Стан освіти та виховання в дохристиянський період

Тема 3. Виховання, писемність, педагогічні ідеї праукраїнців

_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

1. Стан освіти та виховання в дохристиянський період.
2. Велесова книга як писемна пам¢ятка праукраїнців.
3. Писемність “не писемних” першоукраїнців.
4. Докирилівська абетка на стінах Софії Київської (ІХ ст.).
5. Договори київських князів (Х ст.).

Рекомендована література:

1. Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки й освіти в Україні. – Частина перша:Дохристиянський період. К.:, 1993. - с.
2. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української педагогіки / За заг.ред.дійсного члена АПН України М.Г.Стельмаховича. – К.: Інститут змісту і методів навчання МО України, 1998. – 337 с.
3. Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч.посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.

Український народ має вже кілька тисячолітню історію, оскільки, як стверджують дослідники, зокрема О.О.Любар та Д.Т.Федоренко, на території сучасної України з давніх давен жили люди, а починаючи з Ш тисячоліття вже існувала писемність. Однією з абеток, якою користувалися в той час, була абетка праукраїнців трипільської культури. Відомо також, що на ранніх стадіях свого розвитку предки слов’ян користувалися займенниками, числівниками загальноєвропейської десяткової системи. Вони створили піктографічне письмо (одна з найдавніших форм писемності, передавалася через зображення предметів, подій тощо спрощеними умовними знаками, схемами, малюнками), з часом ідеографічне письмо (один із типів письма, знаки якого (ідеограми) передавали цілі поняття). У 855 році Кирил і Мефодій, комбінуючи грецькі літери, створили азбуку-кирилицю, старослов’янську абетку. На жаль, в літописах не збереглося даних про існування шкіл у східних слов’ян до введення християнства як офіційної державної релігії. Хоча вони мали бути, оскільки в ті часи на Русі були письменні люди. Варто пригадати, що угоди з греками були складені грецькою мовою, проте одночасно були перекладені і записані по-слов’янськи. У договорі Ігоря з греками також згадується про грамоти, які князь повинен був давати кораблям, що вирушали до Греції. Відомості про існування східнослов’янської писемності є і в творах окремих арабських авторів. Тож археологічні знахідки, відкриття вчених дають підстави вважати, що на терені сучасної країни писемність була відома до введення нової віри.

Як виховувалися діти у стародавніх слов’ян, відомо лише в загальних рисах, і тільки в контексті усвідомлення життя людей того часу в цілому. Виховання мало безкласовий, загальнонародний характер. Дорослі навчали дітей тим навичкам і вмінням, котрими володіли самі. Змістом виховання та навчання був реальний процес повсякденного, побутового та трудового життя людей, засобами – спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій. У практиці виховання та навчання можна виявити збереження традицій первіснообщинної епохи, зокрема включення дітей у різні види діяльності досить у ранньому віці, різницю у вихованні хлопчиків і дівчаток, обряди ініціаціі (система випробувань на фізичну зрілість і готовність підлітка стати в ранг дорослих людей).

Розвиток економічних процесів поступово привело до виокремлення сім’ї як самостійної господарської одиниці та різних соціальних верств – хліборобів, ремісників, общинної знаті, жерців. Виховання й навчання в кожному з прошарків населення стало набувати свої специфічні риси, орієнтуватися на свій ідеал (взірець досконалості).

Виховання дітей здійснювалося насамперед у сім’ї. Роль сім’ї в той час значно зросла, особливо матері. Мала місце певна вікова періодизація, а саме: “дитя” – дитина, яка годувалася молоком матері, “молодий” – дитина до 3-6 років, яка виховувалася матір’ю, “чадо” – дитина до 7-12 років, яка почала навчатися, “отрок” – підліток 12-15 років, який проходив спеціальне навчання перед посвятою в дорослого члена роду чи общини.

Оскільки в цей період економічно общини вже могли дозволити собі утримувати дружини (професійних воїнів), то у вихованні й навчанні великого значення надавалося військовій підготовці.

Послідовно розвивався і процес розподілу видів праці, відокремлення ремесел та їх ускладнення. Це, у свою чергу, вимагало зростання тривалості підготовки до професійної діяльності і породило в VІ-ІХ століттях такої форми навчання, як учнівство. Ремісники у східних слов’ян вважалися чародіями. Майстер повинен був не тільки навчати учня спеціальним умінням і навичкам, але й мав знайомити його з різними культовими знаннями.

Виховання здійснювалося у відповідності з язичницьким світоглядом стародавніх слов’ян (поклонялися різноманітним богам і богиням). Все життя їх було пов’язане з добрими та злими силами природи. Слов’яни вважали, що кожен будинок знаходиться під заступництвом домового, котрого ототожнювали з духом свого пращура; що в лісі мешкає лісовик, а в полі та у води живуть мавки. Саме під впливом язичницького світогляду формувалися всі побутові обряди – день народження, весілля, похорон, свята року.

Дата добавления: 2013-12-13