Глосарій. 3. Москва 2001, дизайн/верстка: Тарас Литвиненко, фото: Ярослав Архипов

Використана література

1. Байган Н., Любимова А. Трамадол: новая глава в истории наркозависимости. «Новое столетие», №7, 2008. – С. 2,3.

2. Вся правда про наркотики. www.notоdrugs. соm.ua

3. Москва 2001, дизайн/верстка: Тарас Литвиненко, фото: Ярослав Архипов.

4. МБФ «Международный Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине». Издание разработано редакционной коллегией МБФ «Международный Альянс по ВИЧ/СПИД в Украине и издано в рамках программы «Преодоление эпидемии ВИЧ/СПИД в Украине».

5. Правда про «дитячий кокаїн». «Стимулятори за рецептом» щороку руйнують тисячі юних життів. www.notоdrugs. соm.ua

6. Правда про екстазі. Про те, як танці під екстазі змінюються на похоронну музику. www.notоdrugs.сom.ua

Агресія – тенденція (намагання), яке проявляється в реальній поведінці або фантазуванні, з метою підкорити собі інших та домінувати над ними.

Агресивна поведінка – поведінка, яка спрямована на приниження або нанесення шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного поводження.

Адаптація – процес і результат активного пристосування індивіда до умов оточуючого середовища, до умов суспільного життя, що змінюються або вже змінилися.

Адекватність – означає відповідність людських відчуттів, уявлень, думок пізнавальному об’єкту.

Адективність поведінки – погодженість поведінки з конкретною ситуацією, умовами.

Адитивна поведінка – це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психологічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.

Аддукція – залежність.

Антисоціальна поведінка – поведінка, яка притирічить соціальним нормам, що загрожує соціальному порядку і добробуту оточуючих людей.

Асоціальна поведінка – поведінка, яка відхиляється від виконання моральних норм.

Аномалія – невідповідність завдань, що поставлені парадигмою, встановленим фактам і закономірностями.

Алкоголізм – хронічне захворювання, яке викликане систематичним вживанням спиртових напоїв. Проявляється у вигляді фізіологічної і психологічної залежності від алкоголю, психологічною і соціальною деградацією, патологією внутрішніх органів, обміну речовин, нервової системи тощо.

Алкоголізму профілактика – антиалкогольна пропаганда, починаючи з дитячого віку, ліцензування спиртових напоїв, педагогічна просвіта дітей і дорослих, попередження пияцтва, рання діагностика алкоголізму, адекватне його лікування, яке обов’язково включає психотерапію.

Аномія – стан суспільства, у якому більша частина його членів негативно або нейтрально ставиться до існуючих норм і цінностей. Термін ввів Еміль Дюркґейм, як частину своєї історико-еволюційної концепції, яка спирається на протиставлення «традиційного» і промислового суспільства.

Девіація – відхилення від норми.

Девіантність – (поведінка що відхиляється) – визначені засоби поведінки, мислення, дії людини, які не відповідають нормам і цінностям, які встановилися у даному суспільстві (злочинність, проституція, самогубство, наркоманія). Разом з тим девіантність може виражатися і у більш м’яких невідповідностях до успільних норм – надзвичайно індивідуалізоване мислення, поведінка. Передбачається, що позитивна девіація є у випадку її прояву у різних формах індивідуальної і колективної творчості.

Девіантна субкультура:

1. субкультура, члени якої дотримуються цінностей, котрі істотно відрізняються від цінностей більшості членів суспільства;

2. субкультура, притаманна групам із соціальною відхиленою поведінкою (наркомани, сатаністи тощо).

Девіаційне зречення – відмова від того, кого розглядають як девіанта, погодитися з даною думкою.

Девіантне перебільшення – процес, в якому масштаби і серйозність девіації перекручуються і гіпертрофуються для того, щоб агенти соціального контролю виявили більший інтерес до нібито існуючого явища.

Девіантна кар’єра – (від лат. deviation – ухилення + via – дорога) – процес, в якому, індивід приходить до прийняття девіантного «самоототожнення» і найчастіше до ідентифікації з девіантною субкультурою

Депресія – хворобливий стан, психічний розлад – відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил, одноманітністі уявлень, зниження прагнень, загальмованість рухів, різні соматичні порушення.

Дезадаптація – процес, що призводить до порушення взаємодії із середовищем.

Деліквентна поведінка – дії конкретної особистості, які відхиляєються від установлених у даному суспільстві і в даний час правових норм, що загрожують суспільному порядку.

Деструктивна поведінка – поведінка, яка завдає збитків і призводить до руйнування.

