Тема: Українська національно-демократична революція. (4 години)

План:

1). Світ на початку ХХ ст.

2). Заснування Української Центральної Ради. І - ий і ІІ - ий Універсали Центральної Ради.

3). ІІІ Універсал Української Центральної Ради. Війна більшовиків проти Центральної Ради.

4). ІУ Універсал. Брестський мир і Україна.

5). Українська держава гетьмана П. Скоропадського.

6). Внутрішня і зовнішня політика Директорії УНР.

7). Західноукраїнська Народна Республіка.

8). Уроки і наслідки української національно-демократичної революції.

1). Початок ХХ ст. знаменувався завершенням формування індустріального суспільства у провідних державах світу, остаточним оформленням величезних колоніальних імперій із перетворенням більшості країн Азії і Африки у колонії і напівколонії. У 1900 р. на частку лідерів індустріального розвитку – США, Німеччини, Великої Британії і Франції припадало понад дві третини світового промислового виробництва, що й забезпечило їм панівні позиції у світовій економіці і політиці. Причому майже в усіх країнах європейського континенту, Північній і Південній Америці, в Японії вже у ці часи з’явилися зародки таких важливих здобутків індустріального суспільства, як громадянське рівноправ’я, демократія у політичному житті, юридичний захист основних громадянських свобод.

На початку ХХ ст. більшість розвинутих країн світу за винятком Російської імперії, вже були конституційними монархіями. Республіканська форма правління на ту пору утвердилася лише у Франції і США. Після революції 1905-1907 рр. на шлях парламентаризму стала Росія. Старі інститути політичної влади поступово втрачали авторитет, оскільки не відповідали новим вимогам часу. У країнах з монархічною формою правління велася боротьба за обмеження прав монарха, органів представництва вищого дворянства, скасування цензових обмежень на виборах і більш широку участь нижчих і середніх верств у представницьких органах влади – парламентах. Так, повоєнні революційні події у Європі поклали край існуванню Німецької та Австро-Угорської імперій. Внаслідок Листопадової 1918 р. революції в Німеччині виникла демократична Веймарська республіка, на уламках імперії Габсбургів було утворено низку нових національних держав у Центральній і Східній Європі. У державах з республіканським ладом основна боротьба велася за пропорційне представництво нових соціальних верств у парламентах та розширення місцевого самоврядування. І у першому, і у другому випадках ішлося про розширення ролі виборних органів влади у політичному житті.

2). ХІХ ст. ввійшло в історію України як період її національного відродження: зростала національна свідомість українців, відбувалася консолідація української нації, об’єднання українського суспільства національною ідеєю. Розгортався національно-визвольний рух, який пройшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до політичної боротьби. У кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. як в Західній, так і в Наддніпрянській Україні висувається гасло утворення незалежної Української держави.

Разом з тим, 1917 р. став доленосним не тільки для Російської імперії, а й для її південно-західної частини – українських земель. Світова війна, що стала каталізатором революційної розв’язки суперечностей світової дійсності, пробудила надію на відновлення незалежності в усіх тих народів, які, будучи поневоленими, чекали можливості реалізувати своє право на самовизначення. Росія, яка брала участь у війні з 1914 р. переживала глибоку соціально-економічну кризу. Масово закривалися заводи і фабрики, військові мобілізації призвели до значного зменшення працездатного населення, посилювалася інфляція. В умовах війни, селянство потерпало під тягарем різноманітних державних податків, поборів, повинностей. Малоземелля посилювало соціальне розшарування, сприяло міграції селян у міста, його пролетаризації та люмпенізації. Це призводило до численних страйків і селянських виступів.

27 лютого 1917 р. в Росії перемогла революція. В цей день в Петрограді створено два нових органи влади – Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим і Петроградську раду робітничих, солдатських депутатів на чолі із соціалістом Чхеїдзе. На початку березня Микола ІІ зрікся престолу і передав владу Тимчасовому урядові, в руках якого і зосереджувалася реальна влада.

Падіння самодержавства, демократизація суспільства сприяли піднесенню національно-визвольних процесів. Виникла можливість самовизначення України і відродження її державності. На порядку денному постало питання необхідності створення єдиного центру українського руху. Зрештою 4 березня 1917 р. представниками українських партій і громадських організацій була утворена Українська Центральна Рада (УЦР), головою якої обрали Михайла Грушевського. Своєю метою УЦР проголосила державне самовизначення українського народу. Утворення УЦР поклало початок Української національно-демократичної революції. В історичній літературі прийнято розрізняти три етапи: доба Центральної Ради, доба гетьманату, доба Директорії УНР.

