Утворення та діяльність Київської колегії, надання їй статусу академії

У вересні 1632 року на базі об’єднаних Київської братської та Лаврської шкіл утврився новий навчальний заклад. Після об’єднання значно покращилася матеріальна база. З 1633 року його визнав польський уряд і він став називатися колегією, що дало право викладати курс філософії. Братство дало згоду вважати Петра Могилу фундатором цієї колегії. Очолював колегію ректор (затверджував плани та звіти викладачів, санкціонував переведення до старших класів, був верховним суддею над викладачами та студентами, контролював і регулював академічний кошторис; двічі на тиждень інспектував лекції викладачів; як правило завідував кафедрою богослов’я, був ігуменом Богоявленського братського монастиря або професором філософії, обирався на загальних зборах братчиків). У різні часи на чолі колегії були Інокентій Гізель (1646 – 1650), Лазар Баранович (1650 – 1657), Іонікій Галятовський (1657 – 1665), Варлаам Ясинський (1665 – 1673)) та інші.

До адміністрації колегії входив префект (забезпечував навчальний процес, відвідував лекції, наглядав за поведінкою учнів, дбав про їх утримання взагалі, мав обов’язково бути професором філософії). Суперінтендент – інспектор з числа вчителів, мав наглядати за поведінкою учнів у бурсі, де жили діти та на квартирах. Суперінтендантом кожної бурсацької кімнати призначалися інспектора з числа кращих учнів (перевіряли підготовку уроків). Викладачів, які працювали в молодших і середніх класах називали дидаскалами, а у старших класах – професорами. Учнів відповідно називали спудеями, студентами. У колегії зосередилися кращі професори, які використовували досягнення тогочасної як вітчизняної науки, так і західноєвропейської. Зокрема, Єпіфаній Славинецький, Стефан Полоцький, Мелетій Смотрицький. За рівнем навчання цей навчальний заклад ні в чому не поступався перед подібними західноєвропейськими школами. Викладання велося виключно латинською мовою, знання якої на той час вважалося ознакою освіченості. Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами для життя та навчання. Колегія розвивалася як вищий навчальний заклад, проте, Петру Могилі не вдалося виклопотати їй офіційний статус вищого навчального закладу. Хоча сучасники ще з 30-х років ХVП ст. визнавали Колегію Академію, польські правлячі кола не хотіли погодитися на вільний розвиток України, вбачаючи в Колегії, як вищому навчальному закладі, установу, де формувалася б національна свідомість українців, а як результат – створювався б ідеологічний центр відокремлення України від Польщі. Накладалася заборона на богослов’я, теоретичне обґрунтування православ’я, що,у свою чергу, вело до заборони надання права на статус вищого навчального закладу.

Лише вищим навчальним закладам Європи на той час надавалося право відкривати школи, які їм підпорядковувалися. Не маючи такого статуса, Київська колегія все ж відкривала школи та керувала ними. Зокрема, у 1638 році була відкрита школа у Вінниці, а в 1639 – у Гощі (на Волині).

Колегія мала бібліотеку (згоріла у 1780 р.). Вона не була закритим закладом для імущих і родовитих. На навчання приймали дітей усіх станів. Студенти виховувались у православному дусі.

У 1658 році гетьман Іван Виговський розірвав союз з Росією і підписав з представником Польші Гадяцьку угоду (укладена у Гадячі (нині місто Полтавської області)). Згідньо цього документу передбачалося, що Україна в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводства як Велике князівство Руське увійде до Речі Посполитої автономним утворенням з внутрішнім самоврядуванням на чолі з гетьманом. Планувалося створення українського уряду, суду, державної скарбниці, надавалося право карбування грошей, утримання війська, відкриття навчальних закладів, впровадження свободи друку тощо. Київський колегіум набував статусу академії. Польський сейм ратифікував угоду у квітні 1659 року, однак вона не була впроваджена в життя з огляду на невдачі гетьмана І.Виговського у війні з Московською державою та повстання проти нього в Україні. До тих пір, поки Україна входила до складу Речі Посполитої, всі подальші спроби добитися для Колегії статусу вищого навчального закладу були марними.

