Зв’язок між виразністю тривоги в передопераційному та післяопераційному періодах

Молено стверджував, що постопераційний стан багато в чому залежить від психологічного радикала в передопераційному періоді. Пацієнти з помірковано вираженою тривогою, що тверезо оцінює мету оперативного втручання, імовірність досягнення успіху, можливість появи післяопераційних ускладнень, психологічно більш адекватно реагують на власний стан. Високий чи низький рівень тривожності, заснований або на завищених або на занижених экспектаціях, сприяє формуванню дезадаптаційних психічних станів.

Особливі реакції можна чекати від пацієнтів, що піддаються трансплантологічним оперативним утручанням. Ці реакції зв’язані з внутриособистісним конфліктом з приводу придбання органів іншої людини. Даний факт впливає на самооцінку людини, сприйняття і прийняття їм себе як цілісної особистості після операції. Нерідкі в подібних випадках деперсоналізаційні розлади і порушення сприйняття власної схеми тіла. Психофізіологічна і психологічна адаптація людини після пересадження органів і тканин (зокрема, пересадження серця) є однієї з найбільш складних для пацієнта. Відзначаються епізоди депрессивно-деперсоналізаційного синдрому в рамках невротичних розладів, що був названий “ синдромам чужого серця» (В. Д. Менделевіч). Як показали дослідження психологів, після подібних операцій нерідко відзначаються серйозні психологічні зміни моральних цінностей особистості.

Х.Дейч висунув три постулати ефективної адаптації до хірургічного стресу:

1. ефективна адаптація припускає сприйняття сигналів тривоги, визначену ступінь її асиміляції, що дає, у кінцевому рахунку, можливість полегшення щиросердечного стану хворого.

2. для того, щоб адаптація була ефективної, її механізми повинні бути досить гнучкими, що дозволяло б вносити необхідні зміни в процес інтеграції тривоги під час антиципації хірургічного стресу, а також в адаптацію, до психологічним і фізіологічним наслідкам операції.

3. для підтримки внутрішньої рівноваги в хірургічної ситуації необхідністю є не стабільність, а реактивність.

Відомим психопатологічним синдромом у хірургічної практиці є синдром Мюнхаузена. Він виявляється постійним і нездоланним бажанням людини піддаватися хірургічним операціям із приводу уявних проявів хвороби. Такі пацієнти прагнуть удаватися до допомоги хірургів унаслідок хворобливих і різноманітних неприємних відчуттів, що вони найчастіше локалізують у черевний області. З метою бути прооперованими пацієнти схильні проковтування дрібні предмети (ґудзики, монети, та інш.). Ашер описав три варіанти синдрому Мюнхаузена:

1) гострий абдомінальний, що призводить до лапаротомії;

2) геморагічний, який проявляється демонстрацією кровотеч;

3) неврологічний, що включає демонстрацію непритомностей і припадків.

Мотивами подібного поводження, що не є в чистому виді симуляцією, вважаються залучення таким способом уваги до власної персони чи уникання відповідальності. Частіше всього цей синдром зустрічається у особистостей у яких переважають істеричні риси характеру або вони мають істеричні особистісні розлади.

Дата добавления: 2013-12-13