В перші дні свого існування УЦР звернулася до українського народу із закликом згуртувати свої сили у боротьбі. В квітні 1917 р. у Києві працював Український національний конгрес, який надав УЦР повноваження представляти народ України, перетворивши її на своєрідний парламент. Конгрес обрав президентом М. Грушевського, одностайно висловився за національно-територіальну автономію Україну. УЦР здобула підтримку військового, селянського з’їздів, багатьох інших зборів та мітингів демократичних сил. 10 червня УЦР прийняла Перший універсал, який проголосував Україну автономією в складі Росії. Невдовзі було створено виконавчий орган УЦР – Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. За партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним.

Стрімкий розвиток українського визвольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взаємин відбулися переговори між Центральною Радою і представниками Тимчасового уряду. В результаті переговорів було досягнуто певного компромісу. УЦР погодилася зачекати законодавчого затвердження автономії України Загальноросійськими Установчими зборами. Водночас Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнав УЦР представницьким органом українського народу, за умови поповнення її складу представниками національних меншин. Зрештою, дотримуючись взятих зобов’язань, УЦР схвалила Другий Універсал (3 липня 1917 р.), у якому певною мірою виступила проти “намірів самовільного здійснення автономії України”, було зрештою введено до складу УЦР представників національних меншин.

Хоча з іншого боку, Тимчасовий уряд відступився від прийнятих домовленостей і невдовзі затвердив спеціальну інструкцію згідно з якою правочинність УЦР мала поширитися лише на 5 із 9 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську. До того ж компетенція УЦР значно звужувалася. УЦР засудивши дії Тимчасового уряду, не наважилася на відкриту конфронтацію з ним.

3). 25-26 жовтня 1917 р. у Петрограді більшовики (частина російських соціалістів), здійснивши державний переворот, захопили владу і утворили новий уряд – Раду Народних Комісарів на чолі з В. Леніним. Більшовицький переворот звісно докорінно змінив ситуацію в Росії і в Україні. УЦР засудила переворот, не визнала влади більшовиків і зайняла щодо них ворожу позицію. УЦР вважала, що влада має належати усій революційній демократії, а не лише більшовикам, що становлять лише її частину.

Тепер, коли перестав існувати Тимчасовий уряд, Центральна Рада прийняла рішення про поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії. 7 листопада УЦР прийняла ІІ Універсал, проголосуваши утворення Української Народної Республіки як автономії в складі Росії. За задумом державотворців, УНР вступить у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. Більшість сучасних істориків вважають таке рішення помилкою УЦР, бо на той момент визріли всі умови для проголошення незалежності.

Третій Універсал оголосив широку програму перетворень. Було, зокрема, ліквідовано велику приватну власність на землю Земля проголошувалася власністю трудового народу і мала перейти до нього без викупу. Встановлено також 8-годинний робочий день, проголошено широкі демократичні свободи (свободу слова, друку, віри, зборів, страйків, недоторканість особи тощо).

Втім, УЦР була основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні, хоча на той час більшовики не мали широкої популярності в Україні. Більшовики не визнавали УЦР, вимагали її переобрання, прагнули заручитися якомога більшою частиною населення України. В грудні 1917 р. більшовики надіслали українцям ультиматум. В. Ленін, визнаючи за українською нацією право на самовизначення вирішив сприяти утворенню в Україні своєї маріонеткової влади. Зрозумівши, що переобрати склад Центральної Ради не вдасться, більшовики в грудні 1917 р. провели альтернативний з’їзд, де було обрано альтернативну представницьку інституцію українців – Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК), що по суті означало проголошення в Україні радянської влади. Українські більшовики утворили і свій уряд – Народний Секретаріат. Центральна Рада звісно оголошувалася поза законом. Більше того, Раднарком Росії допоміг українським більшовикам, надіславши в Україну війська (близько 60 тис. чоловік) на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Більшовики нав’язали українцям війну.

Війна тривала впродовж грудня 1917 р. – січня 1918 р. і показала повну неготовність УЦР до війни. Найдраматичніші події – кривавий похід більшовиків на Київ. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 500 київських студентів і курсантів, більшість з яких героїчно загинули 16 січня (29 січня за новим стилем) 1918 р. Крути стали символом честі українського народу.