Після остаточного приєднання Києва до території, що увійшла до складу російської держави, Києво-Могилянська колегія почав клопотати про надання їй статусу вищого навчального закладу. У кінці 1693 року ректор Іоасаф Кроковський, заручившись “рекомендаційними листами” митрополита Варлаама Ясинського та гетьмана Івана Мазепи, відправився на чолі невеликого посольства до Москви. Краковському вдалося отримати царську грамоту від 11 січня 1694 року, в якій підтверджувалося право Академії користуватися своїми старими привілеями – приймати та навчати дітей усіх верств населення, зберігати структуру й об’єм предметів, які викладалися. Вперше офіційно дозволялося читати курс богослов’я. А також вершити суд над викладачами та студентами, тобто мати право самоврядування, не підпорядковуватися ні світській, ні військовій місцевим владам. Саме такими були права визнаних тогочасних вищих навчальних закладів Європи.

Колегія не поділялася на факультети, не присвоювала своїм учням вчених ступенів, курс наук не завжди був постійним, не завжди читалося богослов’я. Як відомо, в 1684 році в Київській колегії було сім класів, а пізніше відкрився й восьмий клас – богослов’я. Тож, уже наприкінці ХVП ст. вона мала вісім класів (підготовчий – аналогії або фари; 3 молодших – інфіми, граматики, синтаксими; 2 середніх – піїтики, риторики; 2 старших ­– філософії (2 роки навчання, до курсу входили логіка, фізика та метафізика; деякі професори додавали етику), богослов’я (4 роки навчання). Загалом у Київській колегії вивчали поетику, риторику, діалектику, філософію, богослов’я, історію, географію, математику, геометрію, астрономію, граматику, церковнослов’янську, руську (книжну українську), грецьку, латинську, польську, німецьку та французьку мови, вітчизняну історію. Тут навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису, неабиякого розвитку досягло музичне мистецтво. З середини ХVП ст. існувала хорова школа.

Юридичний статус академії колегіум отримав завдяки грамоті Петра І від 26 вересня 1701 року. Тут отримували освітк вихідці з Київщини, Лівобережної та Слобідської України, Запоріжжя, Волині, Поділля, Галичини, Буковини, Закарпаття, а також навчалися росіяни, білоруси, серби, чорногрці, болгари, молдавани, греки, угорці та представники інших народів. Вікового обмеження не було. На навчання зараховували з 11 до 24 років. Щорічно навчалося приблизно 2000 студентів. Незаможні студенти проживали в бурсах, заможні ж – мали приватні квартири та прислугу.

Повний курс навчання у 8 класах продовжувався 12 років. Структура Києво-Могилянської академії складалася з двох конгрегацій: нижчої (6класів) і вищої (2класи). Нижча конгрегація включала клас фари(аналогії) (вчилися читати та писати слов’янською, грецькою та латинською мовами), клас інфіми (попередніх відомостей), клас граматики та клас синтаксими (вивчали граматичні правила згаданих трьох мов, катехізис (виклад основ християнського віровчення переважно у формі запитань і відповідей), арифметику, музику, нотний спів; учні опановували сценічну майстерність, хоровий спів, гру на музичних інструментах, перекладали різні твори), клас поезії (піїтики) (оволодівали головним чином теоретичними знаннями та практичними вміннями й навичками складання віршів), клас риторики (змагалися у складанні промов і міркувань на різні теми, вчилися їх виголошувати). Вища конгрегація включала клас філософії (викладання велося за Аристотелем і складалася з трьох частин: логіки, фізики (теоретичні міркування про явища природи) та метафізики; викладались геометрія й астрономія, студенти здобували знання з історії, ознайомлювалися зі змістом філософських творів різного періоду), клас богослов’я (викладання велося головним чином за системою Фоми Аквінського).