Досвід соціальний – сукупність накопичених знань, навичок, умінь, черпаних людиною, спільністю, групою з реального життя, практичної діяльності, процесу соціальної взаємодії.

Залежна (аддитивна) поведінка – поведінка пов’язана з психологічною або фізичною залежністю від вживання якої-небудь речовини або ж специфічної активності, з метою зміни психічного стану.

Залежність – намагання покладатися на кого-небудь або на щось з метою отримання задоволення або адаптації.

Закон – 1) необхідне, значиме, стійке, відношення, яке повторюється між явищами у природі і суспільстві; 2) нормативний акт вищого органу державної влади, який прийнятий в установленому порядку і має вищу юридичну силу.

Закони соціальні – стійкі, сутнісні, необхідні, які повторюються між явищами соціальної сфери.

Збудження – нервовий процес, що лежить в основі умовнорефлекторної діяльності живого організму. Збудження взаємодіє з протилежним нервовим процесом – гальмуванням і полягає в приведенні до дії клітин мозку у відповідь на дію клієнта.

Злочинність – відносно поширене, статично стіке соціальне явище, форма поведінки, що відхиляється, яка представляє суспільну небезпеку.

Злочинність організована – форма злочинної діяльності; здійснюється об’єднаннями злочинців, що монополізують різні сфери злочинної діяльності (торговля наркотиками, контрабанда тощо).

Здоровий спосіб життя – це дії людини спрямовані на зміцнення, покращення і збереження свого здоров’я, попередження виникнення і роз витку захворювання.

Маргінальність – приналежність до крайньої межі норми, а також до прикордонної субкультури.

Мотивованість поведінки – внутрішня готовність діяти, яка регулюється головними потребами, цінностями особистості.

Норми – це принципи, які формують поведінку в тій чи іншій культурі, яку поділяють члени даного суспільства, а також є тим механізмом, який утримує суспільну систему у стані життєздатної рівноваги в умовах невідворотних змін.

Поведінка – процес взаємодії особистості з середовищем, опосередкований індивідуальними особливостями і внутрішньою активністю індивіда, якй має форму переважно зовнішніх дій і вчинків. В структуру людської поведінки входять: мотивація і ціле покладання, емоціональні процеси, саморегуляція, когнітивна переробка інформації, мова, вегито-соматичні прояви, рухи і дії. Основні форми поведінки: вербальна і невербальна, свідома і несвідома, вільна і невільна.

Порнобізнес – організована злочинна діяльність, пов’язана з виготовленням і збутом порнографічної літератури, кіно і відеофільмів тощо.

Порнографія – крайня непристойність, цинічність, вульгарна натуралістичність в зображені статевих відносин в образотворчому мистецтві, театрі, кіно тощо. Служить однією з причин девіантної поведінки, особливо молоді.

Поведінка, що відхиляється – форма дезорганізації поведінки індивіда, що виявляє невідповідність очікуванням, що склалися, моральним і правовим вимогам суспільства (аморальність, правопорушення, злочинність, наркоманія, самогубство, проституція тощо).

Підлітки – хлопці і дівчата в перехідному (від дитини до юнацтва) віці (звичайно від 12 до 16 років). Основні специфічні особливості підлітків зумовлені фізичним, психологічним і соціальним становленням особистості, яке відбувається у цей період.

Превенція – вплив з метою попередження – профілактики небажано явища.

Профілактика – система соціальних, медичних та інших заходів, спрямованих на запобігання, відвернення розвитку соціальних проблем або захворювання.

Проституція – соціальне явище, яке мало місце ще у з-2 ст. до н.е. і характеризується продажею жінкою свого тіла поза шлюбом з метою отримання засобів для свого існування.

Реабілітація - комплекс медичних, психологічних, педагогічних, технічних, професійних мір, спрямованих на відновлення (або компенсацію) порушених функцій організму і працездатності, обмеженої життєдіяльності хворих, інвалідів. Реабілітація - один із важливих напрямків у соціальній роботі. Це вплив, що визначається соціальною підтримкою і соціальним захистом людей, які їх потребують через соціальну незахищеність, хворобу, дисфункції або інші соціальні причини. Допомога полягає у фізичній терапії, психотерапії, тренуванні, зміні способу життя.

Соціальні відхилення – порушення соціальних норм, які характеризуються масовістю, стійкістю і поширеністю, наприклад, злочинність і пияцтво.

Суїцид – це свідомий, умисний та швидкий намір позбавити себе життя. При суїциді людина має мету і мотив, який спонукає її до дії. З точки зору соціології – самогубство одна з моделей девіантної поведінки, що різновидом соціальної патології.

