Проекти реформування теоретичної етики та виникнення соціології моралі

Лекція 2. Історія та сучасний стан західної соціології моралі

Як вже зазначалося, соціологічний підхід до вивчення моралі виник ще в XIX столітті. Його поява була достатньо тісно пов'язана із формуванням впливових соціологічних шкіл – французької (О. Конт, Л. Леві–Брюль, Е. Дюркгейм), німецької (М. Вебер, Г. Зіммель), англійської (Дж. Мілль, Г. Спенсер) та американської (Дж. Д’юї, Е. Росс). Їхні представники, практично всі без винятку, тією чи іншою мірою торкалися проблем моралі в соціальному контексті, окреслювали коло соціологічних проблем вивчення моралі, деякі намагалися розробити та вдосконалити соціологічні методи дослідження моралі. Поділяючи позиції позитивістів, вони зовсім не випадково почали з критики традиційної теоретичної етики, наполягаючи на неможливості науково обґрунтувати етику, спираючись на теоретичні побудови та міркування.

Тому шукати рішення проблем моралі треба було, по-перше, на основі строго фактичного знання, й, по-друге, з використанням нових, емпіричних методів.

У межах позитивістської соціології вимальовувалося нове розуміння етики як описової, емпіричної науки, завдання якої повинне полягати в тому, щоб встановлювати, як моральні погляди домінували та домінують в певному середовищі, які причини того, що вони були та є саме такими.

Так, на думку Г. Зіммеля, наука про мораль повинна давати її соціологічне, історичне та психологічне пояснення, і якщо етика хоче бути наукою позитивною, вона повинна спиратися на факти. При цьому етика може бути або частиною соціології й давати опис форм суспільного життя, які є основою моральних феноменів, або частиною історії й у цьому випадку зводити кожне моральне уявлення до його примітивної, зародкової форми. Наука про мораль може бути й частиною психології, й тоді предмет її аналізу складуть індивідуальні вольові акти, почуття та судження, зміст яких буде оцінюватись як моральний чи аморальний.

З точки зору Л. Леві-Брюля, справжня наука про мораль може полягати лише в аналізі моральної дійсності, минулої та сучасної, оскільки цим вже займаються соціологія та історія, необхідності в якійсь іншій науці про мораль просто не існує.

Один із засновників американської соціальної психології та соціології Е. Росс пропонував замінити теоретичну етику варіантом емпіричного знання, який отримав у його роботах назву “етології”. Під останньою Е. Росс розумів “зібрання моральних матеріалів, тобто встановлення та опис всіх моральних проявів даного часу,... опис реальних моральних імпульсів та відносин” [20, с. 27].

Найбільш чітко тенденція соціологізації етики знайшла відображення в роботах Е. Дюркгейма, який власне й запропонував сам термін “соціологія моралі”, проголосив необхідність соціологічного обґрунтування моралі, використання методів соціологічного дослідження та намагався створити новий образ етики – емпіричної науки, що буде вивчати моральне життя суспільства в його фактологічності.

При цьому соціологія моралі розумілася не як один з розділів соціології чи етики. Із самого початку задум “реформаторів” полягав у тому, щоб замінити традиційну етику як філософську науку новим, емпіричним, соціологічним її різновидом – соціологією моралі. Але спланована “революція” не відбулася. По-перше, тому, що зведення науки до емпіричних досліджень ніколи не дозволяло піднятися вище фактологічного рівня й стати дійсно наукою. По-друге, лише в середині 30-х років була усвідомлена неправомірність спроб замінити етику соціологією моралі та звести всю етичну проблематику до соціологічної. І, нарешті, з самого початку розвитку соціології моралі її супроводжували труднощі, що були пов'язані зі вказаною специфікою моралі, в той час, як галузеві соціологічні теорії, які були зорієнтовані на вивчення інституціоналізованих форм суспільного життя (права, релігії, економіки тощо), розвивалися швидкими темпами.

Дата добавления: 2013-12-13