У ХVШ ст. було розширено коло навчальних дисциплін і значно поглиблено зміст тих, що вивчалися раніше. В навчальний план введено іноземні мови (німецька (1738), французька (1753), староєврейська (1753), повний курс польської (поновлено з 1755) та грецької; російька мова, російська поезія і риторика (1751-1752 навч. рік)). Іноземні мови вивчалися студентами трьої останніх класів. Поступово витіснялась латинь літературною мовою, Виділилися в окремі предмети історія. Географія, математика, фізика. З середини ХVШ ст. діяв клас чистої математики (вивчалась алгебра та геометрія) та клас змішаної математики(архітектура, механіка, гідростатика, гідравлика, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія та ін), а з 1802 – медичний клас (анатомія, фізіологія, хірургія).

Утримувалася Києво-Могилянська акдаемія на державний кошт і добровільні пожертвування населення. Навчальний рік починався першого вересня і закінчувався в середині липня. З самого початку працювали за класно-урочною системою. На посади викладачів запрошували найдосвічених людей з України. В академії застосовували різні методи навчання, зокрема писалися творчі роботи, складалися анотації на праці видатних філософів, промови ораторів, проводилися диспути, колоквіуми. Письмові роботи (реферати) писалися як у класах, так готувалися і вдома. Диспути були тижневими, місячними та підсумковими і відбувалися після вивчення певного розділу науки. Екзамени проводилися тричі на рік (навчальний рік поділявся на триместри).

З академії вийшло багато визначних громадських, політичних, державних та освітніх діячів, письменників, поетів, художників, композиторів. Вони працювали в різних галузях суспільного та культурного життя, були організаторами та викладачами освітніх закладів, поповнювали органи управління Війська Запорізького, працювали в державних установах України та Росії, сприяли проведенню прогресивних державних реформ ХVШ ст. Академію та її випускників знали в багатьох європейських країнах. Виховані на національному ґрунті та загальнолюдських цінностях, вони були свідомими, самовідданими патріотами України.

Важливу роль у процесі освіти та виховання відігравала бібліотека. Незадовго до смерті Петро Могила передав Колегії 2130 вітчизняних і зарубіжних видань (сюди входили і ті книжки, які заповіли свого часу Петру Могилі І.Борецький і Т. Земко ). У 1768 році була засвоєна окрема бурсацька бібліотека для найбідніших студентів, які немали грошей на придбання книжок (заснував колишній випускник Академії, відомий історик Н.Батиш-Каменський ). У 1780 році бурсацька та академічна бібліотека об’єдналися. Об’єднана бібліотека мала біля 12 тисяч книг. У бібліотеці також зберігалися літописи, хроніки, полемічні праці, лекції професорів Академії, конспекти лекцій студентів, їх наукові роботи, документи минулих століть, поточна документація, періодичні видання. До наших днів вона не зберіглася. Окремі рукописні та друковані книги, що уциліли, сьогдні зберігаються в бібліотеці Академії наук.

На чолі академії був ректор, який обирався з академічних професорів, після чого на урочистому зібранні відбувалася посвята в ректори та вручення спеціального документа. У кінці ХVП-ХVШ ст. кандидата на ректорську посаду затверджував гетьман. Ректорами академії як офіційно визнаного навчального закладу, зокрема, були Феофан Прокопович (1710-1716), Георгій Конинський (1751-1755).

Посилення реакційної політики царського уряду, що мало місце наприкінці ХVШ ст., позначилось і на діяльності Академії. Відкриття університетв в Харкові теж вплинуло на зазначений процес. В 1817 році Академія була закрита, тоді ж у приміщенні відкрито духовну семінарію, яку у 1819 році було реорганізовано в духовну академію. Проіснувала вона до 1920 року. Була закрита більшовиками, а приміщення передані під військові казарми.

Києво-Могилянська академія відіграла величезну роль у розвитку освіти України. Вона була джерелом знань, мудрості, натхнення, сили, патріотизму, науковим центром слов’янського світу. Двухстолітня діяльність закладу мала універсально-освітнє значення. Саме в Академії формувалася українська літературна мова, література й поезія, був започаткований перший в нашій країні театр. З іменами вихованців пов’язаний цілий період в історії освіти й науки, літератури й поезії, боротьбі за державну незалежність України.

Дата добавления: 2013-12-13