4). За умов наступу більшовиків та початку переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку, 9 січня 1918 р. Центральна Рада прийняла Четвертий Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були дуже нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а у озброєнні – в 40 разів. Керівництво УНР не могло організувати боєздатні збройні сили. Крім того, 16 січня 1918 р. більшовики організували повстання у Києві на заводі «Арсенал», спрямоване проти Центральної Ради. Врешті, 26 січня 1918 р. більшовики увійшли до Києва, вчинивши там кривавий червоний терор – загинуло до 5 тис. чоловік. Відтепер Центральна Рада могла сподіватися лише на зовнішню допомогу.

Проголошення ІУ Універсалу надало можливість Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені. 27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир. Згідно його положень.

1. Україна вийшла зі стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

2. Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над територією УНР;

3. УЦР взяла на себе зобов’язання поставити союзникам велику кількість продуктів і сировини.

Як наслідок більшовики, що також підписали мир з Четверним союзом вимушені були визнати УЦР, розпустити ЦВК рад України.

Впродовж лютого-квітня 1918 р. німецько-австрійські війська (450 тис.) окупували Україну. Центральна Рада повернулася зі Сарн до Києва. Утім сподівання УЦР на допомогу Німеччини виявилися марними. В Україні було встановлено жорсткий окупаційний режим, були встановлені навіть військові польові суди, німецька влада втручалася в аграрну політику УЦР. Центральна Рада поступово втрачала реальну владу в Україні.

5). В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності. 29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з’їзд Союзу землевласників, що опирався на окупаційні власті, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом. Відбувся державний переворот. Мотиви зрозумілі – Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж не були задоволені соціалістичним складом Центральної Ради. По іронії долі 29 квітня було прийнято Конституцію УНР.

Павло Скоропадський – один з найбільших землевласників в Україні. Уряд його складався з великих землевласників, військових, окремих громадських діячів. Очолив уряд поміщик – Ф. Лизогуб. Однак фактично гетьман і його уряд перебували у повній залежності від німецько-австрійського окупаційного режиму. Основні напрямки політики уряду П. Скоропадського.

- Замість УНР була проголошена Українська держава. Гетьман зосередив усю владу (виконавчу, законодавчу, судову) у своїх руках;

- Відновлено поміщицьке землеволодіння, приватну власність на заводи, фабрики. Обмежено свободи для робітників: скасовано 8-годинний робочий день, заборона страйків тощо;

- Розпочалося переслідування опозиції – партій лівого спрямування. Вуличні демонстрації, маніфестації заборонялися. Демократичний режим поступово замінявся авторитарним;

- Створювалася регулярна українська армія. Гетьман мав намір відродити козацтво як стан;

- Успішною була діяльність уряду в культурній сфері: проводилася українізація шкіл, відкривалися гімназії, Українська академія наук, Національний архів тощо.

Утім, гетьманський переворот, хоча і відбувся досить спокійно, загального визнання не мав. Гетьмана не підтримали робітники, селяни, інтелігенція. Погляди гетьмана за тих суспільно-політичних умов не могли консолідувати суспільство. Передусім, уряд гетьмана не визнали соціалістичні партії. Опозиційні до гетьмана сили 14 листопада 1918 р. об’єдналися в опозиційний уряд – Директорію (кер. В. Винниченко), до якого входили (С. Петлюра, Ф. Швець, Ф. Андріївський. Боротьбу з гетьманом активізували і більшовики. Вони у липні 1918 р. утворили Комуністичну партію більшовиків України, як складову Російської комуністичної партії більшовиків. Комуністи прагнули відновити в Україні радянську владу.

Тим часом, у листопаді 1918 р. закінчилася Перша світова війна, почалася евакуація німців з України. Більшовики за таких умов анулювали Брестський мирний договір і зняли із себе зобов’язання не втручатися в українські справи. Гетьман П.Скоропадський пішов на зближення з Антантою і білогвардійцями, виголосив спеціальну грамоту, в якій заявив про федерацію з небільшовицькою Росією. По суті, суверенність України скасовувалася. Директорія у відповідь почала масове повстання і 18 грудня 1918 р. війська Директорії зайняли Київ. П.Скоропадський цього ж дня зрікся влади і покинув місто.