Суїцидальна поведінка – усвідомлення дії, які спрямовані уявленнями про позбавлення себе життя.

Свідомість – вищій рівень психічної активності людини як соціальної істоти.

Соціалізація – оволодіння індивідом у процесі взаємодії з соціальним середовищем механізмами соціальної поведінки і засвоєння її норм, що мають адаптивне значення.

Соціальна адаптація – процес ефективної взаємодії з соціальним середовищем.

Соціальна взаємодія – процес спілкування, у результаті якого створюється спільне у розумінні соціальної ситуації між його суб’єктами і досягається певна ступінь солідарності.

Соціальний інститут – початок, що організовує членів суспільства в систему відносин, ролей і статусів.

Соціальні норми – це стійкі відтворювані уявлення про межі допустимого (забороненого. Дозволеного, необхідного чи схвалюваного), які історично склалися в кожному суспільстві. Соціальні норми слід розглядати невідривно від соціальних цінностей.

Соціальний контроль – система засобів взаємовпливу суспільства і соціальних груп на особистість з метою регуляції її поведінки і приведення її у відповідність з загальноприйнятими у даному суспільстві нормами.

Спосіб життя – сукупність стійких типових форм життєдіяльності.

Свідомість – вищій рівень психічної активності людини як соціальної істоти.

Соціалізація – оволодіння індивідом у процесі взаємодії з соціальним середовищем механізмами соціальної поведінки і засвоєння її норм, що мають адаптивне значення.

Суїцидна превенція – це превентивна профілактика самогубств, мета якої полягає в іформаційно-пропагандиській роботі з населенням націленої на попередженні самогубств, здійснення соціально-психологічної допомоги.

Колективне несвідоме – сукупність усіх природжених архетипів.

Конфлікт – взаємодія двох і більше суб’єктів, що мають протилежні цілі, які реалізуються в ущерб один одному (або один за рахунок другого). Конфлікт супроводжується гострими негативними емоційними переживаннями (гнів, страх, тривога, напруга тощо).

Конфлікт соціальний – зіткнення сторін,думок, сил; вища стадія розвитку протиріч в системі відносин людей і соціальних інститутів. Виділяють конфлікти міжнародні між націями, державами; конфлікти класів, соціальних груп і шарів у суспільному середовищі; конфлікти між малими групами, сім’ями, особистостями.

Наркоманія (сон, страсть, безумство) – хронічне захворювання, яке викликається зловживанням лікарськими або налікарськими наркотичними засобами, яке характеризуються непереборним потягом до наркотиків, які викликають у малих дозах ейфорію, у великих – оглушення, наркотичний сон, порушення фізичних та психологічних функцій.

Наркоман – людина, що страждає наркоманією.

Наркотик – природна або синтетична речовина болезаспокійливої і снодійної дії (кокаїн, морфій, опій, героїн тощо), зловживання яким призводить до наркоманії.

Мотив – спонукання, які пояснюють індивідуально-психологічні відмінності між людьми в процесі діяльності в ідентичних умовах.

Мотив соціальний – спонукання до діяльності, що є властивістю особистості (групи), що виникає при усвідомленні потреб.

Мотивація – сукупність психічних процесів, які надають поведінці енергетичний імпульс і загальну спрямованість, а також рушійна сила поведінки, тобто проблема мотивації є проблемою причин поведінки індивіда.

Навчання – формування нового індивідуального досвіду в процесі активного взаємозв’язку із середовищем.

Публічний будинок – це заклад, у якому працює група повій.

Опій, опіум – висушений молочний сік незлих коробочок для зерен маку, який має у своєму складі різні алкалоїди (морфій і ін..) і що є наркотиком. Застосовується як лікарський і болезаспокійливий засіб, часте вживання якого веде до наркоманії.

Цінності – це переконання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досягнення. Основна вимога до переконань – їх повинно поділяти все суспільство. Під цінностями виступають різні переконання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності.

Цінності соціальні – 1) у широкому значенні – значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості; 2) у вузькому значенні – етичні і естетичні вимоги, вироблені людською культурою, що є продуктами людської свідомості. До числа цінностей відносять світогляд, соціальну справедливість, людська гідність, цивільний обов’язок.

Словник термінів і понять (ВІЛ/СНІД)

Антиген – речовина (зазвичай органічного походження), що стимулює імунну відповідь організму. Імунна система розпізнає цю речовину як чужорідну і виробляє антитіла для боротьби з нею.

Антиген р24 – білок, що входить до складу ядра ВІЛ. За допомогою аналізу на антиген р24 визначається присутність цього вірусного білка в крові та інших рідинах і тканинах тіла. Позитивний результат аналізу на антиген р24 свідчить про активне розмноження ВІЛ.

