Соціологія гуманітарної сфери

1. Соціальна сутність, види, структурні елементи та функції культури.

2. Соціологія освіти: об’єкт, предмет, соціальні функції.

3. Соціальні функції науки.

1. Термін „ культура ” на сучасному етапі став тлумачитися і як сукупність цінностей (духовних і матеріальних), і як жива людська діяльність щодо їх створення, поширення і збереження. Водночас вона являє собою свою сукупність небіологічних, а також неприродних аспектів життя людей, що є основною рисою, яка відрізняє їх від тварин.

Необхідно також підкреслити, що, узагальнивши близько 150 дефініцій культури, американські антропологи А.Кребер і К. Клаксон виокремили три основні характеристики, на які звернули увагу більшість дослідників:

1) культура - це те, що відрізняє людину від тварин, те, що властиво тільки людському суспільству;

2) культура – це, що не передається біологічно, а досягається навчанням; культура не детермінована особливостями людини як виду, а створена власне нею; культура протилежна природі;

3) культура передається за допомогою символічних форм (мови, творів мистецтва, виробів, інструментів тощо.), що пов’язані з ідеями.

Таким чином, слово „культура” можна вживати узагальнено, стосовно до культури взагалі.

В сучасному суспільствознавстві вирізняють кілька наукових підходів щодо розгляду сутності та змісту культури:

1) із семіотичної точки зору (семіотика – наука про знаки) культура може бути визначена як небіологічна знакова система, за допомогою якої передається соціальний досвід. Вказівка на небіологічний характер тут необхідна, оскільки семіотика вивчає і біологічні знакові системи (наприклад, симптоми у медицині);

2) із соціологічної точки зору культура є соціальним інститутом, що забезпечує системність і сталість суспільства;

3) із аксіологічної точки зору (аксіологія – наука про цінності) культура розглядається як світ цінностей, який являє собою ієрархію змістів та ідеалів, що поділяються всіма членами певного співтовариства;

4) із діяльнісної точки зору культура визначається як сукупність „технологій”, які виробляються і використовуються людиною для досягнення певних цілей. Такі технології додають діяльності людини особливої спрямованості, а також цілісності.

Існує й інша класифікація підходів щодо визначення змісту культури:

1. З позиції символізму (Т.Парсонс, К.Гірц),елементами культури насамперед є символи, що опосередковують людину зі світом (ідеї, вірування, ціннісні моделі тощо).

2. З позиції функціоналізму (Б. Маліновський, А.Раткліфф – Браун), кожний елемент культури виконує якусь функцію –задовольняє певні людські потреби. Інакше кажучи, всі елементи культури розглядаються з погляду того, яке місце вони займають у цілісній культурній системі. У „нормальному” стані соціальні системи самодостатні, врівноважені, гармонійні. Саме з погляду цього „нормального” стану й оцінюється функціональність елементів культури.

3. З позиції адаптивно –діяльного підходу (Е.Маркарян),

культура являє собою спосіб діяльності, а також систему механізмів небіологічного характеру, що стимулюють, програмують і реалізують адаптивну і перетворювальну діяльність людей.

Ключові її положення відображають основні вимоги міжнародного жіночого руху і поступово набувають ознак державного нормативного регулювання в розвинутих країнах. Жіночий чинник є значним у сучасній картині світу, вимагає переосмислення засад цивілізації. На передній план виступають принципово нові проблеми визначення місця жінки в сучасному світі, без розв'язання яких неможливий подальший прогрес людства.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте особливості гендерного підходу та його евристичні можливості.

2. Дайте визначення головних категорій гендерної соціології: гендер, фемінність—маскулінність, патріархат, біархат.

3. Проаналізуйте головні соціологічні парадигми щодо проблеми гендерних відмінностей.

4. Окресліть шлях розвитку вітчизняної гендерної соціології, визначте ЇЇ основні проблеми.

5. Що таке гендерна соціалізація? Які чинники впливають на цей процес? Розгляньте відмінності у соціалізації чоловіків і жінок.

6. Обґрунтуйте своє розуміння сутності етапів та напрямів фемінізму.

7. Проаналізуйте сутність та роль гендерних стереотипів, тенденцію до їх змінювання в сучасному суспільстві.

Теми рефератів:

1. Соціальна дискримінація жінок: сутність та форми прояву.

2. Патріархальний характер сучасної політичної сфери.

3. Специфіка гендерної соціалізації в сучасному українському суспільстві.

4. Історія феміністської думки в Україні.

5. Проблема насильства над жінками та шляхи її подолання.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.

Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок не­однорідності досліджуваного контингенту. Чим одно­рідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим незначніша випадкова по­милка вибірки і відповідно вища якість отриманої ін­формації. Випадкові помилки виникають також і че­рез низьку якість інструментарію, непрофесійну робо­ту дослідника тощо. Величину випадкової помилки можна розрахувати за допомогою спеціальних матема­тичних формул.

Якість дослідження встановлюється величиною ви­падкової помилки (знаходять її за допомогою матема­тичних формул), яка дає змогу врахувати її під час по­ширення висновків, зроблених на підставі вибіркового дослідження, на всю генеральну сукупність.

Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність ре­зультатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося до­слідити.

До зниження валідності можуть призвести не тіль­ки помилки інструментарію, а й систематичні помил­ки вибірки.

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого об­сягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Визначити величину систематичних помилок за допомогою математичних формул неможливо, тому во­ни значно погіршують результати досліджень і взага­лі можуть звести їх нанівець. Крім того, слід врахову­вати, що надійність і валідність — самостійні парамет­ри, не залежать один від одного, характеризують якість дослідження з різних боків. Тому обов'язково їх треба визначати окремо.

Перед тим, як обрати тип вибірки, визначаються щодо методу (ймовірнісний або цілеспрямований) від­бору одиниць аналізу.

Ймовірнісний (стохастичний, випадковий) метод. Передбачає випадковий відбір одиниць аналізу, згідно з яким кожна одиниця генеральної сукупності має од­накову можливість потрапити до вибіркової сукупнос­ті. Він покладений в основу випадкового та механічно­го типів вибірки. Випадкова вибірка є досить пошире­ною в соціологічних дослідженнях. Сутність її полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності, напри­клад, працівників підприємства фіксують на картках, використовуючи їх прізвища або спеціальні кодувальні номери. Перемішавши картки у барабані, вибирають необхідну їх кількість. Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбирають необ­хідну кількість елементів вибіркової сукупності. Крок відбору визначають за допомогою спеціальної формули:

К = N: п,

де К — крок відбору, N — величина генеральної су­купності, я — величина вибіркової сукупності.

Поширеною є стратифікаційна (районована) вибір­ка, побудова якої пов'язана з поняттям «районування генеральної сукупності».

Районування генеральної сукупності — процес поділу дослі­джуваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань до­слідження.

Стратифікаційна (районована) вибірка передба­чає попереднє групування одиниць генеральної сукуп­ності за певними критеріями, які повинні впливати на досліджуване явище. Але одиниці сукупності повинні істотно відрізнятися. Наприклад, при вивченні кар'єр­них стратегій молоді з вищою освітою можна передба­чити, що форма навчання (державна, приватна) буде впливати на їх погляди щодо працевлаштування, про­фесійної кар'єри. Відомо, що частка студентів, які навчаються у приватних вищих навчальних закладах, значно менша, ніж тих, хто здобуває вищу освіту у державних вищих навчальних закладах. Тому ймовір­ність їх потрапити у вибірку за механічного відбору досить низька. У такому разі всі вищі заклади поділя­ють на групи залежно від форми навчання, а потім з кожного типу відбирають респондентів пропорційно чисельності всього контингенту. У більшості опиту­вань громадської думки, що проводять за національ­ними вибірками, первинна стратифікація здійснюєть­ся за географічною локалізацією, звідси й назва прин­ципу — районування.

«Гніздова» вибірка є протилежною до районованої. У ній за одиницю відбору для суцільного обстеження беруть групи, колективи. Якщо при районуванні до­слідник виокремлює різнотипні підсукупності, то при гніздовій вибірці генеральну сукупність розбивають на однотипні групи («гнізда»), всередині яких містяться різнорідні одиниці спостереження. Наприклад, дослі­джуючи колективи навчальних закладів, за одиницю можна взяти певні учнівські класи, студентські групи тощо.

Застосовуючи цей метод, дослідник повинен усі одиниці генеральної сукупності розподілити між гніз­дами, подбати про максимальну ідентичність за пара­метрами основних характеристик гнізд. Зручність, до­ступність і простота виокремлення гнізд роблять цей метод раціональним та економним. Але формальний підхід до виокремлення гнізд може призвести до спо­творення реальної картини досліджуваного об'єкта.

Серійну вибірку використовують з метою розбити генеральну сукупність на однорідні частини (серії) за певними ознаками. Вважаючи серією сукупність ста­тистично відмінних одиниць, дослідник може будува­ти вибірку з урахуванням детальних ознак структур­ної організації об'єкта. З кожної серії (пропорційно кількості елементів у ній) відбирають* необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. Кількість еле­ментів, які належить вибрати окремо з кожної серії, визначають за допомогою формули:

n1 = (Ni ∙ n): N

де п1 — кількість елементів, які належить вибрати з певної серії; Nі — кількість одиниць у серії, п — вибіркова сукупність; N — генеральна сукупність.

Поряд з ймовірнісним підходом до побудови вибір­ки використовують цілеспрямований підхід, який не передбачає використання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до почат­ку дослідження відомі статистичні дані про контроль­ні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найважливіші пропорції генеральної сукупності, а на підставі цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інформацію, яка утворює квоти, одержують з доку­ментів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують показники за статтю, віком, освітою, типом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитуван­ня читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «сні­гової кулі». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських орга­нізацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо ко­жен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, які належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кіль­кості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка формується поступово, як «снігова куля».

Всі наведені типи вибірок відносять до однощаблевих. У сучасній практиці проведення масових велико­масштабних досліджень застосовують складні багато-щаблеві вибірки, які поєднують різні підходи до її формування.

Дата добавления: 2013-12-13