6). Прийшовши до влади, Директорія розгорнула активну державотворчу діяльність. Директорія була урядом соціалістичного спрямування. Було відновлено 8-годинний робочий день, встановлено робітничий контроль на підприємствах, відновлено назву УНР, визначено органи влади (вища влада належить Директорії, законодавча – Трудовому конгресу, виконавча – Раді народних міністрів). Було ухвалено новий земельний закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу. 22 січня 1919 р. проголошено злуку УНР і ЗУНР. Землевласники, підприємці частина інтелігенції і духовенства позбавлялися виборчих прав.

Однак вже 2 лютого 1919 р. через 1.5 місяці після приходу до влади, Директорія під тиском більшовиків покинула Київ, переїхавши до Тернополя. Невдовзі територію України зайняли більшовики. 1919 рік – один із самих складних років ХХ ст – на території України діяло шість різних армій: українська, радянська, біла, армія Антанти, польська, анархістська Н. Махна. За рік Київ п’ять разів переходив з рук в руки. Україна була розділена багатьма фронтами. В чому слабкість Директорії?

1). Директорію роздирали внутрішні протиріччя. В.Винниченко вважав, що спочатку варто вирішити економічні питання, а С.Петлюра – військові. Крім того Винниченко та ряд інших діячів у зовнішній політиці схилялися до союзу з більшовиками, Петлюра – з Антантою.

2). Непослідовність і нерішучість у внутрішній політиці. Наприклад видала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не поспішала з його реалізацією тощо. Директорія втрачала симпатії населення в час коли більшовики свій рейтинг збільшували.

3). Незадовільна підготовка та організація армії, розквіт отаманства, анархія.

4). Невдала зовнішня політика. Не заручилася підтримкою Антанти. У квітні 1920 року підписала Варшавський договір з Польщею. Поляки згідно з його положеннями визнавали незалежність УНР, але як своєрідну компенсацію за це Директорія “віддавала” Польщі Галичину, Холмщину, частину Волині та Полісся. Це викликало слушне обурення серед населення Західної України.

7). З початкомПершої світової війни австро-угорський уряд поступово перейшов до встановлення абсолютистського режиму. Були закриті рейхсрат, ландтаги окремих земель, призупинені конституційні гарантії, розпущені слов’янські політичні партії, закрито багато національних газет. Однак, під впливом Лютневої революції в Росії, в Австро-Угорщині посилився революційний і національно-визвольний рух. В Австрії – кількість страйкуючих досягла майже 2 млн людей. Намагаючись заспокоїти країну, уряд скликав парламент, який не збирався три роки. 16 жовтня 1918 р. – проголошено маніфест австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах, де «кожне плем’я та область, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм».

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини утворили у Львові Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. З Національною радою співпрацював Військовий комітет, створений у вересні 1918 офіцерами-українцями. Вирішальними кроками на шляху західних українців до відтворення державності стали події листопада 1918 р.: 1 листопада з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ солдат-українців (Листопадовий Зрив), а день потому австрійський намісник передав владу УНраді. 13 листопада УНРада прийняла закон, за яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки зі столицею у Львові, включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину.

Розпочалися державотворчі процеси. Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою. Зокрема, за короткий час була сформована ефективна система управління. Було прийнято закон про 8-годинний робочий день, українська мова проголошувалася державною. Щоправда національним меншинам мало бути гарантовано 30 % місць у майбутньому парламенті. Проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл землі між селянами передбачався після закінчення війни. Для захисту республіки створено УГА. Значні зусилля були спрямовані на об’єднання з УНР. 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

Однак у липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР невдовзі емігрував до Відня.

8). Спостерігався низький рівень національної свідомості українців, і як наслідок слабка соціальна база визвольного руху. Очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян, але в результаті так і не змогла вирішити селянську проблему. Інтелігенція була мало чисельною, а селяни політично несвідомими, неорганізованими. Значна частина робітників, підприємців, поміщиків у своїй переважній більшості не підтримала ідеї незалежності України.

Відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду змінив Гетьманат, а його своєю чергою Директорія. Українські комуністи визнавали лише радянську владу. Не було єдності між наддніпрянськими і галицькими українцями. До того ж несприятлива міжнародна ситуація. Бракувало досвіду визвольної боротьби.

Разом з тим, у ході революції український народ створив власну державу і декілька років утримував її існування. Героїчна боротьба 1917-1921 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців.

Лекція 6 (8 годин)

Дата добавления: 2013-12-13