профілактика потрібна у випадку скоєння підлітком правопорушення, яке не підпадає під дію закону і не є кримінальним (систематичні пропуски уроків, бродіння, викликаюча поведінка тощо). У даному випадку у дію вступає дільничий інспектор, або працівник кримінальної міліції у справах неповнолітніх і проводить відповідну профілактичну та роз’яснювальну роботу з правопорушниками та членами його родини. При необхідності ставить їх на спеціальний облік.

Третина профілактика застосовується у крайньому випадку – скоєння підлітком злочину, який підпадає під дію чинного Кримінального Кодексу. Головна мета – допомогли зрозуміти підліткові всю міру відповідальності за скоєний проступок, створити середовище підтримки, реінтеграція його у громаду [14].

Отже, застосування трирівневої моделі профілактики злочинності спрямоване на викорінення підліткової та молодіжної злочинності при активному використанні потенціалу правоохоронних органів, психологів, педагогів, медичних працівників; зменшення кількості випадків девіантної та деліквентної поведінки у суспільстві, суттєве зменшення кількості повторних правопорушень та злочинів.

Розрізняють дві форми профілактики:

1. ранню;

2. безпосередню.

Ці форми профілактики націлені на недопущення злочинних дій на певному етапі виникнення чи реалізації злочинного наміру.

Особливо корисними і ефективними у боротьбі зі злочинністю є індивідуальні профілактичні заходи, які дають можливість «дійти» до кожної людини. До них відносяться:

1. офіційне застереження про недопустимість антигромадської поведінки. Особам, які постійно порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби, дебоширять, не займаються вихованням власних дітей. Органами внутрішніх справ може бути оголошено офіційне застереження, що у випадку, коли вони не змінять своєї поведінки в подальшому, можуть бути піддані заходам адміністративного впливу (позбавлення батьківських прав, направлення на примусове лікування, визнання недієздатними тощо);

2. взяття на офіційний облік;

3. встановлення адміністративного нагляду;

4. притягнення винних до встановленої законом адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Запорукою якісної профілактики злочинності та інших негативних явищ у суспільстві є тісна і плідна співпраця працівників міліції, їх добровільних помічників, членів міської та сільської громади, соціальних працівників, педагогів, психологів, медичних працівників тощо. Як правило значна кількість злочинів попереджається та розкривається завдяки громадянській позиції населення та повідомлень громадян.

Не буде відкриттям, якщо ми скажемо, що основна робота по профілактиці злочинних дій окремими особами, покладається на відповідальність працівників правоохоронних органів, які накопичили значний досвід у попередженні негативних соціальних явищ, постійно шукають нові форми та вдосконалюють профілактику злочинності. До них можна віднести:

1. організація охорони багатоповерхових будинків;

2. залучення до такої роботи двірників;

3. укріплення вхідних дверей під’їздів металевими дверима та решітками;

4. широке залучення до профілактичної роботи служителів культу, які у своїх проповідях наголошують на недопустимість зла, злочинності, пияцтва, наркоманії, проституції тощо;

5. відновлення сільської варти, загонів охорони мікрорайону, пунктів охорони правопорядку [16].

Зважаючи на складну криміногенну ситуацію в країні Н.В. Яницька пропонує посилити заходи віктимологічної профілактики, яка, на її думку має включати:

1. виготовлення пам’яток, плакатів для громадян, в яких містяться поради, як уникнути можливості стати жертвою корисливо-насильницького злочину;

2. виступи працівників правоохоронних органів перед населенням по радіо, телебаченню, у пресі;

3. організаційно-управлінські заходи державних органів і громадських організацій, які спрямовані на недопущення або зменшення шкоди від насильницько-корисливих посягань;

4. забезпечення особистої безпеки громадян з підвищеною віктимністю шляхом інформованості таких осіб як себе поводити у криміногенних ситуаціях, надання особистої охорони, засобів індивідуального захисту, навчання прийомам самозахисту тощо [12].

Запобіганню злочинності може сприяти посилення охорони та охоронних систем різних об’єктів суспільного користування (банків, магазинів, складських приміщень тощо) та власного житла. А також знання громадянами правил власної безпеки та збереження життя.

Дата добавления: 2013-12-13