Віріон – частинка вірусу.

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини, що, на думку багатьох спеціалістів, пригнічуючи імунну систему, призводить до захворювання СНІДом. Належить до лентивірусів, підгрупи ретровірусів.

Гормон – активна хімічна речовина, що утворюється в одній частині організму і переноситься з кров’ю в іншу, до якого-небудь органу чи тканини, щоб дати хімічний сигнал для зміни їхньої структури або функцій.

Гострий ретровірусний синдром – період гострої первинної ВІЛ-інфекції протягом трьох місяців після зараження.

Гранулоцити – білі кров’яні клітини імунної системи, що містять гранули токсичних речовин, за допомогою яких поглинають та перетравлюють чужорідні мікроорганізми.

Гуморальна імунна реакція – імунна реакція, що здійснюється завдяки посередництву В-лімфоцитів і включає виробництво антитіл.

Деменція – при СНІДі: неврологічне захворювання з різними клінічними виявами, до яких відносяться: втрата координації рухів, різкі зміни настрою, порушення здатності критично сприймати власні і чужі дії, на пізніх стадіях – прогресуюча втрата пам’яті, продуктивності мислення та індивідуальних рис особистості.

Дендритні клітини – тип клітин імунної системи, що мають довгі, схожі на пальці щупальця, якими вони захоплюють чужорідні об’єкти. Дендритні клітини можуть сприяти початку розвитку ВІЛ-захворювання. Виконуючи функції “патруля”, вони переносять вірус з місця його первинного вторгнення до лімфовузлів, де зараженню підлягають інші клітини.

ДНК – дезоксирибонуклеїнова кислота. Складова частина ядра клітини, що містить генетичний код. Головна складова частина хромосом, які є носіями спадкових ознак.

Імунітет – несприйняття організмом інфекційних та неінфекційних агентів і речовин: бактерій, вірусів, отрут та інших продуктів, чужорідних для організму.

Імунна система – сукупність органів, тканин і клітин, що забезпечують розвиток імунної відповіді.

Імунна відповідь – дія імунної системи у відповідь на вторгнення чужорідних речовин.

Імунодефіцит – нездатність деяких ланок імунної системи нормально функціонувати, в результаті чого знижується опірність організму людини до інфекційних агентів і підвищується ймовірність розвитку різних захворювань, до яких в іншому випадку пацієнт не був би схильний.

Імуномодулянти – природні або синтезовані речовини, які стимулюють, направляють чи відновлюють нормальну імунну відповідь.

Імуностимуляція – метод лікування, суть якого полягає у відновленні чи зміцненні пошкодженої імунної системи.

Інтерферон – захисна речовина білкового походження, що виробляється організмом у відповідь на проникнення вірусної інфекції. Інтерферон виробляють уражені вірусом клітини, щоб захистити здорові клітини від інфікування.

Інфекція – стан, коли в організм проникає чужорідний агент, який розмножується і спричиняє хвороботворний процес.

Лейкоцити – білі клітини крові, які можуть переходити з кровообігом у тканини тіла і навпаки.

Лентивіруси – “повільні” віруси, для яких характерний довготривалий період між інфікуванням і появою перших симптомів хвороби.

Мікози – грибкові захворювання.

Мікроби – мікроскопічні живі організми, до яких відносяться бактерії, найпростіші та грибки.

Перинатальна трансмісія ВІЛ – передача ВІЛ-інфекції від матері дитині.

Провірус – генетичний матеріал вірусу в формі ДНК, який проник у геном організму-хазяїна. Коли ВІЛ в латентній формі знаходиться в клітинах людського організму, він є провірусом.

Резистентність – здатність організму, мікроорганізму чи вірусу втрачати чутливість до ліків.

Ремісія – тимчасове послаблення чи зникнення симптомів захворювання.

Реплікація – розмноження, повторення.

Ретровіруси – клас вірусів, які копіюють генетичний матеріал, використовуючи РНК як шаблон для виробництва ДНК.

РНК – молекула, що являє собою одинарний ланцюжок з нуклеотидів.

Симптом – будь-які відчутні зміни в організмі чи його функціях, виявлені на основі скарг хворого (суб’єктивний симптом) чи під час обстеження (об’єктивний).

Синдром – комплекс симптомів.

ХПСШ – хвороби, що передаються статевим шляхом.

Антиретровірусна (АРВ) терапія – комбінація препаратів, за допомогою яких можна призупинити ВІЛ так, що інфекція на деякий період не буде розвиватися у СНІД.

Дата добавления: 2013-12-13